Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №380/10836/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/10836/26 пров. № А/857/37561/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., суддів Димарчук Т.М., Сала П.І., за участі секретаря судового засідання Нарок Т.М., представника позивача Завади Т.Р., представника відповідача Дяківа В.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі №380/10836/26 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Арена» до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича про визнання протиправними дій, -

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Парк Арена» (далі - позивач, ТОВ «Парк Арена») звернулося до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича (далі - відповідач, приватний виконавець Білецький І.М.), у якій просить: - визнати протиправними дії приватного виконавця Білецького І.М. щодо стягнення основної винагороди у розмірі 596986,16 грн. у межах виконавчого провадження № 80404203; - зобов`язати приватного виконавця Білецького І.М. повернути ТОВ «Парк Арена» надмірно стягнуту суму основної винагороди у розмірі 517906,72 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що приватний виконавець, відкривши виконавче провадження № 80404203 з примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області у справі № 914/166/25, одночасно виніс постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі10% від усієї суми боргу за виконавчим документом (5969861,98*10% = 596986,16 грн). Натомість, за твердженням позивача, виконавче провадження було закінчено у зв`язку із затвердженням судом мирової угоди, а виконавчий документ повернуто до суду без виконання, при цьому фактично примусово стягнуто лише 790794,42 грн. Позивач вважає, що основна винагорода мала бути розрахована виключно пропорційно до фактично стягнутої суми та становити 79079,44 грн., а тому стягнення винагороди у повному розмірі є протиправним, а різниця у сумі 517906,72 грн. підлягає поверненню.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

30.06.2026 Львівський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким позов задовольнив повністю: - визнав протиправними дії приватного виконавця Білецького І.М. щодо стягнення з ТОВ «Парк Арена» основної винагороди у розмірі 596986,16 грн. у межах виконавчого провадження № 80404203; - зобов`язав приватного виконавця Білецького І.М. повернути ТОВ «Парк Арена» надмірно стягнуту суму основної винагороди у розмірі 517906,72 грн.

Суд дійшов висновку, що дії приватного виконавця щодо стягнення основної винагороди у розмірі 596986,16 грн. не відповідають критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, оскільки вчинені без урахування того, що рішення суду виконано лише частково, виконавчий документ повернуто до суду без виконання, а розмір винагороди визначено не пропорційно до фактично стягнутої суми, а від загальної суми боргу за виконавчим документом, чим порушено вимоги частини п`ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон №1403-VIII) та пункту 3 частини першої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі – Закон №1404-VIII). З огляду на встановлене протиправне стягнення основної винагороди у розмірі, що перевищує належний, та враховуючи, що внаслідок таких дій з боржника надмірно стягнуто кошти, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання приватного виконавця повернути ТОВ «Парк Арена» надмірно стягнуту суму основної винагороди у розмірі 517906,72 грн.

На стадії розгляду справи відповідач звертався до суду першої інстанції із заявою про закриття провадження у справі з тих підстав, що ця справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. В обґрунтування заяви відповідач посилався на те, що Законом України від 07.04.2026 № 4833-IX внесено зміни до частини першої статті 74 Закону №1404-VIII, згідно з якими оскарження постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди віднесено до компетенції суду, який видав виконавчий документ, а не адміністративного суду. Оскільки виконавчий документ видано Господарським судом Львівської області, відповідач вважає, що адміністративний суд не має юрисдикції щодо розгляду цієї справи.

Ухвалою від 30.06.2026 суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження у справі та навів такі мотиви:

- станом на дату виникнення спірних правовідносин, на дату звернення позивача до суду з цим позовом (27.05.2026), а також на час розгляду справи нова редакція частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції Закону № 4833-IX від 07.04.2026) чинності не набрала і до спірних правовідносин не застосовується, посилання відповідача на чинність цієї редакції з 07.04.2026 не відповідає дійсності. Водночас чинна редакція цієї норми та актуальна практика Верховного Суду щодо її тлумачення передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, видано виконавчий документ, на виконання якого вони прийняті;

- у цій справі позивач не оскаржує дій приватного виконавця, пов`язаних із виконанням остаточного судового рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/166/25 по суті, а оспорює виключно правомірність обрахунку та стягнення розміру основної винагороди приватного виконавця за постановою, яка є самостійним виконавчим документом у розумінні пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», тому розгляд таких вимог належить до юрисдикції адміністративних судів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Відповідач звернувся до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, просить:

- скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 про відмову в задоволенні заяви про закриття провадження у справі № 380/10836/26;

- скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 у справі № 380/10836/26;

