Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №671/1228/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 671/1228/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Андрущенко О.Ю.

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

15 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 02 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив скасувати постанову серії АВ №00011085 від 03 червня 2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 51 000 грн.

Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 02 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач, зокрема, зазначає, що 28 квітня 2026 року транспортний засіб здійснював один рейс за одним спеціальним дозволом, з одним і тим самим вантажем, а тому фіксація перевищення габаритно-вагових параметрів декількома автоматичними пунктами на маршруті не свідчить про вчинення декількох самостійних правопорушень. На переконання апелянта, такі дії мають характер триваючого правопорушення, а повторне притягнення його до адміністративної відповідальності суперечить статті 61 Конституції України.

Також апелянт посилається на наявність спеціального дозволу №2026-13856801-1480 НГ від 28 квітня 2026 року, яким було дозволено рух транспортного засобу з максимальною загальною масою 52 т, та вважає безпідставним визначення відповідачем відсотка перевищення виходячи із загального нормативного показника 40 т.

У відзиві на апеляційну скаргу Державна служба України з безпеки на транспорті заперечує проти її задоволення, зазначаючи, що кожний зафіксований автоматичним пунктом факт руху транспортного засобу з перевищенням установлених законодавством габаритно-вагових норм є окремим закінченим адміністративним правопорушенням. Відповідач також вказує, що спеціальний дозвіл не змінює нормативних вагових параметрів, установлених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, а лише надає право на конкретний проїзд за умови дотримання параметрів, визначених таким дозволом.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що постановою Державної служби України з безпеки на транспорті серії АВ №00011085 від 03 червня 2026 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 132-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 51 000 грн.

Підставою для винесення постанови стали результати автоматичної фіксації 28 квітня 2026 року о 22 год. 40 хв. на автомобільній дорозі Н-31, км 122+000, Полтавська область, руху транспортного засобу MAN TGX 33.580, державний номерний знак НОМЕР_1.

Автоматичним пунктом WIM8 WAGA-WIM35, заводський №2, з урахуванням установленої похибки визначено загальну масу транспортного засобу 59,76 т, що відповідачем кваліфіковано як перевищення нормативного показника 40 т на 19,76 т, або на 49,4%.

Крім того, зафіксовано перевищення нормативного навантаження на здвоєні осі на 22,463%, на строєні осі на 8,850% та габариту за висотою на 5,550%.

Матеріалами справи також підтверджено, що на момент автоматичної фіксації був чинним спеціальний дозвіл №2026-13856801-1480 НГ від 28 квітня 2026 року, виданий на один проїзд у період з 28 квітня 2026 року по 03 травня 2026 року за визначеним маршрутом. Дозволом встановлено, зокрема, максимальну загальну масу транспортного засобу 52 т, висоту 4,5 м, ширину 3,5 м, довжину 24 м та максимальне навантаження на вісь 11,5 т.

Факт руху транспортного засобу за маршрутом, охопленим указаним дозволом, відповідачем не заперечується.

Разом із тим фактична загальна маса транспортного засобу після врахування нормативно допустимої похибки становила 59,76 т, тобто на 7,76 т перевищувала максимальну загальну масу 52 т, на яку було надано спеціальний дозвіл.

Щодо правового значення спеціального дозволу та бази визначення відсотка перевищення.

Відповідно до частини другої статті 132-1 КУпАП відповідальність встановлена за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами.

Розмір адміністративного стягнення диференційований законодавцем залежно від ступеня перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм, зокрема перевищення понад 30 відсотків тягне за собою накладення штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Нормативні вагові та габаритні параметри транспортних засобів встановлені пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року №30.

Системний аналіз наведеного нормативного регулювання свідчить, що необхідно розмежовувати нормативний габаритно-ваговий параметр, установлений законодавством, та індивідуально дозволений параметр, визначений спеціальним дозволом на конкретний проїзд.

Видача спеціального дозволу не змінює нормативних габаритно-вагових параметрів, установлених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, та не встановлює для відповідного транспортного засобу нову нормативну вагу.

Такий дозвіл є індивідуальним актом, яким за визначених у ньому умов допускається конкретний проїзд транспортного засобу з параметрами, що перевищують загальні нормативні показники.

Саме тому наявність дозволу усуває протиправність руху понад загальні нормативні параметри лише тією мірою, якою фактичне перевезення відповідає параметрам та іншим умовам виданого дозволу.

Натомість у разі виходу фактичних параметрів перевезення за межі параметрів, погоджених та зазначених у спеціальному дозволі, конкретний рух у такому вигляді не охоплюється наданим державою індивідуальним дозволом.

Колегія суддів звертає увагу, що частина друга статті 132-1 КУпАП пов`язує розмір санкції саме з відсотком перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм, а не з відсотком перевищення параметрів, указаних в індивідуальному дозволі.

Норм и КУпАП, Правил дорожнього руху, Правил №30 та Порядку здійснення габаритно-вагового контролю №879 не містять положення, за яким параметри, визначені спеціальним дозволом, у разі їх недотримання стають новою базою для визначення процентного перевищення, від якого залежить розмір адміністративного стягнення за частиною другою статті 132-1 КУпАП.

Отже, довід апелянта про необхідність визначення відсотка перевищення виходячи з різниці між фактичною масою 59,76 т та дозволеною спеціальним дозволом масою 52 т ґрунтується на ототожненні двох різних за своєю правовою природою категорій - установленої законодавством вагової норми та індивідуально дозволеного відхилення від неї.

Спеціальний дозвіл на рух із загальною масою до 52 т не означає, що встановлена законодавством нормативна маса транспортного засобу для цілей застосування частини другої статті 132-1 КУпАП змінилася з 40 т на 52 т.

За умови дотримання параметрів дозволу рух із такою масою є правомірним унаслідок застосування передбаченого законом спеціального дозвільного режиму. Проте фактичний рух транспортного засобу із загальною масою 59,76 т не відповідав параметрам, щодо яких державою було погоджено та дозволено такий проїзд.

За цих обставин підстав для використання 52 т як нормативної бази при визначенні відсотка перевищення колегія суддів не вбачає.

Відповідно, визначення відповідачем перевищення загальної маси виходячи з нормативного показника 40 т: 59,76 т – 40 т = 19,76 т, що становить: 19,76 / 40 ? 100 = 49,4%, відповідає нормативній конструкції частини другої статті 132-1 КУпАП.

Колегія суддів також враховує правовий підхід, викладений Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові у справі №671/1110/26.

У зазначеній справі суд апеляційної інстанції розглядав аналогічне за своєю правовою природою питання щодо співвідношення нормативних вагових параметрів та параметрів, зазначених у спеціальному дозволі. Суд виходив із того, що після встановлення фактичних параметрів транспортного засобу, які перевищували параметри, на які було надано дозвіл, відповідне перевезення не охоплювалося межами виданого дозволу, а наявність такого дозволу не була підставою для визначення відсотка перевищення від установленої ним індивідуальної маси замість нормативного показника, визначеного законодавством.

Колегія суддів погоджується із таким підходом, оскільки він відповідає розмежуванню загальної нормативної габаритно-вагової норми та спеціального дозволу як індивідуального винятку з установленого режиму руху.

При цьому доводи про те, що спеціальний дозвіл повинен враховуватися як нова база розрахунку штрафу, не узгоджуються також із метою габаритно-вагового регулювання.

Надання дозволу на конкретний проїзд транспортного засобу із підвищеними параметрами здійснюється з урахуванням визначеного маршруту та погоджених умов такого руху. Видача дозволу на рух транспортного засобу масою 52 т не означає надання дозволу на рух транспортного засобу масою 59,76 т.

Фактичне навантаження транспортного засобу на дорожнє покриття та інші об`єкти дорожньої інфраструктури не змінюється залежно від самого факту наявності документа про дозвіл. Вирішальним є дотримання саме тих параметрів, з урахуванням яких відповідний рух був дозволений.

Колегія суддів усвідомлює, що така нормативна конструкція може призводити до істотної різниці між правовими наслідками руху в межах параметрів дозволу та руху з їх перевищенням. Однак сама по собі ця обставина не дає суду повноважень встановлювати інший, прямо не передбачений законом спосіб визначення відсотка перевищення шляхом використання індивідуального параметра дозволу як нормативної бази адміністративної відповідальності.

Встановлення виду адміністративного правопорушення, його кількісних критеріїв та розміру санкції належить до повноважень законодавця.

Щодо доводів про повторне притягнення до адміністративної відповідальності

Матеріалами справи встановлено, що цього ж дня, 28 квітня 2026 року о 18 год. 55 хв., рух того самого транспортного засобу був зафіксований іншим автоматичним пунктом на автомобільній дорозі Н-08, км 468+739, Запорізька область, за результатами чого винесено постанову серії АВ №00011089 від 03 червня 2026 року та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу 51 000 грн.

Апелянт вважає, що обидві автоматичні фіксації відбулися в межах одного рейсу, одним транспортним засобом, із тим самим вантажем та на підставі одного спеціального дозволу, у зв`язку з чим йдеться про одне триваюче адміністративне правопорушення.

Колегія суддів не погоджується з таким доводом.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Застосування цієї конституційної гарантії передбачає насамперед установлення тотожності правопорушення, за яке особу повторно притягують до відповідальності.

Триваючим є правопорушення, яке, розпочавшись певною протиправною дією чи бездіяльністю, надалі безперервно здійснюється шляхом невиконання покладеного на особу обов`язку та характеризується безперервністю протиправного стану.

Такий загальний підхід до визначення триваючого правопорушення відображений, зокрема, у практиці Верховного Суду, на яку обґрунтовано послався суд першої інстанції, у тому числі у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №804/401/17.

Разом із тим склад правопорушення, передбаченого частиною другою статті 132-1 КУпАП, об`єктивно пов`язаний із рухом транспортного засобу у конкретному місці та в конкретний момент часу з фактичними габаритно-ваговими параметрами, що перевищують установлені законодавством нормативи.

Автоматичний пункт не фіксує абстрактний стан транспортного засобу або лише факт наявності на ньому певного вантажу. Він здійснює вимірювання фактичних параметрів транспортного засобу безпосередньо під час його руху на відповідній ділянці автомобільної дороги.

У спірному випадку дві автоматичні фіксації здійснені:

28 квітня 2026 року о 18 год. 55 хв. - на автомобільній дорозі Н-08, км 468+739, Запорізька область;

28 квітня 2026 року о 22 год. 40 хв. - на автомобільній дорозі Н-31, км 122+000, Полтавська область.

Отже, йдеться про різні місця, різний час та різні автоматичні пункти габаритно-вагового контролю.

Крім того, автоматичними пунктами встановлено різні фактичні вагові показники.

Під час першої фіксації загальна маса транспортного засобу після врахування похибки становила 63,27 т, тоді як під час фіксації, що стала підставою для винесення оскаржуваної постанови, - 59,76 т.

Відрізнялися також показники навантаження на групи осей.

За таких обставин самі лише факти використання того самого транспортного засобу, здійснення руху за одним маршрутом, перевезення вантажу в межах одного рейсу та наявності одного спеціального дозволу не є достатніми для висновку про юридичну тотожність двох зафіксованих подій.

Частина друга статті 132-1 КУпАП не визначає як одиницю адміністративного правопорушення «рейс», «маршрут» або «перевезення одного вантажу». Об`єктивна сторона правопорушення пов`язана саме з фактом руху транспортного засобу з перевищенням установлених законодавством габаритно-вагових норм.

Тому кожний достовірно встановлений у конкретному місці та часі факт такого руху утворює самостійну подію адміністративного правопорушення.

Наявність між двома подіями часової та маршрутної пов`язаності сама по собі не трансформує декілька завершених фактів руху з перевищенням установлених норм в одне триваюче правопорушення.

Інше тлумачення фактично означало б, що після першої автоматичної фіксації особа могла б продовжувати рух на значну відстань через невизначену кількість ділянок автомобільних доріг із перевищенням установлених норм без можливості притягнення до відповідальності за наступні встановлені факти такого руху лише з тієї підстави, що вантаж не змінювався або формально здійснювався один рейс.

Таке розуміння не відповідає превентивній меті державного габаритно-вагового контролю та не випливає зі змісту частини другої статті 132-1 КУпАП.

При цьому особливості автоматичного габаритно-вагового контролю принципово відрізняються від стаціонарного контролю, за якого транспортний засіб може бути зупинений, а подальший рух — обмежений до усунення порушення. Сам факт того, що при автоматичній фіксації транспортний засіб фізично не зупиняється після проходження WIM-комплексу, не перетворює всі подальші самостійно встановлені факти руху з перевищенням нормативів на одну подію правопорушення.

З огляду на це колегія суддів не вбачає порушення статті 61 Конституції України.

Посилання апелянта на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі №671/1074/26 колегія суддів враховує, однак зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду.

Правові висновки іншої колегії апеляційного суду не мають для суду характеру обов`язкового прецеденту.

Водночас колегія суддів враховує, що в практиці Сьомого апеляційного адміністративного суду сформовано й інший підхід до правової оцінки автоматичної фіксації окремих фактів руху транспортного засобу з перевищенням габаритно-вагових нормативів, за яким різні за часом та місцем автоматично зафіксовані події є самостійними адміністративними правопорушеннями.

Колегія суддів вважає останній підхід таким, що більшою мірою відповідає конструкції об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого частиною другою статті 132-1 КУпАП, та правовій природі автоматичного габаритно-вагового контролю.

Посилання апелянта на частину другу статті 36 КУпАП також не змінює висновків суду.

Зазначена норма передбачає особливий порядок накладення стягнення у випадку, коли особа вчинила кілька адміністративних правопорушень і справи про ці правопорушення одночасно розглядаються одним і тим самим органом (посадовою особою).

У цій справі кожний факт автоматичної фіксації сформував окремі матеріали про адміністративне правопорушення та став предметом самостійного розгляду. Матеріали справи не підтверджують наявності передбаченої частиною другою статті 36 КУпАП умови одночасного розгляду декількох правопорушень одним органом (посадовою особою).

Технічний спосіб автоматичного формування матеріалів сам по собі не визначає кількість правопорушень, однак у спірних правовідносинах нормативних та фактичних підстав для об`єднання двох самостійно зафіксованих подій в одне правопорушення судом не встановлено.

Доводи апелянта щодо непропорційності сукупного розміру накладених штрафів також не є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Розмір адміністративного стягнення за частиною другою статті 132-1 КУпАП прямо встановлений законом залежно від відсотка перевищення габаритно-вагових норм та не надає посадовій особі або суду дискреції визначати менший штраф з мотивів доцільності чи індивідуальної оцінки його суворості.

При цьому Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2025 року №7-р(I)/2025, оцінюючи конституційність механізму адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі, визнав відповідне нормативне регулювання таким, що переслідує легітимну мету забезпечення безпеки дорожнього руху та збереження дорожньої інфраструктури і є допустимим механізмом превентивного державного контролю.

Водночас бюджетний порядок зарахування сум адміністративних штрафів не визначає складу правопорушення і не впливає на вирішення питання про кількість вчинених адміністративних правопорушень. Тому наведені відповідачем міркування щодо розподілу сум штрафів між відповідними бюджетами колегія суддів не покладає в основу висновку про правомірність оскаржуваної постанови.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що 28 квітня 2026 року о 22 год. 40 хв. транспортний засіб рухався з фактичною загальною масою 59,76 т, яка перевищувала як загальну встановлену законодавством норму 40 т, так і максимальну масу 52 т, на яку був виданий спеціальний дозвіл.

Оскільки фактичні параметри перевезення вийшли за межі індивідуально дозволених, наявність спеціального дозволу не є підставою для звільнення позивача від адміністративної відповідальності за цей рух.

Визначення ступеня перевищення виходячи з установленої законодавством нормативної маси 40 т відповідає змісту частини другої статті 132-1 КУпАП, а перевищення на 49,4% обґрунтовує застосування передбаченої законом санкції у вигляді штрафу 51 000 грн.

Фіксація цього правопорушення відбулася в інший час, в іншому місці та іншим автоматичним пунктом, ніж інша подія, на яку посилається апелянт, причому зафіксовані фактичні вагові показники також відрізнялися.

Тому підстав вважати оскаржувану постанову повторним притягненням позивача до адміністративної відповідальності за одне й те саме правопорушення колегія суддів не встановила.

За змістом статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності свого рішення у справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача.

У цій справі відповідач надав належні та достатні докази факту руху транспортного засобу, його ідентифікації, місця та часу автоматичної фіксації, фактичних габаритно-вагових параметрів та величини їх перевищення.

Доводи апеляційної скарги цих обставин не спростовують та переважно зводяться до іншого тлумачення правової природи спеціального дозволу і характеру декількох автоматичних фіксацій протягом одного маршруту.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з кінцевим висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для скасування постанови Державної служби України з безпеки на транспорті серії АВ №00011085 від 03 червня 2026 року.

Доводи апеляційної скарги правильності такого висновку не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 02 липня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках і порядку, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.