Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №380/17216/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/17216/25 пров. № А/857/47076/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року (головуючий суддя: Мартинюк В.Я., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_1 , 21.08.2025 звернувся з позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправними дії щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії, як члену сім?ї репресованої особи, яку в подальшому було реабілітовано у розмірі, передбаченого п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, із розрахунку 25 % від мінімальної пенсії за віком;

- зобов?язати здійснити перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25 % від мінімальної пенсії за віком, відповідно до п. «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII як члену сім?ї репресованої особи, яку в подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.02.2025 з урахуванням виплачених сум.

Обґрунтовує позов тим, що його сім?ю і його, як 1,5 річну дитину, в жовтні 1947 році було виселено на спецпоселення в Челябінську область РФСР рішенням Особливої наради при МДБ СРСР та згодом реабілітовано відповідно до ст. 3 Закону Української РСР від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Стверджує, що має право на підвищення пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону № 1788-XII як член сім?ї реабілітованої особи з дня набрання чинності Закону України № 2325-VIII, тобто з 05.05.2018.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії, як члену сім?ї репресованої особи, яку в подальшому було реабілітовано у розмірі, передбаченого п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, із розрахунку 25 % від мінімальної пенсії за віком.

Зобов?язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії у розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до п. «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII як члену сім?ї репресованої особи, яку в подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.02.2025 з урахуванням виплачених сум.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що згідно п. п. 2 п. 4 Постанови № 654 встановлено: репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії підвищення проводиться у розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні. Водночас, зміни до постанови № 654 не внесено, а тому розміри підвищень не змінились. Таким чином, дане підвищення прямо передбачене окремою постановою, якою чітко визначено, що ці надбавки встановлюються до пенсій, обчислених за конкретно зазначеними законами. Це, зокрема, стосується підвищення репресованим громадянам і членам їх сімей, яких було примусово переселено.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (посвідчення від 30.03.2012 року).

Відповідно до довідки інформаційного центру Управління внутрішніх справ Львівської області від 24.11.1992 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 21.10.1947 року були виселені із села Монастирець Городоцького району Львівської області на спец поселення в Челябінську область, з якого звільнені в 1956 році.

Вказана інформація також підтверджується архівною довідкою № 83 від 28.05.2025 Головного управління МВС у Львівській області.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 14.07.2025, в якій просив провести перерахунок пенсії відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як особі, яка є членом репресованої сім`ї і визнаною потерпілою від репресій на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Відповідач листом від 29.07.2025 повідомив, що розмір пенсійної виплати позивача станом на 01.07.2025 складає 10132,71 грн, в тому числі 43 грн 52 коп. підвищення як члену сім`ї репресованих, яких у подальшому було реабілітовано.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки матеріали справи підтверджують той факт, що позивач є членом сім?ї репресованої особи, яку в подальшому було реабілітовано, що сторонами не заперечується. Відтак, зазначена обставина надає право позивачу на підвищення призначеної пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону № 1788-XII.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, 17.04.1991 прийнятий Закон України № 962-XII «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (далі Закон № 962-XII) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.

За змістом статті 1 Закону № 962-XII, в первинній редакції, визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі двійками, трійками, особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року.

Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР Про кримінальну відповідальність за державні злочини від 25 грудня 195 року і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР (2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Встановлено, що підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон № 2325-VIII), який набрав чинності 05.05.2018, внесені зміни до Закону № 962-XII.

Вказаним законом змінено назву Закону № 962-XII на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».

Закон № 2325-VIII надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.

Відповідно до положень статті 1-1 Закону № 962-XII, в редакції Закону № 2325-VIII, репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Згідно з положеннями статті 1-2 Закону № 962-XII, в редакції Закону № 2325-VIII, реабілітованими визнаються особи: 1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; 2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; 3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; 4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; 5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Статтею 2 Закону № 962-XII, у вказаній редакції, формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.

Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв`язках з так званими ворогами народу, у приналежності до політичних партій тощо.

За змістом статті 4 Закону № 962-XII поновлено реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до довідки інформаційного центру Управління внутрішніх справ Львівської області від 24.11.1992 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 21.10.1947 року були виселені із села Монастирець Городоцького району Львівської області на спецпоселення в Челябінську область, з якого звільнені в 1956 році.

Вказана інформація також підтверджується архівною довідкою № 83 від 28.05.2025 Головного управління МВС у Львівській області.

Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», крім надбавок, передбачених пунктами в-д частини першої статті 21 зазначеного Закону. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

При цьому, за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону № 1058-IV відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до положень частини 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком

Згідно з статтею 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

При цьому, положення частини 4 статті 28 Закону № 1058-IV згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на переконання суду апеляційної інстанції, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов`язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає

Водночас, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Доплата до пенсії позивачу нараховувалась та виплачувалась у розмірі 43,52 гривні, що не заперечується відповідачем (а. с. 13).

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654, а тому застосуванню у цьому випадку підлягає саме вказаний Закон.

Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивачці повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 у справі № 446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 у справі № 442/6456/17, від 04 березня 2020 у справі № 446/1566/16-а, 13 травня 2024 року у справі № 500/5507/23, від 31 травня 2024 року у справі № 500/3332/23.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем не враховано, що згідно довідки інформаційного центру Управління внутрішніх справ Львівської області від 24.11.1992 та архівної довідки № 83 від 28.05.2025 Головного управління МВС у Львівській області, позивач є членом сім?ї репресованої особи, яку в подальшому було реабілітовано

Отже, за встановлених обставин, в контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання підвищення до пенсії, встановлене п. «г» ст. 77 Закону № 1788-XII, зокрема 25% мінімальної пенсії за віком, як член сім`ї репресованої особи.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки матеріали справи підтверджують той факт, що позивач є членом сім?ї репресованої особи, яку в подальшому було реабілітовано, а тому необхідно визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії, як члену сім?ї репресованої особи, яку в подальшому було реабілітовано у розмірі, передбаченого п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, із розрахунку 25 % від мінімальної пенсії за віком та зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії у розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до п. «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII як члену сім?ї репресованої особи, яку в подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.02.2025 з урахуванням виплачених сум.

Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.

Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 у справі № 380/17216/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда

судді О. Б. Заверуха

З. М. Матковська