Вирок від 13 вересня 2026 р. у справі №949/1725/25 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1725/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_5 ,

законного представника неповнолітнього обвинуваченого - ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 ,

малолітнього потерпілого ОСОБА_8 ,

законного представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_9 ,

представників Служби у справах дітей Дубровицької міської ради - ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

представника Сарненського районного сектору №1 (Дубровиця) філії ДУ «Центр пробації» у Рівненській обл. - ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,

представника ВП №1 Сарненського РВП ГУНП у Рівненській області - ОСОБА_14 ,

психолога - ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дубровиця кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12025181110000124 від 08 травня 2025 року по обвинуваченню неповнолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Великі Озера Дубровицького району Рівненської області, зареєстрованого по АДРЕСА_1 та фактично проживаючого в АДРЕСА_2 , з повною загальною середньою освітою, студента другого курсу Національного університету водного господарства та природокористування, раніше несудимого, громадянинина України

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кримінального кодексу України,

В С Т А Н О В И В :

07 травня 2025 року, у вечірню пору доби, точний час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_5 , перебуваючи на перехресті вулиць Грушевського та Макарівська, що в місті Дубровиця, Сарненського району Рівненської області, з мотивів особистої неприязні, з метою нанесення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді спричинення тілесних ушкоджень та бажаючи їх настання, кулаком правої руки, наніс малолітньому ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 , один удар в область лівої частини щелепи, внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження у вигляді забою м`яких тканин спинки носу, смугастого, вертикально-орієнтованого осаднення перенісся, спинки носа, закритого перелому кісток спинки носу зі зміщенням, які в сукупності згідно висновку судово-медичної експертизи відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я та травматичної екстракції 3,4 зубів нижньої щелепи справа із гіперемією та набряком ясневої тканини цієї ділянки, лінійного перелому гілки нижньої щелепи зліва зі зміщенням, лінійного перелому тіла нижньої щелепи справа між альвеолярними підвищеннями 2 і 3 зубів, які в сукупності згідно висновку судово-медичної експертизи відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинили тривалий розлад здоров`я.

Своїми діями, які виразились в умисному середньої тяжкості тілесному ушкодженні, тобто умисному ушкодженні, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України.

Судовий розгляд кримінального провадження №12025181110000124 від 08 травня 2025 року за обвинуваченням неповнолітнього ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого передбаченого частиною 1 статті 122 Кримінального кодексу України, проведено в межах пред`явленого обвинувачення, згідно обвинувального акту, затвердженого 29 липня 2025 року прокурором Дубровицького відділу Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області відповідно до статті 337 Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно статті 370 Кримінального процесуального кодексу України, судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим та вмотивованим.

В силу частини 3 статті 62 Конституції України, статті 17 Кримінального процесуального кодексу України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стаття 10 Кримінального процесуального кодексу України встановлює рівність всіх перед законом і судом.

Відповідно до частини 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статей 10 і 11 Загальної Декларації прав людини та статті 14 Міжнародного Пакту про громадські та політичні права, кожна людина, яка звинувачується у вчиненні злочину, має право вважатися безвинною доти, доки її вина не буде встановлена законним чином шляхом прилюдного розгляду її справи незалежним і безстороннім судом на основі повної рівності, з додержанням всіх вимог справедливості, і з забезпеченням всіх можливостей для захисту.

При цьому, суд враховує, що однією із засад судочинства є, зокрема змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, пункт 4 статті 129 Конституції України. Принцип змагальності конкретизовано і в статті 22 Кримінального процесуального кодексу України, якою також встановлено, що під час кримінального провадження суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Пленум Верховного Суду України в Постанові №9 від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" в пункті 18, пункті 19 виснував, визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Правило частини 2 статті 6 Європейської конвенції з прав людини (презумпція невинуватості) вимагає, щоб обов`язок доказування покладався на сторону обвинувачення (справа "Капо проти Бельгії"). Відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", рішення Європейського Суду з прав людини є обов`язковими для виконання Україною. Так, у справі "Барбера, Мессегуе і Хабардо проти Іспанії" від 6 грудня 1998 року пункт 146 Європейський Суд з прав людини встановив, що "принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного".

