Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №460/4596/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/4596/26 пров. № А/857/33479/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шевчук С. М.,

суддів - Боршовського Т. І.,

Носа С. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 460/4596/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,

місце ухвалення судового рішення м. Рівне

розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження

суддя у І інстанції Друзенко Н.В.

дата складання повного тексту рішення 12 травня 2026 року

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі по тексту також - відповідач 1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та Військової частини НОМЕР_1 (надалі по тексту також - відповідач 2, Військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 09.10.2025 №1055 в частині призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлення відповідно до поіменного списку до Військової частини НОМЕР_1 ;

визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.10.2025 №290 в частині зарахування до списків особового складу військової частини та всі види забезпечення, а також призначення на посаду та визнання таким, що приступив до виконання обов`язків;

визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.10.2025 №301 про виключення його з усіх видів забезпечення, як такого, що самовільно залишив місце служби;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що з 01 вересня 2025 року здобував вищу освіту за денною формою навчання на 2 курсі Рівненської філії Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» за спеціальністю «Менеджмент» (освітній рівень бакалавр), а тому відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Двічі - 02.09.2025 та 25.09.2025 - звертався через мобільний застосунок «Резерв+» із заявками про надання відстрочки від призову, однак відстрочки не отримав з покликанням на необхідність уточнення даних у навчальному закладі, оскільки у сформованій 26.09.2025 довідці про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) значився запис про порушення ним послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». 09.10.2025 позивача затримано працівниками патрульної поліції та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 , того ж дня оспорюваним наказом його призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до Військової частини НОМЕР_1 , а наказом від 20.10.2025 №301 виключено з усіх видів забезпечення як такого, що самовільно залишив місце служби. Позивач наголошував, що у подальшому рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 у справі №460/20506/25, яке набрало законної сили 05.02.2026, встановлено недостовірність зазначеного запису ЄДЕБО, у зв`язку із чим вважав оспорювані накази протиправними.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі №460/4596/26 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю, а також стягнути судові витрати по справі. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судове рішення ухвалене з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного та всебічного встановлення обставин справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що пункт 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII встановлює пряму законодавчу заборону призову здобувачів вищої освіти денної форми навчання, а не лише підставу для адміністративної процедури оформлення відстрочки; право позивача не підлягати призову виникає безпосередньо із закону і не може ставитися в залежність від дискреції територіального центру комплектування чи технічного відображення відомостей у державних реєстрах. На переконання апелянта, суд першої інстанції фактично підмінив зміст норми закону формальним підходом, ототожнивши наявність (відсутність) оформленої відстрочки з наявністю самого права не підлягати призову.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував преюдиційного значення рішення у справі №460/20506/25, яким в силу частини четвертої статті 78 КАС України в обов`язковому порядку встановлено недостовірність відомостей ЄДЕБО про порушення позивачем послідовності здобуття освіти, а відповідні відомості згодом виправлені Міністерством освіти і науки України; крім того, суд не застосував сформований практикою Європейського суду з прав людини принцип «належного урядування» (зокрема у справах Moskal v. Poland, Pincovб and Pinc v. Czech Republic, Lelas v. Croatia), відповідно до якого ризик помилки державного органу не може покладатися на особу, а держава не може отримувати вигоду з власних помилок.

Скаржник додатково наголошує на неповному з`ясуванні судом першої інстанції обставин щодо прийняття комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 рішень про відмову у наданні відстрочки: у матеріалах справи відсутні номери й дати протоколів комісії, зміст прийнятих рішень та докази вручення позивачу письмової відмови з наведенням її причин, що, на переконання апелянта, суперечить вимогам пункту 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560), та статей 72-77, 242 КАС України.

На переконання скаржника, суд першої інстанції також помилково поклав в основу висновку про правомірність призову факт не оскарження позивачем відмови у наданні відстрочки, тоді як предметом спору є не правомірність рішення комісії про відмову у відстрочці, а законність наказу про призов на військову службу; відсутність оскарження одного акта не легалізує інший акт, прийнятий з порушенням імперативних вимог закону.

Скаржник також вказує, що незаконність наказу про призов зумовлює незаконність похідних наказів командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2025 №290 та від 20.10.2025 №301, які не мають самостійної правової підстави поза межами первинного рішення про призов, а ефективний спосіб захисту порушеного права вимагає скасування всіх похідних адміністративних актів.

Окремо скаржник звертає увагу на відмінність обставин цієї справи від справи №402/849/24, у якій Велика Палата Верховного Суду (постанова від 05 лютого 2025 року) виснувала про незворотність процедури призову під час мобілізації: на переконання скаржника, у зазначеній справі йшлося про особу, яка загалом підлягала призову, тоді як предметом цього спору є мобілізація особи, яка відповідно до прямої законодавчої заборони не підлягала призову взагалі, а тому висновки про незворотність до спірних правовідносин незастосовні.

