Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №381/2028/26 — Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2-а/381/96/26

381/2028/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Фастів

Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Анапріюк С.П.,

з участю секретаря Куліковських А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить скасувати постанову № 1049 від 07.08.2025 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 .

Вимоги позову обґрунтовує тим, що вказаною постановою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Підставою для притягнення до відповідальності зазначено ту обставину, що позивач 02.06.2025 не прибув вчасно за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач зазначає, що повісток про виклик до ТЦК та СП він не отримував, у тому числі і тих, за неприбуття за якими його притягнуто до відповідальності. Також звертає увагу, що в оскаржуваній постанові його адреса зазначена як АДРЕСА_1 , проте він фактично проживає за адресою АДРЕСА_2 . Ця обставина підтверджується довідкою Виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області № 80 від 10.03.2026. Позивач звертає увагу, що повістки були направлені йому за зареєстрованим, а не за фактичним місцем проживання, у зв`язку із чим він не мав можливості їх отримати.

Позивач вважає, що відповідач прийняв спірну постанову з неповним з`ясуванням обставин справи, оскільки не перевірив чи вручені фактично повістки позивачу, чи надсилались вони на адресу його фактичного місця проживання.

Крім цього, зазначив, що справа про адміністративне правопорушення безпідставно розглянута без участі позивача, без наявності даних про його своєчасне сповіщення, у зв`язку із чим він не мав можливості дати пояснення, подати докази, скористатися правовою допомогою. Також зазначені позивачем у протоколі пояснення залишені без оцінки та перевірки. Копія цієї постанови також надіслана позивачу не за місцем його фактичного проживання, а за адресою, яка наразі є тимчасово окупованою територією, де позивач фактично не проживає з 2022 року.

За цих обставин вважає, що у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення.

З огляду на вказане просить визнати постанову відповідача від 07.08.2025, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності, протиправною та скасувати, закрити провадження у справі.

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 26 серпня 2026 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 15 вересня 2026 року.

Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу встановлено п`ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження 30.06.2025, про що свідчить підпис уповноваженого працівника відповідача на супровідному листі суду.

Відповідно до інформації з веб-порталу судової влади України, ухвала суду від 26 серпня 2026 про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду оприлюднена судом 27.07.2026.

Текст судової повістки, відповідно до довідки про доставку електронного документа у підсистемі «Електронний суд», надіслано відповідачу 27.08.2026 до його електронного кабінету.

Крім цього, Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 26.08.2026 витребував у відповідача матеріали, на підставі яких прийнята оскаржувана позивачем постанова.

Витребувані докази зобов`язано подати до суду в строк до 10.09.2026.

Згідно з довідкою про доставку електронного документу, 27.08.2026 ухвала суду про витребування доказів доставлена до електронного кабінету відповідача.

Відповідач виконав вимоги вказаної ухвали суду та надав до суду витребувані докази.

02.09.2026 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що ОСОБА_1 правомірно притягнутий до відповідальності з огляду на наступне.

01.08.2025 року уповноважений працівник ІНФОРМАЦІЯ_2 склав протокол № 1049 про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, за порушення вимог ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: неприбуття вчасно за повісткою до ТЦК та СП.

07.08.2025 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 прийняв постанову № 1049, якою визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (вчинено в особливий період), та застосував до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 гривень.

Представник відповідача зазначає, що постанова № 1049 від 07.08.2025 направлена ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку.

Крім цього, представник відповідача вказує, що, згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, повістка або у випадках, передбачених законодавством, інший документ про виклик або оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів може бути надіслана рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з позначками «Повістка ТЦК», «Вручити особисто».

Також вказує, що відповідно до п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є, у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку, зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних.

З огляду на це представник відповідача вважає, що ОСОБА_1 неодноразово направлялися повістки про необхідність явки до ТЦК, проте він не з`явився, про причини неявки не повідомив, будь-які документи на підтвердження поважних причин неявки не надав.

