Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №300/382/22 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 300/382/22

адміністративне провадження № К/990/23337/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Шарапи В.М. та Шевцової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 300/382/22

за позовом Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю Івано-Франківської міської ради

до ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 ,

про зобов`язання вчинити дії, та

за зустрічним позовом ОСОБА_1

до Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю Івано-Франківської міської ради

про визнання протиправним та скасування припису,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (у складі судді Панікара І.В.) від 24 листопада 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Обрізко І.М., Глушка І.В., Пліша М.А.) від 22 квітня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2022 року Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю Івано-Франківської міської ради (далі - Управління ДАБК, позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач), у якому просило, з урахуванням уточнення позовних вимог, зобов`язати ОСОБА_1 привести стоматологічні кабінети АДРЕСА_3 до попереднього стану шляхом знесення добудови та звільнення коридору - спільного входу з боку вулиці Відкритої в місті Івано-Франківську .

2. На обґрунтування позовних вимог Управління ДАБК покликалося на те, що посадові особи Управління під час проведення 30 липня 2021 року позапланової перевірки встановили виконання відповідачем за вказаною адресою добудови до стоматологічних кабінетів без подання до органу ДАБК повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідно до пункту 1 частини першої статті 34 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI). За результатами перевірки посадові особи Управління 30 липня 2021 року склали акт перевірки № 39/32-26 та протокол про адміністративне правопорушення і видали припис про зупинення підготовчих і будівельних робіт та усунення виявлених порушень, а 03 серпня 2021 року прийняли постанову № 25/32.1-03, якою визнали відповідача винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та притягнули до відповідальності у вигляді штрафу. 29 жовтня 2021 року посадові особи Управління ДАБК провели позапланову перевірку дотримання вимог припису про зупинення підготовчих та будівельних робіт від 30 липня 2021 року, за результатами проведення якої склали акт перевірки № 66/32-26 та протокол про адміністративне правопорушення, а 12 листопада 2021 року - винесли постанову № 52/32.1-03, якою визнали відповідача винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 188-42 КУпАП та притягнули до відповідальності у вигляді штрафу.

Після проведення позапланових перевірок відповідач не звертався до Управління ДАБК за отриманням права на виконання будівельних робіт, здійснив забудову коридору, який є спільним входом до суміжного приміщення з боку вулиці Відкритої у місті Івано-Франківську.

Позивач вважав, що Управління вичерпало всі можливі заходи реагування та притягнення відповідача до відповідальності, а ОСОБА_1 сплатив адміністративні штрафи, чим визнав здійснення ним самочинного будівництва.

3. ОСОБА_1 не визнав позов і подав відзив, у якому зазначав, що надавав посадовим особам Управління ДАБК правовстановлювальні документи на кабінети АДРЕСА_3, загальною площею 71,6 кв. м. При цьому він набув право власності на вказані приміщення у 2017 році, загальною площею 26,1 кв. м, а під час проведеної у 2020 році технічної інвентаризації було встановлено збільшення загальної площі на 45,5 кв. м шляхом часткового внутрішнього перепланування та облаштування холодних приміщень без втручання в несучі конструкції, інженерні системи та мережі, які не потребують документів, що дають право на виконання будівельних робіт, та після закінчення яких об`єкт не потребував прийняття в експлуатацію. Державна реєстрація на приміщення вказаної площі не скасована та не оспорюється, а виконані роботи, на думку відповідача, були капітальним ремонтом.

4. У квітні 2022 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов, у якому просив визнати протиправним та скасувати припис Управління ДАБК про зупинення підготовчих та будівельних робіт від 30 липня 2021 року, яким його зобов`язано привести до попереднього стану стоматологічні кабінети АДРЕСА_3 або отримати право на виконання будівельних робіт у строк до 30 вересня 2021 року, обґрунтовуючи це тим, що не порушував вимог частини першої статті 34 Закону № 3038-VI, тому в Управління ДАБК відсутні підстави вимагати від нього зносити будівельні конструкції.

5. У відповіді на відзив Управління ДАБК вказувало, що позапланова перевірка 30 липня 2021 року здійснювалася у присутності відповідача, який не надав жодних пояснень та правовстановлювальних документів на підтвердження наявності права власності на стоматологічні кабінети, загальною площею 71,6 кв. м, а збільшення площі стоматологічного кабінету на 45,5 кв. м у результаті "часткового внутрішнього перепланування" вважало абсурдним. Також Управління ДАБК зазначало, що у 2021 році зверталося до Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області щодо перевірки законності державної реєстрації права власності на спірні стоматологічні кабінети.

6. ОСОБА_1 у додаткових запереченнях зазначав, що Управління ДАБК разом з позовною заявою подало витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 серпня 2020 року № 219272497 про реєстрацію права власності, технічний паспорт від 04 серпня 2020 року на стоматологічні кабінети НОМЕР_1 та НОМЕР_2 та довідку Товариства з обмеженою відповідальністю «А++» (далі - ТОВ «А++») від 04 серпня 2020 року щодо зміни площі приміщення за рахунок часткового внутрішнього перепланування, що, на його думку, спростовує твердження Управління про ненадання ним будь-яких документів.

7. Управління ДАБК не визнало зустрічний позов та вказувало у відзиві, що ОСОБА_1 не оскаржував проведення позапланових перевірок та постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності та сплатив штрафи.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

8. Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 24 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року, задовольнив частково позов:

- зобов`язав ОСОБА_1 знести самочинно збудований об`єкт у частині добудови до стоматологічних кабінетів АДРЕСА_3 згідно з технічним паспортом, виготовленим ТОВ "А++" станом на 04 серпня 2020 року, привівши існуючий об`єкт у відповідність до умов технічного паспорта, виготовленого Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на нерухомість (інвентарний номер 13573) від 06 квітня 2011 року на офісні приміщення громадського будинку;

- відмовив у іншій частині позовних вимог;

- відмовив ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову.

9. Суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що ОСОБА_1 звів добудову до стоматологічних кабінетів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 без документа, що дає право на виконання будівельних робіт, і без належно затвердженого проєкту, чим здійснив самочинне будівництво. Управління ДАБК вичерпало передбачені законом заходи реагування, провівши дві позапланові перевірки та зафіксувавши порушення актами, видавши припис із визначенням строку для добровільного виконання, склавши протоколи та двічі притягнувши відповідача до адміністративної відповідальності, тоді як відповідач припис не виконав, об`єкт у попередній стан не привів і документів на право виконання будівельних робіт не надав. Оскільки можливість перебудови перевіряється на стадії виконання припису, а його невиконання без поважних причин свідчить про небажання особи усувати наслідки самочинного будівництва, суди попередніх інстанцій зобов`язали відповідача знести добудову та привести об`єкт у відповідність до технічного паспорта від 06 квітня 2011 року, визнавши це єдиним способом відновлення прав співвласників.

Вимогу про звільнення коридору (з боку вулиці Відкритої у місті Івано-Франківську) суди першої та апеляційної інстанцій визнали похідною, що охоплюється обраним способом захисту, оскільки саме добудова унеможливила користування спільним входом. У задоволенні зустрічного позову суди відмовили, дійшовши висновку, що припис від 30 липня 2021 року видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, за наявності зафіксованого актом перевірки порушення.

Суди відхилили доводи відповідача про капітальний ремонт та часткове внутрішнє перепланування, оскільки змінилися геометричні параметри об`єкта (з 26,1 кв. м до 71,6 кв. м) унаслідок самовільного приєднання допоміжних приміщень (сходів та площадки), які перебувають у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку і розпорядження якими потребує згоди цих співвласників. Названі у довідці ТОВ «А++» від 04 серпня 2020 року холодні приміщення не входили до складу офісних приміщень, набутих відповідачем за договором дарування від 12 травня 2017 року, а відповідач не спростував того, що знищив сходи з площадкою (пандусом) і на їх місці звів добудову.

Також суд першої інстанції послався на обставини, встановлені рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 травня 2025 року у справі № 344/7924/22, яким визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора, реєстраційний номер 40841087, про внесення змін до відомостей про призначення і площу належного відповідачеві об`єкта нерухомого майна (офісних приміщень НОМЕР_1, НОМЕР_2). Суд апеляційної інстанції відхилив покликання відповідача на постанову Верховного Суду від 04 лютого 2026 року, якою зазначене рішення скасовано, зазначивши, що відповідач сам заперечував обов`язковість висновків цивільного суду, а Верховний Суд відмовив у задоволенні позову власника суміжного приміщення через неефективність обраного способу захисту, вказавши на захист прав співвласників саме у цій справі (№ 300/382/22).

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

10. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Управління відмовити, а його зустрічний позов задовольнити.

11. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 покликається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 129 Конституції України, статей 34, 38 Закону № 3038-VI, статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 100, 150, 152 Житлового кодексу України (далі - ЖК України), статей 256, 285 КУпАП, пунктів 3.2, 3.7, 3.21 Державних будівельних норм А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» (далі - ДБН А.2.2-3-2014), пункту 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 (далі - Правила № 572), пункту 1 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 406 (далі - Перелік № 406), порушили положення статей 2, 9, 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 742/1756/17, від 15 травня 2020 року у справі № 813/1885/16 та від 11 серпня 2021 року у справі № 804/3218/16 (щодо розрізнення понять реконструкції об`єкта будівництва та капітального ремонту); від 22 липня 2019 року у справі № 757/2757/16-а (щодо доказовного значення підписання постанови у справі про адміністративне правопорушення та сплати штрафу); від 14 липня 2022 року у справі № 260/4504/20, від 18 серпня 2022 року у справі № 420/9173/21 та від 03 лютого 2026 року у справі № 380/24311/23 (щодо меж судової дискреції при вирішенні клопотання про відкладення судового розгляду).

Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, відхиливши клопотання його представника від 21 квітня 2026 року про відкладення розгляду справи, обґрунтоване тимчасовою непрацездатністю, підтвердженою медичним висновком, чинним з 20 до 22 квітня 2026 року, не навів мотивів, з яких визнав повідомлені причини неявки неповажними, тоді як інші учасники справи проти відкладення не заперечували. Скаржник наголошує, що засідання 22 квітня 2026 року було першим у суді апеляційної інстанції, оскільки призначене на 01 квітня 2026 року засідання не відбулося через перебування головуючого судді у відпустці. Матеріали справи не містять інших його клопотань про відкладення розгляду, натомість містять заяви про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції, що, на думку скаржника, виключає висновок про затягування ним розгляду справи. На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції реалізував дискреційні повноваження без дотримання принципу пропорційності та позбавив сторону права бути заслуханою, чим порушив статтю 2 і частину першу статті 313 КАС України.

Скаржник також стверджує, що суди попередніх інстанцій не врахували виконання ним ремонтних робіт у межах площі та конфігурації, визначених технічним паспортом, без зміни геометричних параметрів приміщень та без втручання в огороджувальні і несучі конструкції чи інженерні системи загального користування, що підтверджує довідка ТОВ «А++» від 04 серпня 2020 року, складена інженером з технічної інвентаризації нерухомого майна за результатами обстеження об`єкта. Такі роботи охоплюються пунктом 1 Переліку № 406 та статтею 150 ЖК України і не потребують документів, що дають право на їх виконання, а об`єкт після їх завершення не підлягає прийняттю в експлуатацію. На думку відповідача, ознак самочинного будівництва у розумінні частини першої статті 376 ЦК України не було, тому Управління ДАБК не мало правових підстав для видання припису від 30 липня 2021 року.

Крім того, ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції безпідставно розцінив підписання протоколу, отримання копії постанови та сплату штрафу як визнання ним самочинного будівництва, оскільки за статтями 256 і 285 КУпАП ці дії свідчать лише про ознайомлення з відповідними документами та не позбавляють його права заперечувати викладені в них обставини.

12. Управління ДАБК подало відзив, у якому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року без змін, обґрунтовуючи це тим, що суди попередніх інстанцій повно з`ясували обставини справи та правильно застосували норми матеріального права.

Позивач вважає, що скаржник фактично підтверджує виконання робіт з реконструкції, оскільки збільшення площі на 45,5 кв. м є зміною геометричних розмірів об`єкта. Посилання на пункт 4 Правил № 572 є безпідставним, оскільки ці Правила поширюються на житлові приміщення, тоді як кабінети НОМЕР_1 та НОМЕР_2 є нежитловими. Посилання на пункт 1 Переліку № 406 та пункт 3.7 ДБН А.2.2-3-2014 є взаємовиключними, оскільки наведене визначення капітального ремонту передбачає втручання в несучі та огороджувальні системи, а звільнення від дозвільних документів стосується лише робіт без такого втручання.

На думку Управління ДАБК, постанова Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 344/7924/22, на вирішення спору не впливає, оскільки нею відмовлено у позові власника суміжного приміщення через обрання неефективного способу захисту з посиланням на захист прав співвласників у справі № 300/382/22.

На підтвердження своєї позиції Управління ДАБК також покликається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 та від 03 березня 2021 року у справі № 826/13266/18, а також від 01 листопада 2023 року у справі № 910/7987/22 та від 29 травня 2024 року у справі № 640/17335/21.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

13. 21 травня 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

14. Верховний Суд ухвалою від 03 червня 2026 року відкрив касаційне провадження.

15. 12 червня 2026 року Управління ДАБК подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.

16. Верховний Суд ухвалою від 10 липня 2026 року зупинив виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі № 300/382/22 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

17. Верховний Суд ухвалою від 11 вересня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 14 вересня 2026 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів установили, що 06 квітня 2011 року Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на нерухомість виготовило технічний паспорт на громадський будинок АДРЕСА_2 (інвентарний номер 13573), згідно з яким приміщення НОМЕР_1 (офіс) мало площу 23,6 кв. м, а приміщення НОМЕР_2 (туалет) - 2,5 кв. м, разом 26,1 кв. м.

19. 12 травня 2017 року ОСОБА_1 набув у приватну власність ці офісні приміщення загальною площею 26,1 кв. м за договором дарування № 888, посвідченим приватним нотаріусом Довганюк Б.В.

20. 04 серпня 2020 року ТОВ «А++» видало довідку, у якій зазначило, що за результатами технічної інвентаризації стоматологічних кабінетів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 загальна площа збільшилася на 45,5 кв. м і становить 71,6 кв. м у результаті часткового внутрішнього перепланування та облаштування холодних приміщень без втручання в несучі конструкції, інженерні системи та мережі, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію. Цього ж дня ТОВ «А++» виготовило технічний паспорт на стоматологічні кабінети НОМЕР_1 та НОМЕР_2 загальною площею 71,6 кв. м.

21. 06 серпня 2020 року державний реєстратор на підставі договору дарування від 12 травня 2017 року № 888 та довідки ТОВ «А++» від 04 серпня 2020 року вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зміни, згідно з якими загальна площа стоматологічних кабінетів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 (реєстраційний номер об`єкта 1245164126101) становить 71,6 кв. м.

22. 29 липня 2021 року посадова особа Управління ДАБК у службовій записці № 40/32-11 зафіксувала інформацію про ознаки самочинного будівництва на об`єкті - стоматологічних кабінетах АДРЕСА_3.

