Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №460/2771/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/2771/26 пров. № А/857/27878/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С.М.

суддів -Боршовського Т.І.

Носа С.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі № 460/2771/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,

місце ухвалення судового рішення м. Рівне

Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїМаксимчук О.О.

дата складання повного тексту рішенняне зазначено

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі № 460/2771/26 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 29.01.2026 №172450010568 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 5 років за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 5 років за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 20.01.2026.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 5 років за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 20.01.2026.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1331,20 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач-1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи. Судом не враховано, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не приймало рішення про відмову у виплаті позивачу пенсії, а тому покладання на нього обов`язку щодо виплати пенсії є передчасним.

Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач-2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач-2 зазначає, що позивач проживав в зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 року менше 4 років, а тому позивач не має права на зменшення пенсійного віку для призначення пенсії. Також, відповідач-2 вважає, що суд втрутився у його дискреційні повноваження, зобов`язуючи його призначити позивачу пенсію.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційні скарги не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційних скарг відповідачі повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Про розгляд апеляційних скарг позивач повідомлений шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на зниження пенсійного віку на 5 років, відповідно до норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки станом на 01.01.1993 року позивач прожив на території посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Березне Березнівського (нині Рівненського) району Рівненської області.

Позивач є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 4), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим позивачу Рівненською обласною державною адміністрацією 20.01.1993.

Відповідно до довідки Березнівської міської ради від 05.09.2025 №1275/08-31 позивач проживав в м. Березне Березнівського (нині Рівненського) району Рівненської області з 15.04.1977 по 07.05.1986, з 23.05.1987 по 15.11.2017, з 21.02.2020 по теперішній час, територія цього населеного пункту до 01.01.2015 була віднесена до зони посиленого радіоекологічного контролю згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106.

Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 16.12.2025 у справі №555/2637/25, яке набрало законної сили 16.01.2026, встановлено факт, що ОСОБА_1 , уродженець м. Березне Березнівського району Рівненської області, постійно проживав у м. Березне Березнівського району Рівненської області в період з 07.05.1986 по 23.05.1987.

20.01.2026 позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ. Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (відповідач-2).

29.01.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення №172450010568, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, оскільки станом на 01.01.1993 позивач проживав у зоні посиленого радіологічного контролю 3 роки 7 місяців 8 днів. Заявником надано рішення суду від 16.11.2025р. по справі №555/2637/25 про встановлення факту проживання в зоні посиленого радіологічного контролю з 07.05.1986 по 23.05.1987, однак дане рішення не покладає зобов`язань на орган Пенсійного фонду України щодо зарахування даного періоду до періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю та вирішення питання щодо призначення пенсії. Крім того, рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документ, що може бути виданий відповідними органами, а лише є підставою для його одержання. Тобто, для підтвердження факту проживання (роботи) в зоні посиленого радіологічного контролю заявнику необхідно звернутися до органу місцевого самоврядування даного населеного пункту для отримання довідки про час проживання, виданої на підставі вище вказаного рішення суду. У разі надання нових документів рішення може бути переглянуто. Також у зазначеному рішенні відповідача-2 вказано, що страховий стаж заявника становить 31 рік 1 місяць 9 днів, вік становить повних 55 років.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.03.2003 року передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За нормою статті 26 вказаного Закону, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року – не менше 33 років.

Сторонами не заперечується та обставина, що позивач на час звернення до відповідача досягнув віку 55 років, страховий стаж становить 31 рік 1 місяць 9 днів.

Позивач просить відповідача призначити пенсію зі зменшенням встановленого законом віку виходу на пенсію, як особі, яка постійно проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі – Закон № 796-XII).

Відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку на 2 роки, та додатково на 1 рік за кожні 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Отже, умовою для надання пенсій особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю зі зменшенням пенсійного віку на 2 роки, та додатково на 1 рік за кожні 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років, є те, що особа повинна була прожити або відпрацювати у цій зоні не менше 4 років станом на 1 січня 1993 року.

У іншому випадку питання про зменшення пенсійного віку не розглядається.

Крім того, початкова величина зниження пенсійного віку 2 роки встановлюється особам, які постійно проживали або постійно працювали у зоні посиленого радіоекологічного з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Додаткове зниження пенсійного віку на 1 рік за кожні 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років визначається залежно від часу проживання, роботи особи у зоні посиленого радіоекологічного контролю з моменту аварії.

Відповідно до статті 15 Закон № 796-XII, підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 постанови правління Пенсійного фонду України затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є:

документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями);

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Апеляційний суд встановив те, що позивач має посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю категорії 4 серії НОМЕР_1 .

Таке посвідчення, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 14 Закону № 796-XII, видається особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Апеляційний суд наголошує на тому, що позивач має посвідчення, як особа, яка постійно проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю.

Отже, відповідне посвідчення громадянки, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю категорії 4 засвідчує те, що позивач постійно проживав, на час видачі відповідного посвідчення, у зоні посиленого радіологічного контролю та станом 1 січня 1993 року прожив не менше чотирьох років.

Зважаючи на наведене, позивач має право на зниження пенсійного віку, кількість років зниження якого залежить від тривалості проживання позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю.

Для встановлення права позивача на початкову величину зниження пенсійного віку строком на 2 роки, необхідно встановити чи позивач постійно проживав або постійно працював у зоні посиленого радіоекологічного контролю з моменту аварії, тобто з 26.04.1986 року по 31.07.1986 року, незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Так, згідно довідки Березнівської міської ради від 05.09.2025 №1275/08-31 позивач проживав в м. Березне Березнівського (нині Рівненського) району Рівненської області з 15.04.1977 по 07.05.1986, а відтак набув право на застосування початкової величини зниження пенсійного віку на 2 роки (з моменту аварії 26 квітня 1986 по 31 липня 1986 року, незалежно від кількості днів).

Оскільки додаткове зменшення пенсійного віку застосовується виходячи з розрахунку 1 рік за кожні 3 роки проживання, роботи у зоні посиленого радіоекологічного контролю, але не більше 5 років, то для обчислення кількості років, на які додатково позивач має право зменшити пенсійний вік, необхідно встановити час проживання, роботи позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю, а зокрема для зменшення пенсійного віку позивача на 5 років час проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю повинен становити не менше 15 років, з них станом на 01 січня 1993 року повинно складати не менше ніж 4 роки.

На підтвердження цих обставин позивач надав довідку Березнівської міської ради від 05.09.2025 №1275/08-31, згідно якої позивач проживав в м. Березне Березнівського (нині Рівненського) району Рівненської області з 15.04.1977 по 07.05.1986, з 23.05.1987 по 15.11.2017, з 21.02.2020 по теперішній час, територія цього населеного пункту до 01.01.2015 була віднесена до зони посиленого радіоекологічного контролю згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106.

Крім того, рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 16.12.2025 у справі №555/2637/25, яке набрало законної сили 16.01.2026, встановлено факт, що ОСОБА_1 , уродженець м. Березне Березнівського району Рівненської області, постійно проживав у м. Березне Березнівського району Рівненської області в період з 07.05.1986 по 23.05.1987.

Зокрема, у вказаному рішенні зазначено:

«Відповідно до атестату про середню освіту серії НОМЕР_2 заявник в 1987 році закінчив повний курс середньої школи №1 смт.Березне Березнівського району Рівненської області. Однак, згідно вищевказаної довідки Березнівської міської ради записів про реєстрацію місця проживання з 07.05.1986 по 23.05.1987 року немає з невідомої заявнику причині. Те, що заявник навчався в Березнівській середній школі №1 з 1977 по 1987 рік свідчить довідка Березнівського ліцею №1 ім. М.Буховича №01-27/445 від 18.09.2025 року. Оскільки заявник навчався в м.Березне, тому віні проживав в м.Березне Рівненської області в зазначений період. Даний факт підтверджується також записами амбулаторної картки та можуть підтвердити свідки».

З наведеного слідує, що станом на 01 січня 1993 року позивач проживав в зоні віднесеній до посиленого радіологічного контролю понад 4 роки. В цілому період проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю становить понад 15 років, що дає права позивачу на зменшення пенсійного віку на 5 років.

Щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати призначену пенсію, апеляційний суд зазначає таке.

Так, згідно частини першої статті 44 Закону №1058 заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).

Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.

Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.

Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналізуючи зазначені норми Порядку № 22-1, суд апеляційної інстанції зазначає, що:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що при прийнятті рішення суд першої інстанції правильно визначив, що зобов`язання щодо виплати пенсії необхідно покласти на Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Щодо доводів відповідача-2 про втручання у його дискреційні повноваження, колегія суддів зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Так, поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічна позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2019 у справі № 817/864/18 та від 11 листопада 2019 у справі № 818/960/17.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2019 у справі № 0640/4248/18 та від 08 листопада 2019 у справі №420/914/19.

Відтак, покликання апелянта на те, що задоволення зазначеної вище позовної вимоги є втручанням у дискреційні повноваження Пенсійного фонду не заслуговує на увагу.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі № 460/2771/26 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Т. І. Боршовський

С. П. Нос