Відповідач 1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 - подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що позиція, викладена ним у відзиві на позовну заяву до суду першої інстанції, залишається незмінною.

Відповідач 2 - Військова частина НОМЕР_1 - своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався; відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги відповідачі та позивач повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) та на поштову адресу позивача, підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог частини четвертої статті 229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що станом на дату видання оспорюваного наказу про призов (09.10.2025) позивач не мав оформленої в установленому порядку відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації: подані ним 02.09.2025 та 25.09.2025 через мобільний застосунок «Резерв+» заявки про надання відстрочки задоволені не були, дані про подання повторних заявок після уточнення даних у навчальному закладі відсутні, а рішення про відмову у наданні відстрочки позивачем в судовому порядку не оскаржувалося. Суд першої інстанції зазначив, що причиною відмови у наданні відстрочки слугував факт, що на час мобілізації позивача в ЄДЕБО продовжував обліковуватися запис про порушення ним послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», і ця інформація була відкоригована Міністерством освіти і науки України лише в лютому 2026 року - після мобілізації позивача. З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент призову жодних невирішених заяв позивача про надання відстрочки на розгляді не перебувало, у справі не здобуто доказів протиправних діянь відповідачів, а наказ про мобілізацію виданий в межах повноважень, на підставі та у спосіб, що визначені законодавством. Відповідно, суд першої інстанції визнав похідні накази командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2025 №290 та від 20.10.2025 №301 такими, що не підлягають скасуванню як похідні від правомірного наказу про призов, а вимогу про зобов`язання виключити позивача зі списків особового складу військової частини визнав такою, що не підлягає задоволенню.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 01 вересня 2025 року ОСОБА_1 був зарахований на 2 курс денної форми навчання освітнього рівня «Бакалавр» за спеціальністю D3 «Менеджмент» Рівненської філії Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» на підставі наказу №638с від 08.08.2025 та договору про навчання №12609417 від 08.08.2025, що підтверджується також студентським квитком серії НОМЕР_2 .

02.09.2025 та повторно 25.09.2025 позивач через мобільний застосунок «Резерв+» подавав заявки про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, однак відстрочку надано не було з покликанням на необхідність уточнення даних у навчальному закладі, де він навчається.

У долученій до справи довідці про здобувача освіти за даними ЄДЕБО, сформованій 26.09.2025 за №772234, зазначено, зокрема, що на підставі даних, які містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття позивачем освіти порушує послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» («Ні, порушує»). Даних про подання позивачем повторних заявок на відстрочку після 25.09.2025, у тому числі після уточнення даних у закладі освіти, матеріали справи не містять.

09 жовтня 2025 року ОСОБА_1 був затриманий у м. Рівне працівниками патрульної поліції та доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де взятий на військовий облік та скерований для проходження військово-лікарської комісії (далі - ВЛК). Згідно з довідкою ВЛК №2025-1009-1529-2262-7 від 09.10.2025 позивача визнано придатним до військової служби.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 09.10.2025 №1055 солдата запасу ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, в особливий період, та направлено до Військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.10.2025 №290 ОСОБА_1 призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти НОМЕР_3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки та зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.10.2025 №301 ОСОБА_1 визнано таким, що 20.10.2025 самовільно залишив частину, з цього ж дня йому припинено виплату грошового забезпечення та виключено з речового і продовольчого забезпечення.

20.10.2025 директором Рівненської філії Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» позивачу видано довідку №148/25, якою підтверджено його навчання на 2 курсі денної форми навчання освітнього рівня «Бакалавр».

07.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з окремим позовом до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправними дій щодо формування довідки ЄДЕБО від 26.09.2025 №772234 з відомостями про порушення позивачем послідовності здобуття освіти та про зобов`язання внести відповідні зміни до ЄДЕБО (справа №460/20506/25).

Під час розгляду справи №460/20506/25 судом встановлено, що 27.06.2019 ОСОБА_1 завершив навчання у Рівненському автотранспортному коледжі Національного університету водного господарства та природокористування за спеціальністю «Автомобільний транспорт», здобувши освітньо-кваліфікаційний рівень «молодший спеціаліст» (диплом серії НОМЕР_4 від 27.06.2019), а також, що з 01.01.2019 позивач був зарахований студентом 1 курсу Національного університету водного господарства та природокористування за спеціальністю 274 «Автомобільний транспорт» заочної форми навчання для здобуття ступеня бакалавр (наказ №00025 від 08.08.2019), однак 14.11.2019 відрахований з числа студентів 1 курсу за порушення умов договору, тобто диплома бакалавра не здобув.

За наведеного суд у справі №460/20506/25 встановив, що позивач не отримав освітнього рівня ступеня бакалавр, а тому його вступ у 2025 році на 2 курс денної форми навчання освітнього рівня «Бакалавр» до Рівненської філії Приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 у справі №460/20506/25, яке набрало законної сили 05.02.2026, позов ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України задоволено повністю.

17.02.2026, тобто після мобілізації позивача, в ЄДЕБО сформовано довідку №836477, у якій на виконання зазначеного судового рішення запис про порушення позивачем послідовності здобуття освіти змінено на «Так, не порушує».

Вважаючи накази відповідачів від 09.10.2025 №1055, від 09.10.2025 №290 та від 20.10.2025 №301 протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992, а правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації - Закон №3543-XII.

Пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної, фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Відповідно до пункту 2 Порядку №560 на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я та не мають права на відстрочку від призову з підстав, визначених статтею 23 Закону №3543-XII.

За правилами пункту 56 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону №3543-XII.

В силу вимог пункту 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки військовозобов`язані особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяву за встановленою формою, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку.

За правилами пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів; комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи протягом семи календарних днів з дати надходження; на підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, яке оформляється протоколом, а про відмову військовозобов`язаний повідомляється письмово із зазначенням причини відмови.

Відповідно до пункту 62 Порядку №560 здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», для отримання відстрочки подають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в ЄДЕБО.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2025 року у справі №160/2592/23 (провадження №К/990/35899/24,пункт 56) дійшов висновку, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання цієї процедури протиправною саме по собі не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу, шляхом її звільнення; особа, яка з моменту видання наказу про призов набула статусу військовослужбовця, підлягає подальшому звільненню з військової служби в порядку, визначеному Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», а не шляхом скасування судом наказу про мобілізацію.

Колегія суддів звертає увагу, що скаржник у апеляційній скарзі помилково відносить наведену постанову до постанов Великої Палати Верховного Суду та невірно зазначає номер справи (№402/849/24), тоді як вона ухвалена колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №160/2592/23, однак приведений скаржником довід не спростовує суті викладеної в постанові правової позиції.

Аналогічних висновків щодо активного характеру реалізації права на відстрочку та необхідності його належного оформлення до набуття особою статусу військовослужбовця дійшов Верховний Суд у постановах від 18.01.2024 у справі №280/6033/22, від 01.10.2024 у справі №200/4189/22, від 01.10.2024 у справі №160/10728/23 та від 11.04.2024 у справі №520/7954/22, на які покликається відповідач 1.

Як встановлено судом і не заперечується сторонами, станом на 09.10.2025 - дату видання оспорюваного наказу про призов - у розпорядженні ІНФОРМАЦІЯ_3 не було рішення комісії про надання позивачу відстрочки: подані позивачем 02.09.2025 та 25.09.2025 через мобільний застосунок «Резерв+» заявки задоволені не були, а сформована 26.09.2025 довідка ЄДЕБО №772234 містила запис про порушення позивачем послідовності здобуття освіти. Матеріали справи не містять доказів того, що позивач після отримання цих відмов до дати мобілізації вчиняв інші дії, спрямовані на оформлення відстрочки (зокрема звертався до навчального закладу для уточнення даних, як це було рекомендовано застосунком «Резерв+», чи подавав відповідну заяву безпосередньо до комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 ), або оскаржував відмови у наданні відстрочки в судовому чи адміністративному порядку. За таких обставин на момент прийняття оспорюваного наказу відповідач 1 діяв на підставі офіційних відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та ЄДЕБО, інших законних підстав вважати позивача таким, що має право на відстрочку, у розпорядженні відповідача 1 не було.

Колегія суддів враховує, що відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 у справі №460/20506/25, яке набрало законної сили 05.02.2026, встановлено недостовірність запису ЄДЕБО від 26.09.2025 №772234 про порушення позивачем послідовності здобуття освіти. Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що ця обставина, встановлена вже після мобілізації позивача (09.10.2025) і навіть після ухвалення рішення суду першої інстанції у цій справі (12.05.2026), не могла бути відома відповідачу 1 на момент видання оспорюваного наказу і, відповідно, не спростовує правомірності цього наказу, яка оцінюється судом виходячи з обставин та інформації, що існували на момент його прийняття.

При цьому колегія суддів звертає особливу увагу на те, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання відстрочки (чи про звільнення з військової служби) з урахуванням рішення у справі №460/20506/25 після набрання ним законної сили, так само як і доказів оскарження позивачем в установленому порядку рішень комісії про відмову у наданні відстрочки. Отже, попри виправлення відомостей ЄДЕБО, позивач не скористався встановленою пунктами 58, 60 Порядку №560 та законодавством про військовий обов`язок процедурою реалізації свого права, а обрав спосіб захисту у вигляді оскарження в судовому порядку наказу про призов, виданого майже за чотири місяці до набрання законної сили рішенням у справі №460/20506/25.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги позивача, які стосуються правової природи обмеження, встановленого пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII, колегія суддів зазначає, що хоча зазначена норма справді встановлює категорію осіб, які не підлягають призову, реалізація цього права, як і будь-якого іншого права на відстрочку, передбаченого статтею 23 Закону №3543-XII, відповідно до пунктів 56, 58, 59, 60 Порядку №560 здійснюється в порядку, що передбачає подання відповідної заяви та документів, їх розгляд комісією і прийняття рішення, а за наявності технічної можливості - автоматичне оформлення на підставі відомостей державних реєстрів. Комісія та посадові особи територіального центру комплектування оцінюють наявність підстав для відстрочки на підставі документів та відомостей, якими вони об`єктивно володіють на момент звернення особи, включно з офіційними відомостями ЄДЕБО; законодавство не покладає на територіальний центр комплектування обов`язку заперечувати достовірність відомостей, внесених іншим державним органом до офіційного реєстру, за відсутності судового рішення чи іншого належного підтвердження їх недостовірності станом на відповідну дату. Тому доводи апелянта про те, що право не підлягати призову виникає «безпосередньо із закону» незалежно від процедури його оформлення, суперечать наведеному нормативному регулюванню і не спростовують правомірності дій відповідача 1, який станом на 09.10.2025 не мав ні заяви позивача з підтвердними документами, які б спростовували відомості ЄДЕБО, ні судового рішення, яким такі відомості визнано недостовірними.

Стосовно доводів апеляційної скарги про преюдиційне значення рішення у справі №460/20506/25 та про незастосування судом першої інстанції принципу «належного урядування», сформованого практикою Європейського суду з прав людини (з покликанням, зокрема, на справи Moskal v. Poland, Pincovб and Pinc v. Czech Republic, Lelas v. Croatia ), то колегія суддів зазначає, що встановлення в іншій справі недостовірності відомостей державного реєстру не тягне автоматичного визнання протиправним наказу про призов, виданого до набрання законної сили відповідним судовим рішенням і на підставі відомостей, які на той час були офіційними та не спростованими в установленому порядку.

Стосовно доводів апеляційної скарги про помилкове покладення судом першої інстанції в основу висновку про правомірність призову факту не оскарження позивачем рішень комісії про відмову у наданні відстрочки, то з даного приводу колегія суддів зазначає, що хоча предметом позовних вимог дійсно є законність наказу про призов, а не законність рішень комісії, оцінка законності наказу про призов не може здійснюватися без урахування того, чи існували на момент його видання законні підстави вважати, що позивач має невизнане право на відстрочку. Оскільки відмови у наданні відстрочки позивачем в установленому порядку не оскаржувалися, а рішення у справі №460/20506/25 набрало законної сили вже після призову, суд першої інстанції обґрунтовано врахував відсутність факту оскарження рішень про відмову у наданні відстрочки від призову, як одну з обставин, що підтверджують правомірність дій відповідача 1 станом на дату видання оспорюваного наказу.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо похідного характеру наказів командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2025 №290 та від 20.10.2025 №301, а також щодо відмінності цієї справи від висновків Верховного Суду у справі №160/2592/23 про незворотність процедури призову, колегія суддів зазначає, що з огляду на встановлену вище правомірність наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 09.10.2025 №1055, підстави вважати похідні від нього накази командира Військової частини НОМЕР_1 протиправними відсутні. Крім того, колегія суддів погоджується з тим, що з моменту видання наказу №1055 та направлення позивача до Військової частини НОМЕР_1 останній набув статусу військовослужбовця, а тому його подальше звільнення з військової служби (за наявності до того законних підстав, включно з підставами, пов`язаними з набуттям чи підтвердженням права на відстрочку) здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, шляхом видання відповідного наказу про звільнення, а не шляхом скасування судом наказу про мобілізацію та похідних від нього наказів. Правовідносини щодо проходження позивачем військової служби, розпочаті на законних станом на час їх виникнення підставах, не можуть бути припинені судовим рішенням про скасування первинного наказу про призов, оскільки це суперечило б наведеним висновкам Верховного Суду у справі №160/2592/23 про незворотність процедури призову.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі №460/4596/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Т. І. Боршовський

С. П. Нос