23. 30 липня 2021 року Управління ДАБК на підставі цієї службової записки видало наказ № 65 «Про проведення позапланових перевірок» та направлення № 65/1 для проведення позапланового заходу, і посадові особи Управління цього ж дня провели позапланову перевірку, якою встановили, що замовник будівництва ОСОБА_1 виконує будівельні роботи з реконструкції стоматологічних кабінетів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у частині добудови без отриманого права на початок виконання будівельних робіт. За результатами перевірки посадова особа Управління склала акт № 39/32-26, у якому зафіксувала порушення суб`єктом містобудування пункту 1 частини першої статті 34 Закону № 3038-VI, головний інспектор Управління склав стосовно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною п`ятою статті 96 КУпАП, та видав припис про зупинення підготовчих і будівельних робіт та усунення виявлених порушень шляхом приведення стоматологічних кабінетів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 до попереднього стану або отримання права на виконання будівельних робіт у строк до 30 вересня 2021 року.

24. 03 серпня 2021 року Управління ДАБК за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення винесло постанову № 25/32.1-03, якою визнало ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 96 КУпАП, та наклало на нього штраф у розмірі 8 500 грн.

25. 13 жовтня 2021 року Управління ДАБК видало наказ № 73 «Про проведення позапланових перевірок» та направлення № 73/3 для проведення позапланового заходу.

26. У період з 19 по 29 жовтня 2021 року посадові особи Управління ДАБК провели позапланову перевірку дотримання ОСОБА_1 вимог припису від 30 липня 2021 року та 29 жовтня 2021 року склали акт № 66/32-26, яким установили, що суб`єкт містобудування не усунув виявлене порушення шляхом приведення стоматологічних кабінетів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 до попереднього стану і не надав документів, що підтверджують право на виконання будівельних робіт, у строк до 30 вересня 2021 року.

27. 12 листопада 2021 року Управління ДАБК постановою № 52/32.1-03 визнало ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 188-42 КУпАП, та наклало на нього штраф у розмірі 5 100 грн.

28. 04 лютого 2026 року Верховний Суд постановою у справі № 344/7924/22 скасував рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 травня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року і в оскаржуваній частині ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію змін до права власності ОСОБА_1 на спірні приміщення через обрання позивачем неефективного способу судового захисту, вказавши, що права ОСОБА_2 та інших співвласників приміщень у будинку захищено у справі № 300/382/22.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

29. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також враховуючи межі касаційного перегляду справи, визначені статтею 341 КАС України, Верховний Суд виходить з такого.

30. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

31. Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

32. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

33. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

34. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року відповідають, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є необґрунтованими.

(І) Щодо доводів про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права

35. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий суд.

36. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним та може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

37. У справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia, заява № 8001/07, пункт 86, у якому також міститься покликання на рішення у справах «Стіл та Морріс проти Сполученого Королівства» (Steel and Morris v. the United Kingdom), заява № 68416/01, пункти 59-60, ECHR 2005?II; «Крчмарж та інші проти Чеської Республіки» (Krсmаr and Others v. the Czech Republic), заява № 35376/97, пункт 39; «Домбо Бехеер проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), пункт 33, Серія A № 274) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції не гарантує право на особисту присутність у суді, але закріплює більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та користуватися рівністю сторін з протилежною стороною. Стаття 6 § 1 залишає державі вільний вибір засобів, які будуть використані для гарантування цих прав сторонам у справі. Таким чином, питання особистої присутності, форми провадження - усної чи письмової - та юридичного представництва взаємопов`язані та повинні аналізуватися в ширшому контексті гарантії «справедливого судочинства», передбаченої статтею 6 Конвенції.

38. Принцип рівності сторін - один з елементів ширшої концепції справедливого судового розгляду - вимагає, щоб кожній стороні було надано розумну можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом (рішення ЄСПЛ у справі «Кресс проти Франції» (Kress v. France), заява № 39594/98, пункт 72, у якому також міститься покликання на справу «Нідерост-Хубер проти Швейцарії» (Niderost-Huber v. Switzerland), заява № 18990/91, пункт 23).

39. У справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain, заява № 12952/87, пункт 63) ЄСПЛ підкреслив, що принцип змагальності є одним з елементів ширшої концепції справедливого судового розгляду і означає можливість сторін ознайомитися із зауваженнями та доказами протилежної сторони й висловити щодо них свою позицію.

40. Скаржник наполягає на тому, що суд апеляційної інстанції, відхиливши клопотання його представника від 21 квітня 2026 року про відкладення розгляду справи та не навівши мотивів такого відхилення, позбавив сторону права бути заслуханою, чим порушив статтю 2 і частину першу статті 313 КАС України.

41. Згідно зі статтею 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

42. Тобто КАС України не встановлює обов`язковості явки до суду апеляційної інстанції належним чином повідомленого учасника справи. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників або відкласти розгляд, якщо визнає повідомлені причини неявки поважними, а вирішення цього питання з урахуванням конкретної ситуації віднесено до його повноважень.

43. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність сторін у судовому засіданні за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому, якщо суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання належним чином повідомленого учасника справи про відкладення розгляду або відмовив у його задоволенні без належного обґрунтування, наслідки такого процесуального порушення оцінюються з урахуванням обставин конкретної справи - на предмет того, якою мірою воно вплинуло на реалізацію права особи на доступ до правосуддя.

44. Оскільки засади змагальності сторін та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 129 Конституції України, пункт 4 частини третьої статті 2, стаття 9 КАС України) забезпечують стороні можливість ефективно представити свою справу за рівних процесуальних можливостей з протилежною стороною, вирішальним є те, чи призвів нерозгляд судом клопотання про відкладення розгляду справи або відмова у його задоволенні без належного обґрунтування до ситуації, за якої сторона була позбавлена розумної можливості ефективно представити свою справу, опинившись у суттєво невигідному становищі порівняно з опонентом, а саме, чи відбувався розгляд справи за участю іншої сторони та чи мав відсутній учасник можливість довести свою позицію до відома суду; значення відповідного судового засідання для результату розгляду справи та чи досліджувалися в ньому докази, не подані до суду першої інстанції.

45. При цьому нерозгляд судом клопотання про відкладення розгляду справи або відмова у його задоволенні без належного обґрунтування є підставою для скасування судового рішення лише тоді, коли за обставинами справи таке процесуальне порушення позбавило відсутнього учасника розумної можливості ефективно представляти свою позицію, поставило його у суттєво невигідне становище порівняно з опонентом та унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

46. Такий підхід спрямований на оцінку реального впливу процесуального порушення на справедливість судового розгляду та унеможливлює скасування правильного по суті судового рішення з виключно формальних підстав, якщо відповідне порушення не обмежило процесуальних гарантій учасника справи.

47. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у пунктах 69- 71, 81, 82, 84- 88, 93, 104, 105 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2026 року у справі № 757/52615/21-ц, які Велика Палата сформулювала під час тлумачення положень частин першої та другої статті 372, частини третьої статті 411 і частини другої статті 412 Цивільного процесуального кодексу України, що кореспондують із частиною другою статті 313 та частиною другою статті 353 КАС України.

48. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 належним чином повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи судом апеляційної інстанції; за заявою його представника від 16 березня 2026 року Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 березня 2026 року дозволив участь представника у судовому засіданні, призначеному на 01 квітня 2026 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; після того, як зазначене судове засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці, за новою заявою представника від 15 квітня 2026 року апеляційний суд ухвалою від 16 квітня 2026 року дозволив його участь у судовому засіданні, призначеному на 22 квітня 2026 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

49. ОСОБА_1 вбачає порушення своїх процесуальних прав у немотивованому, на його думку, відхиленні судом апеляційної інстанції поданого 21 квітня 2026 року його представником - адвокатом Греськом Василем Васильовичем (далі - Гресько В.В.), клопотання про відкладення розгляду справи.

50. Верховний Суд не оцінює повідомлені у клопотанні адвоката Греська В.В. від 21 квітня 2026 року причини неявки у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, оскільки така оцінка сама собою не визначає наслідків допущеного судом апеляційної інстанції процесуального порушення.

51. Визначальним є те, чи позбавила ОСОБА_1 відсутність представника у судовому засіданні 22 квітня 2026 року розумної можливості ефективно представити свою позицію у суді та чи поставила його у суттєво невигідне становище порівняно з іншими учасниками справи.

52. Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1, у якій він виклав доводи щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції, про набуття права власності на приміщення за договором дарування; про кваліфікацію виконаних робіт як часткового внутрішнього перепланування без зміни геометричних параметрів та без втручання в несучі конструкції, інженерні системи і мережі; про відсутність у зв`язку з цим правових підстав для видання припису та для задоволення первісного позову; про недопустимість оцінки підписання протоколу і сплати штрафу як визнання вини; про неможливість застосування висновків судів у цивільній справі № 344/7924/22. Кожен із цих доводів суд апеляційної інстанції розглянув та оцінив у мотивувальній частині оскаржуваної постанови.

53. Також скаржник реалізував на стадії апеляційного перегляду справи право на подання доказів, заявивши 02 березня 2026 року клопотання про приєднання до матеріалів справи постанови Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 344/7924/22, яке суд апеляційної інстанції задовольнив, а зазначене судове рішення оцінив у мотивах оскаржуваної постанови. Водночас учасники справи не подавали до суду апеляційної інстанції інших доказів, які не були предметом дослідження суду першої інстанції.

54. Із протоколу судового засідання від 22 квітня 2026 року слідує, що о 10:13:41 суд апеляційної інстанції почав розгляд клопотання адвоката Греська В.В. про відкладення розгляду справи та після заслуховування думки представників Управління ДАБК та третьої особи ухвалив розглядати справу за відсутності сторони, яка не з`явилася у судове засідання. Тобто клопотання було оголошене присутнім учасникам справи, після чого апеляційний суд ухвалив розглядати справу за відсутності представника ОСОБА_1

55. Доводи Управління ДАБК та ОСОБА_2, підтримані їх представниками у судовому засіданні 22 квітня 2026 року, викладені у поданих цими учасниками справи відзиві на апеляційну скаргу та письмових поясненнях, копії яких скаржник отримав 23 лютого 2026 року та 20 квітня 2026 року відповідно, і зміст яких йому був відомий. Водночас оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить покликань на доводи або докази, вперше надані в судовому засіданні, щодо яких скаржник не мав можливості висловитися.

56. Адвокат Гресько В.В. у клопотанні про відкладення розгляду справи від 21 квітня 2026 року не зазначав про намір подати у судовому засіданні 22 квітня 2026 року нові докази або пояснення, які не були викладені в апеляційній скарзі. У касаційній скарзі відповідач також не обґрунтовує, яким чином відсутність його представника у судовому засіданні вплинула на висновки суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору.

57. За таких обставин Верховний Суд доходить висновку, що ОСОБА_1 не позбавлявся розумної можливості ефективно представити свою позицію, яку він виклав в апеляційній скарзі та яку суд апеляційної інстанції розглянув по суті, і не перебував у суттєво невигідному становищі порівняно з іншими учасниками справи, а відсутність його представника у судовому засіданні не унеможливила встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи.

(ІІ) Щодо доводів про неправильну кваліфікацію виконаних робіт та про відсутність ознак самочинного будівництва

58. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20 травня 1999 року № 687-XIV «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

59. З огляду на пункт 1 частини першої статті 34 Закону № 3038-VI замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1).

60. В абзаці 2 частини другої статті 34 цього Закону зазначено, що Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затверджується Кабінетом Міністрів України.

61. Таким є Перелік № 406, який у пункті 1 відносить до будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, роботи з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення, а також нежилого будинку, будівлі, споруди, приміщення в них, виконання яких не передбачає втручання в огороджувальні та несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними (СС1), з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками.

62. Пунктами 3.7 і 3.21 ДБН А.2.2-3-2014 визначено, що капітальний ремонт - це сукупність робіт на об`єкті будівництва, введеному в експлуатацію в установленому порядку, без зміни його геометричних розмірів та функціонального призначення, тоді як реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію об`єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (загальна площа тощо).

63. Верховний Суд у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 742/1756/17, від 15 травня 2020 року у справі № 813/1885/16 та від 11 серпня 2021 року у справі № 804/3218/16 сформулював висновок про те, що реконструкцією можуть вважатися будівельні роботи, у результаті яких здійснюється зміна основних техніко-економічних показників, забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг, і що зазначені зміни та удосконалення мають бути наслідком зміни геометричних розмірів та/або функціонального призначення об`єкта будівництва.

64. Розвиваючи такий правовий підхід, Верховний Суд у пунктах 60, 63, 64 постанови від 19 лютого 2026 року у справі № 120/14651/24 зазначив, що ключовим критерієм розмежування реконструкції та капітального ремонту є зміна геометричних розмірів об`єкта та основних техніко-економічних показників; реконструкція за своєю правовою природою передбачає зміну геометричних розмірів об`єкта та/або його функціонального призначення, тоді як капітальний ремонт, навпаки, виключає будь-яку зміну геометричних розмірів та функціонального призначення об`єкта.

Якщо внаслідок виконання будівельних робіт змінюються геометричні розміри будівлі або її основні техніко-економічні показники, зокрема загальна площа, такі роботи слід кваліфікувати саме як реконструкцію, незалежно від того, як їх було задекларував замовник будівництва.

При цьому Верховний Суд застосовує принцип переваги суті над формою, згідно з яким правова кваліфікація дій суб`єкта містобудування здійснюється на підставі фактичних наслідків таких дій, а не лише на підставі обраної замовником назви робіт.

65. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що згідно з технічним паспортом, виготовленим Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на нерухомість від 06 квітня 2011 року, приміщення НОМЕР_1 (офіс) мало площу 23,6 кв. м, а приміщення НОМЕР_2 (туалет) - 2,5 кв. м, разом 26,1 кв. м, і саме в цих параметрах ОСОБА_1 набув їх у власність за договором дарування від 12 травня 2017 року № 888. Після виконання спірних робіт загальна площа об`єкта становила 71,6 кв. м, тобто збільшилася на 45,5 кв. м.

66. Названі у довідці ТОВ «А++» від 04 серпня 2020 року холодні приміщення не входили до складу офісних приміщень площею 26,1 кв. м, набутих відповідачем за договором дарування.

67. Установивши такі обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що збільшення площі об`єкта нерухомості ОСОБА_1 відбулося не внаслідок перенесення чи розбирання перегородок у межах наявних приміщень, а шляхом приєднання нового простору, що є зміною геометричних розмірів об`єкта.

68. У справі № 640/17335/21 щодо надбудови над терасою квартири Верховний Суд у постанові від 29 травня 2024 року дійшов висновку, що виконані роботи за своїм характером не належать до перепланування, а є реконструкцією, оскільки створено нове приміщення, що призвело до збільшення загальної площі об`єкта; здійснення таких робіт не відповідає пункту 1 Переліку № 406 та потребує отримання документів, визначених статтею 26, частиною першою статті 34 Закону № 3038-VI, які дають право на їх виконання.