З огляду на це представник відповідача вважає, що позивач був належним чином оповіщений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому належними та допустимими доказами доведено наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Крім цього, представник відповідача просив суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат врахувати, що ця справа є справою незначної складності, розглядається у порядку спрощеного провадження, надані представником позивача докази не становлять значного обсягу, тому підготовка позову не потребує значних зусиль. Зауважує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, витраченим адвокатом часом, обсягом наданих послуг. Просить суд виходити з критерію реальності адвокатських витрат та розумності, оскільки суд не зобов`язаний присуджувати всі понесені стороною витрати. Представник відповідача зазначає суду про неспівмірність зазначеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу, оскільки він є завищеним.

08.09.2026 представник позивача подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, у якій просить суд врахувати викладені пояснення та аргументи, що зазначені у позові, а також звертає увагу на те, що надані відповідачем матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять підтвердження надсилання позивачу повісток засобами поштового зв`язку. Оскільки докази вручення позивачу повісток про виклик до ТЦК відсутні. Надана відповідачем довідка «Історія повісток» містить відомості про статуси повісток «виписане оповіщення на дату», «не знайшли» (коментар- шукали). З огляду на вказане вважає, що у діях позивача відсутній склад спірного правопорушення, оскільки позивач не був обізнаний про його виклик до ТЦК.

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 11.09.2026 відмовив у задоволені заяви представника ОСОБА_1 – адвоката Міщенка Олександра Вікторовича про участь позивача та його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Позивач у судовому засіданні підтримав вимоги позову з підстав, що у ньому зазначені та додатково повідомив суду про те, що в день складання протоколу про адміністративне правопорушення його доставили до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , де повідомили про те, що він не з`явився за повісткою, склали протокол та надали його на підпис. Повідомили про день розгляду справи. В день розгляду позивач не мав можливості з`явитися до ТЦК, оскільки майже цілий день тривала загроза балістики. Пізніше за наслідками проходження ВЛК йому було проведене оперативне втручання, у зв`язку із чим він не міг особисто піти до ТЦК та довідатись про результат розгляду справи. З цією метою до ТЦК пішла його дружина, їй повідомили про необхідність сплати штрафу, який позивач сплати. Проте пізніше, через кілька місяців його рахунки заблокували і він довідався, що була ще інша постанова, яку він оскаржує до суду та згідно з якою його притягнуто до адміністративної відповідальності через неявку за повісткою до ТЦК.

Позивач наголосив, що він жодну повістку від ТЦК не отримував. Також звернув увагу суду на те, що в серпні 2022 року він став на облік у ІНФОРМАЦІЯ_3 , надав документ про його дійсне місце проживання у АДРЕСА_2 , пройшов ВЛК. Проте відповідач в спірній постанові та протоколі, на підставі якого вона прийнята, зазначив його місце проживання на ТОТ, що не відповідає дійсності. Позивач зазначає, що повістки та всі листи відповідач безпідставно надсилав йому за адресою в Херсонській області, Скадовському районі. Вказане свідчить про неможливість отримання цієї кореспонденції позивачем.

Представник позивача – адвокат Міщенко О.В. у судовому засіданні підтримав вимоги позову з підстав, що у ньому зазначені, та просилв позов задовольнити, скасувати постанову та закрити справу. Додатково звернув увагу суду на те, що наявні у матеріалах справи відомості свідчать про те, що позивач не отримував зазначені відповідачем у спірній постанові повістки про необхідність з`явлення до ТЦК, а тому об`єктивно не міг про них знати та прибути за викликом. Уточнив, що надані відповідачем до суду докази не містять підтвердження вручення позивачу повісток, яка надсилались поштою за адресою його мешкання. Звернув увагу суду на те, що в наданій відповідачем інформації про історію повісток зазначено про вручення повісток мобільною групою, проте в інших документах та у відзиві на позов відповідач зазначає про надсилання повісток засобами поштового зв`язку. Ця інформація є суперечливою.

Крім цього, представник позивача пояснив наявність у його клієнта життєвих обставин, які об`єктивно йому перешкодили раніше та своєчасно довідатись про існування такої постанови відповідача.

