Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №140/9994/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/9994/24 пров. № А/857/32993/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Носа С.П.;

суддів: Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.;

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 140/9994/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

суддя(і) у І інстанції Дмитрук В.В.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Луцьк,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася у Волинський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі – відповідач), у якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 02.04.2024 №№0282446-2495-0317-UA07066190000036342, 0282451-2405-0317-UA07060190000036342.

Позивач свої вимоги обгрунтовує тим, що у її власності перебувають нежитлові приміщення, а саме: будівля ВАП (інв.№323) площею 551,6 кв.м. по АДРЕСА_1 та будівля котельні заг. площею 37,9 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 .

Дані приміщення використовуються фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 при здійсненні своєї основної діяльності, зокрема, в рамках виробництва одягу. ГУ ДПС у Волинській області винесено щодо ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення від 02.04.2024 №0282446-2405-0317-UA07066190000036342 на суму 18 478, 60 грн. (щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на будівлю ВАП) та №0282451-2405-0317-UA07060190000036342 на суму 1 269,63 грн. (щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на будівлю котельні). Позивач з такими податковими повідомленнями-рішеннями не погоджувалася, оскільки вважає, що вони суперечать податковому законодавству, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду першої інстанції за захистом своїх прав.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржила його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити адміністративний позов повністю.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що належні позивачці будівлі за своїми характеристиками та цільовим використанням відповідають категорії будівель промисловості, тому ОСОБА_1 вважає, що вони не є об`єктами оподаткування у розумінні пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Відтак, апелянт наполягає на помилковості висновків суду першої інстанції та не правомірності оспорюваних податкових повідомлень-рішень податкового органу.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1 є суб`єктом підприємницької діяльності - дата державної реєстрації: 08.09.1999, дата запису: 23.12.2005, номер запису: 21970170000002805.

Діяльність ФОП ОСОБА_1 стосується наступних сфер:

- Ремонт інших побутових виробів і предметів особистого вжитку (основний КВЕД 95.29)

- Виробництво іншого верхнього одягу (КВЕД14.13)

- Виробництво іншого одягу и аксесуарів (КВЕД 14.19)

- Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (КВЕД 47.19)

- Роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах (КВЕД 47.71)

- Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами (КВЕД 47.99)

- Консультування з питань комерційної діяльності й керування (КВЕД 70.22)

- Неспеціалізована оптова торгівля (КВЕД 46.90)

- Організування інших видів відпочинку та розваг (КВЕД 93.29)

- Вирощування інших однорічних і дворічних культур (КВЕД 01.19)

- Змішане сільське господарство (КВЕД 01.50).

У власності ОСОБА_1 перебувають нежитлові приміщення, а саме: будівля ВАП (інв.№323) площею 551,6 кв.м. по АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №4138004 від 04.04.2007 та будівля котельні заг. площею 37,9 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11.09.2024.

Дані приміщення використовуються ФОП ОСОБА_1 при здійсненні своєї основної діяльності, зокрема, в рамках виробництва одягу.

ГУ ДПС у Волинській області винесено щодо ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення, а саме:

-від 02.04.2024 року №0282446-2405-0317-UA07066190000036342 на суму 18 478, 60 грн. (щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на будівлю ВАП);

- від 02.04.2024 року №0282451-2405-0317-UA07060190000036342 на суму 1 269,63 грн. (щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на будівлю котельні).

ОСОБА_1 не погодилася із вказаними рішенням податкового органу та звернулася до адміністративного суду із позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваними рішеннями та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Стаття 266 ПК України врегульовано порядок та підстави сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

За приписами підпункту266.1.1. пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, відповідно до положень підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом «є» підпункту266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції Закону №466-IX від 16.01.2020, який набрав чинності 23.05.2020) передбачено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості. До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться, серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507 до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості» віднесено криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням. Встановлено, що клас 1251 не включає: резервуари, силоси та склади (1252); будівлі сільськогосподарського призначення (1271); комплексні промислові споруди (електростанції, нафтопереробні заводи та т. ін.), які не мають характеристик будівель (230).

З матеріалів справи вбачається, що позивач має у власності нежитлові приміщення, а саме: будівля ВАП (інв.№323) площею 551,6 кв.м. по АДРЕСА_1 та будівля котельні заг. площею 37,9 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 .

Ставки податку відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Кодексу для об`єктів житлової та / або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування території громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до рішення Ковельської міської ради від 27.06.2019 року №52/56 «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки встановлено ставки на 2021 рік, в тому числі ставка податку на об`єкти нежитлової нерухомості - групи «Будівлі промисловості та склади» (код 1251), становить від 0,3% до 0,5%, позивачці відповідачем нараховано податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки:

- за 2023 рік в сумі 18 478,60 грн (податкове повідомлення-рішення №0282446-2405-0317- UА07060190000036342 від 02.04.2024) по приміщенню будівлі ВАП загальною площею 551,6 кв.м., яка розташована за адресою: м. Ковель, вул. Ватутіна, 51;

- за 2023 рік в сумі 1269,65 грн (податкове-повідомлення рішення №0282451-2405- 0317-UА07060190000036342 від 02.04.2024 року) по приміщенню будівлі котельні загальною площею 37,9 кв.м., яка розташована за адресою: м. Ковель, вул. Ватутіна, 51.