69. Аналогічно у цій справі будівельні роботи, які виконувалися на об`єкті нерухомості ОСОБА_1 , належить кваліфікувати як реконструкцію незалежно від того, як їх назвав замовник будівництва у поданих ним документах, такі роботи не охоплюються пунктом 1 Переліку № 406 і потребують отримання документа, що дає право на їх виконання, у порядку, визначеному статтею 26 та частиною першою статті 34 Закону № 3038-VI. Довідка ТОВ «А++» від 04 серпня 2020 року, на яку покликається скаржник, підтверджує саме факт збільшення загальної площі на 45,5 кв. м, а відтак і зміну геометричних параметрів об`єкта.

70. Скаржник безпідставно покликається на статті 100, 150, 152 ЖК України та пункт 4 Правил № 572, за яким власники приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право на переобладнання і перепланування житлових приміщень відповідно до статей 100 і 152 ЖК України, оскільки наведені норми поширюються на жилі будинки та жилі приміщення, тоді як приміщення АДРЕСА_3 є нежитловими.

71. Відхиляючи доводи скаржника про те, що державна реєстрація права власності на приміщення площею 71,6 кв. м не скасована та не оспорюється, Верховний Суд виходить з такого.

72. Відповідно до частин першої та другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

73. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

74. Таке формулювання положень статті 376 ЦК України виключає можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею; реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного (постанова Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 910/7987/22, пункти 5.11, 5.12).

75. У постанові від 29 травня 2024 року у справі № 640/17335/21 Верховний Суд дійшов висновку, що оформлення права власності на об`єкт, який збудований самочинно, не є перешкодою для реалізації органом державного архітектурно-будівельного контролю повноважень, передбачених статтею 38 Закону № 3038-VI, щодо порушення у встановленому законом порядку питання про знесення такого будівництва.

76. Отже, державна реєстрація 06 серпня 2020 року змін до відомостей про площу об`єкта нерухомого майна, здійснена на підставі довідки ТОВ «А++» від 04 серпня 2020 року, не свідчить про набуття скаржником права власності на добудовану частину і не змінює правового режиму спірного об`єкта як самочинного будівництва. Та обставина, що таке реєстраційне рішення не скасоване, не є перешкодою для застосування наслідків, передбачених статтею 376 ЦК України та статтею 38 Закону № 3038-VI.

(ІІІ) Щодо підстав для знесення самочинно збудованого об`єкта та решти доводів касаційної скарги

77. Відповідно до частини першої статті 38 Закону № 3038-VI у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

78. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 сформулював висновок про те, що правовий порядок знесення нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. Можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії виконання припису; невиконання припису без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки. В інших випадках самочинного будівництва, зокрема якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови; у такому випадку знесення можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Для висновку про задоволення позову у цьому випадку визначальним та достатнім є той факт, що відповідач здійснив будівництво без документів, що дають право на це, і без належно затвердженого проекту та не виконав вимоги зобов`язального припису, яким вимагалось усунути виявлені порушення.

79. У пунктах 85, 88 постанови від 22 січня 2026 року у справі № 120/13166/21-а Верховний Суд наголосив, що будівництво без дозвільних документів порушує сам принцип правомірності здійснення будівельних робіт, а не лише технічні чи планувальні параметри об`єкта, а тому не може бути приведене до легітимного стану шляхом перебудови; визначальним для вибору правового наслідку самочинного будівництва є первинна правова підстава самочинності, а не сукупність усіх виявлених порушень.

80. У постанові від 17 квітня 2026 року у справі № 640/4205/20 Верховний Суд зазначив, що у подібних правовідносинах вирішальне значення має встановлення факту виконання будівельних робіт без документа, що дає право на їх виконання, а також невиконання у встановлений строк законних вимог органу державного архітектурно-будівельного контролю, оформлених приписом про усунення порушень. Посилання суб`єкта містобудування на можливість приведення об`єкта самочинного будівництва до попереднього стану або його перебудови не спростовує наявності правових підстав для застосування передбачених законом наслідків, якщо у встановлений строк не усунуто сам факт виконання будівельних робіт без належного правового оформлення.

81. Зазначена правова позиція судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду є усталеною та підтвердженою, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 463/4564/16-а, від 29 листопада 2021 року у справі № 1840/3278/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 520/3777/18, від 23 лютого 2023 року у справі № 2040/5874/18, від 30 вересня 2025 року у справі № 560/10290/24 та від 22 січня 2026 року у справі № 120/13166/21-а.

82. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що Управління ДАБК видало ОСОБА_1 припис від 30 липня 2021 року з вимогою усунути виявлене порушення шляхом приведення стоматологічних кабінетів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 до попереднього стану або отримати право на виконання будівельних робіт у строк до 30 вересня 2021 року, тобто визначило строк для добровільного виконання.

83. За результатами позапланової перевірки, проведеної у період з 19 по 29 жовтня 2021 року, актом від 29 жовтня 2021 року № 66/32-26 установлено, що відповідач вимоги припису не виконав, не привів об`єкт у попередній стан і не надав документів, що підтверджують право на виконання будівельних робіт.

84. Самочинність спірного об`єкта нерухомості зумовлена виконанням відповідачем будівельних робіт без документа, що дає право на їх виконання, і без належно затвердженого проєкту. За наведеними висновками Верховного Суду ця підстава не може бути усунута шляхом перебудови, а тому стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення в залежність від можливостей перебудови об`єкта; положення частини сьомої цієї статті, які передбачають попереднє зобов`язання особи провести перебудову, спірні правовідносини не регулюють.

85. Крім того, ОСОБА_1 заперечував самочинність будівництва як таку, а не спосіб усунення її наслідків. При цьому предметом позову є не знесення всього об`єкта, а знесення тієї його частини, яка зведена без відповідного документа, з приведенням об`єкта у стан, зафіксований технічним паспортом, виготовленим Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на нерухомість від 06 квітня 2011 року.

86. Обраний судами попередніх інстанцій спосіб захисту є співмірним із характером та обсягом встановленого порушення, оскільки спрямований на відновлення стану об`єкта, що існував до початку самочинного будівництва, виключно в межах самочинно зведеної частини, без втручання у право власності скаржника на приміщення НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у параметрах, у яких він набув їх за договором дарування від 12 травня 2017 року № 888.

87. Аналогічний підхід Верховний Суд підтримав у постанові від 17 квітня 2026 року у справі № 640/4205/20 (пункти 105, 106), у якій зазначив, що предметом позову є не повне знесення будинку, а знесення тієї частини об`єкта будівництва, яка зведена без відповідного документа, що дає право на виконання будівельних робіт, і що обраний органом державного архітектурно-будівельного контролю спосіб захисту є співмірним із характером та обсягом встановленого порушення, оскільки спрямований на відновлення стану об`єкта, що існував до початку самочинного будівництва, виключно в межах самочинно зведеної частини, без надмірного втручання у право власності відповідача на належний йому будинок у цілому.

88. Зазначений підхід узгоджується з практикою Суду Європейського Союзу, відповідно до якої принцип пропорційності вимагає, щоб застосований захід не виходив за межі того, що є придатним і необхідним для досягнення поставленої мети; за наявності вибору між кількома придатними заходами слід застосовувати менш обтяжливий, а спричинені негативні наслідки не повинні бути надмірними порівняно з переслідуваними цілями (рішення Загального суду від 09 вересня 2026 року у справі T-358/25, «Абрамович проти Ради Європейського Союзу» (Abramovich v Council), пункти 199, 245).

89. Також у постанові від 29 травня 2024 року у справі № 640/17335/21 Верховний Суд, установивши, що позов спрямований на припинення порушення суспільного порядку у сфері дотримання містобудівного законодавства, розцінив вимогу про зобов`язання відповідача привести об`єкт до початкових проєктних рішень відповідно до технічного паспорта як вимогу про знесення самочинно збудованого об`єкта та відхилив доводи про обрання неналежного і неефективного способу захисту.

90. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність передбачених частиною першою статті 38 Закону № 3038-VI підстав для зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно збудовану частину об`єкта нерухомості.

91. Щодо покликання скаржника на те, що підписання протоколу, отримання копії постанови у справі про адміністративне правопорушення та сплата накладеного штрафу самі собою не свідчать про визнання особою факту вчинення правопорушення, Верховний Суд зазначає таке.

92. У постанові від 22 липня 2019 року у справі № 757/2757/16-а Верховний Суд визнав помилковим висновок про те, що підпис на постанові у справі про адміністративне правопорушення та сплата штрафу означають згоду особи з тим, що вона вчинила адміністративне правопорушення, оскільки такий висновок суперечить положенням про обов`язок саме відповідача доводити правомірність свого рішення (стаття 71 КАС України в редакції, чинній на час ухвалення зазначеної постанови; нині - частина друга статті 77 КАС України).

93. Разом з тим ці доводи не впливають на результат вирішення спору, оскільки факт виконання будівельних робіт без документа, що дає право на їх виконання, суди попередніх інстанцій установили не на підставі сплати штрафів, а на підставі оцінки акта перевірки від 30 липня 2021 року № 39/32-26, технічних паспортів від 06 квітня 2011 року та від 04 серпня 2020 року, довідки ТОВ «А++» від 04 серпня 2020 року і витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 серпня 2020 року.

94. Постанови Управління ДАБК від 03 серпня 2021 року № 25/32.1-03 та від 12 листопада 2021 року № 52/32.1-03 суди оцінили як докази вжиття органом державного архітектурно-будівельного контролю передбачених законом заходів реагування, а не як визнання відповідачем своєї вини.

95. Інша частина доводів касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій та зводиться до незгоди з оцінкою доказів, тоді як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

96. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

97. Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини справи, застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не допустили порушень норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року - без змін.

98. Оскільки Верховний Суд залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, а рішення ухвалено на користь суб`єкта владних повноважень, підстав для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України немає.

99. Оскільки ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2026 року зупинено виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, виконання цих судових рішень необхідно поновити.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі № 300/382/22 залишити без змін.

Поновити виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі № 300/382/22.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: В.М. Шарапа

Н.В. Шевцова