Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №380/23453/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/23453/25 пров. № А/857/34051/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Боршовського Т. І.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі № 380/23453/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,

місце ухвалення судового рішення м.Львів

Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїКостецький Н.В.

дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов та направлення ОСОБА_1 на військову службу за мобілізацією;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування до списків особового складу ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 шляхом видання відповідного наказу.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі № 380/23453/25 відмовлено у задоволенні вказаного позову.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що будучи виключеним з військового обліку, що підтверджується тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного із відповідною відміткою від 11.05.2023, був затриманий та мобілізований працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 , всупереч вимогам чинного законодавства України. Позивач не перебував на військовому обліку, а отже, відповідно до ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не міг бути призваний на військову службу за мобілізацією. Незважаючи на це, працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 було прийнято рішення про його призов та подальше направлення до військової частини НОМЕР_1 , де він був зарахований до списків особового складу.

При цьому позивач зазначає, що суд першої інстанції:

1) неправильно застосував статтю 58 Конституції України та принцип незворотності дії закону в часі. Суд дійшов помилкового висновку, що після внесення змін до статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивач автоматично втратив статус особи, виключеної з військового обліку. Суд не врахував, що станом на 11.05.2023 позивач був офіційно виключений з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону №2232-XII; таке виключення було завершеним юридичним фактом; жодна норма Закону №3633-IX не передбачає автоматичного поновлення військового обліку осіб, які раніше були виключені; закон не містить механізму “скасування” вже набутого статусу особи, виключеної з військового обліку. Суд фактично допустив ретроактивне погіршення правового становища позивача, що прямо суперечить статті 58 Конституції України та правовим позиціям Конституційного Суду України, наведеним самим же судом у рішенні;

2) не встановив законних підстав повторного взяття позивача на військовий облік та не надав належної оцінки тому, що позивач не перебував у статусі військовозобов`язаного на момент мобілізації;

3) неповно дослідив обставини щодо порушення процедури ВЛК Суд обмежився лише посиланням на те, що позивач не оскаржив рішення ВЛК в адміністративному порядку. Водночас суд не перевірив: чи було проведене повне медичне обстеження; чи враховані всі захворювання позивача; чи дотримано вимог Наказу МОУ №402; чи проводились необхідні інструментальні дослідження; чи містить висновок ВЛК мотивування;

4) не дослідив належним чином обставини щодо догляду за особою з інвалідністю І групи Позивач прямо посилався на те, що є єдиною особою, яка здійснює постійний догляд за братом — особою з інвалідністю І групи. Суд фактично не надав оцінки: наявності права на відстрочку; обов`язку ТЦК перевірити такі обставини; обов`язку витребувати документи; впливу цих обставин на законність мобілізації. Натомість суд формально послався на те, що позивач не надав документів ТЦК;

5) помилково вказав, що навіть незаконна мобілізація не є підставою для звільнення з військової служби Суд погодився з доводами відповідачів про те, що Закон №2232-XII не передбачає звільнення шляхом скасування наказу про мобілізацію. Такий висновок суперечить: статті 55 Конституції України; статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; статті 245 КАС України; практиці Верховного Суду щодо ефективного способу захисту.

6) фактично легалізував свавільне втручання держави у вже сформований правовий статус особи.

Відповідачі подали відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечують проти задоволення апеляційної скарги та просять суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про розгляд апеляційної скарги відповідачі та позивач в особі його представника повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що визначений частиною шостою статті 37 Закону № 2232-ХІІ перелік підстав для виключення з військового обліку є вичерпним та не передбачає збереження статусу виключеного з обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Оскільки чинне законодавство, зокрема Порядок № 560, передбачає можливість призову під час мобілізації осіб із судимістю (за винятком злочинів проти основ національної безпеки України), суд дійшов висновку про наявність у відповідача-1 правових підстав для взяття позивача на військовий облік, попри його виключення з обліку у травні 2023 року.