Представник позивача зазначив, що оскільки позивач не отримував повістки про виклик до ТЦК, не був повідомлений про необхідність такої явки, відомості про вручення позивачу повісток відповідач не надав та не підтвердив це своє твердження, тому позивач не вчиняв адміністративне правопорушення, за яке до нього застосоване стягнення. Отже, постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки позивач не скоїв правопорушення.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення тексту повістки до його електронного кабінету, про що свідчать відомості довідки про доставку електронного листа; а також підпис уповноваженої особи відповідача на розписці про вручення повістки. Крім цього, про його належне повідомлення свідчать відомості веб-порталу судової влади України про оприлюднення судом 11.06.2026 ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. У поданому до суду відзиві на позовну заяву висловив прохання розглядати справу за його відсутності.

Особливості повідомлення учасників справи у цій категорії справ визначено статтею 268 КАС України.

Відповідно до ч. 1 цієї статті, учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Згідно із ч. 3 вказаної статті, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на вказане суд вважає можливим здійснити розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з`явилися.

З`ясувавши обставини, дослідивши докази, якими обґрунтовуються вимоги позову, суд встановив таке.

Відповідно до відомостей довідки голови вуличного комітету № 80 від 10.03.2026, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з відомостями довідки голови вуличного комітету № 139 від 10.04.2026, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 з березня 2022 року по теперішній час.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення №1049 від 01.08.2025, складеним помічником начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 , 01.08.2025 о 10 годині 50 хвилин у ІНФОРМАЦІЯ_6 встановлено порушення ОСОБА_1 вимог ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 за повісткою № 3744338 від 02.06.2025 та за повісткою № 2464174. Правопорушення вчинене в особливий період, відповідальність передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

В протоколі зазначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10 годині 00 хвилин 07.08.2025 в приміщені ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_3 , кабінет 4.

Протокол містить пояснення позивача, в яких він зазначив: «Не з`явився за повістко, оскільки не знав».

Другий примірник протоколу від 01.08.2025 у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 отримав 01.08.2025.

На підставі вказаного протоколу 07.08.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_5 полковником ОСОБА_4 прийняв постанову № 1049, за змістом якої 07.08.2025 о 10 годині 00 хвилин установлено адміністративне правопорушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене ОСОБА_1 , а саме: не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 за повісткою № 3744338 та за повісткою № 2464174.

Враховуючи, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, цією постановою його визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн.

Копія постанови від 07.08.2025 року направлена поштовою кореспонденцією вих №5/391 від 08.08.2025.

Відповідно до листа № 5/402 від 27.01.2026, ІНФОРМАЦІЯ_7 направив Управлінню забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за адресою 65007, м. Одеса, Богдана Хмельницького, 34, постанову про адміністративне правопорушення № 1049 від 07.08.2025 з проханням скерувати за належністю до відповідного відділу ДВС та відкрити виконавче провадження відносно правопорушника ОСОБА_1 для примусового виконання і стягнення штрафу відповідно до вимог статті 308 КУпАП у подвійному розмірі в сумі 34000,00 грн на користь держави. Одночасно з відкриттям виконавчого провадження висловлено прохання накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження з метою подальшої реалізації для погашення суми боргу перед державою. Також розглянути питання та винести відносно правопорушника постанову про заборону виїзду за кордон.

ОСОБА_1 надіслано копію вказаного листа за адресою АДРЕСА_4 .

Згідно з військово-обліковим документом, який сформований 07.04.2026 у застосунку «Резерв+», позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 , позивач має статус «придатний», дата ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_8 , дата уточнення даних 28.05.2024, тип відстрочки «бронювання», відстрочка до 29.12.2026, адреса проживання АДРЕСА_2 .

Також суд дослідив матеріали справи № 1049 про адміністративне правопорушення, вчинене ОСОБА_1 за ознаками частини 3 ст. 210-1КУПАП, наданої відповідачем на виконання ухвали суду про витребування доказів.