Відповідно до статті 373 Кримінального процесуального кодексу України, вирок може бути обвинувальним або виправдувальним. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови, доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Приймаючи рішення з постановлення обвинувального вироку у цьому кримінальному провадженні, суд вдається до безпосередньої оцінки доказів для належного обґрунтування прийнятого рішення і бере до уваги наступне.

Допитаний в судовому засіданні неповнолітній обвинувачений ОСОБА_5 в присутності його законного представника - ОСОБА_6 вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся, підтвердивши зазначені у обвинувальному акті обставини та пояснив суду, що шкодує за те, що скоїв, зробив для себе висновки та усвідомлює свою вину. ОСОБА_5 пояснив, що намагався відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, внаслідок вчиненого кримінального правовпорушення, але сторона потерпілого всяляко уникала контакту із ним, не зазначивши, яку суму потрібно відшкодувати, не надала реквізитів для оплати.

Щодо події неповнолітній обвинувачений ОСОБА_5 пояснив суду, що того дня 07 травня 2025 року він проводив дівчат додому. Попереду ішли двоє хлопців, які насміхалися з нього. Він підійшов поговорити з ними і потім дізнався, що тих хлопців було прізвище ОСОБА_17 і ОСОБА_18 . Між ними виникла суперечка. ОСОБА_17 вдарив його по потилиці декілька разів і згодом вони втекли в магазин. Далі вони знову перетнулися біля каштанів в кінці вулиці Макарівської. ОСОБА_19 почав з нього насміхатися, що його побив восьмикласник, і тоді він не витримав і вдарив його кулаком правої руки в щелепу, ОСОБА_17 впав на асфальт, а він пішов додому.

Законний представник обвинуваченого ОСОБА_5 , мати ОСОБА_6 щодо події пояснила, що того дня 07 травня 2025 року її син прийшов додому і сказав, що у нього болить голова. Ввечері до них приїхала поліція і повідомила, що її син побив хлопчика і того завезли в лікарню. ОСОБА_20 розповів, як все сталося. Вони хотіли примиритися з потерпілими, але потерпілий з мамою всілляко уникали контакту із ними, не зазначивши, яку суму потрібно відшкодувати, не надавши навіть реквізитів для оплати. послуг за лікування. ОСОБА_6 зазначила, що її син ОСОБА_21 тиждень лежав у лікарні після того, що сталось.

Законний представник - ОСОБА_6 наголосила суду, що син щиро розкаюється, визнає провину, не хоче щоб така подія повторювалася. Із сином була проведена виховна робота неодноразово. Стосовно цивільного позову і відшкодування матеріальних збитків зазначила, що вони неодноразово намагались домовитись щодо відшкодування збитків із стороною потерпілого та відшкодувати матеріальну шкоду, однак ОСОБА_9 (законний представник потерпілого - ОСОБА_8 ) сказала, що в неї лікування все було безкоштовне і нічого від них не треба. Тоді вона вирішила написати у меседжері "Вайбер", щоб надали їм банківський рахунок для компенсації. Однак, ОСОБА_9 нічого не відповіла на це. ОСОБА_6 зазначила, що готова компенсувати збитки, хоча би за проходження КТ, що підтверджується відповідним документом, однак стосовно моральної шкоди зазначила, що її дитина - ОСОБА_8 так само постраждав у цій ситуації, тому яка має бути сума моральної шкоди, вона не знає з огляду на те, що потерпіли обидва хлопці (як ОСОБА_5 , так і ОСОБА_8 ).

