Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №380/23429/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/23429/25 пров. № А/857/29587/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шевчук С. М.

суддів - Боршовського Т. І.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 380/23429/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

місце ухвалення судового рішення м. Львів

розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження

суддя у І інстанції Братичак У. В.

дата складання повного тексту рішення 27 квітня 2026 року

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 (далі по тексту також – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області (далі по тексту також – відповідач, сільська рада), в якому просила:

визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області за № 314-к від 05 листопада 2025 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та оголошення догани ОСОБА_2 »;

визнати протиправним та скасувати розпорядження голови сільської ради за № 326-к від 17 листопада 2025 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та оголошення догани ОСОБА_2 »;

визнати протиправним та скасувати розпорядження голови сільської ради за № 301-к від 29 жовтня 2025 року «Про проведення службового розслідування» та результати проведення такого розслідування;

визнати протиправним та скасувати розпорядження голови сільської ради за № 343-к від 19 листопада 2025 року «Про звільнення ОСОБА_2 »;

поновити позивача на посаді начальника відділу юридичної роботи, персоналу та інформаційної діяльності у Добросинсько - Магерівській сільській раді з 20 листопада 2025 року;

стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 листопада 2025 року по день поновлення на посаді; стягнути з відповідача сплачений судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що оскаржувані розпорядження є протиправними, безпідставними, мають упереджений характер, видані з порушенням норм трудового та іншого законодавства України і використовувалися відповідачем як інструмент тиску у зв`язку з виконанням нею службових обов`язків та поданням зауважень і скарг щодо порушень законодавства з боку сільського голови. На переконання позивача, склад дисциплінарної комісії не забезпечував об`єктивності розгляду дисциплінарних справ, дисциплінарні провадження проведені із порушенням процедури та строків, її пояснення комісією не враховувалися, а службове розслідування проведене з істотними порушеннями Порядку проведення службового розслідування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950 (далі – Порядок № 950), і ґрунтується на недостовірних та необ`єктивних висновках.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 380/23429/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги позивач вказує, що суд першої інстанції фактично ототожнив доводи відзиву відповідача з доведеними обставинами справи, не здійснивши належної, всебічної та критичної оцінки доказів, чим порушив вимоги статей 9, 77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), за якими обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається саме на відповідача.

Також позивач наголошує, що склад дисциплінарної комісії не забезпечував об`єктивності розгляду справ, оскільки до її складу були включені депутати ради та головні спеціалісти відділу освіти, які не мають повноважень брати участь у дисциплінарному провадженні щодо посадових осіб органу місцевого самоврядування (ОМС), а Положення про дисциплінарну комісію сільською радою не затверджувалося.

Щодо розпорядження № 314-к від 05.11.2025 позивач зазначає, що згідно з посадовою інструкцією її функція з укладення договорів (контрактів) має організаційно-координаційний, а не виконавчий характер, а затримка підписання додаткових угод відбулася виключно з вини третіх осіб – орендарів, які відмовлялися їх підписувати.

Щодо розпорядження № 326-к від 17.11.2025 позивач стверджує, що зволікання з виконанням рішення суду у справі № 380/26039/24 було спричинене діями (бездіяльністю) самого сільського голови, який 31.01.2025 своєчасно і без погодження з органом охорони культурної спадщини вищого рівня призначив на посаду начальника профільного відділу іншу особу, а не діями позивача.

Щодо розпорядження № 301-к від 29.10.2025 та результатів службового розслідування позивач вказує на порушення її права на своєчасне повідомлення про дату ознайомлення з актом службового розслідування, на недостовірність і необ`єктивність висновків комісії про здійснення нею тиску на старосту Замківського старостинського округу, а також на те, що її дії, пов`язані з поданням документів в інтересах рідного брата, не містили ознак перевищення службових повноважень.

