Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №240/26276/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/26276/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

15 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про скасування податкові повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.06.2025 №0585627- 2409-0624 та від 27.06.2025 №0585626-2409-0624- UA18020130000096761, отримані 14.07.2025 засобом поштового зв`язку від ГУ ДПС у Житомирській області.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповноти з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

13 липня 2026 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції, 14.07.2025 позивач ОСОБА_1 отримав два податкові повідомлення-рішення :

від 27.06.2025 № 0585627-2409-0624 - на суму 39 050,00 грн. за об`єкт нерухомого майна у с. Зарудниці, Бердичівський р-н, провулок Колгоспний, будинок 11.

від 27.06.2025 № 0585626-2409-0624 - UA18020130000096761 - на суму 8960,20 грн. за об`єкт нерухомого майна у АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з даними рішеннями позивач звернувся зі скаргою до Державної податкової служби України (ДПС) в порядку адміністративного оскарження.

Рішенням про результати розгляду скарги від 09.10.2025 No29349/6/99- 00-06-01-06 ДПС залишила без змін оскаржувані рішення ГУ ДПС у Житомирській області, а скаргу без задоволення.

Позивач не погоджується з такими рішеннями, тому звернувся з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з безпідставності заявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Статтею 266 ПК України регламентовано елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з підпунктами 266.1.1, 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

За приписами підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до якого не є об`єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Тобто, умовою звільнення подібних об`єктів від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається.

Встановлена підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Здійснивши аналіз приписів підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України суд зробив висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (що, власне, випливає із обраного законодавцем класу будівель). Залежно від періоду (до і після 01 січня 2019 року) застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд НК 018:2023, затвердженого і введеного в дію Наказом Міністерства економіки України від 16 травня 2023 року№3573, клас Нежитлові сільськогосподарські будівлі (1271) включає: будівлі, призначені для сільськогосподарської діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, конюшні, розплідники, промислові курники, зерносховища, ангари та фермерські господарські будівлі, погреби, виноробні заводи, винні чани, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо. Цей клас не включає: споруди зоологічних та ботанічних садів.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідно до відомостей з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у власності ОСОБА_1 (1835009236) перебувають наступні об`єкти нерухомості, а саме :

- нежитлова будівля, свинарник, загальною площею 1100 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ;

- нежитлова будівля, кормокухня, загальною площею 252,4 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи своє право на застосування пільги, позивач посилається на те, що є фізичною особою - товаровиробником, який на належних йому на праві власності приміщеннях займається вирощуванням свиней та птиці. Об`єкти нерухомості у оренду чи лізинг не здаються, а перебувають у користуванні власника за їх призначенням.

З даного приводу колегія суддів враховує, що підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до якого не є об`єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Однак, лише сам по собі факт наявності у позивача будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку позивача як сільськогосподарського товаровиробника.

Відтак, вирішуючи питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пунктом "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, слід встановити чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника.

Загальні підходи щодо визначення поняття "сільськогосподарського виробника" сформульовані у постановах Верховного Суду, зокрема від 01.04.2021 у справі №820/6752/16, від 17.02.2021 у справі №820/3707/17, від 24.04.2020 у справі №540/2206/19, від 10.04.2020 у справі №823/1751/17.

У цих постановах Верховний Суд зазначав, що відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно - правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Разом з тим, визначення поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18.01.2001 № 2238-III під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Також, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Застереження в п. п. 14.1.235 п. 14.1 статті 14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу XIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження.

Поряд з цим, поняття "сільськогосподарський товаровиробник", що міститься у Законі України "Про сільськогосподарський перепис" та у ПК України, не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у п. п. 14.1.235п. 14.1 ст. 14 ПК України, має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п.5.3 статті 5 ПК України.

Вказане свідчить, що в розумінні п. п."ж" п. п. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають юридичні/фізичні особи, які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.

Слід також зазначити, що Національний класифікатор видів економічної діяльності України ДК 009:2010, затверджений наказом Держспоживстандарту України від 11 жовтня 2010 року № 457, до сільськогосподарської діяльності відносить рослинництво і тваринництво.

Отже, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов`язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації).

Аналогічну позицію викладено Верховним Судом у постановах від 17.02.2020 №820/3556/17, від 10.04.2020 №823/1751/17, від 24.04.2020 №540/2206/19від 17.02.2021 №820/3707/17та від 22.04.2021 №822/3289/17.

Верховний Суд у постановах від 21.05.2024 у справі №600/5153/23-а, від 24.07.2024 у справі №400/2283/20аналізуючи положення підпункту ж 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в частині визначення сільськогосподарський товаровиробник, зазначив, що це поняття, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу Спрощена система оподаткування, облік та звітність, тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ Податок на майно).

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Верховний Суд, розглядаючи подібну за предметом спору справу №540/2206/19, у постанові від 24.04.2020 та вирішуючи питання щодо пільги фізичної особи, передбаченої підпунктом "ж", зазначив, що на користь висновку, що нормою пункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачена податкова пільга, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи.

Отже, для застосування зазначеної пільги необхідна одночасна наявність двох умов, перша й найважливіша з яких - власник об`єкта нерухомості є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - сам об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Лише сам по собі факт наявності у позивача будівель, що за класифікатором віднесені до класу 1271, не може свідчити про наявність у позивача ознаки сільськогосподарського товаровиробника.

Так, у цій справі позивач наполягає на тому, що він займається сільськогосподарською діяльністю і є сільськогосподарським товаровиробником, а тому звільнений від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Разом з тим, як суді першої інстанції, так і в ході апеляційного розгляду справи будь-яких доказів того, що позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю та є сільськогосподарським товаровиробником матеріали справи не містять.

Докази того, що ОСОБА_1 у 2024 році безпосередньо займався сільськогосподарською діяльністю (виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією) та є сільськогосподарським товаровиробником відсутні.

Відтак, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування приписів податкового законодавства, якими визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2023, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 11.04.2023 у справі №380/2434/20, від 01.04.2026 у справі №320/36204/23.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підстав для визнання їх протиправним та скасування не вбачається.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, однак не вказують на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.