Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №526/2015/26 — Гадяцький районний суд Полтавської області

Справа № 526/2015/26

Провадження № 2/526/1350/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 вересня 2026 року Гадяцький районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Черкова В.Г., при секретарі судового засідання Лопушняк Т.П., розглянувши в м. Гадяч у порядку спрощеного позовного провадження цивільну за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Представник позивача ТОВ «Юніт Капітал» Кукса К.О. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №204622 від 13.10.2025 у розмірі 11 171,70 грн. Також просила стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 7 000 грн.

В обґрунтування позову зазначала, що 13.10.2025 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №204622 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за умовами якого позичальник отримала кредит у сумі 6 945,00 грн. Після вчинення відповідачем відповідних дій 13.10.2025 ТОВ «ФК «Кредіплюс» ініціювало переказ грошових коштів на платіжну карту відповідача.

В подальшому 10.10.2025 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу №10102025, відповідно до умов якого ТОВ «Юніт Капітал» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №204622 від 13.10.2025. Зазначала, що ТОВ «ФК «Кредіплюс» свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі. У свою чергу, ОСОБА_1 належним чином не виконувала кредитні зобов`язання, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 12 371,70 грн., з яких: 6 945,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 3 725,70 грн. несплачені відсотки за користування кредитом, 501,00 грн. комісія за кредитним договором, 1 200,00 грн. заборгованість за штрафними санкціями. Звертає увагу на те, що вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову не заявляються, у з в`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 11 171,70 грн. Враховуючи вищевикладене просила задовольнити позов в повному обсязі.

Ухвалою від 30 червня 2026 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.

Позивач копію ухвали про відкриття провадження отримав 30.06.2026, яку було направлено в його електронний кабінет.

21.07.2026 відповідачкою ОСОБА_1 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідачка просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу. Зазначає, що не визнає позовні вимоги у повному обсязі, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Позивач не довів факт відступлення права вимоги саме до відповідача, наданий останнім витяг з реєстру прав вимоги є внутрішнім одностороннім документом. У матеріалах справи зазначено, що позивач вимагає стягнути 6 945,00 грн., як заборгованість за тілом кредиту, тоді як сума яка ініціювалась до перерахування на картку відповідача становила 5000,40 грн, отже різниця у розмірі 1 944,60 грн. була утримана первісним кредитором як комісія за видачу кредиту та протиправно включена до суми основного боргу. Заперечувала проти суми нарахованих відсотків та комісій та просила суд відхилити вимоги в цій частині через їх необґрунтованість та відсутність належного розрахунку. Позивач не надав суду належної банківської виписки за картковим рахунком відповідача за весь період дії кредитного договору з відображенням будь-якого руху коштів (як зарахування кредиту, так і фактів здійснення\відсутності розрахунків з первісним кредитором ТОВ «ФК «Кредіплюс»). Крім того, не погоджуючись в частині витрат на правничу допомогу, зазначає, що дана справа є малозначною, а позовна заява шаблонною, просить відмовити в їх задоволенні в розмірі 7 000,00 грн.

21.07.2026 року до суду представником позивача подано відповідь на відзив, у якому зазначає, що, ознайомившись з відзивом на позовну заяву, вважає заперечення відповідача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав. Зазначила, що відповідно до умов кредитного договору № 204622 від 13.10.2025, сторони погодили, що сума кредиту становить 6 945,00 грн, з якої 5 000,00 грн. було перераховано на рахунок позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті, 1944,60 грн., шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини. Комісія за надання кредиту нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення договору за ставкою 28,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту. Сторони узгодили розмір кредиту , строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення договору в електронній формі. Наголошує на тому, що відразу після підписання договору, 13.10.2025 року відповідачу було перераховано грошові кошти в сумі 5000, 40 грн на вказану ним банківську картку, що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Кредіплюс». Таким чином, порядок видачі коштів в безготівковій формі первинним кредитором не порушено. 10.10.2025 ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали Договір факторингу №10102025, згідно умов якого ТОВ «ФК «Кредіплюс» відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №204622 від 13.10.2025. Датою відступлення права вимоги є день, в який сторони склали і підписали Акт прийому-передачі згідно з Додатком №3, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги, вказане підтверджується Витягом з реєстру прав вимоги №6 від 04.03.2026, відповідно до якого ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача в розмірі 12 371,70 грн. Також, даний факт підтверджується Актом приймання-передачі Реєстру боржників та платіжною інструкцією, яка свідчить про виконання фактором своїх обов`язків за вищевказаним Договором факторингу. Також, позивачем надано беззаперечні докази щодо надання йому професійної правничої допомоги з обґрунтованими розрахунками.