Щодо розпорядження № 343-к від 19.11.2025 позивач наголошує на порушенні статті 149 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), відповідно до якої до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від працівника письмових пояснень, а також на штучному об`єднанні непов`язаних між собою обставин з метою створення підстав для звільнення. На переконання позивача, незаконність дисциплінарних стягнень, покладених в основу звільнення, автоматично нівелює правомірність самого звільнення, а тому вона підлягає поновленню на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів, аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, зазначаючи, зокрема, що Порядок здійснення дисциплінарного провадження, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1039 (далі – Порядок № 1039), на посадових осіб місцевого самоврядування не поширюється, а факти неналежного виконання позивачем посадових обов`язків та перевищення нею службових повноважень під час службового розслідування підтверджені матеріалами справи.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач повідомлені через електронний кабінет сервісу «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог частини четвертої статті 229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стаття 19 Закону України від 07.06.2001 № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі – Закон № 2493-III) не передбачає особливого порядку притягнення посадових осіб місцевого самоврядування до дисциплінарної відповідальності, а тому спірні правовідносини регулюються загальними нормами трудового законодавства, зокрема положеннями КЗпП України; що Порядок № 1039 до спірних правовідносин застосуванню не підлягає, оскільки регулює дисциплінарні провадження стосовно державних службовців, а не посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Дослідивши протоколи засідань дисциплінарної комісії від 23.10.2025 № 1 і № 2, пояснення членів комісії та посадових осіб сільської ради, надані на цих засіданнях, а також зміст посадової інструкції позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту несвоєчасного і неналежного виконання позивачем посадових обов`язків як в частині забезпечення укладення додаткових угод до договорів оренди земель водного фонду, так і в частині забезпечення погодження кандидатури начальника профільного відділу з органом охорони культурної спадщини вищого рівня, а відтак – про правомірність застосування до позивача дисциплінарних стягнень у вигляді догани розпорядженнями № 314-к від 05.11.2025 та № 326-к від 17.11.2025. При цьому суд першої інстанції врахував і постанову Жовківського районного суду Львівської області у справі № 444/4660/25 (залишену без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12.03.2026), якою під час розгляду справи про адміністративне правопорушення за частиною другою статті 173-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення досліджувалися ті самі протоколи засідань дисциплінарної комісії та зроблено висновок про те, що комісія об`єктивно та всебічно розглянула матеріали дисциплінарних справ.

Щодо розпорядження № 301-к від 29.10.2025 про призначення службового розслідування суд першої інстанції виходив з того, що таке розпорядження саме по собі прав позивача не порушує та вичерпало свою дію проведенням розслідування, а права позивача могли бути порушені лише наслідками реалізації результатів такого розслідування, тому в цій частині вимоги визнав безпідставними.

Оцінюючи акт службового розслідування від 18.11.2025 та розпорядження № 343-к від 19.11.2025 про звільнення, суд першої інстанції дослідив дотримання відповідачем процедури, встановленої Порядком № 950 (в тому числі положень пунктів 2, 4, 5, 9, 11– 14), пояснення старости Замківського старостинського округу № 2 Л. Дзюньки, діловода ОСОБА_3 та адміністратора ЦНАП О. Панчишин, а також матеріали справи № 444/4182/24 про призначення опікуна, і дійшов висновку про доведеність факту здійснення позивачем тиску на старосту з метою отримання довідок з недостовірними відомостями та про перевищення позивачем службових повноважень. Врахувавши встановлений факт наявності у позивача на момент звільнення двох чинних дисциплінарних стягнень (№ 314-к, № 326-к) та висновки службового розслідування, суд першої інстанції визнав звільнення позивача розпорядженням № 343-к від 19.11.2025 за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України (систематичне невиконання без поважних причин посадових обов`язків) правомірним.

Керуючись частинами першою, другою статті 77, статтею 90 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, а тому у задоволенні позову відмовив повністю, зазначивши про відсутність підстав для розподілу судових витрат.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 з липня 2021 року працювала у Добросинсько-Магерівській сільській раді Львівського району Львівської області на посаді головного спеціаліста відділу юридичної роботи, персоналу та інформаційної діяльності, а з квітня 2023 року – на посаді начальника цього відділу, обіймаючи, таким чином, посаду, віднесену до посадових осіб місцевого самоврядування у розумінні статті 2 Закону № 2493-III.

Відповідно до посадової інструкції, підписаної позивачем 22.12.2023, начальник відділу юридичної роботи, персоналу та інформаційної діяльності, серед іншого, організовує роботу, пов`язану з укладенням договорів (контрактів), бере участь у їх підготовці та здійсненні заходів, спрямованих на виконання договірних зобов`язань, забезпеченні захисту майнових прав і законних інтересів сільської ради та її виконавчих органів (пункт 2.2 Інструкції); організовує претензійну та позовну роботу, здійснює контроль за її проведенням та сприяє своєчасному вжиттю заходів за протестами і поданнями прокуратури, окремими ухвалами, рішеннями суду; здійснює керівництво відділом і несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності (пункт 2.4 Інструкції). Пунктом 4.4 Інструкції передбачено, що начальник відділу не несе відповідальності за прийняття сільською радою, її виконавчим комітетом або сільським головою будь-яких рішень чи розпоряджень, якими порушено законодавство, якщо начальник відділу не візував відповідні проекти рішень чи розпоряджень або візував їх із зауваженнями.

На підставі доповідної записки начальника відділу економічного розвитку, сільського господарства та ЖКГ О. Попруженка від 22.09.2025 про невиконання рішень сесії сільської ради № 5– 9 від 03.03.2025 в частині внесення змін до договорів оренди земель водного фонду та не укладення угод про передачу в оренду гідротехнічних споруд, розпорядженням голови сільської ради від 24.09.2025 № 120 щодо позивача розпочато дисциплінарне провадження.

Аналогічно, розпорядженням від 25.09.2025 № 121 розпочато дисциплінарне провадження у зв`язку з відкриттям виконавчого провадження за виконавчим листом у справі № 380/26039/24 (про зобов`язання сільської ради утворити спеціально уповноважений орган охорони культурної спадщини та погодити його керівника) і стягненням з ради виконавчого збору у розмірі 32 000 грн. Судом встановлено, що рішення у справі № 380/26039/24 набрало законної сили 17.06.2025 і не оскаржувалося, водночас погодження кандидатури керівника відповідного органу з органом охорони культурної спадщини вищого рівня здійснено лише 25.09.2025, а керівника профільного відділу (відділу культури, туризму, молоді, спорту та охорони культурної спадщини) призначено розпорядженням голови сільської ради від 31.01.2025 № 17-к без погодження з органом охорони культурної спадщини вищого рівня і без участі позивача у прийнятті цього кадрового рішення.

Про засідання дисциплінарної комісії, призначені на 23.10.2025, позивача було повідомлено завчасно, про що остання 20.10.2025 власноручно розписалася на повідомленнях № 1288 і № 1289.

На зазначених засіданнях позивач була присутня, надала усні, а також письмові пояснення від 23.10.2025, які долучено до матеріалів обох дисциплінарних справ.

Протоколом № 1 засідання дисциплінарної комісії від 23.10.2025 встановлено факт несвоєчасного укладення додаткових угод до договорів оренди земель водного фонду, внаслідок чого до бюджету сільської ради не надійшло 91 216 грн, і рекомендовано оголосити позивачу догану.

Протоколом № 2 від 23.10.2025 встановлено факт несвоєчасного забезпечення погодження кандидатури керівника відділу культури, туризму, молоді, спорту та охорони культурної спадщини з органом охорони культурної спадщини вищого рівня, що спричинило відкриття виконавчого провадження та сплату сільською радою виконавчого збору у розмірі 33 000 грн, і також рекомендовано оголосити позивачу догану. На підставі зазначених протоколів голова сільської ради видав розпорядження № 314-к від 05.11.2025 та № 326-к від 17.11.2025, якими до позивача застосовано дисциплінарні стягнення у вигляді догани.

Судом також встановлено, що персональний склад дисциплінарної комісії, яка розглядала обидві справи 23.10.2025, з 24.09.2025 (розпорядження голови сільської ради № 119) очолював ОСОБА_4 – перший заступник сільського голови, який особисто підписував розпорядження про преміювання працівників апарату сільської ради за січень – червень 2025 року, в тому числі про преміювання позивача у розмірі, який сама позивач вважала дискримінаційним, і який протоколом про адміністративне правопорушення від 04.11.2025 разом із сільським головою М. Салом притягувався до відповідальності за частиною другою статті 173-5 КУпАП (мобінг) саме у зв`язку з порядком преміювання позивача (справа № 444/4661/25, провадження закрито постановою від 05.12.2025 за відсутністю події і складу правопорушення).

Постановою Жовківського районного суду Львівської області від 05.12.2025 у справі № 444/4660/25 (набрала законної сили 16.12.2025) закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною другою статті 173-5 КУпАП відносно сільського голови ОСОБА_5 за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Учасниками цієї справи були особа, яка притягалася до адміністративної відповідальності ( ОСОБА_5 ), та посадова особа, яка склала протокол; позивач у справі № 444/4660/25 участі не брала. Суд у цій постанові навів висновки дисциплінарної комісії про несвоєчасне і неналежне виконання позивачем посадових обов`язків, порушення нею трудової дисципліни, посадової інструкції та Закону № 2493-III як одну з обставин, що спростовує версію про мобінг з боку сільського голови; водночас суд не досліджував і не вирішував питання про законність самих дисциплінарних стягнень № 314-к і № 326-к, які на час ухвалення цієї постанови (05.12.2025) ще навіть не набрали законної сили в порядку трудового законодавства, а позивач можливості довести свою позицію в цій справі не мала.

Розпорядженням голови сільської ради від 02.10.2025 № 127, виданим у зв`язку з виявленням головою сільської ради факту видачі старостою Замківського старостинського округу № 2 Л. Дзюнькою довідок про реєстрацію, проживання і склад сім`ї щодо родини гр. ОСОБА_6 від 24.09.2024 № 1031, від 29.04.2024 № 538 і від 29.04.2025 № 546 з інформацією, яка вплинула на прийняття опікунською радою при виконавчому комітеті сільської ради висновку № 09/24 від 26.09.2024 про доцільність призначення ОСОБА_6 опікуном його брата-інваліда, призначено службову перевірку дій старости. Комісію з проведення цієї перевірки очолив ОСОБА_4 ; за результатами перевірки, зокрема виїзду комісії 02.10.2025 та акта від 02.10.2025, встановлено факт відсутності ОСОБА_6 за місцем проживання брата-інваліда і невиконання ним фактичного догляду.

Розпорядженням голови сільської ради від 29.10.2025 № 301-к, з посиланням на висновок службової перевірки дій старости, призначено службове розслідування щодо позивача з предметом – перевищення нею службових повноважень та недодержання законодавства про службу в органах місцевого самоврядування. Комісію з проведення службового розслідування очолив ОСОБА_4 ; до складу комісії також входив ОСОБА_7 – начальник відділу економічного розвитку, сільського господарства та ЖКГ, доповідна записка якого стала підставою для дисциплінарного провадження, завершеного розпорядженням № 314-к. Розпорядженням від 07.11.2025 № 320-к строк службового розслідування продовжено у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю позивача, засвідченою листками непрацездатності за періоди з 06.11.2025 по 10.11.2025 та з 11.11.2025 по 14.11.2025. Позивача ознайомлено з розпорядженнями № 301-к і № 320-к 17.11.2025, того ж дня вона подала комісії письмові пояснення на двох аркушах, у яких заперечила здійснення тиску на старосту, зазначивши, що будь-яка комунікація з приводу оформлення довідок мала виключно консультативний характер.

За результатами розслідування комісією 18.11.2025 складено акт, яким встановлено факт здійснення позивачем тиску на старосту з метою отримання документів з недостовірними відомостями (без зазначення осіб, зареєстрованих, але фактично не проживаючих за адресою), використаних у подальшому для прийняття опікунською радою висновку про доцільність призначення ОСОБА_6 опікуном його брата-інваліда, для ухвалення Жовківським районним судом Львівської області рішення від 28.05.2025 у справі № 444/4182/24 про призначення опікуна та для оформлення ОСОБА_6 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Комісія дійшла висновку про наявність у діях позивача ознак кримінального правопорушення, передбаченого статтею 364 Кримінального кодексу України, та рекомендувала сільському голові скерувати акт службового розслідування до органів досудового розслідування. Матеріали справи не містять відомостей про відкриття за цим фактом кримінального провадження, повідомлення позивачу про підозру чи ухвалення обвинувального вироку суду. З актом службового розслідування позивач ознайомлена 19.11.2025 о 14:05 год.

19.11.2025 голова сільської ради видав розпорядження № 343-к, яким позивача звільнено з посади начальника відділу юридичної роботи, персоналу та інформаційної діяльності з 19 листопада 2025 року на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України – у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин посадових обов`язків, з прямим посиланням у тексті розпорядження на розпорядження № 314-к від 05.11.2025, розпорядження № 326-к від 17.11.2025 та акт службового розслідування від 18.11.2025.

