Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №140/7511/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 140/7511/25

адміністративне провадження № К/990/26513/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

секретаря судових засідань: Бенчук О.О.,

представника Позивача: Давидюка О.Ф.,

представника Відповідача: Пех С.А.,

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Волинської митниці

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2025 року (суддя Андрусенко О. О.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2026 року (судді: Мікула О.І., Кузьмич С.М., Курилець А.Р.),

у адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Голдкар»

до Волинської митниці

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Приватне підприємство «Голдкар» (далі також - Позивач, ПП «Голдкар») звернулось до суду з позовом до Волинської митниці (далі також - Відповідач, Митниця), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 березня 2025 року:

- №UA205000202546 по миту на суму 6 186 638,95 грн;

- №UA205000202547 по спеціальному миту на суму 124 770,98 грн;

- №UA205000202548 по миту на суму 5 730 834,39 грн;

- №UA205000202549 по податку на додану вартість на суму 2 505 267,46 грн та штрафних санкцій у розмірі 266 501,85 грн, всього донараховано на суму 2 771 769,31 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач зазначав про допущення Відповідачем процедурних порушень при призначенні та проведенні перевірки, а саме про недотримання вимог Митного кодексу України (далі - МК України) в частині належного повідомлення про призначення невиїзної документальної перевірки та наказу про її призначення.

Покликався на те, що єдиною підставою здійснення нарахувань була інформація уповноважених закордонних органів, яка не мала ні документального підтвердження, ні офіційного перекладу, ні дипломатичної чи консульської легалізації про можливу нечинність сертифікатів, що складались експортером. При цьому вказував на те, що відсутність порівняння даних щодо сплачених сум та донарахованих під час перевірки мита і податку на додану вартість (далі також - ПДВ) по кожній із 264 митних декларацій, із наведенням посилання щодо кожної декларації на конкретний пункт відповідних листів уповноважених іноземних органів, свідчить про необґрунтованість сформованих в акті перевірки та Додатках №1 та №2 нарахувань і про неможливість підтвердження їх зазначеними листами. А також відзначав, що Відповідач у тексті акта перевірки з посиланням на додатки лише вказує на загальну суму митної вартості кожного товару, ввезеного по 264 митним деклараціям, яка самостійно була обрахована митним органом у валюті та національній грошовій одиниці України без будь-якого посилання на курсові визначення цієї валюти.

Наголошував, що жодне положення як Угоди від 27 червня 2014 року про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами з іншої сторони, яка була ратифікована Законом України від 16 вересня 2014 року №1678-VII (надалі також- Угода), так і Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (надалі також- Регіональна конвенція) та Рішення № 1/2018 Підкомітету Україна - ЄС з питань митного співробітництва від 21 листопада 2018 року про заміну Протоколу I «Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Угоди, не покладає відповідальність щодо правильності заповнення сертифікату про походження товарів на імпортера.

Окрім того, вказував, що митними деклараціями №UA204040/2021/009867 від 20 грудня 2020 року та №UA204080/2021/0046239 від 30 грудня 2021 року охоплюються події, які відбулися у строк, що перевищує 1095 днів.

1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 8 грудня 2025 року позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Митниці від 14 березня 2025 №UA205000202546, №UA205000202547, №UA205000202548, 25 №UA205000202549.

Роблячи висновок про невідповідність податкових повідомлень-рішень вимогам чинного законодавства, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів суду належними та допустимим доказами правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, разом з тим, під час митного оформлення імпортованих товарів Позивач надав Волинській митниці всі необхідні документи для завершення митних процедур та щодо достовірності, достатності та повноти або належності яких з боку митного органу не було жодних зауважень та ним не відмовлено у застосуванні преференцій з ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України.

Так, суд першої інстанції ґрунтував своє рішення на тому, що Відповідачем під час перевірки було використано інформацію, яка не може бути належним та допустимим доказом порушення Позивачем вимог митного законодавства з огляду на наступне:

- надані Відповідачем листи та їхні додатки на іноземній мові щодо підтвердження порушення Позивачем норм митного законодавства не є допустимими, достовірними та належними, оскільки вони не перекладені українською мовою та не легалізовані в установлений законом спосіб, а відтак не можуть бути підставою для висновку про порушення Позивачем митних правил;

- отримані від Палати фіскального адміністрування Республіки Польща, податкової та митної адміністрації Нідерландів, Головного офісу Торгово-промислової палати Нідерландів, Національної Податкової та Митної Адміністрації Угорщини та Федеральної державної служби фінансів Бельгії листи є офіційними документами і апостиль повинен підтверджувати їхню дійсність та робить ці документи чинними на території держав-учасниць Гаазької конвенції 1961 року;

- відповіді уповноважених органів іноземних держав, які були підставою для проведення перевірки, надані до суду вибірково, зокрема, в матеріалах справи відсутні такі листи: Республіки Угорщина від 18 жовтня 2023 року №1710529281, від 16 лютого 2024 року №1741191183; Словацької Республіки від 8 березня 2023 року №117850/2023-2000102/109 та Королівства Нідерланди від 28 травня 2024 року № MvdW;

- матеріали справи не містять доказів як на підтвердження посад осіб, які здійснювали переклад листів податкової та митної адміністрації Нідерландів від 14 березня 2023 року №NL22ZA00663064WZ, Головного офісу Торгово-промислової палати Нідерландів від 14 травня 2024 року № MvdW, Федеральної державної служби фінансів Бельгії від 1 жовтня 2024 року №2024/N6A2N30/00015972/2, Митної Адміністрації Угорщини від 24 травня 2024 року №1681785299 та здійснення ними відповідного перекладу як перекладачем чи у зв`язку з виконанням посадових обов`язків працівника митниці, зокрема щодо підтвердження відношення до митного органу України (Державної митної служби України, Волинської митниці, тощо), так і на підтвердження володіння знаннями іноземної мови та рівень такого знання, ні відомостей про її;

Також суд першої інстанції виходив з наступного:

- на підставі отриманих від іноземних держав документів та враховуючи характер виявлених невідповідностей, які стосувались ключових елементів операції, а саме сторін правочину, умов поставки та фактичної вартості Відповідач був зобов`язаний провести зустрічні звірки із суб`єктами, зазначеними в експортних митних деклараціях, з метою встановлення фактичних умов поставки та вартості товарів. Невчинення таких дій суперечить суті статті 348 МК України та принципу повного й об`єктивного з`ясування обставин при здійсненні митного контролю;

- в матеріалах перевірки та доданих до відзиву документах відсутні будь-які докази звернення до зазначених у експортних деклараціях Нідерландів та Польщі, експортерів та імпортерів із офіційними запитами щодо надання документів, необхідних для підтвердження фактичних поставки та фактурної вартості транспортних засобів таким особам, або що такі експортери надавали відповіді на подібні звернення;

- Митницею не доведено, що саме ПП «Голдкар» надавались документи, які містять неправдиві відомості, а не фізичними особами, які є покупцями відповідно до експортних декларацій, наданих іноземними державами, оскільки в акті перевірки не наведено доказів того, що документи, які були надані Позивачем під час митного оформлення транспортних засобів по МД від 20 грудня 2021 року №UA204040/2021/009867 та від 30 грудня 2021 року №UA204080/2021/046239, були визнані недійсними.

- у випадку, коли автентичність сертифіката про походження від 15 квітня 2022 року №S22920628 не була підтверджена компетентним органом Королівства Нідерланди, Митниця була зобов`язана вжити всіх залежних від неї заходів для встановлення реального походження товару, оформленого за МД від 18 квітня 2022 року №UA205140/2022/023262;

- питання фактичного походження товару Відповідачем належним чином не досліджувалося, оскільки визначення країни походження потребує дослідження всієї сукупності наявних доказів, включно з комерційними документами, умовами поставки, характером переміщення товару та інформацією від учасників зовнішньоекономічної операції, водночас в матеріалах перевірки відсутня інформація про те, що митниця здійснювала такі дії або отримувала будь-які відповіді, які б дозволили достовірно встановити походження товару;

- Митниця у акті перевірки як не навела жодних обставин, які могли б викликати сумніви щодо походження товару, ввезеного Позивачем, так і не зазначила про наявність достатніх підстав для сумнівів у справжності сертифікатів або достовірності інформації, що в них міститься. Крім того, відсутні дані про надання Держмитслужбою доручення на проведення вибіркової перевірки;

- інформація, яка зазначена в листах іноземних держав не може бути єдиним та беззаперечним доказом порушення Позивачем митних правил, оскільки до митного оформлення ПП «Голдкар» надало всі документи, передбачені чинним законодавством, які були видані експортером і підтверджують право Позивача на застосування преференційного режиму;

- під час митного оформлення імпортованих товарів Позивач надав Волинській митниці всі необхідні документи для завершення митних процедур та щодо достовірності, достатності, повноти або належності яких з боку митного органу не було жодних зауважень та ним не відмовлено у застосуванні преференцій з ввізного мита на товари, що возяться на територію України. Також зі змісту листів уповноважених органів не вбачається підтвердження фіктивності (недійсності) сертифікатів з перевезення (походження) товару форми EUR.1 чи підтвердження походження товару іншого, ніж ЄС.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою 13 травня 2026 року апеляційну скаргу Митниці залишив без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі №140/7511/25 - без змін.

У постанові апеляційний суд погодився з тими висновками, що cформував суд першої інстанції.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Підставами касаційного оскарження Позивач визначив пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України). Просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту b абзацу 3 статті 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 5 жовтня 1961 року (Гаазької конвенції 1961 року), щодо поширення винятку для документів, які мають безпосереднє відношення до митних операцій, у взаємозв`язку з положеннями Митного кодексу України, у правовідносинах щодо використання митними органами України документів та інформації, отриманої від компетентних митних органів іноземних держав у межах міжнародного адміністративного співробітництва без проставлення апостиля.

Наполягає на необхідності сформулювати висновок щодо того, чи підлягають легалізації або проставленню апостиля документи, отримані від митних органів іноземних держав, які безпосередньо стосуються митних операцій, та чи може відсутність апостиля бути самостійною підставою для неврахування таких документів як доказів щодо правомірності прийнятих рішень митних органів.

Зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необхідність проставлення апостиля на документах, отриманих від митних органів іноземних держав, та безпідставно поставили під сумнів їх доказове значення.

Зазначає, що отримана Державною митною службою України в межах міжнародної взаємодії інформація та документи, які стосуються здійснення експорту - експортні декларації (Королівство Нідерландів, Республіка Польща) перевірки походження товару (EUR-1,EUR-MED) (Королівство Нідерландів, Бельгія, Угорщина), є митними документами в розумінні як українського, так і міжнародного законодавства, адже стосуються питань здійснення митного контролю та митного оформлення. На думку Відповідача вказані документи за своїм змістом і призначенням належать до документів, на які не поширюється вимога легалізації чи проставлення апостиля. При цьому вказує, що отримані відповіді митних органів іноземних держав: не є документами приватного походження; законність їх отримання не оспорюється; вони не є документами на які поширюється дія Гаагської конвенції. Водночас наголошує на тому, що апостиль підтверджує справжність підпису та печатки, але не є умовою допустимості документа.

Також Відповідач покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 348 МК України (проведення зустрічних звірок) у правовідносинах, пов`язаних із проведенням документальної невиїзної перевірки.

Вказує, що необхідність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 348 МК України виникає через наявність правової невизначеності у питанні, чи має митниця право використовувати механізм зустрічних звірок під час проведення документальних невиїзних перевірок.

Наголошує на тому, що проблемне питання полягає в тому, що частини перша статті 348 МК України прямо передбачає право посадових митних органів під час проведення документальних виїзних перевірок підприємств проводити зустрічні звірки. Тобто, вказаний інструмент законодавець пов`язав саме з виїзною формою проведення цих перевірок. Водночас документальна невиїзна перевірка є окремим видом пост-митного контролю, порядок проведення якої регулюється іншими нормами Митного кодексу України (стаття 351 МК України).

Звертає увагу на те, що якщо митний орган під час невиїзної перевірки проводить зустрічні звірки або використовує їх результати як доказову базу, виникає питання: чи допускає закон розширене тлумачення статті 348 МК України; чи є перелік повноважень митного органу в цій статті вичерпним; чи можуть результати зустрічних звірок бути належним доказом у межах невиїзної перевірки.

Вважає, що такий висновок Верховного Суду матиме значення для: визначення допустимості доказів, отриманих через зустрічні звірки; оцінки законності актів документальних невиїзних перевірок; забезпечення однакового застосування митного законодавства судами першої та апеляційної інстанцій; дотримання принципу законності діяльності митного органу - суб`єкту владних повноважень, коли він може діяти лише в межах прямо наданих повноважень.

Зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норму матеріального права - статтю 348 МК України, оскільки її норми регулюють повноваження митних органів щодо проведення зустрічних звірок як одного із заходів контролю під час здійснення документальних виїзних перевірок та не встановлють обов`язку митного органу проводити звірки у межах документальної невиїзної перевірки.

Крім того, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 42 МК України у правовідносинах, де компетентним органом іноземної держави підтверджено факт фальсифікації сертифіката про походження товару, а суд покладає на митний орган обов`язок додатково встановлювати країну походження товару для прийняття рішення про відсутність підстав для звільнення від ввізного та антидемпінгового мита.

Стверджує про необхідність формування правового висновку про те, що встановлення компетентним органом іноземної держави факту фальсифікації або неавтентичності сертифіката про походження товару свідчить про відсутність належного документального підтвердження заявленої декларантом країни походження товару. У такому випадку митний орган не зобов`язаний додатково встановлювати фактичну країну походження товару для прийняття рішення щодо відсутності правових підстав для застосування пільгового оподаткування, звільнення від сплати ввізного мита чи незастосування антидемпінгового мита. Ризик непідтвердження заявленого походження товару покладається на декларанта, який претендує на застосування пільгового режиму оподаткування чи звільнення від сплати митних платежів, проте не може бути поставлений в залежність від встановлення митним органом країни походження товару.

Вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми пункту 1 частини першої статті 42 МК України та дійшовши помилкового висновку про обов`язок митного органу додатково встановлювати країну походження товару у випадку, коли компетентним органом іноземної держави повідомлено про фальсифікацію сертифікату про походження товару. На думку Відповідача, вказана норма регулює порядок підтвердження країни походження декларантом у конкретних випадках та не покладає на митний орган обов`язку встановлювати іншу країну походження замість тієї, яка була заявлена декларантом на підставі сертифікату про походження товару, який у подальшому визнано фальсифікованим.

Вказує, що у разі встановлення компетентним органом країни експорту факту фальсифікації сертифікату про походження товару, такий документ не може вважатися належним доказом походження товару та не породжує правових наслідків для підтвердження яких він був поданий. На думку Відповідача, покладаючи на митний орган обов`язок додатково встановлювати фактичну країну походження товару, суди фактично переклали на контролюючий орган обов`язок доведення обставин, які відповідно до митного законодавства мають підтверджуватися саме декларантом шляхом надання належних документів про походження товару.

Зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 32 Доповнення І «Визначення поняття походження товарів і методів адміністративного співробітництва» Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження 2011 року (Законом України від 8 листопада 2017 року № 2187-VIII "Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференції правил походження" Україна приєдналася до Регіональної конвенції, яка набрала чинності з 1 лютого 2018 року), чи можуть бути самостійною підставою для висновку про непідтвердження преференційного походження товару результати перевірки проведеної компетентним органом держави експорту відповідно до статті 32 Доповнення 1 Регіональної конвенції про пан-євро- середземноморські преференційні правила походження, чи для цього обов`язковим є попереднє визнання сертифіката недійсним або підробленим.

Покликається на те, що необхідність формування вказаного висновку зумовлена відсутністю єдиного підходу до застосування Регіональної конвенції в частині правових наслідків проведення перевірки сертифікату EUR.1. На думку Відповідача, формування висновку Верховного Суду є необхідним для вирішення питання щодо того, чи є результати перевірки, проведеної компетентним органом держави експорту самостійною і достатньою підставою для висновку про відсутність підтвердження преференційного походження, а також чи потребують такі результати додаткового підтвердження шляхом окремого визнання сертифікату EUR.1 недійсним чи підробленим.

Вказує, що відповіді уповноважених органів іноземних держав про фальсифікацію сертифікатів та непідтвердження преференційного походження є належними та допустимими доказами у справі, які безпосередньо стосуються предмета доказування. При цьому, ігнорування зазначених відомостей та покладення в основу судових рішень виключно формального факту наявності сертифікату EUR.1, свідчить про неправильне застосування норм міжнародної конвенції, що є підставою для касаційного перегляду.

Письмового відзиву на касаційну скаргу Позивач до суду не подав. Водночас у судовому засіданні представник Позивача виклав заперечення проти доводів касаційної скарги та просив залишити її без задоволення.

3. ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ У СПРАВІ

Відповідно до наказу від 22 січня 2025 року №23 на підставі пункту 7 частини першої статті 336, пункту 1, 2 частини третьої статті 345, пункту 2 частини другої статті 351 МК України у зв`язку з надходженням документально підтвердженої інформації від уповноважених органів: Республіки Угорщина від 18 жовтня 2023 року №1710529281, від 24 травня 2024 року №1681785299, від 16 лютого 2024 року №1741191183; Республіки Бельгія від 1 жовтня 2024 року №2024/N6A2N30/00015972/2; Словацької Республіки від 8 березня 2023 року №117850/2023-2000102/109 про не підтвердження преференційного походження товарів, зазначених у сертифікатах з перевезення EUR.1, які надавалися при митному оформленні за митними деклараціями згідно з додатком; Королівства Нідерланди від 14 березня 2023 року №NL22ZA00663064WZ та Республіки Польща від 24 травня 2022 року №0201-IGM.541.496.2022.2.RLM про непідтвердження автентичності документів, які надавалися при митному оформленні товарів за митними деклараціями від 20 грудня 2021 року №UA204040/2021/009867, від 30 грудня 2021 року №UA204080/2021/046239; Королівства Нідерланди від 14 травня 2024 року №MvdW, від 28 травня 2024 року №MvdW про фальсифікацію сертифікату загальної форми, який надавався при митному оформленні товарів, щодо яких встановлено особливі види мита за митною декларацією від 18 квітня 2022 року №UA205140/2022/023262, Митницею проведено документальну невиїзну перевірку ПП «Голдкар» щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, а саме: правомірності застосування тарифної пільги (тарифної преференції) зі сплати ввізного мита за кодом митної преференції « 410» в рамках Угоди при митному оформленні товарів за митними деклараціями згідно з додатком; правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за митними деклараціями від 20 грудня 2021 року №UA204040/2021/009867, від 30 грудня 2021 року №UA204080/2021/046239, достовірності наданих відомостей та документів щодо країни походження товару, обґрунтованості та законності звільнення від сплати антидемпінгово мита при імпорті товару №1 «Зрізані квіти, придатні для складання букетів свіжі троянди з 1 листопада до 31 травня…» за митною декларацією від 18 квітня 2022 року №UA205140/2022/023262.

Відповідачем 22 січня 2025 року оформлено та направлено повідомлення про призначення документальної невиїзної перевірки №7.3-2/19/13/1038, яке вручено представнику Позивача за довіреністю 27 січня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату грошового переказу.

За результатами перевірки Волинською митницею складено акт від 18 лютого 2025 року №7/25/7.3-19/17/44298630, яким встановлено порушення:

- статті 43, статті 44, статті 49, частини першої статті 51, пункту 2 частини другої статті 52, частини четвертої статті 58, частини першої та восьмої статті 257, статті 270, статті 279, пунктів 1 та 4 частини першої статті 266, частини п`ятої та частини дев`ятої статті 280, статті 282, частини першої та частини п`ятої статті 281 МК України, вимог статтей 15, 16 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, рішення Міжвідомчої комісії від 21 квітня 2024 року №СП-487/2021/4411-03 «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну зрізаних свіжих троянд незалежно від країни походження та експорту», в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного та антидемпінгового мита на загальну суму 12 042 244,32 грн;

- підпункту «в» пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 ПК України в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму на загальну суму 2505267,46 грн.

Вказаний акт був надісланий на юридичну адресу ПП «Голдкар» та вручений за довіреністю 03 березня 2025 року.

10 березня 2025 року ПП «Голдкар» подало заперечення на акт про результати документальної невиїзної перевірки від 18 лютого 2025 року №7/25/7.3-19/17/44298630 та Відповідачем 21 березня 2025 року оформлено висновок №0028/7.3-19/44298630, яким висновки акту перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі висновків акта перевірки від 18 лютого 2025 року №7/25/7.3-19/17/44298630 Митницею прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 14 березня 2025 року:

- №UA205000202546 (форми Р), яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Мито на товари, що ввозиться на територію України суб`єктами господарювання» в розмірі 6186638,95 грн;

- №UA205000202547 (форми Р), яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Спеціальне мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання» в розмірі 124770,98 грн;

- №UA205000202548 (форми Р), яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Мито на нафтопродукти, транспортні засоби та шини до них, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності (крім мита, яке сплачується при поміщенні суден у митний режим тимчасового ввезення з умовами» в розмірі 5730834,39 грн;

- №UA205000202549 (форми Р), яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів» в розмірі 2505267,46 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 266501,85 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення були надіслані Позивачу листом від 17 березня 2025 року №7.3-2/19/13/3209 та отримані за довіреністю 24 березня 2025 року.

Наведені вище податкові повідомлення-рішення (від 14 березня 2025 року №UA205000202546, №UA205000202547, №UA205000202548, №UA205000202549 (форми Р) були оскаржені 2 квітня 2025 року до Державної митної служби України та рішенням про результати розгляду скаргу від 03 червня 2025 року №5/10-06/13/3484 скаргу ПП «Голдкар» залишено без задоволення.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд, заслухавши представників Позивача та Відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, й на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Відповідач у касаційній скарзі, визначаючи підставою касаційного оскарження пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зокрема просив Суд надати правовий висновок щодо застосування пункту b абзацу 3 статті 1 Гаагської Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, згода на обов`язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів», та набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22 грудня 2003 року.

У судовому засіданні представник Відповідача уточнила, що просить надати правовий висновок саме в аспекті необхідності здійснення офіційного перекладу документів, отриманих від уповноважених органів іноземних держав при поданні їх до суду як доказів.

Відтак Відповідач, визначаючи підставою касаційного оскарження пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, порушує питання щодо застосування пункту «b» абзацу третього статті 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, укладеної в Гаазі 5 жовтня 1961 року, у контексті необхідності перекладу українською мовою документів, отриманих від компетентних органів іноземних держав та поданих до суду.

Оцінюючи ці доводи, Суд виходить із такого.

Сфера регулювання Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, у тому числі з урахуванням передбачених нею винятків, не охоплює питань здійснення судочинства в державі, на території якої відповідний документ подається. Конвенція не визначає мови судочинства, процесуального порядку подання до суду документів, складених іноземною мовою, вимог до форми доказів, а також правил їх дослідження та оцінки судом.

Відтак положення Конвенції, незалежно від того, чи належить конкретний документ до сфери її застосування, не визначають процесуального порядку подання, дослідження та оцінки такого документа як доказу в адміністративному судочинстві.

Це відповідає принципу процесуальної автономії, за яким за відсутності міжнародно-правового або наднаціонального регулювання відповідного процесуального питання процесуальні правила визначаються національним правопорядком.

Отже, іноземне походження документа, його офіційний характер, порядок засвідчення його автентичності або звільнення від легалізації не усувають необхідності дотримання процесуальних вимог держави, у суді якої цей документ використовується як доказ. Питання щодо мови судочинства, форми подання, дослідження та оцінки такого документа в адміністративному судочинстві України вирішуються відповідно до національного процесуального законодавства.

Відповідно до частини першої статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

Згідно з частинами першою та третьою статті 15 КАС України судочинство і діловодство в адміністративних судах провадяться державною мовою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

Відповідні положення закріплені також у статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Частиною шостою статті 13 цього Закону також передбачено, що органи державної влади беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.

Зазначені приписи щодо мови судочинства підлягають застосуванню у взаємозв`язку з нормами КАС України, що регулюють доказування.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 74 КАС України встановлено вимоги щодо допустимості доказів. Відповідно до статті 75 цього Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а згідно зі статтею 76 достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Безпосереднє значення для вирішення порушеного відповідачем питання мають положення статті 94 КАС України, яка визначає поняття письмових доказів та процесуальну форму їх подання до суду.

За змістом частин першої та другої статті 94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Частини четверта та п`ята цієї статті встановлюють вимоги щодо належного засвідчення копій письмових доказів та підтвердження їх відповідності оригіналу. Крім того, якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати його оригінал; якщо оригінал не поданий, а відповідність копії оригіналу ставиться під сумнів, такий доказ не береться судом до уваги.

Таким чином, КАС України пов`язує використання письмового доказу для встановлення обставин справи як зі змістом відомостей, що в ньому містяться, так і з дотриманням установлених процесуальних вимог до форми його подання. Ці вимоги застосовуються до письмових доказів незалежно від держави їх походження.

Водночас дотримання встановлених статтею 94 КАС України вимог до форми подання письмового доказу саме по собі не вирішує питання про можливість використання судом відомостей, викладених у ньому іноземною мовою. Оскільки значення письмового доказу для вирішення справи визначається відомостями, які він містить, зміст таких відомостей має бути доступним для дослідження судом та учасниками справи державною мовою судочинства.

Тому, якщо учасник справи посилається на відомості, що містяться в документі, складеному іноземною мовою, на підтвердження обставин, які входять до предмета доказування, подання належним чином засвідченого перекладу такого документа українською мовою забезпечує можливість установити зміст цих відомостей, дослідити їх та надати їм оцінку у сукупності з іншими доказами у справі.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За відсутності належним чином засвідченого перекладу українською мовою суд не має можливості в установленому процесуальним законом порядку встановити зміст відомостей, викладених у документі іноземною мовою, співвіднести їх з обставинами, які входять до предмета доказування, та оцінити такий документ у сукупності з іншими доказами у справі.

При цьому знання суддею іноземної мови, якою складено документ, не може замінювати його перекладу українською мовою. Суд не може самостійно визначати зміст документа шляхом перекладу іншомовного тексту, а учасникам справи має бути забезпечена можливість ознайомитися зі змістом документа, який досліджується судом, та висловити щодо нього свої доводи і заперечення.

Такий підхід узгоджується з практикою Верховного Суду.

Так, в ухвалі від 08 квітня 2024 року у справі № 990/298/23 Верховний Суд зазначив про необхідність подання разом із документами, виготовленими іноземною мовою, належним чином засвідчених перекладів державною мовою.

У постанові від 04 лютого 2025 року у справі № 420/9715/24 Верховний Суд, установивши, що суди попередніх інстанцій надали оцінку документам, складеним іноземними мовами, переклад яких державною мовою у матеріалах справи був відсутній, виходив із положень статей 73, 75, 76, 90 КАС України та дійшов висновку про неможливість стверджувати, що повне, об`єктивне та всебічне з`ясування обставин справи відбулося на підставі достатніх та достовірних доказів.

У спірних правовідносинах наведене має особливе значення з огляду на характер документів, на які посилається митний орган.

Документи, отримані від компетентних органів іноземних держав, використовуються митним органом не на підтвердження самого факту їх одержання, а на підтвердження конкретних обставин, які, за його твердженням, свідчать про невідповідність відомостей, заявлених під час митного оформлення, відомостям, що містяться у документах, отриманих від компетентного органу іноземної держави.

Отже, значення у цьому випадку має зміст відомостей, що містяться в таких документах. Для їх оцінки суд повинен установити, які саме відомості містить відповідний документ, до якої операції, товару, особи тощо вони належать та в чому саме полягають розбіжності з відомостями, заявленими під час митного оформлення.

Сам факт одержання документа від компетентного органу іноземної держави не підтверджує змісту відомостей, що містяться в ньому, та не може замінити їх дослідження судом у встановленому процесуальним законом порядку.

З огляду на викладене Суд зазначає, що положення Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, у тому числі передбачені нею винятки зі сфери її застосування, не звільняють учасника справи від дотримання процесуальних вимог, установлених законодавством України для використання відповідного документа як доказу в адміністративному судочинстві.

Документ, складений іноземною мовою, відомості з якого подаються на підтвердження обставин, що входять до предмета доказування, має бути поданий у процесуальній формі, передбаченій статтею 94 КАС України, - в оригіналі або належним чином засвідченій копії - разом із належним чином засвідченим перекладом українською мовою.

За відсутності такого перекладу відомості, викладені в документі іноземною мовою, не можуть бути покладені судом в основу встановлення обставин, на підтвердження яких цей документ подано, оскільки їх зміст не може бути належним чином досліджений та оцінений судом у порядку, встановленому КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що як вбачається з матеріалів справи, підставою для здійснення перевірки ПП "Голдкар" було отримання Відповідачем листів Державної митної служби України про отримані відповіді уповноважених органів іноземних держав, а саме: Республіки Угорщина від 18 жовтня 2023 року №1710529281, від 24 травня 2024 року №1681785299, від 16 лютого 2024 року №1741191183; Республіки Бельгія від 01 жовтня 2024 року №2024/N6A2N30/00015972/2; Словацької Республіки від 08 березня 2023 року №117850/2023-2000102/109; Королівства Нідерланди від 14 березня 2023 року №NL22ZA00663064WZ та Республіки Польща від 24 травня 2022 року №0201-IGM.541.496.2022.2.RLM та Королівства Нідерланди від 14 травня 2024 року №MvdW, від 28 травня 2024 року №MvdW.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповіді уповноважених органів іноземних держав, які були підставою для проведення перевірки, надані до суду вибірково. Так в матеріалах справи відсутні такі листи: Республіки Угорщина від 18 жовтня 2023 року №1710529281, від 16 лютого 2024 року №1741191183; Словацької Республіки від 8 березня 2023 року №117850/2023-2000102/109 та Королівства Нідерланди від 28 травня 2024 року № MvdW.

Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що лист податкової та митної адміністрації Нідерландів від 14 березня 2023 року №NL22ZA00663064WZ перекладено Авраменко К.О.; лист Головного офісу Торгово-промислової палати Нідерландів від 14 травня 2024 року №MvdW та Федеральної державної служби фінансів Бельгії від 01 жовтня 2024 року №2024/N6A2N30/00015972/2 перекладено невідомою особою із бюро перекладів "Lingvo Team"; лист Національної Податкової та Митної Адміністрації Угорщини від 24 травня 2024 року №1681785299 перекладено Веремчук Ю.О

При цьому судами попередні ністанцй констатовано, що матеріали справи не містять відомостей ані щодо посад зазначених осіб, ані щодо здійснення ними перекладу як перекладачами або у зв`язку з виконанням посадових обов`язків працівників митного органу, ані документів, які б підтверджували володіння ними відповідною іноземною мовою та рівень таких знань. Також відсутні будь-які відомості, які б свідчили про їх належність до митного органу України, зокрема до Державної митної служби України, Волинської митниці тощо.

Відповідачем належних та допустимих доказів на спростування встановлених судами попередніх інстанцій обставин в касаційній скарзі наведено не було.

Відтак, Суд не може не погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про те, що надані Відповідачем листи уповноважених органів іноземних держав не можуть вважатися допустимим доказом у справі, оскільки не відповідають вимогам щодо форми та змісту доказів, передбаченим чинним законодавством.

Також судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено покликання Відповідача на те, що листи уповноважених органів Республіки Угорщина від 18 жовтня 2023 року №1710529281, від 24 травня 2024 року №1681785299, від 16 лютого 2024 року №1741191183; Республіки Бельгія від 01 жовтня 2024 року №2024/N6A2N30/00015972/2; Словацької Республіки від 08 березня 2023 року №117850/2023-2000102/109; Королівства Нідерланди від 14 березня 2023 року №NL22ZA00663064WZ та Республіки Польща від 24 травня 2022 року №0201-IGM.541.496.2022.2.RLM; Королівства Нідерланди від 14 травня 2024 року №MvdW, від 28 травня 2024 року №MvdW надіслані відповідними органами іноземних держав у рамках Угоди та Конвенції на запит Держмитслужби офіційно, складені англійською мовою, яка є мовою міжнародного спілкування, їх переклад не є обов`язковим.

Відповідно до пункту 24 частини першої статті 4 МК України (тут і далі в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядкую

Статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до статті 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з частиною першою статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною першою статті 52 МК України встановлено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до частини першої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Частиною сьомою статті 54 МК України встановлено, що у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Пунктом 4 частини п`ятої статті 54 МК України встановлено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску.

Відповідно до частин першої та другої статті 293 МК України особою, на яку покладається обов`язок із сплати митних платежів, є декларант. Якщо декларування товарів здійснюється особою, уповноваженою на це декларантом, на таку особу покладається обов`язок із сплати митних платежів солідарно з декларантом.

Особою, на яку покладається обов`язок із сплати донарахованих митних платежів - грошового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки, є відповідний платник податків.

Пунктом 7 частини першої статті 336 МК України встановлено, що митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Статтею 345 МК України встановлено, що документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких митні органи переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи.

Відповідно до пунктів 1, 2 та 5 частини третьої статті 345 МК України митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи щодо: 1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів; 2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, застосування знижених ставок ввізного мита; 5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території.

Частиною шостою статті 345 МК України встановлено, що результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення митним органом суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів, здійснення заходів, передбачених законами України.

Відповідно до статті 352 МК України посадовими особами митних органів під час проведення перевірок можуть бути використані: 1) документи, визначені цим Кодексом; 2) податкова інформація; 3) експертні висновки; 4) судові рішення; 5) отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення; 6) інші матеріали, отримані в порядку та спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами України.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 75 МК України для поміщення товарів у митний режим імпорту особа, на яку покладається дотримання вимог митного режиму, повинна: виконати встановлені відповідно до закону вимоги щодо заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

За положеннями частини першої статті 270 МК України правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, митом, крім особливих видів мита, встановлюються цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Правила оподаткування особливими видами мита встановлюються законами України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", «;Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну», окремим законом щодо встановлення додаткового імпортного збору.

Правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, іншими (крім мита) митними платежами встановлюються Податковим кодексом України з урахуванням особливостей, що визначаються цим Кодексом (частина друга статті 270 МК України).

Так, згідно з пунктом 190.1 статті 190 ПК України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті й включаються до ціни товарів.

Відповідно до частини першої статті 271 МК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною другою статті 271 МК України встановлено, що в Україні застосовуються такі види мита: 1) ввізне мито; 2) вивізне мито; 3) сезонне мито; 4) особливі види мита: спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне, додатковий імпортний збір.

Ввізне мито, відповідно до положень статті 272 МК України, встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.

За приписами частини першої статті 275 МК України у випадках, передбачених законами України (якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України), з метою захисту економічних інтересів України та українських товаровиробників у разі ввезення товарів на митну територію України, незалежно від інших видів мита, можуть застосовуватися особливі види мита: 1) спеціальне мито; 2) антидемпінгове мито; 3) компенсаційне мито; 4) додатковий імпортний збір.

Частиною четвертою статті 275 МК України встановлено, що антидемпінгове мито встановлюється відповідно до Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об`єктом демпінгу, що заподіює шкоду або створює загрозу заподіяння шкоди національному товаровиробнику.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. У разі якщо імпорт товару є об`єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, тарифні пільги (тарифні преференції) не встановлюються або зупиняються чи припиняються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Верховною Радою Законом України № 1678-VII від 16 вересня 2014 року ратифіковано Угоду від 27 червня 2014 року про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.

Статтею 26 частини 1 глави 1 розділу IV Угоди встановлено, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I "Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва".

Відповідно до частини першої статті 2 Протоколу І Угоди встановлено, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

(a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

(b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Протоколу І Угоди в статті 2 цього Протоколу товари, які не є повністю виробленими у вказаній країні, вважаються достатньо обробленими або переробленими у ній, якщо виконуються умови, наведені у Додатку II до цього Протоколу.

Статтею 33 Протоколу І Угоди врегульовано питання щодо перевірки підтверджень походження товару.

Відповідно до пункту 1 статті 33 Протоколу І Угоди подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (пункт 2 статті 33 Протоколу I Угоди).

Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними (пункт 3 статті 33 Протоколу І Угоди).

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу (пункт 5 статті 33 Протоколу I Угоди).

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції (пункт 6 статті 33 Протоколу I Угоди ).

Положення аналогічні положенням статті 33 Протоколу І Угоди містяться і в статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, до якої України приєдналась відповідно до Закону України від 8 листопада 2017 року № 2187-VIII.

Відповідно до пунктів 2 та 6 Протоколу І Угоди товарами, що походять з Європейського Союзу мають вважатися такі, що цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу та товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Наведені норми дають підстави вважати, що якщо товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені повністю у Європейському Союзі, можуть вважатися такими, що походять з Європейського Союзу за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 Протоколу І Угоди.

За змістом статті 6 Протоколу 1 Угоди та статті 2 цього Протоколу товари, які не є повністю виробленими у вказаній країні, вважаються достатньо обробленими або переробленими у ній, якщо виконуються умови, наведені у Додатку II до цього Протоколу.

Пунктом 1 статті 2 Доповнення І до Регіональної конвенції визначено, що з метою імплементації відповідної Угоди наступні продукти вважаться такими, що вироблені в Договірній Стороні при експорті в іншу Договірну Сторону:

(а) товари цілком вироблені в певній країні відповідно до Статті 4;

(b) товари, отримані в Договірній Стороні, включаючи товари, які не були повністю там вироблені, за умови, що ці матеріали пройшли достатню обробку та переробку в цих Договірних Сторонах відповідно до Статті 5;

(c) майно, що виробляється в Європейському Економічному Просторі (ЄЕП) в рамках значення Протоколу 4 до Угоди про Європейський економічний простір. Такі товари повинні розглядатися, як вироблені в Європейському Союзі, Ісландії, Ліхтенштейні1 чи Норвегії (сторони ЄЕП), при експорті відповідно з Європейського Союзу, Ісландії, Ліхтенштейну чи Норвегії до договірної країни, крім учасників ЄЕП.

Згідно з пунктом 1 статті 5 Доповнення І до Регіональної конвенції з метою виконання положень Статті 2, товари, які не є повністю отриманими, повинні вважатись достатньо обробленими та переробленими у ній, при виконанні умов, викладених у Додатку II.

Пунктом 1 статті 15 Доповнення І до Регіональної конвенції визначено, що товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження:

(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а;

(b) сертифікат з перевезення товару EUR-МЕD, зразок якого наведений у Додатку III b;

(c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься "декларацією походження" або "декларацією походження EUR-МЕD"), надана експортером до інвойса. повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати. Текст декларації походження наведений у Додатку IV а і b.

Подібно, відповідно до пункту 1 статті 16 розділу 5 Протоколу I Угоди товари, що походять з Європейського Союзу, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або

(b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Відтак, як Угода, так і Регіональна конвенція чітко визначають, що товар вважається таким, що походить з Європейського Союзу за умови подання сертифікату з перевезення товару EUR.1.

Процедуру видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлює стаття 16 Доповнення І до Регіональної конвенції та стаття 17 Протоколу І Угоди.

Згідно зі статтею 16 Доповнення І до Регіональної конвенції сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера на письмову заявку експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD, а також бланк заявки, зразок якої наведений у Додатку III а і и. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і відповідно до норм національного законодавства країни експорту. Якщо ці бланки заповнюються від руки, вони повинні заповнюватися ручкою друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього графі, не залишаючи вільних рядків. Якщо графа не заповнена повністю, під останнім рядком опису проставляється горизонтальна лінія, вільне місце перекреслюється

Експортер, який подає заявку про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів Договірної сторони-експортера, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1або EUR-МЕD, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цієї Конвенції.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також для виконання інших умов цієї Конвенції. Для цих цілей вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть доцільними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї Статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена графа, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-МЕD має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

Подібно до вищенаведеного, згідно зі статтею 17 Протоколу І до Угоди сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки.

Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

Відповідно до пунктів 1, 6, 7 та 8 статті 21 Доповнення І до Регіональної конвенції декларація про походження або декларація про походження EUR-МЕD, зазначена в статті 15(1)(с), може бути складена:

(a) уповноваженим експортером відповідно до положень Статті 23, або

(b) експортером на будь-яку партію товару, що складається з однієї або більше одиниць упаковки, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.

Складання декларації про походження або декларації про походження EUR-МЕD здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку IV а та b, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цих Додатках, і відповідно до положень національного законодавства країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами.

Декларації про походження та декларації про походження EUR-МЕD мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте уповноважений експортер у розумінні Статті 22 не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам Договірної сторони-експортера письмове зобов`язання нести повну відповідальність за будь-яку декларацію про походження, у якій він зазначений, так, ніби вона підписана ним власноручно.

Декларація про походження або декларація про походження EUR-МЕD може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше, ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується.

Аналогічно статтею 22 Протоколу І до Угоди встановлено, що декларація інвойс, зазначена в статті 16(1)(b) цього Протоколу, може бути складена:

(a) затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу,

або

(b) експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.

Складання декларації інвойс здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку до цього Протоколу, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цьому Додатку, і згідно з чинним законодавством країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами.

Декларації інвойс мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте затверджений експортер у розумінні статті 23 цього Протоколу не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам країни експорту письмове зобов`язання нести повну відповідальність за всі декларації інвойс, у яких він зазначений, так, ніби вони підписані ним власноручно.

Декларація інвойс може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується.

Отже, саме митний орган Договірної сторони країни експорту видає сертифікат EUR.1.

Аналіз наведених норм міжнародного законодавства та законодавства України дає підстави для висновку, що однією із передумов для використання переваг, передбачених Угодою про асоціацію, є надання документа, що підтверджує походження товару, зокрема сертифіката з перевезення товару EUR.1

За змістом пункту 5 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції митні органи, за запитом яких було здійснено перевірку, як мають бути провідомлені про їх результати, так і ці результати (1) повинні чітко вказувати на те чи є перевірені документи достовірними та (2) чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних країн і (3) відповідати іншим вимогам Конвенції.

При цьому змістом положень пункту 6 статтю 32 Доповнення І до Регіональної конвенції чітко визначено випадки у разі наявності яких митні органи, що подали запит за відсутності виняткових обставин повинні відмовляти у наданні права на преференції: (1) якщо має місце обгрунтований сумнів, і відповідь на запит про перевірку не надана протягом 10- місяців з дати подання запиту; (2) відповідь на запит не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів.

Водночас судами першої та апеляційної інстанцій констатовано, що Відповідач, на підставі відповіді контролюючого органу іноземної держави, встановив, що сертифікати EUR.1, які надав Відповідач є автентичними, однак, після проведення відповідних перевірок, не вдалося отримати докази преференційного походження товарів, на які поширюється зазначений сертифікат. Відповідно, недоцільно застосовувати тарифні преференції до товару що надається, як це передбачено Угодою між ЄС та Україною.

Пунктом 1 статті 33 Доповнення І до Регіональної конвенції встановлено, що у випадках виникнення спорів щодо процедур перевірки відповідно до статті 32, які не можуть бути вирішені між митними органами, які вимагають перевірки і митними органами, відповідальними за проведення цієї перевірки, повинні бути представлені двосторонньому органу, який встановлений відповідною Угодою. Інші, ніж ті, які пов`язані з процедурами перевірки згідно зі Статтею 32, суперечки щодо тлумачення цієї Конвенції повинні бути представлені Спільному Комітету.

Згідно з пунктом 2 статті 33 Доповнення І до Регіональної конвенції у всіх випадках вирішення спорів між імпортером і митними органами Договірної сторони імпортера має бути здійснено відповідно до законодавства цієї країни.

Аналогічні положення містяться і в статті 33 Доповнення І до Регіональної конвенції в редакції чинній з 1 січня 2025 року.

Відтак, пунктом 2 статті 33 Доповнення І до Регіональної конвенції чітко визначено, що у випадку виникнення спорів імпортера з митними органами Договірної сторони імпортера їх вирішення має бути здійснено відповідно до законодавства цієї країни.

Частиною першою статті 41 МК України встановлено, що документами, які підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару або засвідчена декларація про походження товару, або декларація про походження товару, або сертифікат про регіональне найменування товару.

Згідно з частиною третьою статті 41 МК України сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом цієї країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

Частиною шостою статті 41 МК України встановлено, що декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв`язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, що стосується товару.

Отже, відповідно до положень частини третьої статті 41 МК України сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом.

У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено порушення пункту 2 частини другої статті 52 МК України за МД від 20 грудня 2021 року №UA204040/2021/009867, від 30 грудня 2021 року №UA204080/2021/046239 Відповідач виходи з наступного.

Листом Рівненської митниці від 26 травня 2023 року №7.13-1/20/7-40/3529 надіслано відповідь митних органів Королівства Нідерланди від 14 березня 2023 року №NL22ZA00663064WZ (доведено листом ДМСУ від 28 квітня 2023 року №26/26-04/7.13/928) щодо результатів проведення перевірки автентичності документів, наданих при ввезенні на митну територію України товару "Сідельний тягач, марка DAF, модель FT CF75, календарний рік виготовлення 2007, модельний рік виготовлення 2007, шасі XLRTE75PC0E785161...". Митними органами Королівства Нідерланди до відповіді долучено копію експортної декларації від 15 грудня 2021 року №21NLKX7F0LAJVXWD58. На підставі даної експортної декларації продавцем BOON TRUCKS&TRAILRS (Нідерланди) реалізовано покупцю Kravchuk Yury (Україна), згідно з інвойсом від 15 грудня 2021 року №2021/375, за ціною 6000,00 Євро, на комерційних умовах поставки EXW Goes, сідельний тягач DAF FT CF75, шасі XLRTE75PC0E785161, про що свідчать дані виписки з банку, що була долучена до відповіді митних органів Королівства Нідерланди.

Митне оформлення транспортного засобу, що кореспондується за номером кузова НОМЕР_1 з відомостями витягу експортної митної декларації від 15 грудня 2021 року №21NLKX7F0LAJVXWD58, здійснено за МД від 20 грудня 2021 року №UA204040/2021/009867. До митного оформлення за вказаною МД Позивачем заявлено наступні відомості: продавець- CARWELL TRADE LTD, покупець - ПП "Голдкар", рахунок - від 17 грудня 2021 року №237-12В, комерційні умови поставки - DAP Bila Krynytsia, фактурна вартість - 4275,00Євро. Митна вартість товару визначена декларантом за основним методом на рівні 131914,96 грн (4275,00 Євро), що менше фактурної вартості згідно з інвойсом від 15 грудня 2021 року №2021/375, наданого митними органами Королівства Нідерланди.

Також листом Рівненської митниці від 28 липня 2022 року №7.13-2/20/7-40/4126 надіслано відповідь митних органів Республіки Польща від 24 травня 2022 року №0201- IGM.541.496.2022.2.RLM (доведено листом ДМСУ від 15 липня 2022 року №26/26- 04/7.13/1062) щодо результатів проведення перевірки дотримання законодавства України з питань митної справи при переміщенні через митний кордон України транспортного засобу: "Легковий автомобіль, марка VOLKSWAGEN, модель TOUAREG, календарний рік виготовлення 2015, модельний рік виготовлення 2016, №кузова НОМЕР_2 …" на адресу ПП "Голдкар" за МД від 30 грудня 2021 року №UA204080/2021/046239.

Згідно з експортною декларацією від 29 грудня 2021 року 21PL402010E2045073, наданою митними органами Республіки Польща, на підставі якої здійснено вивезення транспортного засобу з території ЄС, фактурна вартість "автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель - TOUAREG, ідентифікаційний номер(VIN) - НОМЕР_2 , календарний рік виготовлення - 2015, модельний рік виготовлення - 2016…" становить 20000,00 євро (615520,00 грн), отримувачем товару зазначено Markiv Ivan ul.Sambirska, 130, 82100 Drohobych, відправником товару FORTIGA SP.Z O.O LUBARTOWSKA 71A, 20-123 LUBLIN, умови поставки - EXW LUBLIN. При ввезенні на митну територію України в митному режимі "імпорт", заявлена декларантом фактурна вартість даного автомобіля за МД типу ІМ40ДЕ від 30 грудня 2021 року №UA204080/2021/046239 відповідно до інвойсу від 29 грудня 2021 року №393-12D становить 4500,00 євро (138 492,00 грн).