Крім того, судом першої інстанції встановлено відсутність у матеріалах справи доказів визнання позивача непридатним до військової служби або оскарження ним довідки ВЛК від 12.11.2025 до ВЛК вищого рівня в порядку Наказу Міноборони № 402. Урахувавши правовий висновок Верховного Суду у постанові від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18, суд зазначив, що надання оцінки діагнозу та визначення ступеня придатності особи до служби не належить до повноважень суду. Також судом відхилено доводи позивача про наявність підстав для відстрочки від призову у зв`язку з доглядом за братом (особою з інвалідністю І групи) через відсутність у матеріалах справи як доказів потреби у такому догляді, так і доказів звернення до ТЦК та СП із відповідною заявою в порядку статті 23 Закону № 3543-ХІІ.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний наказ від 13.11.2025 № 4705 про мобілізацію позивача прийнятий відповідачем-1 на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно довідки про звільнення серії ХАР №01057 (частина «Б»), виданої ДУ «Дергачівська виправна колонія (№109)», позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 , у період з 17.09.2012 по 16.01.2020 відбував покарання за особливо тяжкий злочин.

Відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 16.05.2023, виданого І відділом ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивача 11.05.2023 взято на військовий облік та 11.05.2023 виключено з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 за п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно довідки ВЛК №2025-1112-1946-5784-0 від 12.11.2025, за результатами проведеного Сколівською територіальною позаштатною постійно діючою ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_6 медичного огляду 12.11.2025, позивача визнано придатним до військової служби.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13.11.2025 №4705 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» позивача призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 13.11.2025 №332, на підставі поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13.11.2025 №17412, позивача зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 19.11.2025 №6110, позивач перебуває на військовій службі у вказаній військовій частині.

Вважаючи протиправними накази відповідачів про призов на військову службу під час мобілізації та про зарахування до списків особового складу військової частини, позивач звернувся до суду із даним позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого було неодноразово продовжено указами Президента України.

При цьому, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі також - Закон № 3543-XII).

У статті 1 Закону № 3543-XII містяться визначення понять «мобілізація» та «особливий період», відповідно до яких:

мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу; Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Загальна мобілізація, згідно з частиною другою статті 4 Закону № 3543-XII, проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Крім того, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон № 2232-ХІІ.

Згідно із статтею 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 (далі також - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з пунктами 9, 11 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (далі також - Порядок № 1487).

Відповідно до пунктів 2, 3, 4, 5 Порядку № 1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.

Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з пунктом 79 Порядку № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:

організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;

здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;

виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку;

організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям;

проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього;

виконують архівно-довідкову роботу з питань військового обліку.

Таким чином, обов`язки щодо ведення обліку військовозобов`язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Разом з тим, позивач вважає, що дії по взяттю його на військовий облік є протиправними, оскільки він виключений з військового обліку станом на 11.05.2023 на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону №2232-XII.

Вирішуючи питання наявності підстав для виключення позивача з військового обліку, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

У подальшому, Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (далі також - Закон № 3633-IX), частину шосту статті 37 вказаного Закону викладено у такій редакції:

«Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.».

Отже, така підстава, як: «громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину» була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення особи з військового обліку, з 18.05.2024.

Крім того, згідно пункту 4 розділу Загальні питання Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:

- особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;

- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;

- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;

- засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.

Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки за чинними нормами статті 28 Закону № 2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, тому відповідач на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов`язаних, а в подальшому було здійснено призов позивача на військову службу під час мобілізації згідно оскаржуваного в цій справі наказу.

Враховуючи зазначене, поновлення (взяття) позивача на військовому обліку відповідає чинному законодавству, а дії відповідача є правомірними та такими, що не порушують конституційних прав позивача.

За таких підстав колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що після виключення з військового обліку повторне взяття на військовий обліку та призов на військову службу під час мобілізації є неможливим.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням ним чинності та моментом втрати юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.

Однак, у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.

Апеляційний адміністративний суд акцентує увагу на тому, що законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави в умовах воєнного стану.

Колегія суддів відмічає, що у зв`язку із внесенням змін до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звужено коло підстав для виключення з військового обліку.

Метою таких змін було розширення кола осіб щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

Суд апеляційної інстанції вказує, що внесені до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зміни поширюють свою дію на всю територію України і розповсюджується на осіб, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

З урахуванням наведеного, апеляційний адміністративний суд зазначає, що судом першої інстанції правильно застосовано положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Установлені під час розгляду даної справи фактичні обставини та зроблені судом апеляційної інстанції висновки у повному обсязі спростовують наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи, які стосуються протиправного поновлення позивача на військовому обліку та мобілізації.

Стосовно ж доводів апеляційної скарги з приводу порушення проведення процедури медичного огляду військово-лікарською комісією, не врахування наявних захворювань, то апеляційний суд зазначає, що порядок проведення медичного огляду не є предметом судового оскарження в цій справі.

