Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №380/11895/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/11895/25 пров. № А/857/54266/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Валюха В.М.

Запотічного І.І.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року (головуючий суддя Москаль Р.М.), ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Львів, у справі № 380/11895/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,

В С Т А Н О В И В :

12.06.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення від 29.04.2025 року №134450023721, яким відмовлено їй в призначені пенсії за віком; зобов`язати зарахувати до загального страхового стажу період її роботи з 21.09.1982 по 10.05.1994 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 24.09.1982; зобов`язати повторно розглянути її заяву про призначення пенсії за віком з врахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у цій справі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відмовляючи позивачу у зарахуванні до її страхового стажу спірних періодів, територіальне управління пенсійного органу діяло протиправно, оскільки формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні певного періоду роботи до страхового стажу.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що підстав для зарахування до страхового стажу періоду трудової діяльності згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.09.1982: з 21.09.1982 по 10.05.1994 (записи №№ 1-4), немає, оскільки запис про звільнення з роботи засвідчено печаткою підприємства, найменування якого відрізняється від найменування підприємства, зазначеного у графі 3 запису про прийняття на роботу, інформація про реорганізацію підприємства відсутня. Вважає, що розв`язуючи даний спір судом не враховано, що згідно запису в трудовій книжці НОМЕР_1 (запис - №1) від 21.09.1982 позивач прийнята на роботу в «Фабрика художественных изделий им. ЛЕСИ УКРАИНКИ». Згідно запису в трудовій книжці НОМЕР_1 (запис - 4) від 10.05.1994 позивач звільнена з роботи по переводу у Закрите акціонерне товариство «Львівське виробничо-торгове акціонерне товариство імені Лесі Українки», запис про перейменування відсутній. Згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача становить 24 роки 3 місяці 2 дні. З урахуванням викладеного вважає, що Головним управлінням правомірно було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком з врахуванням ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки на момент звернення у позивача відсутній необхідний страховий стаж.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до підрозділу ПФУ із заявою від 22.04.2025 про призначення пенсії за віком, до заяви додала такі документи: - трудову книжку серії НОМЕР_1 ; - паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 ; - картку платника податків НОМЕР_3 .

Згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 щодо спірного періоду (а.с. 19-27) з 21.09.1982 позивачка прийнята на роботу до «Фабрика художественных изделий им. ЛЕСИ УКРАИНКИ» (наказ № 206-к від 21.08.1982) та 10.05.1994 звільнена з роботи по переводу у Закрите акціонерне товариство «Львівське виробничо-торгове акціонерне товариство імені Лесі Українки» (наказ № 74-к від 10.05.1994).

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за результатами розгляду заяви прийняло рішення від 29.04.2025 № 134450023721 (а.с. 17) про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (32 роки страхового стажу після досягнення 60 років); страховий стаж обчислено в розмірі 24 роки 03 місяці 02 дні. До страхового стажу орган ПФУ не зарахував періоди: з 21.09.1982 по 10.11.1994, оскільки запис про звільнення з роботи засвідчено печаткою підприємства, найменування якого відрізняється від найменування підприємства, зазначеного в графі 3 запису про прийняття на роботу, інформація про реорганізацію підприємства відсутня.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведені норми означають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

За змістом ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 1 ст.26 Закону № 1058-IV визначено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема у Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон України № 1788-ХІІ), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття “загальний трудовий стаж” є ширшим, ніж поняття “страховий стаж”, оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Положеннями ч.1 ст.56 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна норма передбачена постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (далі – Порядок №637).

Згідно з п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.

Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.

При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Згідно з п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі – Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

На момент внесення записів у трудову книжку позивача діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженою постановою Державного комітету ради міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати від 09.07.1958 №620 та Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі – Інструкція №162).

Згідно з п.2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до п.2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 року) записується “ 1984.05.01”, в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; “ 05.01.1984”. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (надалі – Інструкція № 58).

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.

Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 (а.с.19-27) з 21.09.1982 позивачка прийнята на роботу на Львівську фабрику художніх виробів імені Лесі Українки (наказ № 206-к від 21.08.1982) та 10.05.1994 року звільнена з роботи по переводу у Закрите акціонерне товариство «Львівське виробничо-торгове акціонерне товариство імені Лесі Українки» (наказ № 74-к від 10.05.1994).

Пунктами 1.3, 2.2-2.9, 2.11-2.13 Інструкції № 58 встановлено, що при влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.6 Інструкції).

Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму (пункт 2.8 Інструкції).

Якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: “Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то”, а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер (пункт 2.15 Інструкції).

Отже, відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, записи в трудовій книжці вносяться адміністрацією підприємства, а не самим працівником. У зв`язку із цим працівник не несе відповідальності за заповнення своєї трудової книжки.

Судом першої інстанції при вирішенні даного спору правильно застосовані правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 30.09.2021 у справі № 300/860/17, у відповідності до частини 5 статті 242 КАС України згідно яких «[…] За загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже й не може впливати на її особисті права. Водночас працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та у свою чергу неналежний порядок ведення і заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист у частині призначення пенсії за віком. […]».

Отже, суд апеляційної інстанції доходить переконання, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17, у якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними.

Відтак, відмовляючи позивачу у зарахуванні до її страхового стажу цих періодів, територіальне управління пенсійного органу діяло протиправно, оскільки формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні певного періоду роботи до страхового стажу.

Також суд апеляційної інстанції при вирішенні даного спору враховує правові висновки Верховного Суд, що викладені у постанові від 25.10.2022р. у справі № 200/13288/21 в яких зазначено: що «виходячи з аналізу ч.2 ст.2 КАС України, для отримання захисту прав (свобод, інтересів) особи у порядку адміністративного судочинства необхідно встановити факт порушення суб`єктом владних повноважень певних прав у сфері публічно-правових відносин;

-виходячи з аналізу ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто, особа яка звертається до суду з адміністративним позовом самостійно визначає предмет спору, підстави позову та способи захисту порушених прав;

-виходячи з аналізу ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Тобто, адміністративний суд розглядає спір в межах предмету спору та визначеного позивачем способу захисту. Водночас, якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, то для повного, належного та ефективного захисту порушеного права позивача, суд може вийти за межі заявлених позовних вимог та обрати інший спосіб захисту порушеного права».

Конституційний Суд України у своїх рішенням неодноразово висловлював правовий висновок про те, що гарантування ефективного поновлення в правах забезпечується, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, яке за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та здійснюється на основі принципу верховенства права; держава має запровадити таку процедуру перегляду справ, яка забезпечувала б ефективність права на судовий захист та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки.

Водночас, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

В контексті спірних правовідносин, що склались між сторонами, суд апеляційної інстанції враховує викладений у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №826/13000/18 висновок про те, що правова процедура ("fair procedure" - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Так, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням зарахування судом спірних періодів (з 21.09.1982 – 10.05.1994 – 11 років 07 місяців 20 днів) до страхового стажу, визнаного пенсійним органом – 24 роки 03 місяці 02 дні, страховий стаж позивача становитиме 35 років 10 місяців 22 дні, тобто достатній для призначення позивачці пенсії за віком на підставі частини 1 статті 26 Закону № 1058, що дає підстави для висновку про те, що протиправне рішення відповідача позбавило позивача на вчасне та належне пенсійне забезпечення, що дає можливість суду його скасувати та зобов`язати відповідача зарахувати спірні періоди та призначити пенсію з моменту звернення за призначення пенсії за віком – 22.04.2025 з врахуванням вимог ч.2 ст. 9 КАС України в частині виходу за межі позовних вимог для повного захисту прав позивача, як це слушно дійшов висновку суд першої інстанції.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність права на призначення позивачу з 22.04.2025 пенсії з урахуванням спірного стажу, яке підлягає захисту в судовому порядку з врахуванням висновків суду.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог з виходом за їх межі , на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 380/11895/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді В. М. Валюх

І. І. Запотічний