Для підтвердження здійснення господарської діяльності позивач додала до позовної заяви договір від 29.11.2018 №2/1722-18 на централізовану охорону майна на об`єкті з реагуванням наряду Управління поліції охорони у Волинській області, договір про постачання електричної енергії №526-1052050 від 29.11.2018, копія форми 20-ОПП разом квитанцією №2 від 21.09.2020.

Суд апеляційної інстанції погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що надані позивачем документи не можуть у повній мірі підтвердити, що нежитлові приміщення, а саме: будівля ВАП (інв.№323) площею 551,6 кв.м. та будівля котельні заг. площею 37,9 кв.м., використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку з врахуванням наступного.

Відповідно до пункту 1.1 договору від 29.11.2018 №2/1722-18 на централізовану охорону майна на об`єкті з реагуванням наряду Управління поліції охорони у Волинській області замовник доручає, а виконавець зобов`язується здійснювати охорону майна замовника на об`єкті та обслуговування сигналізації на ньому об`єкті. За цим договором виконавець не приймає майно замовника на зберігання і не вступає у володіння ним.

Згідно договору від 29.11.2018 №2/1722-18 його додатками є: дислокація об`єкта; розрахунок вартості охорони об`єкта; протокол узгодження договірної ціни; план (схема) розташування об`єктів; інструкція про порядок приймання /здавання/об`єктів та окремих приміщень під охорону на ПЦС; відомості про недоліки в технічній укріпленості та оснащеності об`єктів.

Тобто, з вищенаведеного вбачається, що даним договором передбачено охорону майна на об`єкті. Проте, переліку яке саме майно охороняється ані у договорі від 29.11.2018 №2/1722-18, ані в його додатках не зазначається, тому даний договір не є підтвердженням використання даних приміщень за призначенням у господарській діяльності.

Щодо договору про постачання електричної енергії №526-1052050 від 05.12.2007, слід зазначити наступне.

Із предмету договору №526-1052050 від 05.12.2007 вбачається, що постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід`ємними частинами.

Позивачем до позовної заяви надано заяву-приєднання від 07.12.2018 у якій зазначено про припинення діяльності постачальника за регульованим тарифом: Публічного акціонерного товариства «Волиньобленерго» за ліцензією №500312 від 05.05.2011, та про приєднання з 01.01.2019 до договору про надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах договору про постачання електричної енергії №526-1052000 від 05.12.2007 за особовим рахунком №526-1052000 бази даних абонентів постачальника за регульованим тарифом.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність – це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону №996-ХIV господарська операція – це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Договір №526-1052050 від 05.12.2007 не є достатнім підтвердження здійснення господарської діяльності, так як відповідно до Закону України №1315-VII від 05.06.2014 «Про стандартизацію» вбачається, що підтвердженням факту здійснення виробництва одягу є: закупівля сировини, наявність устаткування для здійснення виробництва, наявність факту реалізації готової продукції, наявність технічних умов на виробництво продукції. Для підтвердження господарської діяльності позивач повинен надати документи, які супроводжують переважну більшість господарських операцій, а саме: видаткові і податкові накладні, рахунок-фактура, товарно-транспортна накладні, акт виконаних робіт або акт приймання виконаних робіт, договори, банківські виписки, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості.

Разом з тим, у відомостях про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (Форма 20-ОПП) відображено тільки відомості про приміщення та земельну ділянку, однак відсутня інформація про устаткування, обладнання та транспортні засоби, що використовуються для діяльності пов`язаної з виробництвом. Отже, дані обставини ставлять під сумнів можливість виробництва, постачання, транспортування ТМЦ.

За правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 28.05.2020 у справі №826/1338/17, постанові від 24.07.2020 у справі № 500/90/19, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Відповідно до положень Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 ведення Державного класифікатора будівель та споруд здійснює Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем у будівництві Держбуду України.

Верховний Суд у постанові від 18.02.2021 (справа №812/1800/18) дійшов до наступних правових висновків: обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Верховний Суд також зазначив, що сама по собі наявність спеціального статусу будівлі, а саме будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, оскільки законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Крім того, у відповідності до пп.7.3 п.7 ст.266 Кодексу платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання, (реєстрації) для проведення звірки даних щодо: об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку. У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Станом на момент розгляду даної справи, ОСОБА_1 з приводу проведення звірки по нарахованому податку на нерухоме майно за 2023 рік до ГУ ДПС у Волинській області не зверталася.

З врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ОСОБА_1 , здійснено відповідно до чинного законодавства та на підставі наявних даних, тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ч.3 ст.243, ст.311, ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст. 322, ст. 325, ст. 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 140/9994/24 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. П. Нос

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин