Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №380/9713/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/9713/25 пров. № А/857/29561/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шевчук С. М.,

суддів - Боршовського Т. І.,

Носа С. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі № 380/9713/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

місце ухвалення судового рішення м. Львів

розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження

суддя у І інстанції Сидор Наталія Теодозіївна

дата складання повного тексту рішення 18 травня 2026 року

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі по тексту також – відповідач, військова частина НОМЕР_1 ), в якому, з урахуванням заявлених вимог, просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.10.2019 по 30.04.2025 (включно) та стягнути з відповідача на його користь 149 134,51 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період, з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 25.10.2019 № 233 його виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби в запас за станом здоров`я. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі № 380/15807/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2025, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 25.10.2019 включно та зобов`язано відповідача здійснити відповідну виплату. На виконання цього рішення відповідач 30.04.2025 виплатив позивачу 73 796,84 грн. Позивач вважає, що оскільки на день його звільнення з військової служби повний розрахунок з ним проведений не був, а заборгованість погашена лише через значний час після звільнення, відповідач повинен нести відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у вигляді виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що право суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, залежить від установлених судовою практикою критеріїв співмірності, а строк, за який середній заробіток може бути нарахований після 19.07.2022, обмежений шістьма місяцями.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі № 380/9713/25 позов задоволено частково:

стягнуто з військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку під час звільнення у сумі 73 678,79 грн;

у задоволенні решти позовних вимог відмовлено;

розподіл судового збору не здійснено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України в особі представника Супруна Олега Олеговича звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, а судові витрати покласти на позивача. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України визначені Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200 (далі – Інструкція № 200).

Скаржник наголошує, що позивач не оскаржував наказу командира військової частини № 233 від 25.10.2019 про виключення його зі списків особового складу, з рапортом (заявою) про незгоду з виключенням не звертався, з наказом був ознайомлений, заперечень не висловлював та отримав трудову книжку, що, на переконання скаржника, свідчить про відсутність спору на момент звільнення.

Також скаржник посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, за якою суд, зменшуючи розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України, має враховувати розмір простроченої заборгованості, період затримки, ймовірний розмір майнових втрат працівника та інші обставини справи, а також на постанову Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

На переконання скаржника, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, як спеціальний порядок обчислення грошового забезпечення.

Додатково скаржник посилається на сформовану, на його переконання, практику Восьмого апеляційного адміністративного суду з вирішення подібних спорів, зокрема на постанови від 06.10.2022 у справі № 380/23579/21, від 29.03.2023 у справі № 380/12388/22 та від 09.02.2022 у справі № 380/8828/21, не наводячи змісту правових висновків, викладених у цих постановах.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи міститься відповідне відстеження вручених рекомендованих поштових відправлень.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч. 4 ст. 229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини повний розрахунок з ним проведений не був, оскільки належна йому індексація грошового забезпечення нарахована та виплачена лише 30.04.2025, тобто зі значною затримкою, що відповідно до статей 116, 117 КЗпП України є підставою для покладення на відповідача обов`язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку.

Визначаючи розмір цього відшкодування, суд першої інстанції розмежував період затримки на два відрізки – до і після набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ (19.07.2022), урахував передбачене цим Законом обмеження строку нарахування відшкодування шістьма місяцями щодо періоду після вказаної дати, а також, керуючись правовими висновками Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності дотримання співмірності відшкодування, зменшив обчислену суму середнього заробітку пропорційно до співвідношення розміру простроченої заборгованості (73 796,84 грн) із загальним розміром обчисленого середнього заробітку (491 191,92 грн), визначивши до стягнення 73 678,79 грн.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 25.10.2019 № 233 з позивачем, який проходив військову службу на посаді начальника речового складу роти матеріально-технічного забезпечення, припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України, а самого позивача з 25.10.2019 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби в запас за станом здоров`я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі № 380/15807/24 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 25.10.2019 включно та зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу відповідну індексацію-різницю у розмірі 3 999,65 грн у місяць з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2025 року зазначене рішення залишено без змін.

30 квітня 2025 року відповідач на виконання рішення у справі № 380/15807/24 виплатив позивачу заборгованість у розмірі 73 796,84 грн.

Згоди позивача на його виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення до проведення з ним повного розрахунку матеріали справи не містять.

Відповідно до довідки, наданої позивачем, розмір його грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби (серпень – вересень 2019 року) становив 25 349,44 грн, а середньоденне грошове забезпечення, обчислене за цими даними, – 415,56 грн.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі – Закон № 2011-ХІІ, у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби).

Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. Пункти 2, 3 статті 9 цього Закону передбачають, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення, а грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України на час виникнення спірних правовідносин визначались Інструкцією № 200, на яку посилається й сам скаржник в апеляційній скарзі.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням, а військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022, до статті 117 КЗпП України внесено зміни, згідно з якими зазначене відшкодування виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, а також у постанові від 06 квітня 2026 року у справі № 560/17619/24, у разі якщо тривалі правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ і тривали після цієї дати, до періоду з 26.10.2019 по 18.07.2022 застосовується стаття 117 КЗпП України в редакції, чинній до 19.07.2022 (без обмеження строком у шість місяців), а до періоду з 19.07.2022 і надалі – у редакції Закону №2352-ІХ (з обмеженням у шість місяців).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

Правовідносини, пов`язані із застосуванням статей 116, 117 КЗпП України до випадків невиплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні, узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, за якою норми статей 116, 117 КЗпП України, як загальні, поширюються на правовідносини, що виникають під час звільнення з військової служби, оскільки спеціальним законодавством відповідальність за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю належних сум не встановлена.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності, а тому суд, зменшуючи розмір відшкодування, має враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця, період затримки її виплати, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат працівника та інші обставини справи. Ці критерії підлягають застосуванню незалежно від того, задовольняються позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Своєю чергою Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) сформулювала правовий висновок, за яким запроваджене Законом № 2352-ІХ обмеження періоду нарахування відшкодування шістьма місяцями встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, однак не нівелює принципів розумності, справедливості та пропорційності і не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати; суд, розглядаючи спори про стягнення такого відшкодування після 19.07.2022, повинен ураховувати співмірність заявленої до стягнення суми з огляду на конкретні обставини справи, керуючись критеріями, визначеними у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, а розмір відшкодування може бути зменшений незалежно від ступеня задоволення позовних вимог, проте загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Як з`ясовано судом і не спростовано скаржником, на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини (25.10.2019) повний розрахунок з ним проведений не був: належна позивачу індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 25.10.2019 не була ні нарахована, ні виплачена, а відповідну бездіяльність відповідача визнано протиправною рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі № 380/15807/24, яке набрало законної сили і не переглядається в межах цього провадження. Присуджену цим рішенням суму відповідач сплатив позивачу лише 30.04.2025, тобто значно пізніше дня звільнення позивача з військової служби.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки саме з вини відповідача позивачу свого часу не було виплачено належні йому суми грошового забезпечення у строк, визначений статтею 116 цього Кодексу.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги, які стосуються відсутності спору на момент звільнення позивача, колегія суддів зазначає, що те, що позивач не оскаржував наказ про його виключення зі списків особового складу, був з ним ознайомлений та отримав трудову книжку, стосується виключно порядку припинення військово-службових відносин і не спростовує встановленого судовим рішенням у справі № 380/15807/24 факту невиплати позивачу належних йому сум грошового забезпечення на день звільнення. Предметом спору, що покладений в основу застосування статті 117 КЗпП України, є не незгода позивача із самим фактом виключення зі списків особового складу, а факт невиконання відповідачем обов`язку провести з позивачем повний розрахунок, установлений окремим судовим рішенням, яке набрало законної сили. Тому наведений довід скарги не спростовує правильності застосування судом першої інстанції норм статей 116, 117 КЗпП України.

Стосовно ж доводів скарги щодо необхідності врахування критеріїв зменшення розміру відшкодування, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд апеляційної інстанції зазначає, що ці критерії судом першої інстанції фактично застосовано: розмір відшкодування зменшено пропорційно співвідношенню розміру простроченої заборгованості (73 796,84 грн) до обчисленого за встановленими нормами середнього заробітку (491 191,92 грн), що становить 0,15, з визначенням до стягнення 73 678,79 грн. Скаржник, посилаючись на необхідність застосування зазначених критеріїв, водночас не наводить власного розрахунку та не зазначає, у чому саме, на його думку, полягає помилковість здійсненого судом першої інстанції обчислення. За таких обставин наведений довід скарги не може бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Довід скарги про застосування до спірних правовідносин Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначений Порядок регулює грошове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, тоді як позивач проходив службу у військовій частині Національної гвардії України, грошове забезпечення військовослужбовців якої регулюється Інструкцією № 200, на яку скаржник посилається на початку апеляційної скарги. Обчислення середньоденного грошового забезпечення для цілей застосування статті 117 КЗпП України здійснено судом першої інстанції відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, який є загальним порядком, застосовним у спорах цієї категорії, і по суті скаржником не спростований.

Посилання скарги на постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022 у справі № 380/23579/21, від 29.03.2023 у справі № 380/12388/22 та від 09.02.2022 у справі № 380/8828/21 колегія суддів до уваги не бере, оскільки скаржник не навів змісту правових висновків, викладених у цих судових рішеннях, та не обґрунтував їх застосовності до встановлених у цій справі обставин.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності встановлених судом першої інстанції обставин справи та здійсненого ним застосування норм матеріального права, а зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі № 380/9713/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Т. І. Боршовський

С. П. Нос