Вирок від 14 вересня 2026 р. у справі №949/1446/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1446/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026181110000130 від 22 червня 2026 року по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Лісове Дубровицького району Рівненської області, зареєстрованого та фактично проживаючого по АДРЕСА_1 , з середньою освітою, офіційно непрацюючого, одруженого, раніше не судимого, громадянина України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, переслідуючи мотив, спрямований на незаконне поводження з бойовими припасами, діючи всупереч постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17.06.1992, якою затверджено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об`єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, «Положення про дозвільну систему», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 576 від 12 жовтня 1992 року та Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 622 від 21 серпня 1998 року, літом 2024 року, точна дата та час досудовим розслідуванням не встановлені, у канаві, поблизу с. Лісове Сарненського району Рівненської області, виявив пакет чорного кольору в якому знаходились 600 проміжних бойових патрони калібру 5,45х39 мм з кулями із сталевими осердями (типів 7H6, 7H6M), зразка 1974 року, які є боєприпасами вогнепальної стрілецької зброї та до стрільби придатні, цим самим незаконно придбав бойові припаси.

Після того, ОСОБА_4 вказані боєприпаси незаконно зберігав у будинку за місцем проживання та підсобному приміщенні на території свого господарства, що розташовані у АДРЕСА_1 . 20 червня 2026 року вищевказані боєприпаси були вилучені працівниками поліції в ході проведення обшуку.

Вказані дії ОСОБА_4 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1 ст. 263 КК України, як придбання та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Допитаний в суді обвинувачений ОСОБА_4 вину у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся та підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті. Додатково пояснив, що шкодує про вчинене, зробив для себе належні висновки та обіцяв, що більше такого не повториться.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні заявила клопотання, в якому просить розглянути кримінальне провадження не досліджуючи докази щодо тих обставин, які не оспорюються, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнає повністю.

Просила визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки та на підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку з покладенням на обвинуваченого обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України. Застосований відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту прокурор просила скасувати. Долю речових доказів та розподіл процесуальних витрат вирішити у відповідності до ст.ст. 100, 124 КПК України.

Отже, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав себе винним, тому, за згодою сторін, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом було визнано недоцільним дослідження доказів по справі, що були зібрані в ході досудового розслідування стосовно фактичних обставин справи, оскільки обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності та істинності позиції, а також фактичні обставини справи ніким не оспорюються, учасникам судового провадження було роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку.

Таким чином, суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого, та дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого.

Враховуючи викладене, судом зроблено висновок про те, що вину обвинуваченого ОСОБА_4 доведено повністю, а тому кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 263 КК України, як придбання та зберігання вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу, є правильною.

Відповідно до ст. 65 КК України та п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (з наступними змінами) (далі - постанова №7), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України, згідно ст. 12 КК України класифікується, як тяжкий злочин.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує наступні обставини.

Отже, характеризуючи особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує те, що він раніше не судимий (а.п. 78), на обліку у лікаря-нарколога та у лікаря-психіатра не перебуває (а.п. 77), за місцем проживання характеризується позитивно (а.п. 76).

Обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_4 , згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , що передбачені ст. 67 КК України, суд не встановлено.

У п. 2 постанови №7 зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

У п. 4 вказаної постанови №7, Верховний Суд України зазначив, що виходячи з того, що встановлення пом`якшувальних та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Разом з тим, наведений у ч. 1 ст. 67 КК України перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею (п. 6 постанови №7).

Відповідно до п. 1 постанови №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Вказані роз`яснення узгоджуються і з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі "Коваль проти України" від 19 жовтня 2006 року суд наголосив, що "основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення".

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Тому, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети: кари, виправлення винної особи і запобігання вчиненню винним нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи "Бакланов проти росії" від 09 червня 2005 року, "Фрізен проти росії" від 24 березня 2005 року, "Ісмайлова проти росії" від 29 листопада 2007 року).

Тобто, суд має призначити покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання з урахуванням справедливості відносно конкретної особи, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 50 КК України).

Таким чином, визначаючи міру і вид покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує наявність обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обтяжуючих обставин, дані про особу обвинуваченого, а також те, що він повністю визнавши свою вину, щиро розкаявся, тому вважає доцільним призначити обвинуваченому покарання в межах санкції статті інкримінованої за вказане кримінальне правопорушення, у виді позбавлення волі, оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Проте, зважаючи на наведене, суд приходить до висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства та відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі і вважає за можливе, застосувавши ст. 75 КК України, звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, із встановленням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, що буде відповідати тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, сприяти виправленню та попередженню у вчиненні ним нових кримінальних правопорушень.

Крім того, таке покарання обвинуваченому, на думку суду, буде відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі ОСОБА_4 .

Розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - відсутній.

Питання про речові докази та розподіл процесуальних витрат, суд вирішує відповідно до вимог ст.ст. 100, 124 КПК України

Крім цього, суд, вважає за необхідне зняти арешт з речових доказів по справі, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 24 червня 2026 року ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області накладено арешт на: 600 (шістсот) предметів, зовні схожих на патрони калібру 5,45 мм, які упаковано та поміщено до спеціального пакета Національної поліції України №HYQ0139192.

У зв`язку з тим, що провадження по даній кримінальній справі закінчується, суд вважає, що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту на зазначене майно, оскільки зняття вказаного обтяження не перешкоджає виконанню судового рішення в майбутньому.

Відносно обвинуваченого ОСОБА_4 16 липня 2026 року ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області обирався запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на строк два місяці, тобто до 16 вересня 2026 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 124, 174, 368, 370, 371, 373, 374, 394, 395КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 (один) рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_4 обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Іспитовий строк ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді домашнього арешту, застосований згідно ухвали слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 16 липня 2026 року - скасувати.

Скасувати арешт, накладений на майно на підставі ухвали слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 24 червня 2026 року.

Речові докази:

- 600 проміжних бойових патронів калібру 5.45х39 мм, які поміщені та упаковані до спец-пакету Експертної служби МВС України №3186274 та зберігаються в кімнаті зберігання речових доказів ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області - знищити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь держави документально підтверджені витрати на проведення судово-балістичної експертизи (висновок експерта від 26 червня 2026 року №СЕ-19/118-26/8908-БЛ) у розмірі 3850,88 грн. (три тисячі вісімсот п`ятдесят гривень вісімдесят вісім копійок).

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду ОСОБА_1