У зв`язку вищезазначеним вважає, що позовні вимоги є законними та обгрунтованими, відтак просить їх задовольнити в повному обсязі.

28.07.2026 відповідачкою ОСОБА_1 подано до суду заперечення на відповідь на відзив, у якій наголошує, що сам факт підписання договору або згода споживача не може легалізувати умови договору, які суперечать імперативним нормам законодавства. Разом з тим, наданий витяг з Реєстру прав вимоги є документом, сформованим самим позивачем, що не може підтверджувати факт набуття права вимоги за кредитним договором №204622. Також, у поданих запереченнях відповідач підтримує раніше викладену позицію щодо визначеного відповідачем розміру витрат на професійну правову допомогу, та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

28.07.2026 від представника ТОВ «Юніт Капітал» Кукси К.О. до суду надійшли додаткові пояснення у справі в яких підтримує обставини викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив. Вважає, що розмір фактично взятих відповідачем кредитних коштів за умовами кредитного договору, а також розмір існуючої заборгованості доведено та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а тому заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відведений строк, з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, від сторін не надійшли заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Ухвалою Гадяцького районного суду від 25.08.2026 клопотання позивача про витребування доказів задоволено та витребувано у АТ «Банк Альянс» інформацію щодо перерахування коштів первинним кредитором ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» на рахунок ОСОБА_1 коштів в сумі 5 000,40 грн., згідно умов договору №204622 від 13.10.2025.

07 вересня 2026 року на адресу суду надійшли витребовувані докази.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

13.10.2025 між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства укладено договір про споживчий кредит №204622, який підписано електронним підписом позичальника з одноразовим ідентифікатором 283ed90f (а.с.20).

У відповідності до п.п.1.1. кредитного договору, він складається з цієї індивідуальної частини договору про споживчий кредит (далі індивідуальна частина), графіку(ів) платежів, які містять персональні умови кредитування позичальника та загальної для всіх клієнтів кредитодавця публічної частини договору про споживчий кредит (далі публічна частина), що розміщена на веб-сайті кредитодавця https://finx.com.ua (далі сайт кредитодавця) за посиланням: https://finx.com.ua/docs.

Підписанням кредитного договору відповідач підтвердила, що отримала та ознайомилася, зокрема, з цією індивідуальною частиною, графіком платежів за кредитним договором, паспортом споживчого кредиту, публічною частиною договору, Правилами надання коштів у кредит, а також іншою інформацією необхідною для прийняття ним рішення про укладення договору та отримання кредиту, у т.ч. передбаченоюст.7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», інформацією та документами розміщеними на сайті https://finx.com.ua/. У випадку якщо будь-яка інформація не була отримана позичальником або є йому незрозумілою , позичальник повинен відмовитись від підписання цієї індивідуальної частини Договору. (п.п.1.2. кредитного договору).

Згідно п.2.2.1 кредитного договору сума (загальний розмір) кредиту становить 6 945,00 грн. надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 5 000,40 грн., на номер рахунку/картки позичальника НОМЕР_1 у національній валюті; у розмірі 1 944,60 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Пунктом 2.3 індивідуальної частини передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 360,00% річних. Тип процентної ставки - фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту позичальником протягом строку кредитування, зазначений в п.2.6. цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний.

Згідно з умовами п.2.4. індивідуальної частини, знижений тариф комісії за управління та обслуговування тарифу складає 1,00 грн. Стандартний тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 грн.

Комісія за надання кредиту складає 1 944,60 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення договору за ставкою 28,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту. (п.2.5 договору).

Згідно п.2.6 загальний строк кредитування за кредитним договором складає 84 дні з 13.10.2025 по 05.01.2026.