- провадження у справі № 380/10836/26 закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Апелянт покликається на те, що станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом (27.05.2026), а також на час розгляду справи судом першої інстанції (30.06.2026), уже діяла нова редакція частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII, згідно з якою рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, можуть бути оскаржені до суду, який видав виконавчий документ, а не до адміністративного суду. Виконавчий документ у виконавчому провадженні № 80404203 (наказ у справі № 914/166/25) видано Господарським судом Львівської області, тому оскарження постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди в межах цього виконавчого провадження, з урахуванням чинної на момент звернення до суду редакції частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII, віднесено до компетенції Господарського суду Львівської області, а не до юрисдикції адміністративних судів. Висновок суду першої інстанції про те, що зазначені зміни не належать до положень з раніше визначеним строком введення в дію, зроблений без урахування наведеного вище буквального тексту прикінцевих положень Закону № 4833-IX і суперечить йому, що є неправильним застосуванням норм матеріального права та підставою для скасування як ухвали, так і рішення суду першої інстанції.

Процесуальні рішення апеляційного суду

Апеляційний суд 23.07.2026 постановив ухвалу, якою апеляційну скаргу приватного виконавця Білецького І.М. на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 про відмову у закритті провадження у справі № 380/10826/26 повернув скаржнику. Це судове рішення обґрунтоване застосуванням частини третьої статті 293, відповідно до якої оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається. Оскільки апеляційна скарга подана на ухвалу, яка не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги заявнику, а також роз`яснив, що заперечення апелянта щодо ухвали суду першої інстанції від 30.06.2026 будуть предметом оцінки суду підчас розгляду апеляційної скарги на рішення у цій справі.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу та навів аргументи, що зводяться до такого: - апелянтом помилково визначено предмет спору у цій справі, оскільки позивач оскаржує дії приватного виконавця щодо фактичного стягнення з позивача основної винагороди у розмірі 596 986,16 грн та похідна вимога про повернення надмірно стягнутих коштів, а не постанову приватного виконавця від 04.03.2026 про стягнення основної винагороди; - посилання апелянта на нову редакцію частини першої статті 74 Закону №1404-VIII не спростовує наведеного висновку, незалежно від тлумачення моменту набрання чинності змінами, внесеними Законом №4833-IX, ця норма регулює питання юрисдикції під час оскарження постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди в межах примусового виконання рішення суду, тоді як у цій справі така постанова не є предметом позову; - позовні вимоги у цій справі спрямовані саме на перевірку правомірності дій приватного виконавця та захист порушеного майнового права позивача шляхом повернення надмірно стягнутих коштів, тому доводи апелянта щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 74 Закону №1404-VIII ґрунтуються на помилковому ототожненні спору щодо дій приватного виконавця із спором щодо законності постанови про стягнення основної винагороди, а також зі спором щодо дій , які стосуються виконання судового рішення.

Апелянт подав заперечення на відзив та просить не враховувати його доводів як таких, що ґрунтуються на неправильному визначенні предмета спору та на застосуванні правових позицій, які втратили актуальність після набрання чинності новою редакцією частини першої статті 74 Закону №1404-VIII. Стверджує, що стягнення основної винагороди, яке позивач вважає протиправним, є нічим іншим, як дією виконавця з розподілу стягнутих з боржника грошових сум у порядку статті 45 Закону № 1404-VIII, а сам позивач у відзиві визнає, що спір стосується «фактичного стягнення» та «примусового списання грошових коштів». Такий розподіл коштів здійснювався виключно в межах виконання наказу Господарського суду Львівської області у справі № 914/166/25, тобто є дією виконавця щодо виконання судового рішення. Таким чином, предметом спору є саме дії виконавця щодо виконання судового рішення (розподіл стягнутих коштів та утримання з них основної винагороди), а не відірвані від виконання наказу господарського суду «владні дії», як це намагається подати позивач. Цей спір належить до юрисдикції господарського суду згідно з новою редакцією частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII, ця нормою законодавець прямо охопив не лише постанови про стягнення основної винагороди, а й дії виконавця щодо виконання судового рішення. Тому спроба позивача штучно розмежувати «дії» та «постанову» і на цій підставі залишити спір в адміністративній юрисдикції суперечить буквальному змісту норми: і постанова, і дії щодо її реалізації (розподіл коштів, утримання винагороди) охоплюються частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII; - правові висновки касаційного суду, сформовані до внесення змін Законом № 4833-IX, не можуть братися до уваги при визначенні юрисдикції цього спору, оскільки вони ґрунтуються на нормі, яка на час звернення позивача до суду вже втратила чинність; - у цій справі жодного окремого виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення основної винагороди не відкривалося, винагороду утримано в межах виконавчого провадження № 80404203 з виконання наказу господарського суду під час розподілу коштів. Ця обставина остаточно спростовує доводи позивача про «самостійне» виконавче провадження, відірване від виконання судового рішення.

Представник апелянта (відповідача) в судовому засіданні навів аргументи, аналогічні до доводів апеляційної скарги та заперечення на відзив, просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі.

В судовому засіданні представник позивача навів аргументи, аналогічні до доводів позовної заяви та відзиву на апеляційну скаргу, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Обставини справи, які встановив суд першої інстанції та перевірив суд апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.09.2025 у справі № 914/166/25 позов заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до ТОВ «Парк Арена» про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Парк Арена» на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради кошти у розмірі 5969861,98 грн, зокрема: за 2 чергу будівництва - 2503624,36 грн основного боргу, 358696,02 грн інфляційних втрат, 136642,90 грн. 3% річних; за 3 чергу будівництва - 2 842837,63 грн. основного боргу, 106157,24 грн. інфляційних втрат та 21903,83 грн 3 % річних.

На підставі наказу № 914/166/25, виданого 19.01.2026 Господарським судом Львівської області на примусове виконання рішення від 29.09.2025 у справі № 914/166/25, приватний виконавець Білецький І.М. виніс постанови від 04.03.2026:

- про відкриття виконавчого провадження №80404203;

- про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 596986,19 грн., розрахунок винагороди наведено як 10% від суми боргу за виконавчим документом (5969861,98 *10%).

У межах виконавчого провадження №80404203 приватний виконавець примусово стягнув з ТОВ «Парк Арена» грошові кошти на загальну суму 790794,42 грн, які розподілив так: - перерахував собі основну винагороду приватного виконавця в розмірі 596986,16 грн., а також витрати виконавчого провадження в сумі 487,64 грн.; - перерахував стягувачу, Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, кошти в сумі 193320,62 грн. Залишок коштів на депозитному рахунку приватного виконавця у межах цього провадження становить 0,00 грн.

15.04.2026 ТОВ «Парк Арена» (боржник) та Департамент економічного розвитку Львівської міської ради (стягувач) уклали мирову угоду на стадії виконання рішення Господарського суду Львівської області від 29.09.2025 у справі № 914/166/25, якою сторони врегулювали порядок та строки погашення залишку заборгованості. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.05.2026 у справі № 914/166/25 затверджено цю мирову угоду.

Постановою приватного виконавця від 15.05.2026 виконавче провадження № 80404203 закінчено на підставі пункту 2 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (затвердження судом мирової угоди), а виконавчий документ повернуто до суду; у цій постанові зазначено, що сума винагороди приватного виконавця стягнута в повному обсязі.

Норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч.1 ст. 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Наслідки закінчення виконавчого провадження визначені статтею 40 Закону № 1404-VII. Так, у разі закінчення виконавчого провадження (крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. У разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 39 цього Закону (затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення), якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною другою статті 42 Закону №1404-VII передбачено, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження (частина перша статті 42 Закону № 1404-VII).

Відповідно до статті 45 Закону №1404-VII:

1. Розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів (частина перша статті 45);

2. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення (частина друга статті 45);

3. Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (частина третя статті 45).

Відповідно до статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 № 1403-VIII (далі – Закон № 1403-VIII) за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (частина п`ята статті 31 Закону № 1403-VIII).

Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (частина сьома статті 31 Закону № 1403-VIII).

Норми процесуального права, що визначають юрисдикцію цього спору

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Порядок здійснення судового контролю за виконанням рішень в цивільних справах врегульовано Розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України, статті 447-453). Місцевий загальний суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, розглядає скарги сторін виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання ухваленого ним (місцевим загальним судом) рішення. За наслідками розгляду скарги місцевий загальний суд постановляє відповідну ухвалу.

Порядок здійснення судового контролю за виконанням рішень в господарських справах врегульовано Розділом VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; статті 339-345). Так, господарський суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, розглядає скарги сторін виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання ухваленого ним (господарським судом) судового рішення. За наслідками розгляду скарги господарський суд постановляє відповідну ухвалу.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах відповідно до положень ст.ст. 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здійснюється двома шляхами:

1) шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений адміністративним судом строк звіт про виконання судового рішення, а також розгляду скарг про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду – тобто судовий контроль за безпосереднім виконанням рішення суду в адміністративній справі відповідачем – суб`єктом владних повноважень;

2) в порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу, - тобто шляхом вирішення адміністративним судом позовів з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця – тобто судовий контроль за процедурою виконавчого провадження, в межах якої рішення адміністративного суду виконується примусово.

Наведені норми процесуальних кодексів щодо оскарження дій/рішень виконавця (суб`єкта владних повноважень) в порядку цивільного/господарського судочинства логічно узгоджуються положеннями статті 19 КАС України, відповідно до якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Закон №1404-VIII визначає виконавче провадження як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Зі змісту ст.ст. 1, 3, 74 Закону №1404-VIII в їх взаємозв`язку випливає, що цей закон за критерієм суб`єкта прийняття рішення, що підлягає примусовому виконанню, розмежовує виконавче провадження на такі два підвиди:

1) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження, що полягає в примусовому виконанні судових рішень.

Судовими рішеннями відповідно до статті 3 Закону №1404-VIII є: - судові рішення, рішення третейського суду, рішення міжнародного комерційного арбітражу, рішення іноземних судів, на примусове виконання яких у передбачених законом випадках та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України випадках, суди видають виконавчі листи та накази; - судові накази; - ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; - рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;

2) виконавче провадження як процес примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб), при цьому такими «іншими» є усі, окрім судів, органи, що на підставі законодавства мають право приймати обов`язкові для виконання рішення.

Такими рішеннями «інших органів/посадових осіб» відповідно до статті 3 Закону №1404-VIII є: - виконавчі написи нотаріусів; - посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; - постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди; - постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; - рішення інших державних органів, рішення Національного банку України, накази Голови Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України або осіб, які виконують їхні обов`язки, що законом визнані виконавчими документами; - рішення (постанови) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень; - рішення Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю або Аудиторської палати України, які законом визнані виконавчими документами; - рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про застосування заходів реагування у вигляді штрафу.

Відповідно до статті 2 Закону №1404-VIII однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби в адміністративному та/або судовому порядку регламентує Розділ X Закону №1404, що складається з статті 74 Закону №1404-VIII, що містить такі положення:

І. в редакції, що діяла до 23.04.2026:

- рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша);

- рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга).

Верховний Суд розтлумачив положення ч. 1, 2 ст. 74 Закону №1404-VIII в редакції, що діяла до 23.04.2026, таким чином, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, і накладенням штрафу, а так само постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, видано виконавчий документ, на виконання якого вони прийняті.

ІІ. в редакції, що діє починаючи з 24.04.2026:

Так, підпунктом 18 пункту 10 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку виконання судових рішень, рішень інших органів та цифровізації окремих етапів виконавчого провадження» від 07.04.2026 №4833-IX (далі – Закон № 4833-IX) частину першу статті 74 Закону №1404-VIII викладено в такій редакції:

« 1. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку».

Ця редакція частини першої статті 74 Закону №1404-VIII на підставі норми абзацу першого частини першої розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 4833-IX набрала чинності 24.04.2026.

Позиція суду апеляційної інстанції

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення, не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо юрисдикції цього спору з огляду на такі мотиви:

1) станом на дату виникнення спірних правовідносин та на дату звернення позивача до суду з цим позовом (27.05.2026) вже діяла нова редакція частини першої статті 74 Закону №1404-VIII (у редакції Закону № 4833-IX від 07.04.2026), що випливає зі змісту абзацу першого частини першої розділу II «Прикінцеві положення» Закону №4833-IX («які набирають чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону») та факту його публікації в офіційному виданні «Голос України» №78 за 23.04.2026.

З огляду на це висновки суду першої інстанції щодо чинності частини першої статті 74 Закону №1404 в редакції, що діяла до внесення змін Законом №4833-IX, а також покликання на висновки касаційного суду щодо застосування цієї вже нечинної норми до спірних правовідносин є помилковими.

2) зі змісту частини першої статті 74 Закону №1404-VIII очевидно, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Ці положення частини першої статті 74 Закону №1404 чітко узгоджуються із відповідними положеннями процесуальних кодексів в усіх видах судочинства, що регламентують порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень. Системне тлумачення частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII у її взаємозв`язку з наведеними положеннями процесуальних кодексів (ГПК України, ЦПК України, КАС України) дозволяє зробити висновок, що судовий контроль за виконавчим провадженням як завершальною стадією судового процесу (виконанням судового рішення) здійснює той суд (місцевий загальний, господарський чи адміністративний), який постановив судове рішення та видав виконавчий лист/наказ. Цей судовий контроль охоплює всі стадії виконавчого провадження - від відкриття до його закінчення, в тому числі охоплює стадію розподілу виконавцем стягнутих ним з боржника грошових сум, що відбувається до закінчення виконавчого провадження.