Крім того, звертаючись до суду позивач не надав ні суду першої, ні апеляційної інстанцій доказів оскарження позивачем та скасування постанови ВЛК, оформленої довідкою ВЛК №2025-1112-1946-5784-0 від 12.11.2025, до ВЛК вищого рівня, як це визначено нормами Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800).

При цьому апеляційний суд вважає слушним застосуванням до спірних правовідносин правового висновку Верховного Суду викладеного, зокрема, у постанові від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18, згідно якого, до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає позивач під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби.

Стосовно ж доводів апеляційної скарги з приводу наявності у позивача права на відстрочку від призову у зв`язку з постійним доглядом за братом, який має статус людини з інвалідністю І групи, як підстави для звільнення від мобілізації, то колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 11 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, серед іншого: організовують та проводять професійно-психологічний відбір громадян під час приписки до призовної дільниці, призову на військову службу, службу у військовому резерві, відбору кандидатів на військову службу за контрактом; оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560.

Відповідно до п. 1 Порядку №560 він, серед іншого, визначає процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Відповідно до п. 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Пунктом 58 Порядку №560 встановлено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Згідно з п. 60 Порядку №560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов`язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Додатком №5 до Порядку №560 затверджено Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Підсумовуючи викладене, з аналізу положень ч. 5 ст. 22, ч. 7 ст. 23 Закону №3543-XII та Порядку №560 (п. 56, 58, 60) слідує, що відстрочка від призову існує в особи не в силу відповідності такої особи нормам закону, а надається центром комплектування та соціальної підтримки шляхом оформлення такої відстрочки окремим індивідуально-правовим актом (рішенням у протоколі, на підтвердження якого в подальшому видається відповідна довідка).

При цьому таке право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). Водночас реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Судом установлено, що на дату проведеної мобілізації, позивач не володів відповідним документом про надання йому в установленому порядку відстрочки від призову на військову службу.

Як наслідок скаржником не доведено протиправності дій відповідачів з приводу протиправної його мобілізації через наявність у нього прав на відстрочку від призову, позаяк така не була реалізована ним.

Стосовно ж доводів скаржника які стосуються виключення його зі списків військової частини, то колегія суддів зазначає таке.

З моменту мобілізації позивач набув статусу військовослужбовця, який проходить військову службу в Збройних Силах України в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України.

Підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період визначені частиною 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Отож після видання спірного наказу щодо мобілізації між позивачем та Збройними Силами України виникли нові правовідносини з проходження військової служби, особливості якої визначаються Законом №2232-XII та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.

При цьому, названими актами законодавства не передбачено звільнення чи виключення з військової служби шляхом скасування наказів про призов.

Наказ про мобілізацію позивача, як акт індивідуального правозастосування вже реалізований, а позивач був зарахований до військової частини та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

Відповідно до Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу оформлюється письмовими наказами по особовому складу.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах.

Згідно з абзацом 2 пункту 2.8 розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 №333, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.2014 за №611/25388, підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Зважаючи, що позивач був призваний та направлений для проходження військової служби під час мобілізації з територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командир військової частини зобов`язаний був видати наказ про зарахування позивача до списків особового складу частини у день його прибуття до військової частини.

Відтак, слід погодитися із висновком суду першої інстанції про те, що у командира Військової частини НОМЕР_1 були належні правові та фактичні підстави для винесення оскаржуваного наказу від 13.11.2025 №332 в частині зарахування до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, призначення на посаду позивача.

Згідно з абзацом другим пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Як передбачено пунктом 233 Положення № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

За приписами пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров`я:

на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі;

г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

д) у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

е) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу);

з) у зв`язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.

Судом установлено, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача із рапортом до командира відповідної військової частини про звільнення його з військової служби з підстав, передбачених Законом №2232-XII, у відповідності до встановленого Положенням № 1153/2008 порядку.

Також колегія суддів вказує, що ухвалення судом рішення про виключення позивача зі списків особового складу військової частини внаслідок скасування наказу про призов буде втручанням у дискреційні повноваження командира вказаної вище військової частини, яке здійснено без попереднього розгляду відповідного рапорту позивача.

Водночас в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд першої інстанції слушно врахував правову позицію, викладену Верховним Судом, зокрема, у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23, відповідно до якої процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Підсумовуючи наведене на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі № 380/23453/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Т. І. Боршовський

С. П. Нос