Вважаючи розпорядження голови сільської ради № 314-к, № 326-к, № 301-к і № 343-к протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону № 2493-III служба в органах місцевого самоврядування – це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування. Згідно зі статтею 2 цього Закону посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Частиною третьою статті 7 Закону № 2493-III передбачено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Статтею 19 Закону № 2493-III визначено, що особливості дисциплінарної відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування забезпечуються у порядку, передбаченому законом; оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин такого спеціального порядку законом не встановлено, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини регулюються загальними нормами трудового законодавства, а Порядок № 1039 до посадових осіб місцевого самоврядування застосуванню не підлягає. Доводи апеляційної скарги про порушення відповідачем вимог Порядку № 1039 щодо складу дисциплінарної комісії колегія суддів відхиляє з тих же підстав.

Щодо розпоряджень № 314-к від 05.11.2025 та № 326-к від 17.11.2025.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача. Матеріалами справи, зокрема протоколами засідань дисциплінарної комісії від 23.10.2025 № 1 і № 2, рішенням сесії ради № 5– 9 від 03.03.2025, судовим рішенням у справі № 380/26039/24 та даними про відкриття виконавчих проваджень і стягнення виконавчого збору, підтверджується об`єктивний факт невиконання у встановлені строки рішень ради щодо додаткових угод до договорів оренди земель водного фонду та рішення суду про утворення органу охорони культурної спадщини. Ці факти позивачем по суті не заперечуються; вона заперечує лише свою персональну відповідальність за них, посилаючись на організаційно-координаційний, а не виконавчий характер її функцій та на дії третіх осіб (орендарів) і сільського голови.

Колегія суддів зазначає, що за пунктом 2.2 посадової інструкції позивач організовує роботу, пов`язану з укладенням договорів, бере участь у їх підготовці та здійсненні заходів, спрямованих на виконання договірних зобов`язань, а за пунктом 2.4 – як керівник відділу несе персональну відповідальність за організацію та результати діяльності відділу. Функція «організації» роботи не тотожна особистому виконанню кожної технічної дії, однак включає обов`язок вжити організаційних заходів (ініціювати підготовку проектів додаткових угод, визначити виконавця, проконтролювати дотримання строку, повідомити керівництво про перешкоди), і саме невжиття позивачем, як керівником профільного відділу, таких заходів у межах встановленого радою місячного строку, а не сам факт відмови окремих орендарів від підписання угод чи кадрове рішення № 17-к від 31.01.2025 щодо іншої посади, стало предметом оцінки дисциплінарної комісії.

Належних та допустимих доказів того, що позивач у межах цього строку вживала конкретних організаційних заходів (звернення до профільних відділів, повідомлення керівництва про протидію орендарів, ініціювання погодження кандидатури з органом охорони культурної спадщини вищого рівня), матеріали справи не містять, а позивачем такі докази суду не надано ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту неналежного виконання позивачем посадових обов`язків, покладених на неї пунктами 2.2 та 2.4 посадової інструкції, і не вбачає підстав для скасування розпоряджень № 314-к та № 326-к.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що постанова Жовківського районного суду Львівської області у справі № 444/4660/25 не має преюдиційного значення для цієї справи в розумінні статті 78 КАС України, оскільки позивач учасником цієї справи не була і була позбавлена можливості спростовувати викладені в ній висновки щодо її власних дій; наведені в цій постанові міркування суд апеляційної інстанції враховує лише як одне з непрямих доказів у сукупності з іншими наявними у справі доказами, а не як обставину, що не підлягає доказуванню.

Щодо розпорядження № 301-к від 29.10.2025 про призначення службового розслідування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розпорядження №301-к є актом організаційно-розпорядчого, проміжного характеру, який сам собою не породжує для позивача самостійних правових наслідків і вичерпав свою дію фактом проведення розслідування; права позивача могли бути порушені (і фактично оскаржуються нею) наслідками реалізації результатів такого розслідування. Правових підстав для окремого визнання протиправним та скасування розпорядження № 301-к колегія суддів не вбачає.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги, які стосуються акта службового розслідування від 18.11.2025 та розпорядження № 343-к від 19.11.2025 про звільнення, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 950 особа, стосовно якої проведено службове розслідування, повинна бути належним чином повідомлена про дату, час і місце ознайомлення з актом не пізніше ніж за день до такого ознайомлення, а подання акта суб`єкту призначення здійснюється невідкладно після його підписання.

Матеріалами справи підтверджується, що позивача ознайомлено з актом службового розслідування 19.11.2025 о 14:05 год, про що вона власноручно проставила відмітку без будь-яких зауважень, а положення пункту 13 Порядку № 950 не встановлюють заборони на прийняття суб`єктом призначення рішення в день надходження акта. За таких обставин довід апеляційної скарги про прискорене та таке, що порушує права позивача, проведення службового розслідування, не знаходить підтвердження в матеріалах справи.

Щодо доводів апеляційної скарги про недостовірність та необ`єктивність висновків службового розслідування в частині здійснення позивачем тиску на старосту Замківського старостинського округу № 2, колегія суддів зазначає, що такі висновки ґрунтуються на письмових поясненнях старости Л. Дзюньки та діловода ОСОБА_3 , які прямо вказують на наполягання позивача видати довідки без відображення в них усіх зареєстрованих у домогосподарстві осіб, а також на встановлений aктом обстеження від 02.10.2025 факт відсутності здійснення фактичного догляду братом позивача, зазначеним у виданих документах як особа, що здійснює догляд. Доводи позивача про те, що видана у довільній формі довідка, яка не відображає усіх зареєстрованих осіб, є більш «правильною», ніж довідка, що ґрунтується на даних реєстру територіальної громади, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки офіційний документ, що видається посадовою особою органу місцевого самоврядування і використовується для отримання соціальних виплат та вирішення питання про встановлення опіки, має містити повні та достовірні відомості про склад домогосподарства. З огляду на викладене, а також враховуючи, що визначені службовим розслідуванням обставини узгоджуються з наслідками, встановленими у справі № 444/4182/24 (про призначення опікуна) та наведеними у матеріалах справи документами, колегія суддів не вбачає підстав для переоцінки висновку суду першої інстанції про доведеність факту перевищення позивачем службових повноважень.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу позивача на те, що сам факт наявності у службовому розслідуванні посилання комісії на ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 364 Кримінального кодексу України, не є встановленням вини позивача у вчиненні кримінального правопорушення і не підміняє собою висновків цієї постанови – службове розслідування у цій справі має значення виключно як підстава дисциплінарної, а не кримінальної відповідальності, і саме в такому обсязі оцінене судом першої інстанції та колегією суддів.

Пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено право власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 212/5018/20 вказав, що при розгляді справи про звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни суд повинен перевірити законність усіх дисциплінарних стягнень, покладених в основу такого звільнення, незалежно від того, чи оскаржувалися вони окремо до суду.

У цій справі законність обох дисциплінарних стягнень (№ 314-к, № 326-к), покладених відповідачем в основу звільнення позивача поряд із висновками службового розслідування, перевірена і судом першої інстанції, і колегією суддів у межах цього апеляційного перегляду, і визнана доведеною.

Верховний Суд у постанові від 22 листопада 2020 року у справі № 554/9493/17 також наголосив на обов`язковості дотримання роботодавцем процедури, передбаченої статтями 147– 149 КЗпП України, зокрема щодо надання працівникові можливості дати пояснення до застосування дисциплінарного стягнення; як установлено вище, у цій справі така процедура відповідачем дотримана.

Матеріалами справи підтверджується, що на момент видання розпорядження № 343-к від 19.11.2025 позивач мала два чинних, не погашених і не скасованих дисциплінарні стягнення у вигляді догани (№ 314-к від 05.11.2025, № 326-к від 17.11.2025), а також те, що за результатами службового розслідування було встановлено вчинення позивачем нового порушення службової дисципліни, пов`язаного з перевищенням службових повноважень. З урахуванням цього колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у діях позивача систематичного невиконання без поважних причин покладених на неї обов`язків у розумінні пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, а відтак – про правомірність розпорядження № 343-к від 19.11.2025 про звільнення позивача.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів зазначає, що відповідач у цій справі свій обов`язок доказування виконав: правомірність оскаржуваних розпоряджень підтверджена сукупністю письмових доказів – протоколами засідань дисциплінарної комісії, поясненнями посадових осіб та інших учасників дисциплінарних проваджень і службового розслідування, посадовою інструкцією позивача, а також судовими рішеннями, що набрали законної сили у справах № 444/4660/25 і № 444/4182/24, – які судом першої інстанції досліджено безпосередньо, всебічно, повно та об`єктивно, як цього вимагає стаття 90 КАС України.

Оскільки судом першої інстанції правомірність усіх оскаржуваних розпоряджень встановлена на підставі належної оцінки доказів, підстави для визнання їх протиправними та скасування, а відповідно і підстави для поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як похідних вимог, відсутні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 380/23429/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Т. І. Боршовський

С. П. Нос