Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №380/3400/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 14 вересня 2026 р.

Справа: №380/3400/25

Суддя: Іщук Лариса Петрівна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/3400/25 пров. № А/857/52216/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідача Іщук Л. П.,

суддів Обрізка І.М., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року (головуючий суддя Качур Р.П., м. Львів) у справі № 380/3400/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (далі - відповідач-2), у якому просить суд: визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 134550030531 від 17.12.2024 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу; визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Житомирській області щодо нарахування ОСОБА_1 страхового стажу з 14.07.2004 р. по 11.12.2024 р. у обсязі 10 років 04 місяці 14 днів; зобов`язати ГУ ПФУ в Житомирській області перерахувати страховий стаж ОСОБА_1 з 14.07.2004 р. по 11.12.2024 р. з урахуванням записів про трудову діяльність ОСОБА_1 , здійснених у трудовій книжці НОМЕР_1 , а саме періодів з 14.07.2004 - 16.08.2004, 04.05.2005 - 10.07.2007, 18.06.2008 - 09.08.2013, 28.10.2013 - 10.03.2015, 11.03.2015 - 30.09.2015, 01.10.2015 - 31.12.2019, 02.01.2020- 11.12.2024; зобов`язати ГУ ПФУ в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 12.01.1979 - 07.07.1980, 08.09.1980 - 02.03.1985, 11.03.1985 – 24.07.1986, 21.11.1986 - 10.10.1989, 05.03.1990 - 03.12.1997 згідно записів про трудову діяльність ОСОБА_1 , здійснених у трудовій книжці НОМЕР_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, починаючи з 11.12.2024 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 17.12.2024 року № 134550030531 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 12.01.1979 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.12.2024 про призначення пенсії за віком, прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області подало апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що до страхового стажу позивача не зараховано, зокрема, періоди трудової діяльності: 08.09.1980 по 02.03.1985, оскільки неможливо ідентифікувати назву підприємства у відбитку печатки при звільненні; з 11.03.1985 по 24.07.1986, оскільки неможливо ідентифікувати назву підприємства у відбитку печатки при звільненні та відсутня інформація про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації; з 05.03.1990 по 31.12.1991, оскільки відсутня інформація про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Республіки Казахстан; з 01.01.1992 по 03.12.1997, оскільки це робота в Республіці Казахстан; з 04.05.2005 по 10.07.2007, з 18.06.2008 по 30.09.2012, з 01.10.2024 по 11.12.2024, оскільки відсутні дані в системі персоніфікованого обліку реєстру застрахованих осіб. До страхового стажу Позивача зараховано періоди трудової діяльності: з 14.07.2004 по 16.08.2004; з 01.10.2012 по 09.08.2013; з 28.10.2013 по 10.03.2015; з 11.03.2015 по 30.09.2015; з 01.10.2015 по 31.12.2019; з 02.01.2020 по 30.09.2024. Інші документи передбачені пунктом 3 Порядку № 637 відсутні.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу не подав.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 12.01.1979 ОСОБА_1 :

- з 12.01.1979 призначена у відділ № 333 – лаборантом;

- з 16.03.1979 призначена на посаду чотниці у відділ № 333;

- з 07.07.1980 звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП УССР;

- з 08.09.1980 прийнята на посаду лаборанта кафедри економіки і організації хімічної промисловості і енергетики;

- з 02.03.1985 звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП УССР;

- з 11.03.1985 зарахована на посаду техніка;

- з 16.01.1986 переведена на посаду техніка у відділ № 234;

- з 24.07.1986 звільнена за ст. 31 КЗпП ФСФСР (за власним бажанням);

- з 21.11.1986 прийнята машиністкою у відділ С/Н Інституту;

- з 22.11.1988 переведена на посаду техніка у відділ еколого-економічних проблем розвитку західного регіону УССР;

- з 03.05.1989 у зв`язку з переходом на нову структуру переведена у відділ еколого-економічних проблем західного регіону УССР;

- з 10.10.1989 звільнена за власним бажанням з виїздом за місцем проживання чоловіка ст. 38 КЗоТ УССР;

- з 05.03.1990 прийнята електромонтажником з обслуговування підстанції по другому розряду ділянка групи підстанцій 110/35/6 кв. на період часу відсутності працівника;

- з 01.09.1990 переведена ел. монтером оперативно-виїзної бригади 3-го розряду тої ж ділянки;

- з 01.03.1991 присвоєно четвертий розряд;

- з 09.09.1993 Джетигаринський азбестовий гірно-збагачувальний комбінат «Кустанайасбест» реорганізований в АО «Кустанайасбест»;

- з 01.05.1994 Енергоуправлінняреорганізовано в цех енергогосподарства);

- з 01.04.1993 переведена старшим диспетчером РЕС і П;

- з 01.09.1996 переведена старшим диспетчером ділянки групи підстанцій і електромереж 110/35/6 кв цеху енергогосподарства;

- з 03.12.1997 звільнена за власним бажанням ст. 32 КЗпП Республіки Казахстан у зв`язку із зміною місця проживання;

- з 14.07.2004 прийнята прибиральницею сміттєпроводу;

- з 16.08.2004 звільнена з роботи за угодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України;

- з 04.05.2005 прийнято прибиральницею виробничих приміщень;

- з 10.07.2007 звільнена за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України;

- з 18.06.2008 прийнята на посаду прибиральниці службових приміщень;

- з 07.10.2010 відповідно до вимог Закону України від 17 вересня 2007 року № 514-VI «Про акціонерні товариства» найменування ВАТ «Видавництво «Вільна Україна» змінено на ПрАТ «Видавництво «Вільна Україна»;

- з 09.08.2013 звільнена з роботи за угодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України;

- з 28.10.2013 прийнята на роботу двірником;

- з 10.03.2015 звільнена з роботи за власним бажанням згідно з ст. 38 КЗпП України;

- з 11.03.2015 прийнята на роботу двірником;

- з 30.09.2015 звільнена з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України;

- з 01.10.2015 прийнята на роботу двірником;

- з 31.12.2019 звільнена за переведенням в ЛКП «Житловик-С» п. 5 ст. 36 КЗпП України;

- з 02.01.2020 прийнята на посаду двірника в порядку переведення з ЛКП «Бондарівка».

На останній сторінці трудової книжки зазначено, що трудова книжка належить ОСОБА_1 , відповідно до паспорта НОМЕР_2 виданого Франківським РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області 07.08.2001 року, підпис директора ЛКП «Житловик» О.Скаб.

11.12.2024 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, яка опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, за принципом екстериторіальності, розглянуто заяву позивачки та за результатами розгляду заяви прийнято рішення № 134550030531 від 17.12.2024 про відмову у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу.

Рішенням мотивоване тим, що за доданими документами до страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , оскільки запис щодо зміни прізвища не завірений печаткою організації та не містить підпису посадової особи, дата видачі трудової книжки дописана іншим чорнилом. Свідоцтво про шлюб відсутнє. Згідно з відомостями реєстру застрахованих осіб до страхового стажу враховані всі періоди роботи, зокрема з 14.07.2004.

Вважаючи таке рішення відповідача-2 протиправним і таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV з наступними змінами та доповненнями, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності вказаним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених зазначеним Законом.

Частиною 1 ст. 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;

55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;

56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;

56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;

57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;

57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;

58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;

58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;

59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;

59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;

60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Частиною 2 статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

Станом на день звернення позивачки до територіального органу Пенсійного фонду України, позивачка досягла 63-річного віку, що підтверджується копією паспорта громадянина України, яку додано позивачкою до позовної заяви, а також копією оскарженого рішення.

Зі спірного рішення слідує, що необхідний стаж роботи позивачки для призначення пенсії становить 21 рік.

Позивачці не зараховано періоди трудової діяльності згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , оскільки запис щодо зміни прізвища не завірений печаткою організації та не містить підпису посадової особи, дата видачі трудової книжки дописана іншим чорнилом.

Правовідносини подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» регулюються Порядком, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пп. 2 п. 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком, разом з іншими, додаються документи: про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктом 3 якого визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).

Згідно п. 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п. 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Отже, доводи відповідача, щодо незарахування до загального трудового стажу позивача спірного періоду роботи є безпідставними, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника.

Згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства, не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Таким чином, висновки відповідача-2, викладені в оскарженому рішенні про не зарахування періодів трудової діяльності згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 є безпідставними, оскільки обов`язок ведення трудової книжки працівника покладено на роботодавця. У зв`язку з зазначеним, таке рішення є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

За вказаних обставин, суд не оцінює інші доводи сторін, оскільки спірне рішення мотивоване виключно не врахуванням записів у трудовій книжці позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення шляхом визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії № 134550030531 від 17.12.2024.

Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.

Згідно частини першої статті 58 Закону № 1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.

Питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Отже, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Відповідно до пункту 4.3 Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

У справі, яка розглядається, для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Таким чином, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача про призначення їй пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу роботи позивача періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 12.01.1979 та повторно розглянути заяву позивача від 11.12.2024 про призначення пенсії за віком, прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Решта доводів апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 310, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі № 380/3400/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук

судді І. М. Обрізко

М.А. Пліш

Оригінал: reyestr.court.gov.ua