У цій справі учасник виконавчого провадження оскаржує дії приватного виконавця, вчинені ним на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, стверджуючи, що приватний виконавець порушив визначені ст. 45 Закону №1404-VIII, ст. 31 Закону №1403-VIII правила розподілу стягнутих з боржника сум, що призвело до порушення його прав (надмірно стягнув 517906,72 грн. основної винагороди). Оскаржені дії вчинені приватним виконавцем в межах виконавчого провадження ВП №80404203 щодо примусового виконання наказу господарського суду Львівської області №914/166/25 від 19.01.2026, та безпосередньо впливають на права учасників в контексті виконання судового рішення, а саме: – які суми було стягнено з боржника; - в який спосіб їх було розподілено в межах виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження; - чи призвело це до виконання рішення суду та чи дотримані при цьому процесуальні права учасників справи (як стягувача, так і боржника).

З огляду на це саме господарський суд Львівської області має повноваження здійснювати судовий контроль за правомірністю оскаржених дій приватного виконавця в порядку, визначеному законом, а саме - Розділом VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ГПК України (статті 339-345).

3) частина 2 статті 74 Закону №1404-VIII – рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі [щодо виконання] постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тлумачачи зміст положень ст.ст. 1, 3, 74 Закону №1404-VIII у їх взаємозв`язку із наведеними положеннями процесуальних кодексів суд дійшов висновку, що функції судового контролю за рішеннями, діями/бездіяльністю виконавців щодо примусового виконання рішень судів та інших органів розподіляються між судами різних юрисдикцій за простою та цілком логічною формулою – кожен суд контролює виконання свого судового рішення в порядку, визначеному процесуальним законодавством, на підставі якого розглянуто спір (ГПК України, ЦПК України, КАС України), а судовий контроль за виконанням рішень інших органів/посадових осіб (не судів) як виконавчих документів, для примусового виконання котрих відкрито виконавче провадження, здійснює відповідний адміністративний суд в порядку, передбаченому КАС України.

Отже, якби в процесі виконання рішення господарського суду сума основної винагороди залишилася непогашеною, то приватний виконавець після закінчення виконавчого провадження ВП №80404203 відповідно до положень ст.ст. 39, 40 Закону №1404-VIII мав би підстави винести постанову про стягнення нестягненої частини основної винагороди, яка б підлягала виконанню як окремий виконавчий документ в порядку, встановленому цим Законом. За такої ситуації контроль за рішеннями/діями виконавця щодо примусового виконання виділеної в окреме виконавче провадження постанови про стягнення основної винагороди здійснював би адміністративний суд на підставі норми частини другої статті 74 Закону №1404-VIII в порядку, визначеному статтею 287 КАС України. Разом з тим, в спірній ситуації оскаржуються дії приватного виконавця щодо розподілу стягнених з боржника коштів, вчинені ним в межах виконавчого провадження ВП №80404203 щодо примусового виконання наказу господарського суду Львівської області №914/166/25 від 19.01.2026, а постанова про стягнення основної винагороди від 30.04.2026 в межах виконавчого провадження ВП №80404203 не є виконавчим документом, тому підстав для визначення юрисдикції цього спору на підставі частини другої статті 74 Закону №1404-VIII немає.

Відповідно до статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу. При цьому порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238, частини першої статті 239 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Якщо провадження у справі закривається з цієї підстави, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Підсумовуючи наведені мотиви щодо юрисдикції цього спору апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції 30.06.2026 помилково відмовив у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у цій справі та прийняв оскаржене рішення від 30.06.2026 у справі, яку не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. З огляду на цей висновок апеляційну скаргу приватного виконавця Білецького І.М. слід задовольнити, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 скасувати та закрити провадження у справі №380/10836/26.

Водночас апеляційний суд роз`яснює ТОВ «Парк Арена» таке:

- розгляд вимог позивача до приватного виконавця Білецького І.М. віднесено до юрисдикції господарського суду Львівської області в порядку, визначеному Розділом VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ГПК України;

- наявність у позивача права протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Восьмого апеляційного адміністративного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись ст.ст. 238, 239, 243, 272, 287, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича від 02 липня 2026 року задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі № 380/10836/26 скасувати.

Провадження в справі №380/10836/26 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРК АРЕНА» до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича про визнання протиправними дій – закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд його вимог віднесено до юрисдикції господарського суду Львівської області в порядку, визначеному Розділом VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Господарського процесуального кодексу України.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення постанови. Постанова у повному обсязі буде складена протягом п`яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Головуючий суддя Р. М. Москаль

судді Т. М. Димарчук

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 14.09.26