Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: звільнення з публічної служби, з них
Дата: 13 вересня 2026 р.
Справа: №380/19136/25
Суддя: Шинкар Тетяна Ігорівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/19136/25 пров. № А/857/53703/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Валюха В.М.,
Запотічного І.І.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року (головуючий суддя Лунь З. І.) ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Львів у справі № 380/19136/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною,
В С Т А Н О В И В :
22.09.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - Управління, відповідач), в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати грошової компенсації за не використані дні відпустки, як учасника бойових дій позивача за 2017, 2022, 2023, 2025 роки, в загальній кількості 56 діб; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, як учасника бойових дій за 2017, 2022, 2023, 2025роки, в загальній кількості 56 діб.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року позов задоволено повністю.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року та у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до вимог Закону № 580-VIII та Порядку № 260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року. Зазначає, що додаткова відпустка, що надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10-12 Закону України «Про відпустки»). Ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана працівником протягом календарного року. Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки. Вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, що залишено поза увагою судом першої інстанції.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в органах Національної поліції України у Львівській області.
05.08.2025 наказом ГУНП у Львівській області №550 о/с від 05.08.2025 підполковника поліції ОСОБА_1 (0078702), начальника сектору кадрового забезпечення Львівського районного управління поліції №1 ГУНП, звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 за станом здоров`я (через хворобу).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 позивач з 26.08.2015 має статус учасника бойових дій.
Стаж служби в поліції ОСОБА_2 при звільненні в календарному обчисленні становить 26 років 11 місяців 09 днів.
При звільненні позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку під час проходження служби дні щорічних оплачуваних відпусток у кількості 150днів, а саме: за 2020 рік - 07 календарних днів додаткової відпустки; за 2021 рік - 01 календарний день основної відпустки та 09 календарних днів додаткової відпустки; за 2022 рік - 30 календарних днів основної відпустки та 15 календарних дні додаткової відпустки; за 2023 рік - 30 календарних днів основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки; за 2024 рік - 30 календарних днів основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки; за 2025 рік - 17 календарних днів основної відпустки та 08 календарних днів додаткової відпустки.
Позивач 15.09.2025 звернувся до відповідача із запитами про надання інформації про виплату йому компенсації за невикористані впродовж 2015-2025 років відпустки і просив, у випадку не виплати такої компенсації, провести відповідні виплати.
Листом від 17.09.2025 ГУ НП у Львівській області повідомило позивача проте, що ОСОБА_1 26.08.2015 надано статус учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_1 від 26.08.2015), що відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» надає право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 14 календарних діб із збереженням заробітної плати. Право на зазначену відпустку виникло у нього з моменту набуття відповідного статусу. За період проходження служби у 2015-2025 роках ОСОБА_1 було надано/не надано додаткові відпустки як учаснику бойових дій наступним чином: 2015 рік - використано 14 календарних діб (наказ ГУНП у Львівській області від 28.12.2015 № 13 о/с-в); 2016 рік - використано 14 календарних діб (наказ ГУНП у Львівській області від 27.10.2016 № 211 о/с-в); 2017 рік - відпустка не надавалися; 2018 рік - використано 14 календарних діб (наказ ГУНП у Львівській області від 27.11.2018 № 263 о/с-в) 2019 рік - використано 14 календарних діб (наказ ГУНП у Львівській області від 19.11.2019 № 250 о/с-в); 2020 рік - використано 14 календарних діб (наказ ГУНП у Львівській області від 09.07.2020 № 84 о/с-в); 2021 рік - використано 14 календарних діб (наказ ГУНП у Львівській області від 22.12.2021 № 179 о/с-в); 2022 рік - відпустка не надавалася; 2023 рік - відпустка не надавалася; 2024 рік - використано 14 календарних діб (наказ ГУНП у Львівській області від 30.05.2024 № 150 о/с-в); 2025 рік - до дати звільнення 05.08.2025 відпустка учасника бойових дій не надавалася. Таким чином, за період служби ОСОБА_1 було надано додаткову відпустку учасника бойових дій у 2015, 2016, 2018, 2019, 2020, 2021 та 2024 роках в повному обсязі. У 2017, 2022, 2023 та 2025 роках (до дати звільнення) відпустка не надавалася. Індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 не нараховувалася та не виплачувалася у зв`язку з відсутністю правових підстав. Базовий місяць для індексації грошового забезпечення у період з 01.11.2017 по 31.12.2022 був листопад 2015 року, індексація грошового забезпечення проводилася. У 2023 році було призупинено дію Закону про індексацію Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX. Базовий місяць для індексації грошового забезпечення у період з 01.08.2024 по 31.12.2024 був грудень 2023 року, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 встановлено єдиний підхід для обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації. Базовим місяцем визначено січень 2025 року. Враховуючи вищенаведене, право на індексацію грошового забезпечення в січні-червні 2025 року ще не настало. За період з липня по серпень 2025 року, індексація грошового забезпечення проводилася.
Також ГУ НП у Львівській області направлено належним чином завірені копії послужного списку ОСОБА_1 за увесь період проходження служби в органах внутрішніх справ та в Національній поліції України та інформація щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 05.08.2025. Кількість днів невикористаної відпустки становить 120 дні, визнається сторонами і не є предметом доказування.
Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 07.11.2015 по 05.08.2025, звернувся до суду з вказаним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Вказані правовідносини регулює Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР), Закон України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ), Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260).
Закон № 504/96ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Закон № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VIII).
Відповідно до частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Частиною першою статті 92 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки (частина друга статті 92 Закону № 580-VIII).
Статтею 93 Закону № 580-VIII визначено порядок обчислення тривалості відпусток поліцейських, зокрема:
- тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються (частина перша);
- тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки (частина друга);
- за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів (частина третя);
- тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби (частина четверта);
- відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році (частина п`ята);
- чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року (частина сьома);
- поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку (частина восьма);
- поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року (частина дев`ята);
- за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону (частина десята);
- відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік (частина одинадцята).
Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку № 260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
З вищевикладеного убачається, що правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, зокрема до яких, поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 160/10875/19, від 31 березня 2021 року в справі №320/3843/20.
Враховуючи наведене, аргументи апелянта, що за спеціальним законодавством, якими є Закон № 580-VIII та Порядок №260, поліцейські не мають право на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, суд апеляційної інстанції відхиляє як безпідставні.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції що позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій підлягають задоволенню, при цьому належним способом захисту позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2022, 2023, 2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів, повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року у справі № 380/19136/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді В. М. Валюх
І. І. Запотічний
Оригінал: reyestr.court.gov.ua