Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №369/21195/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/21195/24

Провадження № 2/369/2550/26

РІШЕННЯ

Іменем України

28.07.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Пінкевич Н. С.,

секретаря судового засідання Худинець Д. С.,

за участю

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_1 — адвоката Чарухи Р. Р.,

представника позивача ОСОБА_2 — адвоката Зубка О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — державний нотаріус Вишневої державної нотаріальної контори Філатова Іванна Іванівна, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,

та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — державний нотаріус Боярської державної нотаріальної контори Панікар Валентина Михайлівна, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року ОСОБА_2 в особі представника за довіреністю ОСОБА_5 та адвоката Зубка О.О., звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Позовну заяву зареєстровано за вхідним № 57378, справі присвоєно єдиний унікальний номер 369/21173/24.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченка А. В. від 17 лютого 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження (провадження № 2/369/5039/25).

Позов обґрунтовано тим, що 01 листопада 1954 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено шлюб, після реєстрації якого дружині присвоєно прізвище ОСОБА_8 . Від шлюбу народилося двоє дітей — ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , після укладення шлюбу — ОСОБА_10 ) та ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 жовтня 1997 року у справі № 2-139/97 за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_12 визнано право власності на 64/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідними господарськими будівлями та спорудами, а за ОСОБА_13 — на 36/100 часток цього ж будинку. Оскільки частка кожного з трьох співвласників у складі 64/100 часток визначена не була, це майно належало їм на праві спільної сумісної власності, а частка ОСОБА_12 становить 1/3 від 64/100 часток, тобто 64/300 часток.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 померла. Спадкоємцями першої черги за законом були її чоловік ОСОБА_6 та двоє дітей — ОСОБА_2 і ОСОБА_11 . Чоловік спадкодавиці відмовився від прийняття спадщини на користь дітей, унаслідок чого частка кожного з дітей у спадщині становить 1/2, що відповідає 64/600 часткам будинку. ОСОБА_11 спадщину прийняв, проте свої спадкові права не оформив і ІНФОРМАЦІЯ_4 помер.

Для оформлення своїх спадкових справ ОСОБА_14 звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Але постановою державного нотаріуса Боярської державної нотаріальної контори Панікар Валентини Михайлівни відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 64/600 часток спірного будинку, оскільки судовим рішення не визначено частку житлового будинку, яка належала саме померлій ОСОБА_12 . Позивачка зазначає, що позбавлена можливості оформити свої спадкові права в позасудовому порядку.

Заявою про зміну позовних вимог, поданою адвокатом Зубком О. О. у порядку частини третьої статті 49 ЦПК України, прохальну частину позовної заяви викладено в новій редакції. Підставою для зміни вимог зазначено довідку про розрахунок ідеальної частки № 122 від 21 березня 2025 року, видану ТОВ «Бюро технічної інвентаризації». Ухвалою суду від 28 квітня 2025 року заяву про зміну предмета позову задоволено.

Остаточно ОСОБА_2 просила суд: визнати за нею право власності на 64/600 часток житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_12 .

У грудні 2024 року ОСОБА_1 в особі адвоката Чарухи Р. Р. звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Справі присвоєно єдиний унікальний номер 369/21195/24.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Скрипник О.Г. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження (провадження № 2/369/5041/25).

Фактичні обставини, на які посилається позивачка, є тотожними викладеним у позові ОСОБА_2 у частині, що стосується виникнення права спільної сумісної власності на 64/100 часток будинку, смерті ОСОБА_12 та кола спадкоємців після неї. Додатково позивачка зазначає, що є донькою ОСОБА_11 , який прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_12 , але не оформив спадкових прав, і який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після смерті батька позивачка у встановлений законом строк звернулася до Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої заведено спадкову справу № 249/2019.

Постановою державного нотаріуса Вишневої державної нотаріальної контори Філатової І. І. від 13 листопада 2024 року № 1585/02-31 позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 64/600 часток спірного будинку з тієї ж підстави — відсутності визначення частки померлої ОСОБА_12 у спільному сумісному майні.

Заявою про зміну позовних вимог, поданою адвокатом Чарухою Р. Р., прохальну частину позовної заяви також викладено в новій редакції з посиланням на довідку про розрахунок ідеальної частки № 122 від 21 березня 2025 року.

Остаточно позивачка просить визнати за нею право власності на 64/600 часток житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 квітня 2025 року цивільну справу № 369/21173/24 та цивільну справу № 369/21195/24 об`єднано в одне провадження з присвоєнням справі номера 369/21195/24.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 квітня 2025 року витребувано копію спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 .

На виконання цієї ухвали Боярська державна нотаріальна контора надіслала до суду фотокопію спадкової справи № 5/2005 на 20 аркушах, заведеної Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою 14 січня 2005 року.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_15 з посади на підставі розпорядження керівника апарату суду № 1563 від 04 грудня 2025 року проведено повторний автоматизований розподіл справи, за результатами якого (протокол від 05 грудня 2025 року) справу передано на розгляд судді Пінкевич Н. С..

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2025 року справу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 квітня 2026 року витребувано з Вишневої державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи після майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_11 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 квітня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження, встановлено загальний порядок дослідження доказів.

25 травня 2026 року Вишнева державна нотаріальна контора надіслала суду належним чином завірену копію спадкової справи №249/2019 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_11 .

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_1 — адвокат Чаруха Р. Р., представника позивача ОСОБА_2 — адвокат Зубко О. О. позовні вимог ОСОБА_14 та ОСОБА_1 підтримали. Просили задоволити та захистити порушено право.

ОСОБА_1 , яка є відповідачем за позовом ОСОБА_2 , та ОСОБА_2 , яка є відповідачем за позовом ОСОБА_1 , заперечень проти вимог одна одної не заявили. У судовому засіданні 28 липня 2026 року позивач ОСОБА_1 та представники позивачів адвокати Чаруха Р. Р. і Зубко О. О. позовні вимоги підтримали та просили задовольнити обидва позови в повному обсязі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — державний нотаріус Вишневої державної нотаріальної контори Філатова І. І. — листами від 04 березня 2025 року № 310/01-16 та від 05 червня 2025 року № 753/01-16 просила розглядати справу без участі представника нотаріальної контори, а після вирішення справи по суті — направити копію рішення до нотаріальної контори. Заперечень проти позовів не висловила.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відзивів на позовні заяви не подали, своїм правом на заперечення проти позовів не скористалися, у судові засідання не з`являлися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися в порядку, встановленому статтею 128 ЦПК України, у тому числі судовими повістками, а також шляхом розміщення 27 квітня 2026 року оголошення про виклик особи, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якої невідоме.

Ухвалу про відкриття, позовну заяву з додатками, судова кореспонденція відповідачам направлялись на останні відомі адресу зареєстрованого проживання. Конверти повертались з відмітками «За закінченням терміну зберігання» та «Адресат відсутній», що відповідно до ст.128 ЦПК України є належним повідомленням. Додатково відповідач повідомлявся шляхом розміщенням оголошенням на сайті суду. Також сторони мають можливість дізнатись про час розгляду справи з офіційного сайту суду. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача станом на час прийняття рішення до суду не надходило.

Згідно ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п. п. 118, 123 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 N 270.

Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України у разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення судового рішення чи повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання або без зазначення причини невручення. Жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.

Зважаючи на те, що відповідачів належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідачів дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, які наведені у постановах від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі № 760/17314/17), у разі проставлення у поштовому повідомленні відмітки «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою» - судова повістка вважається врученою в день проставлення відповідної відмітки.

Оскільки у встановлений судом строк відповідачем відзив на позовну заяву не подано, на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді судом встановлено, що свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 01 листопада 1954 року Микільсько-Борщагівським сільським бюро запису актів громадянського стану (актовий запис № 37), підтверджується, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 01 листопада 1954 року зареєстровано шлюб, після реєстрації якого дружині присвоєно прізвище ОСОБА_8 .

Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 01 вересня 1959 року Микільсько-Борщагівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області (актовий запис № 92 від 01 вересня 1959 року), підтверджується, що ОСОБА_9 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , її батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_12 .

Свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданим 22 серпня 1978 року Софіївсько-Борщагівським сільським відділом запису актів громадянського стану Київської області (актовий запис № 38), підтверджується, що після реєстрації шлюбу з ОСОБА_16 ОСОБА_9 присвоєно прізвище ОСОБА_10 .

Матеріалами спадкової справи № 5/2005 та спадкової справи № 249/2019 підтверджується, що ОСОБА_11 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 та є сином ОСОБА_6 і ОСОБА_12 , а ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) є його донькою.

Суд оцінює зазначені документи як належні, допустимі та достовірні докази у розумінні статей 77–79 ЦПК України: вони видані уповноваженими органами державної реєстрації актів цивільного стану, містять усі необхідні реквізити, ніким не оспорені та не спростовані. У сукупності вони достатньою мірою підтверджують, що ОСОБА_2 і ОСОБА_11 є дітьми спадкодавиці ОСОБА_12 , а ОСОБА_1 — донькою ОСОБА_11 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 жовтня 1997 року у цивільній справі № 2-139/97 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 до ОСОБА_13 про поділ домоволодіння в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою позов задоволено. Цим рішенням за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_12 визнано право власності на 64/100 часток будинку АДРЕСА_1 та виділено їм у користування конкретні приміщення і господарські споруди, а за ОСОБА_13 визнано право власності на 36/100 часток цього будинку з виділенням їй відповідних приміщень. Додатковим рішенням того ж суду від 22 жовтня 1997 року вирішено питання про стягнення різниці в ідеальних частках.

З мотивувальної частини рішення від 09 жовтня 1997 року вбачається, що сторони у тій справі є рідними братом і сестрами, а «в 1996 году каждой из сторон стало принадлежать в порядке наследования по закону по 1/4 части спорного дома», що підтверджувалося свідоцтвом про право на спадщину за законом від 16 серпня 1996 року та реєстраційним посвідченням Київського міжміського бюро технічної інвентаризації за № 192. Отже, трьом позивачам у сукупності належало 3/4 частки будинку, які внаслідок поділу домоволодіння в натурі трансформовано у 64/100 часток.

Істотним для цієї справи є те, що рішенням від 09 жовтня 1997 року частку кожного з трьох співвласників у складі 64/100 часток будинку не визначено. Ця обставина підтверджується як текстом самого рішення, так і інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (індексний номер документа 405416140 від 26 листопада 2024 року та індексний номер 403571641 від 13 листопада 2024 року), відповідно до якої за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_12 19 квітня 2005 року зареєстровано право власності на 64/100 часток домоволодіння, а форма власності визначена як «приватна спільна сумісна»; за ОСОБА_13 зареєстровано 36/100 часток на праві приватної спільної часткової власності. Підставою виникнення права власності в усіх записах зазначено рішення суду від 09 жовтня 1997 року.

Технічні характеристики об`єкта підтверджуються відомостями Реєстру прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер майна 10529985, тип майна — домоволодіння, загальна площа 79,2 кв. м, житлова площа 44,6 кв. м, номер запису 492 в книзі 2), довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості № 201-20241216-0008902035 від 16 грудня 2024 року (рік введення в експлуатацію — 1967, оціночна вартість об`єкта — 2 693 146 грн 89 коп.), а також довідкою про розрахунок ідеальної частки № 122 від 21 березня 2025 року, виданою ТОВ «Бюро технічної інвентаризації».

