Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №381/1859/26 — Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/1896/26

381/1859/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Соловей Г.В.,

з участю секретаря Гапонюк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Фастів Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами, -

ВСТАНОВИВ:

30.03.2026 року позивач ТзОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернулися до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що на протязі 2020 року між ТзОВ «Інфінанс», ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та ОСОБА_1 було укладено кредитні договори, відповідно до умов яких Товариствами надано відповідачу кредитні кошти. В свою чергу, позичальник зобов`язалася повернути кредити, сплатити проценти за користування ними. На підставі укладених договорів відступлення прав вимоги, ТзОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» прийняло право вимоги до боржників, вказаними в реєстрі боржників, зокрема і до відповідача за кредитними договорами. Як зазначив представник позивача в позовній заяві, відповідач кредитні кошти за Договорами у повному обсязі не повернула, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість за договорами кредиту в загальному розмірі 146659,40 грн. та судові витрати по справі.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03.04.2026 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання.

28.05.2026 року через підсистему «Електронний суд» відповідач надіслала відзив на позовну заяву в якому позовні вимоги не визнає в частині стягнення нарахованих процентів, пені та штрафів, а також заперечує щодо заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на те, що позивачем під час розрахунку заборгованості не було враховано, що відповідач є військовослужбовцем Збройних Сил України. Таким чином, нарахування позивачем будь-яких відсотків за користування кредитом, неустойки та інших фінансових санкцій за період, коли відповідач набула статусу військовослужбовця, є прямим порушенням вимог чинного законодавства. Стосовно витрат на правову допомогу в розмірі 25000,00 грн, вважає таку суму вочевидь завищеною, необґрунтованою та неспівмірною зі складністю справи і обсягом фактично наданих адвокатом послуг.

01.06.2026 року через підсистему «Електронний суд» представник позивача надіслала відповідь на відзив в якому зазначила, що на момент укладення кредитного договору відповідач не набула статусу військовослужбовця і на неїо не розповсюджувались пільги відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, нарахування відсотків здійснювалось до набуття відповідачем статусу військовослужбовця. Заперечення відповідача, стосовно витрат на правову допомогу, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та є лише особистою думкою відповідача. Отже, такі твердження є припущеннями.

В судове засідання представник позивача не з`явилася, на адресу суду надіслали заяву в якій позовні вимоги підтримали в повному обсязі, справу просили розглянути у відсутність їх представника.

В судове засідання відповідач не з`явилася, повідомлялася вчасно та належним чином про час і місце розгляду справи, зокрема і шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному сайті Фастівського міськрайонного суду Київської області, причини неявки суду не відомі, заяв чи клопотань про розгляд справи в її відсутність до суду не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.

При розгляді справи судом встановлено, що 17.12.2020 року між ТзОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 555136424604.

Відповідно до п. 1.1 Договору, позикодавець надає позичальнику на умовах строковості, зворотності, платності грошові кошти на суму у загальному розмірі 4100.00 грн, на строк 30 календарних днів під 730.00 % річних, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві позику та сплатити зазначені проценти. Договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим Договором.

Договір підписано електронним підписом позичальника одноразовим ідентифікатором 7298.

Сторони погодили тип процентної ставки - фіксована. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить вiд фактичного виконання Позичальником умов договору та становить: знижена процентна ставка становить 730.00 річних від суми Позики у межах строку надання Позики, зазначеного в пункті 1.1 цього Договору, якщо в цей строк Споживач здійснить повне погашення заборгованостi або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днiв, що слідують за датою закінчення такого строку. Стандартна процента ставка становить 850.00 річних від суми Позики, якщо Позичальник не виконав умови зазначенi в пп.1.1.1.1 Договору для застосування зниженої процентної ставки (п. 1.1.1 Договору).

Згідно п. 2.1 Договору, позика надається позичальнику шляхом перерахування позикодавцем позики на банківський картковий рахунок позичальника за реквізитами його банківської платіжної картки, зазначений у реєстраційної анкеті клієнта позичальника у системі «Loany» на сайті системи www.loany.com.ua .

14.12.2020 року між ТзОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір надання позики № 0933489995/4. Договір підписано електронним підписом позичальника одноразовим ідентифікатором 5g8v5j.

Відповідно до умов Договору, розмір кредиту 9 000 грн,?строк користування кредитом 19 днів,?строк дії Договору 3 роки.? Відсоткова ставка 1,75% за один день користування кредитом, застосовується за умови належного виконання умов? Договору та відсутності Пролонгації. Річна відсоткова ставка 638,75%, застосовується за умови належного виконання умов Договору та відсутності? Пролонгації.

Факт укладання кредитних договорів та отримання кредитних коштів відповідачем не заперечується.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Електронні правочини оформляються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Згідно статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7,12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Норми ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису, визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

11.02.2022 було укладено договір № 11-02/22 відповідно до якого ТОВ "ІНФІНАНС" відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0933489995/4.

10.01.2023 було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0933489995/4.

28.08.2025 було укладено договір № 28-08/25 відповідно до якого ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 0933489995/4. Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 0933489995/4.

18.12.2023 було укладено договір № 18/12-2023 відповідно до якого ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 555136424604. Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 555136424604.

Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» перейшли всі права первісного кредитора у зобов`язаннях за договорами кредиту № 555136424604 та № 0933489995/4.

Як зазначив в позовній заяві представник позивача, у порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаними договорами належним чином не виконала, у зв`язку з чим заборгованість за кредитним договором № 0933489995/4 становить 342585,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом (тіло кредиту) – 9000,00 грн, заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 333585,00 грн. Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності просять стягнути заборгованість у розмірі 139725,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом (тіло кредиту) – 9000,00 грн, заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 130725,00 грн. За кредитним договором № 555136424604 становить 6934,40 грн, з яких: заборгованість за кредитом (тіло кредиту) – 4100,00 грн, заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 2834,40 грн.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 463/5896/14-ц зроблено висновок, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним договором.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу. Одночасно, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У постанові від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18 Верховний Суд зазначив, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими.

Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитними договорами за тілом кредитів підлягають задоволенню.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за договором позики № 555136424604 в розмірі 2834,40 грн та № 0933489995/4 в розмірі 130725,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст.1048 та ч. 1 ст.1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року по справі 310/11534/13-ц, від 04.червня 2013 року по справі 916/190/18, від 08 листопада 2019 року по справі 127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року по справі 536/1841/15-ц, від 26 січня 2021 року по справі 522/1528/15-ц.

Таким чином, позивач відповідно до ст.1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Позивач, пред`являючи позов, крім заборгованості за основною сумою боргу, просив стягнути з відповідача відсотки за користування за договором позики № 555136424604 в розмірі 2834,40 грн та № 0933489995/4 в розмірі 130725,00 грн, які нараховані за межами строку дії договорів.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе стягнути з відповідача заборгованість за відсотками за користування кредитом, які були нараховані в межах строку кредитування, згідно: з Додатком № 1 до Договору позики № 555136424604, а саме в розмірі 2460,00 грн та за договором позики № 0933489995/4 в розмірі 2992,50 грн (9000х19х1.75 %).

Оскільки решта сум заборгованості за відсотками за кредитами нарахована після спливу визначених договором строку кредитування, у цій частині суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Що стосується посилання відповідача на застосування в даній справі п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Так, в статтях 1, 2 даного Закону закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей за якими - військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Особливий період відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного станув Україні» та Закону України «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні 24.02.2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та на момент ухвалення рішення продовжує діяти.

Статтю 14 Закону України «Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було доповнено підп. 3 п. 4 ч. 15 відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20.05.2014 року № 1275-VІІ.

Пункт 3 Прикінцевих положень зазначеного Закону передбачено поширення дії, зокрема, підп. 3 п. 4 розділу І цього Закону на військовослужбовців із початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Верховний Суд у постанові від 15.07.2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) виклав висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені п. 15 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02.09.2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

Як вбачається з копії довідки від 16.06.2026 року № 2670/2153, ОСОБА_1 дійсно перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 . Період з якого перебуває на військовій службі не вказано.

Відповідно до Витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 09.05.2026 року № 134, ОСОБА_1 прибула у службове відрядження з метою виконання службового завдання ІНФОРМАЦІЯ_1 , пункт дислокації «Зона виконання бойових (спеціальних) завдань з 09 травня 2026 року.

Таким чином, відповідачем не надано доказів того, що вона на момент укладення кредитних договорів набула статусу військовослужбовця і на неї розповсюджувались пільги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Врахувавши вищевикладене, суд приходить до висновку, що доводи відповідача про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є безпідставними.

Згідно з вимогами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК).

За таких обставин, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені при розгляді справи, суд приходить до висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, з відповідача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 336,79 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 грн, суд приходить до наступного.

Як встановлено, загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс складає 25000 гривень.

Статтею 133 ЦПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі№751/3840/15-ц від 20.09.2018суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав суду договір №02-07/2024 про надання правової допомоги від 02.07.2024, укладений між Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» та ТОВ «Факторинг Партнерс»; заявка на надання юридичної допомоги №553 від 02.02.2026 вартістю 25000 грн. 00 коп.; витяг з акту №29 про надання юридичної допомоги від 27.02.2026, відповідно до якого 2 години витрачено на надання усної консультації з вивченням документів, що коштує 4000 грн, 6 години витрачено для складання позовної заяви, що коштує 18000 грн, 1 година витрачено на вивчення документації клієнта з посиланням на нормативно-правові акти та підготовкою аналітичної довідки щодо судової практики, що коштує 3000,00 грн.

Суд зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18.

Втручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторониможливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам.

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах)задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим(остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10.01.2020, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2010, №37246/04).

Перевіривши зміст наданих документів, суд зазначає, що заявлені до стягнення судові витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 25000 грн. є неспівмірними зі складністю цивільної справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, оскільки складання позовної заяви не потребувало аналізу великої кількості документів, а у справах даної категорії наявна усталена судова практика, адвокат не вивчав додаткові джерела права, законодавства, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежна сторона у справі обґрунтовує свої заперечення, тобто, надання правничої допомоги ТОВ «Факторинг Партнерс» адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» в даній справі зводилося до складання позовної заяви.

Враховуючи предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 2000 грн.

Керуючись ст. 4,11,12,13,76-81,89,141,263,265,268 ЦПК України, на підставі ст.526,610,611,625,1049,1054 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідент.номер – НОМЕР_3 , зареєстр.: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», код ЄДРПОУ 42640371, місцезнах.: м. Київ, вул. Гедройця Єжи, 6, офіс 521 заборгованість в загальному розмірі 18552,50 грн, що складається з заборгованості за кредитним договором № 555136424604 від 17.12.2020 року у розмірі 6560,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом (тіло кредиту) – 4100,00 грн, заборгованість за відсотками - 2460,00 грн, за кредитним договором № 0933489995/4 від 14.12.2020 року у розмірі 11992,50 грн, з яких: заборгованість за кредитом (тіло кредиту) – 9000,00 грн, заборгованість за відсотками - 2992,50 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 336,79 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Г.В. Соловей