Відповідно до п.2.7, 2.7.1 Договору загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника пов`язаних з отриманням обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування тіла кредиту ) складає 5 676,30 грн. Денна процентна ставка 0,9730 %/день. Орієнтовна загальна вартість кредиту складає 12 621,30 грн. (п. 2.9.1)

Відповідно до паспорту споживчого кредиту від 13.10.2025, ОСОБА_1 проінформована про тип кредиту, валюту кредиту, суму, строк кредитування, орієнтовну реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту, порядок повернення кредиту (а.с.26).

Відповідно до довідки ТОВ «ФК «Кредіплюс» від 09.04.2026 підтверджено перерахування на карту відповідача 5 000,40 грн (а.с.33).

Також, як вбачається наданої інформації АТ «Банк Альянс» на банківську картку № НОМЕР_2 держателем якої є ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), фінансовий номер телефону НОМЕР_4 , 13.10.2025 було зараховано кошти у сумі 5000,40 грн.

Таким чином, випискою по банківській карті ОСОБА_1 за період з 13.10.2025 по 18.10.2025 підтверджено зарахування грошових коштів у сумі 5 000,40 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості відносно ОСОБА_1 що складений кредитодавцем ТОВ «КРЕДІПЛЮС», відповідач має заборгованість по кредиту 12 371,70 грн., з яких: 6 945,00 грн., заборгованість по тілу кредиту; 3725,70 грн., заборгованість по несплаченим відсоткам, 501,00 грн. заборгованість по комісії; 1200,00 грн. заборгованість за штрафними санкціями.

10 жовтня 2025 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу №10102025, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредіплюс» відступило ТОВ «Юніт Капітал» за оплату належні йому права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників, в тому числі і за кредитним договором, укладеним з відповідачем (а.с.38-40).

Згідно п.1 Акту приймання-передачі Реєстру прав вимоги №6 до Договору факторингу №10102025 Клієнт передав, а Фактор прийняв Реєстр прав вимоги від 03 лютого 2026 року складений за формою згідно із Додатком №1 до Договору. Кількість боржників : 959. Загальна сума заборгованості 20 037 919 грн. 35 коп. Сума фінансування, що підлягає сплаті 1 895 269 грн. 75 коп.

Акт приймання-передачі Реєстру прав вимоги №6 за договором факторингу №10102025 підписаний сторонами 04.03.2025 року та відповідно до Реєстру прав вимоги №6 від 04.03.2026 до Договору факторингу №10102025, ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» набув права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 яка зазначена під №166 в реєстрі прав вимоги, за кредитним договором №204622 в розмірі 12 371,70 гривень, з яких: 6 945,00 грн., заборгованість за тілом кредиту, 3 725,70 грн несплачені відсотки за користування кредитом, 1200,00 грн заборгованість по штрафам та 501,00 грн комісія за кредитним договором (а.с.53-54).

Реєстр прав вимог №6 від 04.03.2026 та Акт приймання -передачі Реєстру прав вимог №6 до Договору Факторингу №10102025 від 10.10.2025 підписано сторонами за допомогою кваліфікованого електронного підпису та договір містить електронні печатки сторін.(а.с. 53-54)

Відповідно до платіжної інструкції №1009 від 10.03.2026, ТОВ «Юніт Капітал» згідно договору факторингу №10102025 від 10.10.2025 здійснило оплату на користь ТОВ «ФК «Кредіплюс» на суму 1 895 269,75 грн. (а.с.6).

Згідно зі ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).

Правовідносини з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність».

Відповідно до статті 2 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» банківським кредитом визнається будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, сплати процентів за її користування та інших зборів з такої суми.

Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір.

Відповідно до ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Статтею 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із ч. 7 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 вказаного закону).

Так, у ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що 13.10.2025 між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Кредіплюс» укладено договір про споживчий кредит №204622, за умовами якого сторони погодили наступні умови кредитування: сума (загальний розмір) кредиту становить 6 945,00 грн. надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 5000,00 грн., на номер рахунку/картки позичальника НОМЕР_1 у національній валюті; у розмірі 1 944,60 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Також сторонами погоджено відсоткову ставку 360,00% річних, комісію за надання кредиту складає 1 944,60 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення договору за ставкою 28,00% від загальної суми кредиту, загальний строк кредитування 84 дні з 13.10.2025 по 05.01.2026.

З урахуванням описаних вимог законодавства, суд дійшов переконання, що ТОВ "ФК "КРЕДІПЛЮС" та ОСОБА_1 уклали договір про споживчий кредит № 204622 в електронному вигляді, що підтверджує існування між ними кредитних правовідносин.

Відповідач у відзиві не заперечує факту укладення між нею та ТОВ «Кредіплюс» договору про споживчий кредит №204622.

Договір про споживчий кредит №204622 від 13.10.2025 року підписано відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом шляхом введення одноразового ідентифікатора «283ed90f» відповідно до ч.ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Отже, наведене свідчить, що відповідач ознайомилася і погодилася з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч.13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію».

ТОВ «ФК «Кредіплюс» свої зобов`язання перед відповідачем виконав в повному обсязі, надавши йому визначені договором кредитні кошти,зокрема відповідно до довідки ТОВ «ФК «Кредіплюс» від 09.04.2026, підтверджено 13.10.2025 перерахування на карту відповідача № НОМЕР_1 в розмірі 5000,40 грн. що відповідає умовам договору, з якими відповідачка погодилася, засвідчивши це своїм електронним підписом.

Також, згідно листа АТ «Банк Альянс» слідує, що на ім`я ОСОБА_1 було емітовано платіжну карту № НОМЕР_2 . Крім того, випискою по банківській карті ОСОБА_1 за період з 13.10.2025 по 18.10.2025 було зарахування коштів у сумі 5000,40 грн.

Суд зауважує, що виписка з банківського рахунку є належним доказом користування кредитними коштами та наявності заборгованості, оскільки відображає рух коштів та доводить активне користування відповідачем кредитними коштами.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року у справі №333/5483/20.

Відтак, суд вважає, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору.

Факт надання кредитних коштів підтверджується копією договору про споживчий кредит, який є дійсним в силу приписів статті 204 ЦК України про правомірність правочинів.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Як вбчається з матеріалів справи, 10.10.2025 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу №10102025, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредіплюс» відступило ТОВ «Юніт Капітал» за оплату належні йому права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників, в тому числі і за кредитним договором, укладеним з відповідачем.

Суд визнає, що копія договору факторингу та Витяг з реєстру права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 січня 2026 року викладеними у справі №727/2790/25 (провадження №61-13862св25).

Відповідно до карти обліку виконання договору №204622 ОСОБА_1 після перерахування на її корись кредитних коштів не повернула.

Оскільки відповідач в порушення умов кредитного договору, свої зобов`язання не виконала, а саме не здійснила погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та в строки, то у неї утворилася заборгованість перед позивачем (як новим кредитором).

Відповідно до розрахунку заборгованості слідує, що ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором №204622 від 13.10.2026 у розмірі 12 371,70 грн., з яких: 6 945,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 3 725,70 грн несплачені відсотки за користування кредитом, 1 200,00 грн заборгованість за штрафними санкціями та 501,00 грн. комісія за кредитним договором.

Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою у справі №342/180/17 від 03.07.2019, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку кредитору не повернуті, тоді як строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Суд звертає увагу на те, що відсотки за користування кредитом позивачем нараховувалися в межах строку дії договору, а саме з 13.10.2025 по 05.01.2026 та за відсотковою ставкою погодженою сторонами, що відповідає ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», а саме 0,9730 % в день.

Також, вказане свідчить про те, що до стягнення позивачем було заявлено суму відсотків ту, яку було встановлено договором, що не порушує прав позичальника.

Зазначений розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий узгоджується з умовами кредитного договору, з нього вбачається основний борг, нараховані відсотки, сума платежу та залишок нарахованих не погашених відсотків відповідачем.

Відтак, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення тіла кредиту в сумі 6 945,00 грн. та відсотків в розмірі 3 725,70 грн. є обґрунтованими та доведеними належними доказами у справі.

Щодо стягнення комісії.

Розглядаючи питання про правомірність нарахування комісій, суд вважає за необхідне розмежувати їхню правову природу з огляду на умови договору та чинне законодавство.

Згідно п.2.2.1 кредитного договору встановлено, що сума (загальний розмір) кредиту становить 6 945,00 грн надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 5 000,00 грн., на номер рахунку/картки позичальника НОМЕР_1 у національній валюті; у розмірі 1944,60 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією,нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Відповідно до п. 2.5 договору комісія за надання кредиту складає 1944,60 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення договору за ставкою 28,00 % від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту.

Таким чином, відповідно до умов договору з відповідача уже стягнуто комісію за надання кредиту в сумі 1 944,60 грн.

Водночас суд звертає увагу на те, що комісія за надання кредиту, яка увійшла до складу тіла кредиту, нарахована відповідно до умов спірного договору, з якими відповідачка погодилася, та є такою, що відповідає вимогам ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування", якою визначено, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Крім того, пунктом 2.4 договору передбачено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, а саме: 1,00 грн - знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту та 100,00 грн - стандартний тариф комісії за управління та обслуговування кредиту.

Водночас у договорі не зазначено конкретного переліку послуг кредитодався, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачці, та за які встановлена щомісячна комісія.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі N 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Також Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (справа № 204/224/21 від 06 листопада 2023 року).

За обставинами цієї справи пунктом 2.4 договору про споживчий кредит № 204622 від 13.10.2025 встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, що суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів» і Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи наведене, суд уважає, що положення кредитного договору № 204622 від 13.10.2025 про зобов`язання позичальниці сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно є нікчемними. Відтак, позивачем у даній справі безпідставно заявлено до стягнення заборгованість по комісії на суму 501,00 грн., тому в цій частині позову слід відмовити.

Відтак, позовні вимоги ТОВ «Юніт Капітал» підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про споживчий кредит №204622 від 13.10.2025 в розмірі 10 670,70 грн., з яких: 6 945,00 грн. заборгованість за тілом кредиту 3 725,70 грн. несплачені відсотки за користування кредитом, а в решті позову слід відмовити.

Крім цього, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

В іншій справі Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

За правилами частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку із частковим задоволенням позову (95,52%), з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 543,12 грн. за подання позовної заяви до суду.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із статтею 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: - у разі задоволення позову - на відповідача; - у разі відмови в позові - на позивача; - у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідач надала заперечення проти стягнення вказаної суми, де зазначила, що враховуючи складність справи, що є малозначною, виконані адвокатом роботи, які не є складними та не потребують значних затрат часу, зміст позовної заяви, що є типовим для такого виду правовідносин, обсяг доданих документів, який не є значним, заявлені витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн. не відповідають засадам розумності та співмірності характеру наданої правової допомоги, реальності таких витрат.

На підтвердження надання правової допомоги, позивачем надано: копію договору про надання правничої допомоги №20/01/26-02 від 20.01.2026 (а.с.10-11), копію додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги від 20.04.2026 (а.с.12), копію акту прийому-передачі наданих послуг від 05.05.2026 (а.с.13), згідно якого загальна вартість витрат на правову допомогу складає 7 000 грн., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльність (а.с.14), копію довіреності від 12.02.2026 (а.с.15).

Разом з тим суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 11 171,70 грн. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.

Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19.

Крім того, суд звертає увагу на те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Наведене узгоджується з висновками викладеними в додатковій постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №910/5724/23. Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17.

Таким чином, з урахуванням наявних у справі доказів фактично понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторін, суд дійшов висновку про відшкодування судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн., шляхом їх стягнення з ОСОБА_1 .

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (ЄДРПОУ 43541163) заборгованість за договором про споживчий кредит №204622 від 13.10.2025 в розмірі 10 670 (десять тисяч шістсот сімдесят) гривень 70 копійки, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 543 (дві тисячі п`ятсот сорок три) гривні 12 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 3 500 (три тисячі п`ятсот) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. ст. 358 ЦПК України.

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», місцезнаходження за адресою: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333, код ЄДРПОУ 43541163.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повний текст судового рішення складений та підписаний 15.09.2026.

Головуючий: В. Г. Черков