Згідно з відомостями довідки «Історія повісток», спосіб доставки обох повісток (№ 3744338 від 02.06.2025 та № 2464274 від 14.02.2025) визначено як «Мобільна група установи», статусу документів: повістка № 2464274 від 14.02.2025: статус «5.5. Не знайшли»; повістка № 3744338 від 02.06.2025: статус «3. Виписане оповіщення на дату».

Згідно з обліковою карткою до військового квитка (тимчасового посвідчення) серії № 939, позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 , взятий на військовий облік 23.08.2022, адреса його місця реєстрації: АДРЕСА_1 , з приміткою: абзац 3 п. 1 ч. 1 ст. 37 як особа, яка прибула з іншої місцевості (адміністративно-територіальної одиниці) України або з-за кордону на нове місце проживання.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон №3543-XII), Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядок №560).

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Поняття адміністративного правопорушення викладено в частині першій статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Згідно із ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Особливості накладення стягнення при розгляді справ без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.

Згідно із ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період (порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку), тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із ч. 1 ст. 22 Закону №3543-XII громадяни зобов`язані:

з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;

проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

Згідно із ч. 10 ст. 1 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;

прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Резервісти зобов`язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.

Частиною 11 ст. 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», передбачено, що призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Відповідно до п. 28 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року (далі – Порядок № 560), виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).

Згідно із до п. 30-2 Порядку № 560, повістки, сформовані за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, можуть централізовано друкуватися і надсилатися військовозобов`язаним та резервістам засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 30-3 Порядку № 590, у разі надсилання повістки, сформованої за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення, на такому відправленні повинні зазначатися штриховий кодовий ідентифікатор оператора поштового зв`язку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), адреса громадянина, якому надсилається повістка. В описі вкладення зазначається інформація про найменування поштового відправлення, власне ім`я та по батькові (за наявності), адреса громадянина, якому надсилається поштове відправлення, найменування вкладення із кількістю аркушів, власне ім`я та прізвище керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу, інформація про дату накладення кваліфікованого електронного підпису.

Згідно із п.34 Порядку № 590, централізований друк повісток, які сформовані за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, та направлення їх військовозобов`язаним та резервістам засобами поштового зв`язку здійснюються Міноборони або державними підприємствами, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (в поліграфічній галузі), на підставі відповідних договорів, укладених між Міноборони, призначеним оператором поштового зв`язку та/або державними підприємствами, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (в поліграфічній галузі).

Відповідно до п. 41 Порядку № 590, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є, у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку :

1)день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

2)день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

3)день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Висновки суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків.

У межах розгляду цієї справи суду належить здійснити перевірку постанови відповідача як рішення суб`єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності на предмет його відповідності вимогам законності, верховенства права, правам, свободам та законним інтересам осіб, вимогам розумності, добросовісності, безсторонності (неупередженості).

Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях чи бездіяльності відповідного складу правопорушення.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.09.2019 у справі №285/1535/15, який на підставі ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, адміністративне правопорушення – це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Статтею 284 КУпАП регламентовано, що одним з можливих наслідків розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення є притягнення особи до адміністративної відповідальності шляхом винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.

При цьому суд бере до уваги, що винесення постанови про накладення адміністративного стягнення є одним з найсуворіших наслідків вирішення справи про адміністративне правопорушення, оскільки внаслідок накладення стягнення особа зазнає негативних наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру, що безумовно призводить до втручання у сферу її особистих прав, свобод та законних інтересів. Внаслідок цього рішення суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності має бути достатнім чином обґрунтованим для забезпечення правомірності та пропорційності втручання у сферу особистих прав особи, якого вона зазнає внаслідок накладення на неї стягнення.

З огляду на це притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути правомірним результатом розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення, якщо орган, який ухвалює відповідне рішення, у встановленому законодавством порядку шляхом дослідження належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів встановить факт вчинення діяння, яке, відповідно до чинного законодавства, містить ознаки складу адміністративного правопорушення, а також вину особи у вчиненні такого діяння.