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 зазначив щодо міри покарання до обвинуваченого неповнолітнього ОСОБА_5 , з огляду на його щире каяття, вчинення кримінального правопорушення неповнолітньою особою, а також тогй факт, що і ОСОБА_5 також постраждав у даній ситуації, отримавши струс головного мозку, що є помякшуючими обставинами, просив перейти до іншої міри покарання, ніж передбачено частиною 1 статті 122 Кримінального кодексу України, а саме застосувати до ОСОБА_5 покарання у виді штрафу у розмірі 300 неоподаткованих мінімумів громадян, що становить 5100 гривень. Щодо вимог, заявлених потерпілим у цивільному позові зазаначив, що у справі наявне документальне підтвердження у виді фіскального чеку на лікування у розмірі 600,00 гривень, натомість цивільний позивач заявляє вимогу про стягнення матеріальних збитків та оцінює завдану матеріальну шкоду у розмірі 92 900,00 гривень, на підтвердження чого надає план лікування медичного центру з розрахунком витрат на подальше стоматологічне та хірургічне відновлення, однак захисник звертає увагу на те, що у плані лікування відсутні підпис, печатка лікаря і квитанція про оплату послуг теж відсутня. Також звернув увагу на невідповідність у документах, долучених потерпілою стороною, з яких вбачається, що наявні медичні документи, датовані 08 травня 2025 року одночасно з 2-х лікарень: в м.Дубровиця, та із КП "Рівненська обласна дитяча лікарня", що викликає сумнів у їх достовірності, адже пацієнт не може перебувати у двох лікувальних закладах одночасно. Також захисник звернув увагу, що у Виписці №5675 лікування потерпілого відбувалось в межах носа, без щелепи. Тому просив цивільний позов задоволити частково на суму 600 гривень. Щодо розміру моральної шкоди зазначив, що потерпілою стороною за весь час розгляду справи у суді (1 рік і 3 місяці) не додано жодного документу для підтвердження тривалих психологічних страждань потерпілого, тому сторона захисту визнає цивільний позов про відшкодування моральної шкоди частково у розмірі 5000 гривень.

Потерпілий ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що 7 травня 2025 року, близько 20-ї години він зі своїм другом ОСОБА_22 займалися спортом на турниках біля 3-ї школи. Потім пішли в магазин "Сам-маркет", йшли і сміялися, розмовляли. Позаду почули, що хтось почав їм кричати вслід «Дай 100 гривень». Декілька разів це прозвучало. Потім його обігнав ОСОБА_21 , на той момент вони були незнайомі і він знову сказав дати йому гроші. У відповідь ОСОБА_23 нецензурно висловився в його бік. Тоді ОСОБА_20 спровокував бійку і вдарив його кулаком в бік живота. А він в свою чергу вдарив його в правий бік лоба. ОСОБА_21 побіг на інший бік вулиці, ОСОБА_17 побіг за ним, кажучи: "Ти ж так хотів битися, куди ж ти тікаєш?". Потерпілий зазначив, що думав, що конфлікт вичерпався і пішов з ОСОБА_22 в магазин "Сам-маркет". Через деякий час туди зайшов обвинувачений з дівчатами. Вони вийшли з магазину перші і пішли вулицею, що позаду магазину. На виході на вулицю Макарівської, ОСОБА_20 знов туди йшов і хотів його відвести в бік, щоб поговорити, на що він відповів про те, що їм нема про що говорити. Далі біля пішоходного переходу навпроти навчального закладу №3 м.Дубровиця, ОСОБА_20 з компанією почав доганяти ОСОБА_24 . Далі ОСОБА_23 пам`ятає, що прямував вулицею, а потім нічого не пам`ятає, лише як пройшов до тями, сидячи на узбіччі, із ротової порожнини і носа ішла кров, а також біля нього лежав його зуб, поряд був ОСОБА_25 та незнайома жінка, яка викликала швидку допомогу. По приїзду карети швидкої допомоги, його оглянули і він зателефонував мамі - ОСОБА_9 , з якою вони поїхали до лікарні.

Законний представник потерпілого ОСОБА_8 - ОСОБА_9 пояснила, що через місяць після побиття її сина, законний представник обвинуваченого - ОСОБА_6 зверталася до неї і пропонувала їй забрати заяву, а вона в свою чергу зобов`язувалася відшкодувати збитки. Потім ОСОБА_26 писала їй, писала на її сина і на ОСОБА_25 заяви в поліцію про те, що його побили. На даний час збитків не відшкодовано. Під час судових дебатів також зазначила, що план лікування медичного центру, доданий до цивільного позову, підтверджує подальше стоматологічне та хірургічне відновлення ОСОБА_8 потребує витрат на загальну суму 92 300,00 грн, які плануються при досягненні потерпілим 22-х років, оскільки щелепа росте і оперативне втручання наразі протипоказане. Окрім того, ОСОБА_9 зазначила, що в матеріалах позову наявне документальне підтвердження, а саме план лікування медичного центру з розрахунком витрат на подальше стоматологічне та хірургічне відновлення сина ОСОБА_8 , і в плані лікування наявні підпис, печатка лікаря і розрахунок згідно плану лікування, що становить 92 300,00 грн.

Законний представник потерпілого ОСОБА_8 - ОСОБА_9 висловила свою незгоду відносно запропонованої прокурором міри покарання обвинуваченому ОСОБА_5 у виді двох років пробаційного нагляду.

Прокурор ОСОБА_3 підтримала висунуте неповнолітньому ОСОБА_5 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кримінального кодексу України і зазначила, що доводиться воно зібраними в ході досудового розслідування по справі доказами, безпосередньо дослідженими в процесі судового розгляду. З досліджених характеризуючих матеріалів вбачається, що обвинувачений ОСОБА_5 раніше не судимий та не притягувався до кримінальної відповідальності, не перебуває на обліках у лікаря нарколога, психіатра, позитивно характеризується за місцем проживання, також виключно позитивно характеризується за місцем попереднього та теперішнього навчання. З дослідженої досудової доповіді органу пробації вбачається, що ризик скоєння повторного правопорушення є низьким. Також прокурор звернула увагу на обставини, які обтяжують і пом`якшують покарання. Зокрема, обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_5 є вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини, адже на той момент ОСОБА_8 було 13 років. Щодо обставин, які пом`якшують його покарання - вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім. Прокурор важає, що враховуючи поведінку обвинуваченого, визнання ним вини, є підстави для визнання таких пом`якшуючих обставин, як щире каяття, готовність відшкодувати завдані збитки, а також його сприяння для встановлення обставин в ході судового розслідування, тому вважає, що в цьому випадку встановлено тільки дві пом`якшуючі обставини. Прокурор вважає, що у справі достатньо доказів для визнання ОСОБА_5 винним за частиною 1 ст. 122 КК України, та враховуючи його неповнолітній вік і пом`якшуючі обставини, а також міжнародні стандарти правосуддя дружнього до дитини, вважає за можливе призначити йому покарання із застосуванням вимог статті 69 Кримінального кодексу України у виді пробаційного нагляду на строк 2 роки, а також просила покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені ч. 2 статті 59-1 КК України.

Представник Служби у справах дітей Дубровицької міської ради - ОСОБА_10 та представник Сарненського районного сектору №1 (Дубровиця) філії ДУ «Центр пробації» у Рівненській обл. - ОСОБА_12 у судовому засіданні погодились із прокурором щодо виду покарання відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , а саме: просили обрати ОСОБА_5 покарання із застосуванням вимог статті 69 КК України у виді пробаційного нагляду на строк 2 роки.

Представник ВП №1 Сарненського РВП ГУНП у Рівненській області - ОСОБА_14 просила визначити міру покарання ОСОБА_5 на розсуд суду.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка неповнолітній ОСОБА_27 в присутності його законного представника - ОСОБА_28 ствердив, що дійсно з ОСОБА_8 йшли в магазин і надав покази аналогічні показам потерпілого ОСОБА_8 , про те, що вони йшли і мирно розмовляли, посміхалися, а ОСОБА_29 почав говорити до них, щоб вони дали гроші і декілька разів розпочинав з ними конфлікт. Зі слів свідка ОСОБА_27 вбачається, що ОСОБА_20 провокував бійку, перший нанісши удар потерпілому ще там, біля магазину "Сам-маркет". Він бачив, що між хлопцями ОСОБА_30 та ОСОБА_23 того дня час від часу виникали суперечки, і він весь час намагався їх розбороняти. Останній удар ОСОБА_31 наніс ОСОБА_21 , після якого ОСОБА_19 , втративши свідомість, впав. Як згодом з`ясувалося, ОСОБА_20 зламав ОСОБА_23 щелепу і вибив зуба.

Допитані у судовому засіданні в якості свідків неповнолітні ОСОБА_32 і неповнолітня ОСОБА_33 у присутності законних представників - ОСОБА_34 та ОСОБА_35 відповідно, показали, що того дня, 07 травня 2025 року вони прогулювалися разом з обвинуваченим ОСОБА_36 в м. Дубровиця. Також свідки показали, що коли вони йшли, то ОСОБА_19 і ОСОБА_37 насміхалися з них, і перші розпочали конфлікт, і що ОСОБА_23 перший вдарив ОСОБА_38 .