Митна вартість товару визначена декларантом за резервним методом та становить 184656,00 грн. (6000,00 Євро), що менше фактурної вартості згідно експортної декларації від 29 грудня 2021 року 21PL402010E2045073. Отримувач товару ПП "Голдкар". Відправником товару в інвойсі від 29 грудня 2021 року №393-12D є CARWELL TRADE LTD New London House 1cv, 6 London Street, London city, United Kingdom, умови поставки DAP UA Дубно.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій за результатами аналізу зазначених документів Відповідачем встановлено, невідповідність інформації щодо назви відправника, отримувача, комерційних умов поставки, реквізитів рахунків, фактурної вартості товару, ввезеного на адресу ПП "Голдкар" за МД від 20 грудня 2021 року №UA204040/2021/009867 та МД від 30 грудня 2021 року №UA204080/2021/046239. Разом з тим, характеристики транспортного засобу (марка, модель, ідентифікаційний номер кузова) є ідентичними.

Надаючи оцінку зазначеним висновкам Відповідача суди попередніх інстанцій виходили з того, що після отримання від уповноважених органів Королівства Нідерланди та Республіки Польща відповіді щодо надання документів до митного оформлення, які, можливого, містять неправдиві відомості про вартість товару, у митного органу виник обов`язок здійснити зустрічну звірку, відповідно до частини третьої статті 348 МК України з метою підтвердження або спростування сумнівів щодо достовірності заявлених даних.

Щодо доводів касаційної скарги про безпідставність висновків судів попередніх інстанцій стосовно необхідності проведення митним органом зустрічної звірки слід зазначити, що посилання на необхідність проведення такої звірки у цьому випадку є зайвим, оскільки за змістом статті 348 МК України вона проводиться під час документальної виїзної перевірки. Водночас ця обставина не впливає на правильність висновків судів по суті.

За змістом статей 345, 351, 352 МК України документальна невиїзна перевірка передбачає не лише зіставлення наявних у митного органу відомостей, а й перевірку правильності, точності, повноти та достовірності інформації, що міститься у митних деклараціях і документах, на підставі яких здійснено митне оформлення, з використанням визначених законом джерел інформації, у тому числі відомостей, отриманих від уповноважених органів іноземних держав.

Наявність розбіжностей у документах має юридичне значення у митних правовідносинах та може бути підставою для здійснення передбачених законом заходів митного контролю. Водночас у спірних правовідносинах суди виходили не з того, що виявлені митним органом розбіжності самі по собі не мають доказового значення, а з того, що митний орган невмотивовано надав перевагу одним доказам перед іншими, не спростувавши достовірності останніх та не з`ясувавши фактичної вартості товару і відповідності відомостей, покладених в основу оскаржуваного рішення, дійсним обставинам операції.

Такий підхід узгоджується і з частиною другою статті 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Тому, поклавши в основу оскаржуваного рішення відомості, отримані від митних органів іноземної держави, митний орган мав довести не лише наявність розбіжностей між ними та документами декларанта, а й обґрунтувати, чому саме ці відомості є належною та достовірною підставою для визначених ним наслідків, а подані декларантом документи таких відомостей не спростовують.

Якщо ж характер виявлених суперечностей вимагав з`ясування обставин, які не могли бути належно встановлені в межах документальної невиїзної перевірки, МК України передбачає інші засоби митного контролю: за наявності умов, визначених пунктом 2 частини сьомої статті 346 МК України, - можливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки, а під час її проведення відповідно до статті 348 МК України - зустрічних звірок.

Таким чином, продемонстрований судами попередніх інстанцій підхід щодо необхідності належної оцінки двох груп доказів, які містили суперечливі відомості, у їх сукупності та взаємному зв`язку, а також мотивованого обґрунтування надання переваги одним доказам перед іншими відповідає змісту документальної перевірки, визначеному МК України, та правилам розподілу обов`язку доказування, установленим частиною другою статті 77 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення до зазначених у експортних деклараціях Нідерландів та Польщі експортерів та імпортерів із офіційними запитами щодо надання документів, необхідних для підтвердження фактичних поставки та фактурної вартості транспортних засобів таким особам або, що такі експортери надавали відповіді на подібні звернення.

А також констатовано, що в акті перевірки не наведено доказів того, що документи, які були надані позивачем під час митного оформлення транспортних засобів по МД від 20 грудня 2021 року №UA204040/2021/009867 та від 30 грудня 2021 року №UA204080/2021/046239 були визнані недійсними.

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду з питання, чи можуть результати перевірки, проведеної компетентним органом держави експорту відповідно до статті 32 Доповнення I до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, бути самостійною підставою для висновку про непідтвердження преференційного походження товару, колегія суддів зазначає таке.

Стаття 32 Доповнення I до Конвенції передбачає проведення подальшої перевірки доказів походження та визначає правові наслідки її результатів для застосування преференційного режиму. Водночас вирішення питання про те, чи підтверджують результати такої перевірки відсутність преференційного походження конкретного товару, залежить від змісту інформації, наданої компетентним органом держави експорту за результатами перевірки.

У цій справі суди дослідили отриману митним органом відповідь разом з іншими доказами та встановили, що наведені в ній відомості не давали митному органу достатніх підстав для висновків, покладених в основу оскаржуваного рішення. Надання цій відповіді іншого доказового значення потребувало б вирішення питання про достовірність і перевагу одних доказів над іншими, що відповідно до КАС України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що ПП "Голдкар" за МД від 18 квітня 2022 року №UA205140/2022/023262 здійснено митне оформлення товару №1 "Зрізані квіти, придатні для складання букетів свіжі троянди з 1 листопада до 31 травня, в асортименті, латинська назва/ кількість, шт. Rosa/17000шт. Загальна кількість-17000шт." за кодом товару згідно УКТ ЗЕД 0603110090 із застосуванням пільги " 223": "Тимчасово, до припинення або скасування воєнного стану на території України, товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України підприємствами для вільного обігу (крім спирту етилового та інших спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, пива (крім квасу "живого" бродіння), тютюнових виробів, тютюну, промислових замінників тютюну, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та товарів, які мають походження з країни, визнаної державою окупантом згідно із законом та/ або визнаної державою-агресором щодо України згідно із законодавством, або ввозяться з території держави-окупанта (агресора) та/або з окупованої території України, визначеної такою згідно із законом)".

Зазначений вище товар було імпортовано на митну територію України за ставкою ввізного мита 5% на підставі сертифікату про походження товару від 15 квітня 2022 року №S22920628, виданого експортером LIGA FLOR BV NIEUWLANDSTRAAT 47, 2533GN S-GRAVENHAGE, відповідно до якого, країною походження товару є Ефіопія. Згідно графи 47 МД від 18 квітня 2022 року №UA205140/2022/023262 сума ввізного мита нарахована умовно (спосіб платежу 06) становить 11 140,27 грн.

Згідно з рішенням Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 16 квітня 2021 року №СП-487/2021/4411-03 "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну зрізаних свіжих троянд незалежно від країни походження та експорту", яке набуло чинності 22 травня 2021 року, до товарів "свіжі троянди" незалежно від їх країни походження та експорту, що можуть класифікуватися згідно з УКТ ЗЕД за кодом 06031100, застосовано спеціальні заходи строком на 3 роки шляхом запровадження спеціального мита у розмірі: з дня застосування спеціальних заходів в розмірі 56 %; через 12 місяців із дня застосування спеціальних заходів в розмірі 44,80 %; через 24 місяці з дня застосування спеціальних заходів в розмірі 35,84 %.

Поряд з вказаним, зазначеним рішенням Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі встановлено, що дія спеціальних заходів не поширюється на імпорт в Україну товарів походженням з визначеного переліку країн, серед яких - Федеративна Демократична Республіка Ефіопія.