Враховуючи те, що починаючи з 24.02.2022 та станом на день розгляду справи судом в Україні триває введений та продовжений відповідними Указами Президента України воєнний стан та згідно з Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX триває оголошене проведення загальної мобілізації, суд констатує, що на час виникнення спірних правовідносин діяв особливий період.

Перевіряючи доводи позовної заяви, суд зазначає, що диспозиція ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачає порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Зазначена норма є бланкетною, тобто під час її застосування необхідно також застосовувати законодавчі акти, які визначають ці правила.

В оспорюваній постанові відповідача наявне посилання на ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яку за висновком відповідача порушив позивач, із зазначенням того, що ОСОБА_1 не прибув вчасно за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У контексті зазначеного суд бере до уваги таке.

У рішенні від 25.07.2000 у справі «Маттоціа проти Італії» Європейський суд зазначив, що обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

З огляду на зміст оскаржуваної постанови відповідача суд констатує, що вона містить достатньо чітке та зрозуміле формулювання обвинувачення стосовно вчиненого позивачем правопорушення.

Таке формулювання є важливою умовою справедливого та об`єктивного розгляду справи, є необхідним для реалізації права на захист, про що неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.

Перевіряючи наявність у діях позивача складу правопорушення, яке виявлене уповноваженими особами відповідача та зазначене у протоколі про адміністративне правопорушення, на підставі якого прийнята оспорювана постанова, суд бере до уваги таке.

З матеріалів справи суд встановив, що 07.08.2026 тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 розглянув матеріали справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 та виніс постанову № 1049, якою застосував до позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Зі змістом указаної постанови суд встановив, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 уповноважена особа відповідача встановила, що він не прибув вчасно за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Керуючись ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, ст. 38 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», відповідач дійшов висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Під час розгляду справи суд встановив, що, згідно з обліковою карткою до військового квитка (тимчасового посвідчення) серії № 939, позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 , взятий на військовий облік 23.08.2022, адреса його місця реєстрації: АДРЕСА_1 , з приміткою: абзац 3 п. 1 ч. 1 ст. 37 як особа, яка прибула з іншої місцевості (адміністративно-територіальної одиниці) України або з-за кордону на нове місце проживання.

Згідно з військово-обліковим документом, який сформований 07.04.2026 у застосунку «Резерв+», позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 , позивач має статус «придатний», дата ВЛК 20.02.2026, дата уточнення даних 28.05.2024, тип відстрочки «бронювання», відстрочка до 29.12.2026, адреса проживання АДРЕСА_2 .

У судовому засіданні представник позивача та позивач пояснили, що позивач не проживає за адресою місця своєї реєстрації, оскільки ця територія з 2022 року є тимчасово окупованою територією. Натомість ще до повномасштабного вторгнення позивач переїхав на фактичне проживання до Фастівського району і з 2022 року поживає у АДРЕСА_2 . Про вказану обставину позивач повідомив посадових осіб у серпні 2022 року під час проходження ним ВЛК та постановлення на облік у відповідача.

Також у судовому засіданні позивач повідомив суду, що і в протоколі про адміністративне правопорушення і в оспорюваній постанові, а також у супровідних листах про її направлення на виконання відповідач безпідставно зазначає про надсилання цих документів за адресою місця реєстрації позивача у Херсонській області в той час, коли у нього з 2022 року наявна підтверджена інформація про фактичне місце проживання позивача у м. Фастові.

Суд враховує, що ч. 1 ст. 22 Закону №3543-XII передбачено обов`язок громадян з`являтись за викликом до ТЦК, надавати в установленому порядку під час мобілізації майно, власниками якого вони є, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України – за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

Однак, суд відзначає, що докази на підтвердження відомостей про вручення позивачу повістки про його виклик до ТЦК, що є обов`язковою передумовою притягнення його до відповідальності за нез`явлення за викликом, свідчать про те, що відповідач оформлював всю кореспонденцію на адресу реєстрації позивача, яка знаходиться на ТОТ.

Крім цього, матеріали наданої відповідачем справи про адміністративне правопорушення не містять підтвердження того, що відповідач у визначений законом спосіб сформував відповідні повістки про виклик позивача до ТЦК та надіслав їх засобами поштового зв`язку.

З системного аналізу наданих відповідачем матеріалів адміністративної справи суд висновує, що надані відповідачем матеріали не містять доказів надсилання позивачу повісток поштою. Також матеріали справи не містять доказів вручення повістки позивачу особисто (ні підпису про отримання, ні відеозапису вручення чи ознайомлення зі змістом повістки, ні відеозапису відмови від її отримання).

Надана відповідачем інформація про історію повісток містить такі примітки щодо повістки № 2464274 від 14.02.2025: статус «5.5. Не знайшли»; повістка № 3744338 від 02.06.2025: статус «3. Виписане оповіщення на дату».

Ці статуси не підтверджують вручення повістки, а свідчать про безрезультатність спроби відшукати позивача для оповіщення, що ставить під сумнів твердження відповідача про те, що позивач за вказаними повістками до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з`явився, про причини своєї неявки не повідомив.

Щодо повістки № 3744338 статус «виписане оповіщення на дату» означає лише формування документа в системі, а не факт його вручення позивачу чи підтвердження спроби вручення.

Суд наголошує, що адреса реєстрації місця проживання для цілей військового обліку вважається дійсною/актуальною за умови відсутності повідомлення позивача про її зміну.

Проте суд встановив, що у відомостях про облікові дані позивача, зокрема у застосунку «Резерв+» міститься інформація про уточнення даних позивачем у 2024 році із зазначенням адреси його проживання у м. Фастові Київської області.

Докази надсилання повісток, за нез`явлення за якими позивач притягнути до адміністративної відповідальності оскаржуваною постановою, відповідач суду не надав, документи, які б підтвердили цю обставину у матеріалах справи відсутні. Навпаки наявні у справі докази достатньо засвідчують, що все листування з позивачем відповідач здійснював за адресою його реєстрації в Херсонській області, яка з 2022 року є тимчасово окупованою територією.

Також у матеріалах справи відсутні докази формування повісток про виклик позивача.

Враховуючи встановлені обставини, суд констатує, що у спірних правовідносинах позивач не може вважатись та не є належно оповіщеним про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Протилежні твердження відповідача є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Суд бере до уваги, що протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиним та достатнім доказом вчинення правопорушення.

Водночас відповідач не надав суду доказів, на підставі яких він достовірно встановив порушення позивачем правил військового обліку і такі дії належить кваліфікувати за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідно до приписів чинного законодавства матеріали справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у цьому випадку повинні містити достатню сукупність належних, допустимих, достовірних доказів, на підставі яких він достовірно встановив порушення позивачем правил військового обліку.

При цьому, з огляду на презумпцію протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, що закріплена у ч. 2 ст. 77 КАС України, обов`язок доведення вчинення особою відповідного правопорушення, а отже і обов`язок доведення правомірності власного рішення, покладається саме на суб`єкта владних повноважень.

Однак, зі змісту доказів, що наявні у матеріалах справи, неможливо встановити та дійти обґрунтованого висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого цими статтями.

За цих обставин суд висновує, що в межах цієї справи відповідач не надав доказів на підтвердження правомірності свого рішення, а суд із наявних у справі матеріалів не встановив обставин, які б свідчили про це.

Суд наголошує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З наведеної норми слідує, що під час прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення, суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

З огляду на це суд відзначає, що відповідач не виконав обов`язок доказування, який на нього покладено згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, та відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі, що не виконано відповідачем.

За таких обставин суд висновує, що відповідач не довів наявність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності та, відповідно, правомірність спірної постанови.

Відповідач не надав суду доказів на спростування цього аргументу позивача та доказів, які б свідчили про зворотне.

В силу презумпції невинуватості всі сумніви тлумачаться судом на користь позиції позивача, який у спірних правовідносинах очевидно є слабкою стороною, яка має обмеження в можливостях збирати докази.

При цьому суд зазначає, що процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про такі адміністративні правопорушення: порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття військово-облікових документів чи втрата їх з необережності (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України), врегульовано Інструкцією зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженою наказом Міністерства оборони України № 3 від 01.01.2024, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 05.01.2024 за № 36/41381 (далі - Інструкція).

Тобто, законодавцем імперативно визначено чітку та послідовну процедуру розгляду справ про адміністративне правопорушення, порушення якої є підставою для визнання дій суб`єкта владних повноважень неправомірними, а відтак й для скасування його рішення про притягнення до відповідальності.

Вказані положення не є формальною вимогою, це важлива законодавча гарантія об`єктивного та справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, надана, зокрема, військовозобов`язаному для захисту свої прав та інтересів від безпідставного притягнення до відповідальності.

З огляду на це суд висновує, що начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 полковник ОСОБА_2 під час розгляду справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача не забезпечив дотримання його прав як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, щодо індивідуалізації відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Отже, в межах розгляду цієї справи за результатами перевірки рішення суб`єкта владних повноважень про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП суд встановив необґрунтованість та неправомірність такого рішення.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Аналізуючи всі доводи позовної заяви, колегія суддів також бере до уваги висновок ЄСПЛ, викладений у рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у цій справі.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Підсумовуючи усе викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання спірної постанови протиправною та її скасування із закриттям справи про адміністративне правопорушення.

Отже, позов у цій справі підлягає задоволенню повністю.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Проте, згідно із Законом України «Про судовий збір» ставка судового збору у цій справі становить 665,60 грн.

Зважаючи на результат розгляду справи, ці судові витрати в розмірі 605,60 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Крім цього, 605,60 грн підлягають поверненню позивачу як надміру сплачені.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач у позовній заяві зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження заявлених витрат на правничу допомогу до позовної заяви надано документи щодо наданої правничої допомоги.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу та, розподіляючи вказані витрати між сторонами у справі, суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу суд враховує, що при визначенні суми відшкодування суд виходить із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір ? обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічні висновки висловлені Верховним судом у постановах від 20 лютого 2024 року у справі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у справі № 910/11903/23 та від 23.04.2025 року у справі № 638/13336/21.

Надавши оцінку понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши складність справи, ціну позову, а також те, що процесуальний закон передбачає розгляд такої справи у порядку спрощеного провадження, за предметом спору та характером спірних правовідносин, правовим регулюванням ця справа є справою незначної складності; врахувавши характер послуг, а також необхідність дотримання критерію пропорційності, розумності та справедливості, дійсності та необхідності, суд дійшов висновку, що розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.

Також суд враховує, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Водночас відповідач виконав вказаний обов`язок.

Отже, відповідно до приписів ст. 11, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, пропорційною до розміру задоволених витрат є розмір правничої допомоги у сумі 3000,00 грн (100% задоволених вимог позову).

Керуючись ст. 241-247, 250, 286 КАС України, суд

Підсумовуючи усе викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позову.

Зважаючи на результат вирішення справи, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 241-247, 250, 286 КАС України, суд

вирішив:

Задовольнити повністю адміністративний позов.

Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1049 від 07.08.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Закрити справу про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Повернути ОСОБА_1 надміру сплачений ним судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок згідно з платіжною інструкцією № 2.587354617.1 від 23.03.2026 року, отримувач коштів ГУК у Київ.обл/Фастівська міс/22030101, код отримувача (ЄДРПОУ) 37955989, банк отримувача: Казначейство України, код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA 878999980313191206000010854.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження – з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , адреса фактичного проживання (за твердженням позивача): АДРЕСА_2 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_9 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місце знаходження: АДРЕСА_3 .

Повне судове рішення складене та проголошене 15.09.2026 року.

Головуюча суддя Сніжана АНАПРІЮК