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_39 пояснила, що 07 травня 2025 року у вечірню пору доби, вона поверталась із донькою з магазину. По вулиці Макарівська в м. Дубровиця вона побачила групу підлітків попереду, один з яких лежав на землі, на його обличчі була кров. Коли вони підійшли до них, то хлопчик був уже в свідомості. Тому вона негайно викликала швидку медичну допомогу. Також, свідок ОСОБА_40 зазначила, що група підлітків пішла від них, а біля хлопця, що лежав, залишився лише ОСОБА_25 . Інші особи їй невідомі. Свідок ОСОБА_40 суду також повідомила, що вона чекала приїзду швидкої допомоги і пішла, коли швидка допомога приїхала.

Судом встановлено, що вина ОСОБА_5 підтверджується наступними доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду, зокрема:

висновком експерта №82, згідно з яким ушкодження у вгляді "подвійного перелому кісткових структур нижньої щелепи" відноситься до категорії середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, яке викликало тривалий розлад здоров`я (а.к.п. 27-39);

копіями медичних документів ОСОБА_8 , що підтверджують його лікування, перебування на стаціонарному лікуванні з 08.05.2025 по 16.05.2025 з діагнозами: S02.60 - Перелом нижньої щелепи неуточненої локалізації та S02.2 перелом кісток носа (а.к.п.40-43);

протоколом проведення слідчого експерименту за участі потерпілого ОСОБА_8 (а.к.п.53-58)

протоколами допиту неповнолітніх свідків ОСОБА_41 , ОСОБА_27 в присутності їх законних представників та психолога (а.к.п. 77-93);

досудовою доповіддю про неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_5 (а.с.77-83).

Отже, винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується показаннями потерпілого та свідків, протоколами слідчих експериментів за участю потерпілого. Крім того, об`єктивно показання потерпілого як в частині обставин та механізму, так і тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень, підтверджуються вказаним вище висновком експерта.

Суд, оцінюючи досліджені по справі докази з точку зори належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності за взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, прийшов до висновку про доведеність пред`явленого ОСОБА_5 обвинувачення.

А тому, дії обвинуваченого ОСОБА_5 суд кваліфікує за ч.1 ст.122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Суд зазначає, що під час судового провадження суд, у відповідності з вимогами ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України, дослідив докази у тому обсязі, як про це просили учасники судового провадження. Зокрема, допитав обвинуваченого, потерпілого, свідків, дослідив інші надані докази.

Дослідженні судом докази підтверджують обставини вчинення обвинуваченим інкримінованих йому кримінальних правопорушень, узгоджуються між собою та підтверджуються іншими доказами, зібраними у кримінальному провадженні.

Призначаючи обвинуваченому покарання суд, відповідно до вимог статей 50, 65-67 Кримінального кодексу України щодо загальних засад призначення покарання, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, згідно з якою правопорушення передбачене ч.1 ст. 122 ККУкраїни належить до категорії нетяжких злочинів, фактичні обставини кримінального провадження, особу обвинуваченого, який раніше несудимий, та не притягувався до кримінальної відповідальності, з повною загальною середньою освітою, студент другого курсу Національного університету водного господарства та природокористування за спеціальністю G19 "Будівництво та цивільна інженерія" (освітньо-кваліфікаційний рівень "бакалавр"), на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, позитивно характеризується по місцю проживання та по місцю попереднього та теперішнього навчання (а.к.п. 100-113).

Відповідно до ст. 65 КК України та роз`яснень, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року (з наступними змінами), суд призначає покарання з врахуванням тяжкості вчиненого злочину, характеру та ступеню суспільної небезпечності скоєного кримінального правопорушення, обставини та наслідки його вчинення, даних про особу винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Обставинами, які, згідно частини 1 статті 66 Кримінального кодексуУкраїни, пом`якшують покарання ОСОБА_5 є вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім та повне визнання ним свої вини, щире каяття, позитивна характеристика за місцем попереднього та теперішнього навчання.

Згідно з п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого ( постанова ВС від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к).

Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки, а також проявив готовність відшкодувати завдану шкоду, про що також зазначила і його законний представник,

Обставинами, які, згідно ст. 67 Кримінального кодексу України, обтяжують покарання ОСОБА_5 є вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини.

Згідно із постановою Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18, покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, Судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно п. 23.2 Рекомендацій СМ/Rec (2008) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Про Європейські правила стосовно неповнолітніх правопорушників, щодо яких застосовуються санкції або заходи, перевагу необхідно надавати таким санкціям та заходам, які можуть мати виховний вплив, а також сприяти відшкодуванню збитків, завданих правопорушенням, яке вчинила неповнолітня особа.

У Мінімальних стандартних правилах ООН, що стосуються відправлення правосуддя у відношенні до неповнолітніх (Пекінські правила) від 29.11.1985 року визначено, що заходи впливу завжди повинні бути порівняні не тільки з обставинами і тяжкістю правопорушення, але і зі становищем та потребами неповнолітнього, а також з потребами суспільства; неповнолітнього правопорушника не слід позбавляти особистої свободи, якщо тільки його не визнано винним у вчиненні серйозного діяння із застосуванням насильства проти іншої особи або в неодноразовому вчиненні інших серйозних правопорушень, а також за відсутності інших відповідних заходів впливу ( п. a, b, c правила 17.1).

Призначаючи вид та розмір покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує:

- приписи статті 50 Кримінального кодексу України щодо того, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення злочинів як засудженими, так і іншими особами;

- вимоги статті 8 Конституції України, згідно якої в Україні діє принцип верховенства права і як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004 покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю, обставинами скоєного і особою винного; адекватність покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України;

- загальні засади призначення покарання, закріплені в статті 65 Кримінального кодексу України;

- роз`яснення, наведені в пункті 1 Постанови Пленуму ВСУ від 24 жовтня 2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" щодо реалізації принципу законності, справедливості та індивідуалізації покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного;

- практику ЄСПЛ, зокрема рішення "Скоппола проти Італії" від 17 вересня 2009 року про те, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає співмірним і не становити "особистого надмірного тягаря для особи".

- приписи ч. 1 ст. 69 КК України, за якими за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

- розділ XV Кримінального кодексу України, у якому визначені особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, в якому статтями 98 - 102 цього Кодексу передбачені види та розміри покарань, які можуть бути призначені неповнолітньому.

Також суд враховує практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену у постанові по справі №634/609/15-к від 01 лютого 2018 року, згідно якої поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.ст. 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Суд також зазначає, що системний аналіз ст. 69 та статей 99 - 102 КК свідчить про те, що ці норми не конкурують між собою, оскільки статті 99 - 102 КК встановлюють розміри покарань, у межах яких вони можуть бути призначені у випадках вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім, якому покарання необхідно призначати незалежно від мінімального розміру покарань, передбачених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, за якою його засуджено, а також від того, чи є підстави для застосування положень ст. 69 КК.

Отож, при наявності умов та підстав, за вчинення кримінального правопорушення неповнолітньому може бути призначене покарання із застосуванням приписів ст. 69 КК України.

З врахуванням вище наведеного, суд, приходить до переконання, що для виправлення, перевиховання обвинуваченого неповнолітнього ОСОБА_5 є доцільним призначати йому покарання на підставі частини 1 статті 69 Кримінального кодексу України у виді двох років пробаційного нагляду та покласти на ОСОБА_5 , згідно частини 2 статті 59-1 Кримінального кодексу України, наступні обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Визначене обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, на переконання суду, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

У межах даного кримінального провадження №12025181110000124 законним представником малолітнього потерпілого - ОСОБА_9 та представником цивільного позивача, адвокатом ОСОБА_42 , заявлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_5 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 92 900,00 гривень та моральної шкоди у розмірі 200 000,00 гривень. Крім того, заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 гривень.

Свої позовні вимоги потерпіла сторона обґрунтовує наступним.

07 травня 2025 року у вечірню пору доби на перехресті вулиць Грушевського та Макарівська у місті Дубровиця Сарненського району Рівненської області обвинувачений з мотивів особистої неприязні умисно наніс малолітньому потерпілому ОСОБА_8 один удар кулаком у ділянку нижньої щелепи справа. Внаслідок цих протиправних дій потерпілий отримав тілесні ушкодження, які у сукупності відносяться до категорії легких (забій м`яких тканин, осаднення, закритий перелом кісток спинки носа зі зміщенням) та тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я (травматична екстракція 3 і 4 зубів нижньої щелепи, лінійний перелом гілки нижньої щелепи зліва зі зміщенням, лінійний перелом тіла нижньої щелепи справа).

Потерпіла сторона оцінює завдану матеріальну шкоду у розмірі 92 900,00 гривень.

Цивільний позивач поніс реальні матеріальні витрати на лікування у розмірі 600,00 гривень, що підтверджується відповідним фіскальним чеком.

Відповідно до плану лікування медичного центру, подальше стоматологічне та хірургічне відновлення (професійна гігієна, ортодонтичне лікування брекет-системою, кісткова пластика, встановлення імплантів та цирконієвих коронок) потребує витрат на загальну суму 92 300,00 гривень. Потерпіла сторона наголошує на тому, що буде змушена нести додаткові витрати на проїзд, оскільки спеціалізований медичний заклад знаходиться на відстані 125 кілометрів від місця її проживання.

Окремо акцентується увага на тому, що обвинувачений не вчинив жодних дій для добровільної компенсації завданих матеріальних витрат та уникає будь-яких контактів зі стороною потерпілого.

Щодо відшкодування моральної шкоди цивільний позивач зазначає, що завдану моральну (немайнову) шкоду оцінює у розмірі 200 000,00 гривень Оскільки внаслідок злочинних дій обвинуваченого малолітній потерпілий зазнав гострого фізичного болю, тривалих душевних страждань, а також суттєвих обмежень у мовленні та жуванні. Травми обличчя та зміна зовнішності через втрату зубів призвели до глибокого психологічного стресу, почуття сорому, зниження самооцінки та суттєвого обмеження соціальної активності дитини (спілкування, навчання). На фоні постійного стресу у потерпілого виникли серйозні проблеми зі здоров`ям: при згадці про конфліктну подію у дитини підвищується артеріальний тиск, з`явилися емоційні спалахи та дратівливість, що провокує напружені стосунки з членами родини та оточуючими. Звичний та нормальний спосіб життя дитини і її батьків був порушений через необхідність проходження тривалого курсу лікування за індивідуальною медичною програмою.

Також, потерпіла сторона просить стягнути з обвинуваченого 5 000,00 гривень понесених витрат на професійну правничу допомогу. Вказані витрати є документально підтвердженими та обґрунтовуються доданими до позову договором про надання правової допомоги, рахунком на оплату послуг, квитанцією про сплату та актом виконаних робіт.

Цивільний позов ґрунтується на приписах статей 15, 16, 23, 1166, 1167, 1177 Цивільного кодексу України, а також статей 55, 56, 127-129 Кримінального процесуального кодексу України. Позивач застосовує роз`яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», доводячи наявність повного складу цивільного правопорушення у діях обвинуваченого (неправомірність поведінки, наявність збитків, причинно-наслідковий зв`язок та вина).

Обґрунтовуючи розмір морального відшкодування, позивач спирається на вимоги розумності, виваженості та справедливості, а також на роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», вказуючи на глибину фізичних і душевних страждань та тяжкість вимушених змін у житті малолітнього.

Вирішуючи заявлений цивільний позов, суд керується наступними нормами матеріального та процесуального права і виходить із таких обставин.

Відповідно до частини 1 статті 128 Кримінального процесуального кодексу України, особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право пред`явити цивільний позов до обвинуваченого.

Згідно з положеннями статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як встановлено судом та підтверджується висновком судово-медичної експертизи № 82, внаслідок протиправних дій ОСОБА_5 , які мали місце 07 травня 2025 року, малолітньому ОСОБА_8 було завдано комплекс тілесних ушкоджень. Зокрема, потерпілий отримав закритий перелом кісток спинки носа зі зміщенням, що відноситься до легких тілесних ушкоджень, а також переломи нижньої щелепи та травматичну екстракцію 3 і 4 зубів, що належать до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, які спричинили тривалий розлад здоров`я.

Згідно зі статтею 1195 Цивільного кодексу України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю придбання ліків, протезування тощо.

Судом встановлено, що фактичні витрати сторони потерпілого на проведення комп`ютерної томографії та медичне обстеження на момент розгляду справи становлять 600,00 гривень, що належним чином підтверджено фіскальним чеком. Разом з тим, згідно з наданим планом лікування від медичного центру, для повноцінного відновлення здоров`я дитини необхідно провести комплекс медичних втручань загальною вартістю 92 300,00 гривень.

Цей комплекс включає ортодонтичне лікування із застосуванням брекет-систем (36 000,00 гривень), кісткову пластику та хірургічну імплантацію (38 000,00 гривень), протезування цирконієвими коронками (10 500,00 гривень), а також супутні терапевтичні та профілактичні послуги.

Оскільки вказані майбутні витрати є прямим та об`єктивним наслідком протиправних дій обвинуваченого, направлені на відновлення попереднього стану здоров`я потерпілого, суд приходить до обґрунтованого висновку, що вимогу про стягнення матеріальної шкоди у загальному розмірі 92 900,00 гривень слід задоволити в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з частинами 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення 200 000,00 гривень моральної шкоди, суд враховує роз`яснення, викладені у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року.

Згідно пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Стаття 3 Конституції України наголошує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до пунктів 1,2 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Суд бере до уваги характер та обсяг фізичних і душевних страждань малолітнього ОСОБА_8 , який внаслідок нанесення йому удару в обличчя зазнав гострого фізичного болю. Судом враховано суттєві вимушені зміни у життєвих стосунках дитини: наявність набряку обличчя, неможливість нормально розмовляти та харчуватися протягом першого місяця після інциденту, зміна зовнішності через втрату зубів. Ці обставини призвели до психологічного стресу, сорому, зниження самооцінки та обмеження соціальної активності малолітнього під час спілкування з однолітками та навчання.

Суд також звертає увагу на те, що протиправні дії обвинуваченого спровокували появу у дитини проблем зі здоров`ям соматичного та неврологічного характеру, зокрема підвищення артеріального тиску при згадці про подію, появу емоційних спалахів та дратівливості. Процес лікування є тривалим і болісним, вимагає неодноразових оперативних втручань та поїздок до медичного закладу.

Визначаючи розмір компенсації, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, а тому вважає, що заявлена до стягнення сума у розмірі 30 000,00 гривень є співмірною з глибиною завданих дитині та її родині страждань, а відтак підлягає задоволенню частково.

Цивільним позивачем також заявлено вимогу про стягнення з обвинуваченого витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 гривень.

Вказані витрати належним чином документально підтверджені матеріалами справи, зокрема: договором про надання правової допомоги № 6/13 від 11 вересня 2025 року, рахунком на оплату послуг № 6/13 від 11 вересня 2025 року, квитанцією про оплату послуг від 12 вересня 2025 року, а також актом виконаних робіт до вказаного Договору.

Враховуючи, що зазначені витрати були фактично понесені законним представником потерпілого у зв`язку з необхідністю захисту прав у цьому кримінальному провадженні та складанням позовної заяви, а також з огляду на їх співмірність зі складністю справи, суд приходить до висновку про необхідність стягнення із ОСОБА_5 на користь сторони потерпілого 5 000,00 гривень витрат на правничу допомогу.

Відносно обвинуваченого ОСОБА_5 заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.

Цивільний позов прокурором у кримінальному провадженні не заявлено.

Витрати на залучення експертів відсутні.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні

Керуючись ст. ст. 59-1, 69, 98 - 102 КК України, ст. ст. 368 - 371, 373, 374, 395 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання на підставі частини 1 статті 69 Кримінального кодексу України у виді двох років пробаційного нагляду.

Згідно частини 2 статті 59-1 Кримінального кодексу України, покласти на ОСОБА_5 наступні обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Початок строку відбуття покарання ОСОБА_5 обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.

Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задоволити частково.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителя АДРЕСА_3 , матеріальну шкоду у розмірі 92 900 грн. (дев`яносто дві тисячі дев`ятсот гривень).

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителя АДРЕСА_3 , 30 000 гривень (тридцять тисяч гривень) моральної шкоди.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителя АДРЕСА_3 , 5 000 гривень (п`ять тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя Дубровицького

районного суду ОСОБА_1