Відповідач, формуючи висновок про те, що товар, митне оформлення якого здійснено Позивачем за МД від 18 квітня 2022 року №UA205140/2022/023262, підлягає оподаткуванню антидемпінговим митом за ставкою 56,0% від митної вартості товару виходив з того, що сертифікат загальної форми від 15 квітня 2022 року №S22920628 не може бути підставою звільнення від сплати спеціального мита, з огляду на те, що на звернення Волинської митниці від 31 серпня 2023 року №7.3-15/10553 та від 01 березня 2024 року №7.3-2/15-03/15/2598 листами Державної митної служби України від 16 травня 2024 року №15/15-03-01/7/2660, від 31 травня 2024 року №15/15-03-01/7/2946 надіслано відповіді уповноваженого органу Королівства Нідерланди від 14 травня 2024 року №MvdW, від 28 травня 2024 року №MvdW про результати перевірки сертифікату про походження від 15 квітня 2022 року №S22920628, що надавався під час оформлення товару за МД від 18 квітня 2022 року №UA205140/2022/023262 щодо якого встановлено особливі види мита.

Суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку зазначеним висновкам Відповідача, виходили з того, що у разі якщо автентичність сертифіката про походження від 15 квітня 2022 року №S22920628 не була підтверджена компетентним органом Королівства Нідерланди, Волинська митниця з метою об`єктивного й неупередженого з`ясування фактичних обставин у сфері митного контролю, а також із необхідності забезпечити правильне визначення режиму оподаткування товару зобов`язана була вжити всіх залежних від неї заходів для встановлення реального походження товару, оформленого за МД від 18 квітня 2022 року №UA205140/2022/023262.

Як констатовано судами попередніх інстанцій, Відповідачем за результатами перевірки встановлено, що Позивачем митне оформлення за МД, перелік яких наведено в акті перевірки, здійснено із застосуванням преференції за кодом "410" "товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що, як вбачається з матеріалів справи, ПП "Голдкар" разом з МД надав митному органу документи, які посвідчують походження товару, серед яких були сертифікати з перевезення (походження) товару форми EUR 1 (Movement certificate EUR), які зазначені у графі 44 митних декларації під кодом 0954 - "сертифікати з перевезення товару EUR.1". Країна походження товару у графі 34 митної декларації була заявлена декларантом на підставі відомостей наявних у сертифікаті з перевезення товару EUR.1. До товару застосована зменшена ставка мита 1,3%, 2,7%, 3,6%, 10%, відповідно до даних наведених у графі 47 МД сума ввізного мита, що була нарахована складає 11 857 923,79 грн.

Відповідач, встановлюючи заниження податкових зобов`язань по сплаті митних платежів за вказаними МД виходив з того, що товар, зазначений у сертифікатах з перевезення товару EUR.1 не має преференційного походження і тому до нього не можуть бути застосовані тарифні преференції з огляду на наступне.

Згідно зі статтями 31, 32 Доповнення 1 до Регіональної конвенції Державною митною службою України було направлено на перевірку до уповноважених органів Республіки Угорщина, Республіки Бельгія сертифікати з перевезення товару форми EUR.1 згідно Додатку 2, видані експортером "CARGOAVTO OU Harju maakond, Tallinn, Lasnamaelinnaosa, Vaike-Paala tn 2, 11415, Estonia".

Листом Державної митної служби України від 31 травня 2024 року №15/15-03--01/7/2939 надіслано лист уповноваженого органу Республіки Угорщина від 24 травня 2024 року №1681785299 про результати перевірки сертифікатів з перевезення товару EUR.1 згідно з Додатком 2, яким визнано фальсифікованими сертифікати з перевезення товару EUR.1, що подавалися під час митного оформлення імпортером ПП «Голдкар».

Листом Державної митної служби України від 20 листопада 2024 року №15/15-03-01/7/5974 надіслано лист уповноваженого органу Республіки Бельгія від 01 жовтня 2024 року №2024/N6A2N30/00015972/2 про результати перевірки сертифікатів з перевезення EUR.1 за МД згідно Додатку 2. За результатами розгляду відповіді від уповноваженого органу Бельгії статус походження товарів у сертифікатах походження товару EUR.1 за МД згідно з Додатком 2 не підтверджено митницею у відповідності до вимог Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження та не може бути застосований преференційних режим з наданням звільнення від оподаткування по ввізному миту.

Надаючи оцінку вказаним висновкам Відповідача суди першої та апеляційної інстанцій констатували, що матеріалами справи стверджується, що Волинська митниця у акті перевірки не навела жодних обставин, які могли б викликати сумніви щодо походження товару, ввезеного Позивачем, а також не було зазначено про наявність достатніх підстав для сумнівів у справжності сертифікатів або достовірності інформації, що в них міститься.

Крім того, суди попередніх інстанцій дослідивши матеріали справи констатували відсутність даних на підтвердження того, що Державною митною службою України надавалось доручення митному органу на проведення вибіркової перевірки сертифікатів з перевезення (походження) товару форми EUR.1.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для донарахування митних платежів слугувала інформація, отримана від уповноважених органів Бельгії, згідно з якою товари не мають преференційного походження, оскільки експортер не надав достатніх доказів на підтвердження їх преференційного походження та від уповноважених органу Угорщини про те, що товари не мають преференційного походження, тоді як сертифікати не були перевірені постфактум.

При цьому за результатами аналізу вказаних листів суди попередніх інстанцій дійшли висновку, вони не містять підтвердження фіктивності чи недійсності сертифікатів EUR.1 або іншого походження товару, а тому сам по собі сумнів не є підставою для позбавлення особи права на розмитнення товару з преференцією.

Водночас судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, що до митного оформлення Позивач надав усі документи, передбачені чинним законодавством, які були видані експортером і підтверджують право позивача на застосування преференційного режиму.

Таким чином, як встановлено судами попередніх інстанцій, товари, які були ввезені Позивачем в Україну, згідно з митними деклараціями, походять з Європейського Союзу та відповідають правилам походження, що регулюють преференційну торгівлю з Україною. Під час митого оформлення товарів Позивач надав достатній обсяг документів на підтвердження походження товарів із країн Європейського Союзу за митним деклараціями, тому до товару митне оформлення якого було здійснено за ними мають преференційне походження з країн Європейського Союзу, а тому пільги надані (отримані) позивачем правомірно, з дотриманням вимог Протоколу 1 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами.

Водночас Суд визнає слушними доводи викладені представником Позивача у судовому засіданні, що відповідно до положень Угоди саме експортер несе відповідальність за дані які ним вносяться до сертифікату EUR.1.

При цьому Суд касаційної інстанції наголошує, що висновки викладені в цій категорії справ завжди ґрунтуються на оцінці конкретних фактичних обставин справи.

Відтак, висновки судів в цій справі сформовані виходячи з встановлених фактичних обставин саме цієї справи.

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду з питання, чи покладається на митний орган обов`язок додатково встановлювати країну походження товару, колегія суддів зазначає таке.

Норми, які регулюють спірні правовідносини, прямої вимоги щодо обов`язкового встановлення митним органом фактичної країни походження товару за таких обставин не містять. Водночас відповідний висновок судів попередніх інстанцій у цій справі ґрунтується на дослідженні та оцінці наявних доказів, за результатами яких суди встановили, що митний орган невмотивовано надав перевагу відомостям, отриманим від компетентного органу іноземної держави, не спростувавши інших доказів щодо походження товару та не обґрунтувавши достатності таких відомостей для позбавлення позивача тарифної преференції.

Отже, висновок судів щодо необхідності встановлення фактичної країни походження товару в цій справі є наслідком дослідження й оцінки конкретних доказів цієї справи.

Суд касаційної інстанції не має права здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди попередніх інстанції при вирішенні справи, повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №925/698/16).

При цьому підставою касаційного оскарження Відповідачем визначено пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Відтак Судом здійснено касаційний перегляд, як це визначено частиною першою статті 341 КА України в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 341 КАСУ, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відтак, твердження Відповідача не спростовують обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не містять належних аргументів щодо наявності підстав для їх скасування.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин у справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. За таких обставин, з урахуванням наведеного у сукупності Суд не знайшов передбачених КАС України підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

4.3. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 3, 195, 349, 350, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Постанову в повному обсязі складено 14 вересня 2026 року.

Головуюча суддя Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх