Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №140/12060/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/12060/24 пров. № А/857/41772/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Носа С. П.

Гуляка В. В.

розглянувши в змішаній електронно-письмовій формі в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року у справі № 140/12060/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

місце ухвалення судового рішення м. Луцьк

суддя у І інстанціїКсензюк А.Я.

дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року у справі № 140/12060/24 заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, залишено без задоволення.

Не погоджуючись з обумовленою ухвалою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити постанову, якою задовольнити подану нею заяву.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема позивач зазначила, що на виконання вказаного рішення суду відповідач провів нарахування - перерахунок пенсії застосувавши розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у 2026 році на рівні 2 361 грн, а не 2 595 грн.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Про дату, час та місце розгляду справи позивач повідомлений засобами поштового зв`язку, про що матеріали справи містять відповідні докази.

За відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України).

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.

В такій ситуації відсутні правові та фактичні підстави для застосування механізму визначеного статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

При цьому суд урахував, що матеріалах справи відсутні докази вчинення держаним виконавцем всіх необхідних дій щодо примусового виконання рішення суду.

Як наслідок прийшов до висновку про передчасність та безпідставність вимог заяви позивача про застосування приписів статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області вчинених на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону під час виконання судового рішення.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року позов задоволено:

визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті пенсії відповідно до статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі – Закон №796-ХІІ) у редакції Закону України від 06 червня 1996 року №230/96-ВР “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 20 квітня 2024 року перерахунок та виплату пенсії, передбаченої статтею 54 Закону №796-ХІІ, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком (з урахуванням раніше виплачених сум).

На виконання рішення суду від 03.01.2025 у справі № 140/12060/24 було видано 19.05.2026 виконавчий лист № 3303/2026р., який стягувачем подано для примусового виконання.

На підставі цього виконавчого листа головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції 02.06.2026 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 81135961.

Станом на час звернення позивача до суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України і по даний час існує відкрите виконавче провадження ВП № 81135961 щодо виконання виконавчого листа від 19.05.2026 № 3303/2026р.

29.06.2026 до суду, у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, надійшла заява позивача ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03.01.2025 у справі № 140/12060/24, щодо перерахунку та виплати пенсії.

Заява обґрунтована тим, що на виконання вказаного рішення суду відповідач провів нарахування перерахунок пенсії застосувавши розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на рівні 2 361 грн, а не 2 595 грн.

Такі дії суб`єкта владних повноважень, на думку позивача, є протиправними, оскільки застосуванню підлягає зміна розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність за віком у кожному році.

Заявник просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області вчинені на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати основної пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», без застосування мінімальної пенсій по віку, згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний календарний рік виплати пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при невиконанні судового рішення.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Зазначене положення Конституції України кореспондується з норами статей 14, 370 КАС України, відповідно до яких судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, судове рішення повинно виконуватися безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших додаткових судових рішень.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.

У справі «Савіцький проти України» Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні від 26.07.2012 зазначив, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), в. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (див. рішення у справі ««Immobiliare Saffi» проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції (див. рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, ECHR 2002-III). Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 7 грудня 2006 року у справі «Козачек проти України» (Kozachek v. Ukraine), заява №29508/04). Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню (див. рішення у справах «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), заява №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), заява №1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Таким чином, своєчасне та належне виконання рішення суду гарантує захист прав та свобод особи і є одним із показників утвердження принципу верховенства права у державі.

Згідно із частиною шостою статті 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

За приписами частин першої, четвертої сьомої статі 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання. Окрему ухвалу може бути винесено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій. Окрема ухвала може бути оскаржена особами, яких вона стосується. Окрема ухвала Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

В рішенні Конституційного Суду України №4-р(І)/2024 від 03.04.2024 констатовано, що на виконання імперативних вимог статей 3, 16, 50 Конституції України парламент у частині четвертій статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР зазначив, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного суду у постанові від 10.12.2024 у справі №240/1121/24 не знайшла підстав для відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а також констатувала, що внесеними Законом №1584-IX змінами до статті 54 Закону №796-XII встановлено менші розміри пенсії, аніж ті, які було передбачено зазначеною статтею в редакції Закону №230/96-ВР, а тому законодавець вчергове порушив право на належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв`язку з чим до спірних правовідносин у цій справі слід застосувати норми Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.

Апеляційним судом ураховано, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 20 квітня 2024 року перерахунок та виплату пенсії, передбаченої статтею 54 Закону №796-ХІІ, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком (з урахуванням раніше виплачених сум).

Вирішуючи спір по суті, суд зазначив, що до спірних правовідносин слід застосувати норми частини четвертої статті 54 Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР, якими передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

За приписами частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV (далі - Закон №966-XIV) прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV (далі Закон №966-XIV), прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX, установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695-IX, установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3209 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: осіб, які втратили працездатність, - 2595 гривень.

Враховуючи зміну розміру прожиткового мінімуму у кожному році, а зокрема у 2026 році відповідач зобов`язаний перераховувати та виплачувати пенсію відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням таких змін, виходячи з прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення: осіб, які втратили працездатність, - 2595 гривень.

Підсумовуючи викладене, апеляційним судом установлено, що виплата пенсії позивачу на виконання судового рішення у цій справі здійснюється органом пенсійного фонду у меншому розмірі ніж, передбачено статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та рішенням суду у цій справі.

Що ж стосується доводів про необхідність виконання судового рішення лише за минулий час, то як убачається з тексту рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року, винесеного у цій справі, у судовому рішенні відсутня кінцева дата перерахунку та виплати пенсії, то вказане означає, що судове рішення підлягає до виконання безстроково до відповідної зміни законодавства з питань обчислення та виплати пенсій та поки не буде досягнуто повного перерахунку та виплати всіх сум, визначених судом.

При цьому, відповідачем не доведено обставин зміни у 2026 році законодавства в порівнянні з 2025 роком, які визначали б інший механізм підходу до розрахунку виплат, передбачених статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695-IX не вносилося жодних змін чи обмежень до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII. Порядок, правові підстави та сам механізм обчислення вказаної виплати залишився незмінним.

На переконання апеляційного суду Пенсійний фонд помилково ототожнює зміну числового показника соціального стандарту із «зміною законодавства про порядок обчислення пенсії», позаяк збільшення прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб з 2361 грн (у 2025 році) до 2595 грн (у 2026 році) — це зміна числового показника, а не порядку чи механізму такого обчислення.

Зважаючи на те, що норми права не змінювалися, ПФУ зобов`язаний виконувати судове рішення безстроково, просто підставляючи у формулу актуальну цифру поточного бюджетного року.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, тоді як висновки суду першої інстанції є такими, що зроблені без повного, всебічного та об`єктивного дослідження відповідних правових норм і фактичних обставин справи.

Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права. Відтак, апеляційну скаргу слід задовольнити, а вказане судове рішення першої інстанції слід — скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви позивача.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року у справі № 140/12060/24 скасувати.

Ухвалити постанову, якою:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року у справі № 140/12060/24 щодо виплати ОСОБА_1 пенсії у розмірі меншому аніж передбачено статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме: восьми мінімальних пенсій за віком згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний календарний рік.

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні вказаного судового рішення.

Установити Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області тридцяти денний строк з дня отримання (вручення) копії цієї постанови для подання до суду першої інстанції доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні названого судового рішення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді С. П. Нос

В. В. Гуляк