Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №640/1076/20 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року

м. Київ

справа №640/1076/20

провадження № К/990/24303/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року (у складі - головуючого судді Мазур А.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2022 року (у складі: головуючого судді - Чаку Є.В., суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.) у справі № 640/1076/20,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Четвертої кадрової комісії від 19.12.2019 №3 про неуспішне проходження заступником начальника другого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 атестації за результатами складання співбесіди з метою виявлення прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності;

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора №2048ц від 21.12.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади з 24.12.2019;

- поновити позивача в органах прокуратури на посаді заступника начальника другого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України або на рівнозначній адміністративній посаді з 25.12.2019;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 25.12.2019 і до моменту фактичного поновлення на роботі.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, зокрема, про невмотивованість та необґрунтованість спірного рішення кадрової комісії та відсутність конкретних підстави для його звільнення, визначених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2022, позов задоволено.

4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що члени комісії зробили загальний висновок щодо низького рівня теоретичної підготовки позивача, який не містить конкретних підстав невідповідності останнього вимогам професійної компетентності, зокрема в частині низького рівня професійної мотивації; оскаржуване рішення кадрової комісії щодо позивача не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності; мотиви, які були покладені комісією в основу рішення відносно майнового стану позивача, являються необґрунтованими та протиправними, оскільки були зроблені шляхом перебирання на себе виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.

5. Ураховуючи відсутність фактичної ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України в якій позивач обіймав посаду прокурора, або скорочення кількості її прокурорів, оскільки відбулася лише зміна найменування Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора, а також необґрунтованість рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для видання оскаржуваного наказу про звільнення позивача з посади прокурора.

6. З таким висновком частково не погодився суд апеляційної інстанції, зазначивши, що в даному випадку юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором. Враховуючи те, що звільнення на підставі пп. 2 п. 19 Розділу II Закону №113-IX пов`язано, зокрема, з наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, колегія суддів апеляційного суду вважала помилковими висновки суду першої інстанції, що посилання у наказі про звільнення на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII є безпідставним, як окрему підставу для скасування оскаржуваного наказу про звільнення та вважала за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції вказаний висновок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) на неї, додаткових пояснень

7. Не погодившись із прийнятими у справі рішеннями, Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2022, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

8. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач, посилаючись на:

- пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13.05.2021 у справі №120/3458/20-а, від 23.12.2021 у справі №120/112/20-а, від 02.11.2021 у справі №120/3794/20-а, від 01.12.2021 у справі №640/26041/19, від 16.12.2021 у справі №640/261/68/19 та від 01.06.2022 у справі №640/158/20, щодо застосування положень підпункту 3 пункту 15 розділу ІІ Закону №113-ІХ з урахуванням положень статей 4, 11, 50 Закону України «Про запобігання корупції» щодо виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції на перевірку декларацій прокурорів та обов`язкового отримання висновку НАЗК під час проходження прокурором атестації;

- пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ щодо визначеного цим Закону імперативу, що атестація прокурорів проводиться згідно з Порядком №221, підпунктів 9, 11 Закону №113-ІХ про проведення атестації кадровими комісіями, пункту 17 Закону №113-ІХ щодо дискреції кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації, підпунктів 12, 13 Закону №113-ІХ, пункту 12 Порядку №233 та пункту 8 розділу І, підпункту 15, 16 розділу ІV Порядку №221, пункту 12 Порядку №233 щодо повноважень кадрової комісії під час співбесіди, видячи з предмету атестації, надавати оцінку професіональній етиці та доброчесності, професійній компетентності прокурора.

9. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

10. Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора до Верховного Суду надійшла 06.09.2022.

11. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2022 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мельник-Томенко Ж.М., Соколов В.М.

12. Ухвалою Верховного Суду від 13.09.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2022 у справі №640/1076/20.

13. Ухвалою Верховного Суду від 08.07.2026 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

14. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, подавши заяву про переведення та про намір пройти атестацію, взяв участь у проходженні атестації та успішно пройшов перші два її етапи, склавши успішно іспити у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, а тому був допущений до наступного етапу атестації.

15. За результатами співбесіди, 03.12.2019, членами Четвертої кадрової комісії було прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, з тих підстав, що позивач не відповідає вимогам професійної компетенції, етики, доброчесності, зокрема:

- у зв`язку з низьким рівнем професійної мотивації прокурора;

- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо достовірності відомостей, вказаних в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в частині вартості транспортного засобу (автомобіль), що був набутий у 2015 році, а також джерел коштів для придбання об`єкта нерухомості (квартири у м. Києві) членом сім`ї в 2016 році.

16. Наказом Генерального прокурора України від 21.12.2019 №2048ц позивача звільнено з посади заступника начальника другого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

19. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

20. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження та правильність застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій, колегія суддів зазначає наступне.

21. Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

22. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

23. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі і по тексту - Закон №113-ІХ), який набрав чинності з 25.09.2019, передбачено реформу системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону №1697-VII були внесені відповідні зміни.

24. Відповідно до пунктів 7 - 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, з метою проведення атестації прокурорів, Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221), розділом ІV якого врегульовано порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора.

25. Так, відповідно до пункту 12 розділу ІV Порядку №221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

26. Пунктом 13 розділу ІV Порядку №221 визначено, що співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

27. Відповідно до пунктів 15, 16 розділу ІV Порядку №221 після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

28. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття (абзац третій пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого Наказом Генерального прокурора №233 від 17.10.2019 (далі і по тексту - Порядок №233)).

29. З огляду на наведені правові норми, рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню.

30. Верховним Судом за подібних правовідносин вже сформовано правовий висновок щодо застосування наведених норм в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (у рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди).

31. Зокрема, у постановах від 18.05.2023 у справі №140/13270/21, від 21.10.2021 у справі №640/154/20 та багатьох інших, Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також, що рішення цього органу (кадрової комісії) можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.

32. Отже, в аспекті порушених у касаційній скарзі питань та, з огляду на існуючу правозастосовчу практику Верховного Суду у цій категорії спорів, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на дискреційність повноважень кадрових комісій та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації.

33. Повертаючись до матеріалів справи та обсягу встановлених у ній обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість спірного рішення кадрової комісії в частині мотивів про наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності позивача вимогам професійної компетентності у зв`язку з низьким рівнем професійної мотивації прокурора.

34. Суди попередніх інстанцій встановили, що члени кадрової комісії зробили загальний висновок щодо низького рівня теоретичної підготовки позивача, який не містить конкретних підстав невідповідності останнього вимогам професійної компетентності, зокрема в частині низького рівня професійної мотивації.

35. А тому, спірне рішення Четвертої кадрової комісії в цій частині висновків не відповідає критеріям обґрунтованості.

36. Одним із критеріїв процедури перевірки дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності (підпункт 3 пункту 9 розділу ІV Порядку №221), є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції.

37. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постановах від 14.07.2022 у справі №640/1083/20 та від 30.08.2022 у справі №420/7408/20 підкреслював, що визначена чинним законодавством атестація не передбачає проведення повної перевірки декларанта на запити прокурора чи кадрових комісій. Моніторинг способу життя суб`єкта декларування передбачає лише вибіркову перевірку та на підставі повідомлень фізичних чи юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб`єктів декларування, задекларованим ним майну і доходам.

38. Так, встановлений Законом України «Про запобігання корупції» порядок перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та передбачена Законом №113-ІХ процедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними, окремими, законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній.

39. Тому, наявність у НАЗК виключних повноважень на здійснення повної перевірки декларацій, яка полягає, зокрема, у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення суб`єкта декларування не обмежує кадрові комісії у здійсненні ними перевірок відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності відповідно до положень Закону №113-ІХ.

40. Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17.10.2025 у справі №640/1262/20, від 26.06.2025 у справі №440/4268/20, від 19.05.2025 у справі №420/15162/23, від 12.02.2025 у справі №640/456/20, від 16.01.2025 у справі №460/6135/20, від 28.11.2024 у справі №400/3003/21, від 08.08.2024 у справі №420/7076/20, від 24.06.2024 у справі №260/1134/23, від 10.05.2024 у справі №640/1273/20, від 11.04.2024 у справі №420/10138/20, від 21.03.2024 у справі №460/6862/20, від 09.02.2024 у справі №140/608/21, від 02.11.2023 у справі №380/6044/21, від 26.10.2023 у справі №240/2118/21, від 28.09.2023 у справі №640/39174/21, від 06.07.2023 у справі №640/21878/20, від 08.06.2023 у справі №420/23643/21, від 31.05.2023 у справі №160/5323/21, від 18.04.2023 у справі №640/1652/20, від 28.03.2023 у справі №160/8851/20, від 22.12.2022 у справі №420/11824/20, від 17.11.2022 у справі №640/16131/20, від 27.10.2022 у справі №640/3612/20, від 22.09.2022 у справі №200/7541/20-а, від 30.08.2022 у справі №420/7408/20 та інших.

41. Отже, судова практика Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах є сталою та послідовною.

42. Доходячи висновків про те, що в спірних правовідносинах відбулось перебирання повноважень НАЗК, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права. І доводи касаційної скарги в цій частині частково знаходять своє підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.

43. Водночас, неспростованими із сторони скаржника залишилися висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване рішення кадрової комісії в цій частині фактично є констатацією сумніву у відповідності вимогам доброчесності та професійної етики прокурора, без наведеного належного та достатнього обґрунтування такого висновку.

44. А тому, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість і протиправність рішення Четвертої кадрової комісії від 19.12.2019 №3 про неуспішне проходження позивачем атестації.

45. Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку №221 рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.

46. З огляду на те, що підставою для прийняття спірного наказу про звільнення позивача було протиправне рішення кадрової комісії, то вірним є висновок судів попередніх інстанцій, що оскаржуваний наказ також є протиправним та підлягав скасуванню.

47. Водночас, повертаючись до змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій дійшли протилежних за змістом висновків щодо застосування у спірних правовідносинах пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

48. Колегія суддів зауважує, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Конституційний Суд України ухвалив Рішення від 18.12.2024 №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23) за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 5-1 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» (щодо конституційних гарантій незалежності прокурора), та визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами.

У резолютивній частині цього Рішення зазначено, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У вказаному Рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що приписи Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» надають Генеральному прокурору як особі, що очолює прокуратуру, дискреційні повноваження, зокрема щодо організації діяльності органів прокуратури України. Водночас згідно з вимогами принципу правовладдя для захисту учасників суспільних відносин від свавільних рішень та дій органів публічної влади приписами права має бути чітко та зрозуміло визначено обсяг будь-якого з дискреційних повноважень, наданого цим органам.

Конституційний Суд України указав, що за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» підставою для звільнення прокурора з посади, яку він обіймає в органі прокуратури, є не індивідуальний акт права - відповідне персоналізоване кадрове рішення Генерального прокурора стосовно прокурора Офісу Генерального прокурора (пункт 1 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру») або керівника обласної прокуратури щодо прокурора обласної чи окружної прокуратури (пункт 2 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), а організаційне рішення Генерального прокурора щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, реалізація Генеральним прокурором повноваження з ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури має не лише такий юридичний наслідок, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури, а також прихований юридичний наслідок - звільнення прокурора з посади, яку він обіймає у відповідному органі прокуратури.

Аналізуючи пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», Конституційний Суд України урахував також і те, що внаслідок його застосування уможливлена ситуація, за якої прокурор «виключається зі штатного розпису» органу прокуратури, однак зберігає статус прокурора без можливості реалізації відповідних функцій, що створює юридичну невизначеність у правовідносинах та їх юридичних наслідках, зокрема в аспекті його функціональних обов`язків та професійного майбутнього. Значущим у цьому аспекті конституційного контролю є й те, що звільнення прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» уможливлює вплив чи тиск на незалежність прокурора у зв`язку з тим, що прокурора може бути звільнено з посади не лише внаслідок його рішень, дій або бездіяльності, а також і через ухвалення рішення щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» надає Генеральному прокурору дискреційні повноваження без чіткого визначення їх обсягу.

З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» суперечить частині першій статті 8, пункту 14 частини першої статті 92, частині другій статті 131-1 Конституції України.

49. Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

50. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14.21.2000 (справа №1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.

51. Абзацом 1 частини четвертої статті 7 КАС України визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

52. Належним до врахування під час розгляду цієї справи є те, що у постанові від 10.12.2024 у справі №240/19209/21 Верховий Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №240/7411/21, про неможливість застосування частини четвертої статті 7 КАС України до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України.

53. Зокрема, в указаній постанові Судова палата дійшла таких висновків:

1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;

2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.

54. У постановах від 26.06.2026 у справі №640/22579/19 та від 30.06.2026 у справі №380/6090/21 Верховним Судом до подібних правовідносин застосовано підхід, викладений у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10.12.2024 у справі №240/19209/21 та ураховано, у тому числі, Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23) при вирішенні спору.

55. З огляду на викладене колегія суддів уважає за необхідне урахувати наведений підхід при вирішенні цього спору.

56. Беручи також до уваги помилковість окремих висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів уважає, що оскаржувані судові рішення слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, що стосується повноважень НАЗК та кадрових комісій.

57. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

58. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

59. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

60. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

61. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновків, що касаційну скаргу слід задовольнити частково та змінити оскаржувані судові рішення, в решті залишивши без змін.

62. Колегія суддів уважає, що Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.

63. Судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 2, 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2022 у справі №640/1076/20 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції мотивів цієї постанови.

3. В іншій частині оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду