Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №120/7628/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/7628/25

Головуюча у 1-й інстанції: Поліщук Ірина Миколаївна

Суддя-доповідач: Гнап Д.Д.

14 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Сушка О.О. Яремчукa К.О.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час проходження військової служби відповідач нарахував і виплатив позивачці грошову допомогу для оздоровлення за 2013–2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої Постановою №889, внаслідок чого, на переконання позивача, розмір відповідних виплат був занижений.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги для оздоровлення у 2016–2018 роках без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, та зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити недоплачену допомогу за 2016–2018 роки з урахуванням цієї винагороди та раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що щомісячна додаткова грошова винагорода фактично нараховувалася та виплачувалася позивачці щомісячно, а отже мала систематичний, а не одноразовий характер. На цій підставі суд дійшов висновку про необхідність її включення до складу грошового забезпечення, з якого обчислювалася допомога для оздоровлення.

У частині вимог за 2013–2015 роки суд відмовив, оскільки встановив, що в цей період щомісячна додаткова грошова винагорода за Постановою №889 позивачу не нараховувалася та не виплачувалася.

ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення повністю та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, а його висновки не відповідають фактичним обставинам.

На обґрунтування своєї позиції апелянт посилається на положення Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року №425, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 червня 2008 року за №537/15228, та вказує, що відповідно до пунктів 3.7, 3.7.1 цієї Інструкції допомога для оздоровлення виплачується один раз на рік, а тому належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Крім того, відповідач посилається на пункт 8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 лютого 2016 року №73, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 року за №217/28347, відповідно до якого щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.

Апелянт зазначає, що щомісячна додаткова грошова винагорода, установлена Постановою №889, виплачувалася позивачу з лютого 2016 року за січень 2016 року по березень 2018 року за лютий 2018 року. Допомога для оздоровлення за 2018 рік виплачена у квітні 2018 року, тобто після втрати Постановою №889 чинності.

Окремо скаржник заперечує застосовність висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 10 листопада 2021 року у справі №825/997/17, оскільки у зазначеній справі предметом судового розгляду було включення щомісячної додаткової грошової винагороди до грошового забезпечення, з якого обчислювалася одноразова грошова допомога при звільненні, а не допомога для оздоровлення.

Апелянт також посилається на ухвалу Верховного Суду від 27 квітня 2020 року у справі №1.380.2019.003718 та наголошує на необхідності використання фінансових ресурсів військової частини в умовах воєнного стану насамперед на потреби оборони держави.

Позивачка правом подання відзиву не скористалась.

ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом від 16 квітня 2025 року звільнена з військової служби в запас.

Разом із тим, на думку позивачки, під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 їй не в повному обсязі виплачено грошове забезпечення, право на яке вона набула у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби, а саме: проведено виплату грошової допомоги на оздоровлення у 2013-2018 роках без включення в її розрахунок додаткової грошової винагороди.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.

IV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга відповідача фактично спрямована проти тієї частини рішення, якою задоволено позовні вимоги щодо допомоги для оздоровлення за 2016–2018 роки, тому саме ця частина рішення підлягає перевірці апеляційним судом.

За частиною першою статті 310 КАС України апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, установлених главою 1 розділу III цього Кодексу.

Відповідно до частин першої — третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Частиною п`ятою цієї статті встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правове регулювання спірних відносин у 2016–2018 роках здійснювалося, зокрема, Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі — Закон №2011-XII).

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

За частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення, а саме підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Частиною четвертою цієї статті передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, які встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок його виплати визначається керівниками відповідних центральних органів виконавчої влади.

Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 було встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду відповідним категоріям військовослужбовців. У редакції, що застосовувалася до позивача з 01 січня 2016 року, Постанова №889 була нормативною підставою для виплати такої винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України. Зазначена Постанова втратила чинність з 01 березня 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704.

У спірний період діяла також Інструкція №425. При цьому твердження апелянта про те, що ця Інструкція застосовувалася лише до 01 березня 2018 року, не відповідає офіційним відомостям про дію нормативно-правового акта: Інструкція №425 втратила чинність 10 серпня 2018 року. Зазначена неточність апеляційної скарги сама по собі не визначає результат вирішення спору, оскільки щодо 2018 року вирішальне значення в межах доводів скаржника має припинення з 01 березня 2018 року дії саме Постанови №889, якою була запроваджена спірна винагорода.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 лютого 2016 року №73 затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України. Ця Інструкція була чинною у спірний період та втратила чинність 09 листопада 2018 року.

За пунктом 6 Інструкції №73 винагорода виплачувалася військовослужбовцям за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі відповідного наказу. Пунктом 8 цієї Інструкції передбачалося, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.

Оцінюючи довід апелянта про те, що допомога для оздоровлення є виплатою, яка здійснюється один раз на рік, і тому щомісячна додаткова винагорода не повинна входити до розрахункової величини, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Сам по собі одноразовий характер виплати допомоги для оздоровлення не вирішує питання про склад місячного грошового забезпечення, з якого ця допомога обчислюється. Закон №2011-XII безпосередньо визначає розмір допомоги через категорію «місячного грошового забезпечення», а отже юридично значущою є правова природа кожної складової такого забезпечення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2021 року у справі №825/997/17 зазначила, що структура грошового забезпечення військовослужбовців визначена законом і не може бути звужена підзаконними нормативно-правовими актами. Аналізуючи саме щомісячну додаткову грошову винагороду, установлену Постановою №889, Велика Палата дійшла висновку, що вона відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки має щомісячний та постійний характер, а ієрархічні колізії нормативно-правових актів у таких правовідносинах вирішуються шляхом застосування норми акта вищої юридичної сили.

Довід апелянта про те, що у справі №825/997/17 безпосереднім предметом спору була одноразова грошова допомога при звільненні, є правильним у частині визначення предмета тієї справи. Однак ця обставина не усуває значення сформульованого Великою Палатою висновку щодо правової природи винагороди за Постановою №889.

Більше того, питання врахування цієї винагороди саме під час обчислення допомоги для оздоровлення було безпосередньо вирішене Верховним Судом у постанові від 21 грудня 2021 року у справі №820/3423/18. Верховний Суд визнав обґрунтованими вимоги про визнання протиправним обчислення допомоги для оздоровлення за 2016 та 2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та про проведення відповідного перерахунку. Верховний Суд зазначив, що грошова допомога для оздоровлення розраховується з розміру місячного грошового забезпечення, до складу якого входить така додаткова грошова винагорода.

У постанові від 07 липня 2022 року у справі №520/7308/21 Верховний Суд знову звернувся до правового підходу, сформованого Великою Палатою у справі №825/997/17 та Верховним Судом у справі №820/3423/18, щодо неможливості звуження права на врахування щомісячної додаткової винагороди, встановленої актом вищої юридичної сили, положеннями підзаконного нормативного акта.

Отже, щодо допомоги для оздоровлення за 2016 та 2017 роки посилання апелянта на пункт 8 Інструкції №73 і на одноразовий характер самої допомоги не спростовують висновку суду першої інстанції. Установлено, що у цей період Постанова №889 була чинною, щомісячна додаткова грошова винагорода позивачу фактично нараховувалася та виплачувалася щомісяця, тому її неврахування при обчисленні допомоги для оздоровлення за 2016 та 2017 роки не узгоджується з наведеними висновками Верховного Суду.

Не змінює такого висновку і практика Верховного Суду щодо додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.

Так, у постанові від 05 березня 2026 року у справі №320/4611/23 Верховний Суд виходив з іншого нормативного регулювання та правової природи додаткової винагороди за Постановою №168 і прямо відмежував ці правовідносини від справ №825/997/17 та №620/3346/19, у яких предметом оцінки була щомісячна додаткова грошова винагорода за Постановою №889. Верховний Суд зазначив, що відповідні правовідносини не є подібними. Тому правові висновки, сформовані щодо Постанови №168 за іншого нормативного регулювання, не є підставою для відступу від результату, визначеного Верховним Судом щодо винагороди за Постановою №889 у 2016–2017 роках.

Посилання апелянта на ухвалу Верховного Суду від 27 квітня 2020 року у справі №1.380.2019.003718 також не впливає на результат перегляду.

Частина п`ята статті 242 КАС України передбачає врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду. У постанові від 05 березня 2026 року у справі №320/4611/23 Верховний Суд прямо зазначив, що висновки, наведені в ухвалі від 27 квітня 2020 року, не підлягають врахуванню як правові висновки у розумінні частини п`ятої статті 242 КАС України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності права позивача на врахування щомісячної додаткової грошової винагороди при обчисленні допомоги для оздоровлення за 2016 та 2017 роки є необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції у цій частині відповідає нормам матеріального права та релевантній практиці Верховного Суду.

Іншої оцінки потребують доводи апеляційної скарги щодо допомоги для оздоровлення за 2018 рік.

Постанова №889 втратила чинність 01 березня 2018 року. Матеріалами справи підтверджено, що остання щомісячна додаткова грошова винагорода була виплачена позивачу у березні 2018 року за лютий 2018 року, тобто за період, у якому відповідна нормативна підстава ще діяла. Натомість грошова допомога для оздоровлення за 2018 рік виплачена у квітні 2018 року.

Отже, на час виплати позивачу допомоги для оздоровлення за 2018 рік Постанова №889 вже втратила чинність, а щомісячна додаткова грошова винагорода за період після лютого 2018 року позивачу не нараховувалася та не виплачувалася.

Правовий висновок Верховного Суду у справі №820/3423/18 стосувався допомоги для оздоровлення за 2016 та 2017 роки, тобто періоду дії Постанови №889. Він не встановлює обов`язку включати зазначену винагороду до розрахунку виплати, здійсненої після припинення нормативної підстави для її нарахування.

Відтак сам факт систематичного отримання позивачем винагороди у попередні періоди не створює правової підстави для її врахування при обчисленні допомоги для оздоровлення, виплаченої після втрати Постановою №889 чинності, коли така винагорода за відповідний період уже не входила до фактично нараховуваного позивачу грошового забезпечення.

За таких обставин суд першої інстанції, правильно визначивши правову природу щомісячної додаткової грошової винагороди у період дії Постанови №889, помилково поширив цей висновок на допомогу для оздоровлення за 2018 рік, виплачену у квітні 2018 року, не врахувавши припинення з 01 березня 2018 року нормативної підстави для подальшого нарахування відповідної винагороди.

Тому довід апеляційної скарги про відсутність правових підстав для включення винагороди за Постановою №889 до допомоги для оздоровлення за 2018 рік є обґрунтованим.

Доводи апелянта про необхідність спрямування грошових ресурсів військової частини в умовах воєнного стану на забезпечення обороноздатності держави правового значення для вирішення цього спору не мають. Правомірність нарахування та виплати грошового забезпечення за 2016–2018 роки визначається законодавством, яке регулювало відповідні правовідносини, а обставини бюджетного фінансування та потреби військової частини в наступні періоди не можуть змінювати зміст уже виниклих прав та обов`язків.

Отже, твердження апелянта про неправильність рішення суду першої інстанції в цілому є необґрунтованим. Водночас апеляційна скарга містить обґрунтований довід щодо помилковості включення щомісячної додаткової грошової винагороди за Постановою №889 до розрахунку допомоги для оздоровлення за 2018 рік.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

На наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції правильно вирішив спір у частині допомоги для оздоровлення за 2016–2017 роки, оскільки у цей період щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №889, нараховувалася та виплачувалася позивачу.

Водночас щодо допомоги за 2018 рік суд не врахував, що Постанова №889 втратила чинність з 01 березня 2018 року, після лютого 2018 року відповідна винагорода позивачу не нараховувалася, тоді як допомогу для оздоровлення виплачено у квітні 2018 року. Тому рішення суду першої інстанції в цій частині ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року — скасуванню в частині задоволення позовних вимог щодо допомоги для оздоровлення за 2018 рік з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Щодо вимоги апелянта про стягнення з позивача судового збору за подання апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору не включаються до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами. Тому сплачений Військовою частиною НОМЕР_1 судовий збір за подання апеляційної скарги стягненню з позивачки не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року скасувати в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги для оздоровлення за 2018 рік без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити відповідний перерахунок і виплату за 2018 рік.

У цій частині прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Сушко О.О. Яремчук К.О.