Довідка ТОВ «Бюро технічної інвентаризації» № 122 від 21 березня 2025 року, видана на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , містить опис об`єкта нерухомого майна (житловий будинок літера «А» загальною площею 79,2 кв. м, житловою площею 44,6 кв. м з господарськими будівлями і спорудами: сарай-кухня літера «Б», погріб літера «В», гараж літера «Г», вбиральня літера «Е», господарський блок літера «З», вбиральня літера «К», огорожа № 1–7, свердловина № 4, доріжка № 5, доріжка № 6) з посиланням на витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 7048939 від 19 квітня 2005 року, та висновок про те, що « ОСОБА_12 належить 1/3 частка від 64/100 часток будинку», що становить «64/300 часток від загальної площі будинку (приватна спільна сумісна власність)», а кожній зі спадкоємиць — ОСОБА_2 та ОСОБА_1 — по 64/600 часток.

Оцінюючи цю довідку, суд враховує, що вона видана суб`єктом, який здійснює технічну інвентаризацію нерухомого майна, підписана директором та інженером з технічної інвентаризації, який має кваліфікаційний сертифікат № АЕ001531 від 08 лютого 2013 року, ґрунтується на відомостях правовстановлюючих документів та реєстру прав власності і узгоджується з іншими доказами у справі. Суд приймає її як належний і допустимий доказ у частині арифметичного розрахунку ідеальних часток, водночас зазначаючи, що правова кваліфікація режиму власності та визначення розміру часток спадкоємців є виключною компетенцією суду і здійснюється на підставі норм закону, а не висновку такого суб`єкта.

Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим 17 липня 2004 року виконавчим комітетом Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (актовий запис № 43 від 17 липня 2004 року), підтверджується, що ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 70 років у селі Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області. Ця ж обставина додатково підтверджується довідкою відділу реєстрації актів цивільного стану Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області від 29 грудня 2004 року, виданою ОСОБА_11 .

Витягом з Єдиного реєстру заповітів № 4972268, наданим 14 січня 2005 року на запит нотаріуса Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Коцюрби Г. Г., підтверджується, що відомості про заповіти ОСОБА_12 відсутні. Витягом з Єдиного реєстру спадкових справ, наданим того ж дня, підтверджується відсутність раніше заведених спадкових справ. Отже, спадкування після смерті ОСОБА_12 здійснюється за законом.

Місце відкриття спадщини встановлено нотаріусом за будинковою книгою, виданою Софіївсько-Борщагівською сільською радою, в якій міститься відмітка про реєстрацію місця проживання спадкодавиці за адресою: АДРЕСА_2 , з 1984 року до дня смерті.

Матеріалами витребуваної судом спадкової справи № 5/2005 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 , заведеної Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою 14 січня 2005 року, встановлено такі обставини, що мають вирішальне значення для вирішення спору.

14 січня 2005 року до нотаріальної контори надійшла заява № 10 про прийняття спадщини, подана спільно ОСОБА_11 та ОСОБА_14 , у якій зазначено: « ІНФОРМАЦІЯ_3 померла наша мати — ОСОБА_17 … Все спадкове майно, яке залишилося після її смерті, ми приймаємо. Після шестимісячного строку просимо видати на наше ім`я свідоцтво про право на спадщину за законом на вказане спадкове майно, в рівних частках кожному. ОСОБА_18 — від спадщини відмовився на нашу користь. Інших спадкоємців немає». Справжність підписів заявників перевірено державним нотаріусом; особи заявників встановлено за паспортами.

Того ж дня, 14 січня 2005 року, до нотаріальної контори надійшла заява № 11 ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) такого змісту: «Від належної мені частки спадщини, що залишилась після смерті дружини, відмовляюсь на користь дітей спадкодавиці — ОСОБА_19 , ОСОБА_20 (на користь кожного в рівних частках)». Справжність підпису заявника також перевірено державним нотаріусом.

Відомості про заведення спадкової справи № 5/2005 внесено до Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ 21 січня 2005 року за реєстраційним номером 3854955.

Ці документи є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами того, що ОСОБА_2 і ОСОБА_11 прийняли спадщину після смерті матері у встановлений законом спосіб і строк та те, що ОСОБА_6 відмовився від прийняття спадщини на користь обох дітей у рівних частках; інших спадкоємців, які прийняли спадщину після ОСОБА_12 , не встановлено. Жодних доказів, які б спростовували ці обставини, учасниками справи не подано, а судом не здобуто.

Постановою державного нотаріуса Боярської державної нотаріальної контори Панікар Валентини Михайлівни від 16 жовтня 2024 року № 1470/02-31, винесеною за результатами розгляду документів спадкової справи № 5/2005 та заяви № 774 від 16 жовтня 2024 року, поданої ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_14 , ОСОБА_14 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 64/600 часток спірного житлового будинку. Мотивом відмови слугувало те, що в рішенні суду від 09 жовтня 1997 року «не визначена частка житлового будинку… що належить саме померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 ». У цій же постанові нотаріус констатувала, що заявниця просить видати свідоцтво на 1/2 частку спадщини «з урахуванням 1/6 частки спадщини, від якої відмовився на її користь чоловік спадкодавиці», а 1/2 частку спадщини, спадкоємцем на яку є син спадкодавиці ОСОБА_11 , «який спадщину прийняв та помер ІНФОРМАЦІЯ_4 », просить залишити відкритою.

Матеріалами витребуваної судом спадкової справи № 249/2019, заведеної Вишневою міською державною нотаріальною конторою Київської області 28 вересня 2019 року, встановлено, що ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

28 вересня 2019 року за № 721 надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті батька. Того ж дня за № 722 надійшла заява дружини померлого ОСОБА_21 про відмову від прийняття спадщини на користь дочки померлого — ОСОБА_1 ; у цій же заяві заявниця зазначила, що на свідоцтво про право власності на частку у спільному сумісному майні подружжя не претендує.

12 червня 2020 року державним нотаріусом Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області Філатовою І. І. - ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на транспортний засіб, що належав спадкодавцю, з урахуванням 1/2 частки, від якої відмовилася дружина померлого. Відомості про видачу свідоцтва зареєстровано у Спадковому реєстрі (витяг № 60536842 від 12 червня 2020 року).

Постановою державного нотаріуса Вишневої державної нотаріальної контори Філатової І. І. від 13 листопада 2024 року № 1585/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 64/600 часток спірного житлового будинку, що належали ОСОБА_12 , спадкоємцем якої був її син ОСОБА_11 , «який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав». Підставою відмови зазначено ту саму обставину — відсутність визначення частки померлої ОСОБА_12 у спільному сумісному майні. У постанові нотаріус прямо роз`яснив необхідність звернення до суду.

Наведені докази у їх сукупності та взаємному зв`язку є достатніми для висновку, що ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті свого батька ОСОБА_11 у встановлений законом строк і спосіб, є єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину після нього, а обидві позивачки позбавлені можливості оформити свої спадкові права на спірний будинок у позасудовому порядку.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з реалізацією спадкових прав на частку у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно, тобто є цивільними правовідносинами у сфері права власності та спадкового права. Оскільки спадщина відкрилася 17 липня 2004 року, до цих правовідносин застосовуються норми Цивільного кодексу України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року. Право спільної власності на будинок виникло на підставі судового рішення від 09 жовтня 1997 року, тобто за чинності Цивільного кодексу Української РСР, проте на час відкриття спадщини та вирішення спору режим цього права визначається нормами чинного Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно); згідно з частиною другою цієї статті майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

За приписами частини першої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно з частиною другою статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Аналогічну презумпцію закріплено в частині другій статті 372 ЦК України щодо поділу майна, що є у спільній сумісній власності.

Судом установлено, що рішенням від 09 жовтня 1997 року у справі № 2-139/97 за трьома співвласниками визнано право власності на 64/100 часток будинку без визначення частки кожного з них, що прямо відповідає визначенню спільної сумісної власності в частині першій статті 368 ЦК України та підтверджується формою власності, зареєстрованою в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, — «приватна спільна сумісна». Доказів наявності домовленості між співвласниками про інший розмір часток або закону чи судового рішення, які встановлювали б нерівність часток, матеріали справи не містять. За таких обставин частки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_12 у праві спільної сумісної власності на 64/100 часток будинку є рівними і становлять по 1/3 від 64/100, тобто по 64/300 часток будинку (21,33 %) кожному.

Цей висновок додатково узгоджується з мотивами рішення від 09 жовтня 1997 року, згідно з якими кожному із чотирьох спадкоємців належала рівна частка (по 1/4) спірного домоволодіння, а трьом позивачам у сукупності — 3/4, що після поділу в натурі становили 64/100 часток. Він також підтверджується довідкою ТОВ «Бюро технічної інвентаризації» № 122 від 21 березня 2025 року.

Отже, на день відкриття спадщини ОСОБА_12 належало 64/300 часток житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських будівель і споруд. Суд наголошує, що ця обставина встановлюється у мотивувальній частині рішення як обставина, що входить до предмета доказування, і не потребує окремого вирішення в резолютивній частині.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина друга статті 1220 ЦК України).

З урахуванням установлених обставин до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_3 , увійшло право власності на 64/300 часток спірного житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. За частиною першою статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_12 були: її чоловік ОСОБА_6 , донька ОСОБА_2 та син ОСОБА_11 , тобто три особи, кожна з яких мала право на 1/3 частку у спадщині.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. За частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Заява ОСОБА_11 та ОСОБА_14 про прийняття спадщини подана 14 січня 2005 року, тобто в межах шестимісячного строку, який спливав 17 січня 2005 року. Отже, обидва спадкоємці прийняли спадщину після смерті матері у передбачений законом спосіб та у встановлений строк.

Згідно з частиною другою статті 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Заява ОСОБА_6 від 14 січня 2005 року містить безумовну та беззастережну відмову від прийняття спадщини на користь двох конкретних спадкоємців за законом — дітей спадкодавиці, у рівних частках кожному. Така відмова подана у межах строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, і за формою відповідає вимогам статті 1273 ЦК України. Оскільки відмова здійснена на користь конкретних осіб, положення статті 1275 ЦК України щодо розподілу частки відмовника між усіма спадкоємцями тієї ж черги в силу частини третьої цієї статті не застосовуються.

Унаслідок відмови ОСОБА_6 частка кожного з дітей спадкодавиці у спадщині збільшилася на 1/6 і склала 1/3 + 1/6 = 1/2 спадщини. У перерахунку на частки будинку це становить: 64/300 ? 1/2 = 64/600 часток будинку (10,67 %) для кожного з дітей спадкодавиці. Цей розрахунок збігається з розрахунком, наведеним у постановах державних нотаріусів від 16 жовтня 2024 року № 1470/02-31 та від 13 листопада 2024 року № 1585/02-31, а також у довідці ТОВ «Бюро технічної інвентаризації» № 122 від 21 березня 2025 року.

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно з частиною третьою статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Тому ОСОБА_2 є власником 64/600 часток спірного будинку з 17 липня 2004 року, а неотримання нею свідоцтва про право на спадщину не впливає на обсяг її спадкових прав.

Аналогічний за змістом правовий підхід сформульовано Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21: прийняте спадкоємцем, але не оформлене за його життя право на спадщину трансформується у майнове право, яке входить до складу спадщини такого спадкоємця та може бути успадковане наступними спадкоємцями. Цей висновок застосовний до спірних правовідносин, оскільки ОСОБА_11 прийняв спадщину після смерті матері, але не оформив право на 64/600 часток будинку, а після його смерті відповідне майнове право було прийняте ОСОБА_1 .

ОСОБА_11 , який прийняв спадщину після смерті матері, помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , не оформивши своїх спадкових прав. Оскільки право на 64/600 часток будинку належало йому з часу відкриття спадщини після ОСОБА_12 , це право у силу статті 1218 ЦК України увійшло до складу спадщини, що відкрилася після його смерті.

ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_11 , тобто спадкоємцем першої черги за законом (стаття 1261 ЦК України). Заяву про прийняття спадщини вона подала 28 вересня 2019 року, тобто в межах шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК України. Дружина спадкодавця ОСОБА_21 відмовилася від прийняття спадщини на її користь у порядку частини другої статті 1274 ЦК України. Інших спадкоємців, які прийняли спадщину після ОСОБА_11 , не встановлено.

Отже, до ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_11 перейшло право власності на 64/600 часток спірного житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. За статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 522/3974/20 сформульовано висновок, що визначення частки померлої особи у праві спільної сумісної власності є неналежним способом захисту. Належним способом є вимога про визнання за спадкоємцем права власності або права на частку у праві спільної власності в порядку спадкування, тоді як належність майна спадкодавцеві та розмір його частки встановлюються судом у мотивувальній частині рішення. Остаточна редакція позовних вимог у цій справі відповідає зазначеному підходу.

Суд враховує, що позивачі, скориставшись правом, передбаченим статтею 49 ЦПК України, змінили предмет позовів і в остаточній редакції заявили виключно вимоги про визнання права власності на частку в порядку спадкування за законом, відмовившись від первісно заявлених вимог про виділення (визначення) частки померлої у спільному майні. Такий спосіб захисту повністю узгоджується з наведеними правовими висновками Верховного Суду, є належним та ефективним, оскільки його застосування призводить до реального поновлення прав позивачів — усуває перешкоду в оформленні спадкових прав, на яку вказали державні нотаріуси у постановах про відмову у вчиненні нотаріальних дій, та створює підставу для державної реєстрації права власності.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17 зазначено, що частка у праві спільної часткової власності є частиною права на річ у цілому, а не окремою частиною речі. Тому визнання права на частку не є поділом майна в натурі й не потребує визначення конкретних приміщень, що відповідають такій частці. Саме тому резолютивна частина цього рішення сформульована як визнання права на частку у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна в цілому.

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Позивачі виконали покладений на них обов`язок доказування в повному обсязі: кожна з обставин, яка входить до предмета доказування, — родинні зв`язки, виникнення права спільної сумісної власності на 64/100 часток будинку без визначення часток співвласників, факт і час смерті спадкодавиці, відсутність заповіту, коло спадкоємців, прийняття спадщини, відмова одного зі спадкоємців на користь інших, наявність перешкод в оформленні спадкових прав у нотаріальному порядку — підтверджена належними, допустимими та достовірними доказами, які узгоджуються між собою і не містять суперечностей.

Відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , будучи повідомленими про розгляд справи в порядку, встановленому статтею 128 ЦПК України, відзивів не подали та жодних доказів на спростування позовних вимог не надали. Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Суд зазначає, що задоволення позовів не змінює обсягу прав цих співвласників, оскільки належні їм частки в праві власності на будинок (по 64/300 кожному) внаслідок ухвалення цього рішення не зменшуються.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є взаємними відповідачами за позовами одна одної, проти вимог не заперечували, у судовому засіданні підтримали обидва позови. Третя особа заперечень проти позовів не висловила. Суперечливих доказів, які потребували б зіставлення та надання переваги одному з них, у справі немає.

Суд окремо зазначає, що висновки в цьому рішенні не ґрунтуються на припущеннях: кожна встановлена обставина підтверджена конкретним письмовим доказом, що міститься в матеріалах справи, у тому числі документами, витребуваними судом за клопотаннями представників позивачів.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, і сплив позовної давності є підставою для відмови у позові лише за наявності такої заяви. Жоден з учасників справи заяви про застосування позовної давності не подав, у зв`язку з чим підстав для її застосування немає. Суд додатково враховує, що позивачі є власниками спірних часток з часу відкриття відповідних спадщин, а до суду звернулися після отримання постанов нотаріусів про відмову у вчиненні нотаріальних дій, тобто без невиправданого зволікання після того, як їхнє право було невизнане.

Позовна вимога ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 64/600 часток спірного житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_12 є обґрунтованою, доведеною та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Позовна вимога ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 64/600 часток спірного житлового будинку в порядку спадкування за законом також є обґрунтованою, доведеною та підлягає задоволенню в повному обсязі; при цьому підставою набуття нею права є спадкування після смерті батька ОСОБА_11 , який прийняв, але не оформив спадщину після смерті ОСОБА_12 .

Загальний розмір часток, право власності на які визнається за позивачами (64/600 + 64/600 = 64/300), не перевищує частки, що належала спадкодавиці ОСОБА_12 у праві спільної сумісної власності на будинок, унаслідок чого права інших співвласників не порушуються.

Суд також враховує завдання цивільного судочинства, визначені статтею 2 ЦПК України, та принципи розумності, справедливості й пропорційності. Ухвалення цього рішення забезпечує реальне поновлення прав позивачів, є пропорційним меті захисту та не покладає на інших учасників справи будь-яких надмірних обтяжень. Ознак недобросовісної або суперечливої поведінки учасників справи, а також зловживання процесуальними правами судом не встановлено.

Судові витрати у справі складаються із судового збору, сплаченого позивачами при зверненні до суду. ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп. за вимогу немайнового характеру та 2 873 грн 58 коп. за вимогу майнового характеру. ОСОБА_1 сплачено судовий збір у тих самих розмірах — 1 211 грн 20 коп. та 2 873 грн 58 коп. Оригінали платіжних документів долучено до матеріалів справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідачі не вчиняли дій, які б порушували права позивачів. Необхідність звернення до суду зумовлена не протиправною поведінкою відповідачів, а об`єктивною неможливістю оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку через невизначеність частки спадкодавиці у праві спільної сумісної власності, що виникла ще у 1997 році. Крім того, кожна з позивачок одночасно є відповідачем за позовом іншої, у зв`язку з чим покладення судових витрат на відповідачів призвело б до взаємного стягнення тотожних сум, що позбавлене розумного обґрунтування та не відповідало б принципу пропорційності, закріпленому в статті 11 ЦПК України.

За таких обставин судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачами, кожна з яких їх понесла.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись статтями 15, 16, 316, 328, 355, 368, 370, 372, 392, 1216–1218, 1220, 1258, 1261, 1267–1270, 1273–1275, 1296, 1297 Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 5, 10–13, 76–81, 89, 128, 133, 141, 178, 258, 259, 263–265, 268, 273, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд —

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — державний нотаріус Вишневої державної нотаріальної контори Філатова Іванна Іванівна, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом — задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , право власності на 64/600 (шістдесят чотири шестисотих) часток у праві спільної власності на житловий будинок АДРЕСА_5 , погріб літера «В», гараж літера «Г», вбиральня літера «Е», господарський блок літера «З», вбиральня літера «К», огорожа № 1–7, свердловина № 4, доріжка № 5, доріжка № 6), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 10529985, номер запису 492 в книзі 2, — у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — державний нотаріус Вишневої державної нотаріальної контори Філатова Іванна Іванівна, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом — задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на 64/600 (шістдесят чотири шестисотих) часток у праві спільної власності на житловий будинок АДРЕСА_5 , погріб літера «В», гараж літера «Г», вбиральня літера «Е», господарський блок літера «З», вбиральня літера «К», огорожа № 1–7, свердловина № 4, доріжка № 5, доріжка № 6), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 10529985, номер запису 492 в книзі 2, — у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 та який прийняв, але не оформив спадщину після смерті ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 15 вересня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