Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №240/14763/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/14763/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шимонович Р.М.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

15 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо не зарахування до страхового стажу період роботи за записами трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 з 12.07.1996 по 13.11.1999; КП «Баранівський фарфоровий завод» з 31.10.2003 року по 08.07.2006 року ; період роботи у приватного підприємця з 07.09.2007 року по 24.07.2008, а також період навчання - згідно диплому НОМЕР_2 від 07.06.1996;

- визнати протиправним та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області скасувати рішення №064450009310 від 03.04.2024 року про відмову у призначенні пенсії по 3 групі інвалідності;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, як територіальний орган Пенсійного фонду України на території якого зареєстроване місце проживання: зарахувати до страхового стажу період роботи за записами трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 з 12.07.1996 по 13.11.1999; КП «Баранівський фарфоровий завод» з 31.10.2003 року по 08.07.2006 року ; період роботи у приватного підприємця з 07.09.2007 року по 24.07.2008;

- повторно розглянути заяву від 27.03.2024 та призначити з 02.11.2023 пенсію по 3 групі інвалідності.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 03.04.2024 №064450009310.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.03.2024 про призначення пенсії по інвалідності, відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та прийняти вмотивоване рішення із урахуванням висновків суду у цьому судовому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області сплачений судовий збір у сумі 1211, 20 грн.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, з 28.11.2023 позивачу встановлено третю групу інвалідності внаслідок загального захворювання, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №417986.

22.12.2023 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення їй пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За наслідками розгляду цієї заяви та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області прийняло рішення від 03.04.2024 №064450009310, яким відмовило позивачу у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" через відсутність у неї необхідного страхового стажу в розмірі 10 років.

У вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж особи становить 6 років 0 місяців 4 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи за записами трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 від 1996, з 12.07.1996 по 13.11.1999, оскільки відсутні накази про прийняття та накази про звільнення, період навчання згідно диплому НОМЕР_2 від 07.06.1996, оскільки відсутній підпис голови державної кваліфікаційної комісії. Для зарахування періоду роботи зазначеного у трудовій книжці №111 , необхідно надати уточнюючу довідку видану підприємством на якому працювала заявниця, на підставі первинних документів за час виконання роботи. Для зарахування навчання, необхідно надати уточнюючу довідку з місця навчання.

Вважаючи рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним, позивач звернулася до суду за захистом порушених прав та інтересів.

Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ст.308 КАС України, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IVвідповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

В умовах дії солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, розмір пенсії кожного пенсіонера визначається індивідуально з урахуванням набутого ним страхового стажу та отриманого заробітку, з якого сплачувалися страхові внески.

Частиною 1 статті 30 Закону №1058-IV визначено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Згідно з частиною 1 статті 32 Закону №1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю III групи у віці від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.

Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Таким чином, для зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі визначено певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.

Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Також, статтею 48 Кодексу законів про працю України, передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Водночас, пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, належним чином оформлені записи в трудовій книжці є підставою для врахування відповідних періодів роботи до стажу особи при призначенні пенсії, а у разі відсутності таких записів або їх неповноти трудовий стаж має встановлюватися на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Таким чином, системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2014 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Натомість, надання уточнюючих довідок для підтвердження певного періоду роботи є необхідним виключно у випадках, відсутності трудової книжки або відсутності необхідних записів в ній, наявності неправильних або неточних записів.

Так, підставою для прийняття оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 03.04.2024 №064450009310 про відмову у призначенні пенсії стала відсутність у позивача необхідного страхового стажу в розмірі 10 років. За підрахунками Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області страховий стаж позивача становить лише 6 років 0 місяців 4 дні.

При цьому, у вказаному рішенні Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області зазначило, що до страхового стажу позивача не зарахований період роботи за записами трудової книжки колгоспника №111 від 1996, з 12.07.1996 по 13.11.1999, оскільки відсутні накази про прийняття та накази про звільнення.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників був врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа (пункт 13 Постанови №310).

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

На момент внесення вказаного запису діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників затверджена Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).

Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Правовими нормами пунктів 2.3 Інструкції №58 передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пунктів 2.26 та 2.27 Інструкції №58 записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наприклад, "Звільнений в зв`язку з прогулом без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України".

Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Вказане свідчить, що норми Інструкція № 58 передбачають зазначення в трудовій книжці назву документу на підставі якого вноситься запис про звільнення працівника, а також його номеру та дати.

Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області у рішенні від 03.04.2024 №064450009310 не зарахувало період роботи позивача за записами трудової книжки колгоспника №111 від 1996, з 12.07.1996 по 13.11.1999, оскільки відсутні накази про прийняття та накази про звільнення.

З даного приводу, слід зазначити, що саме уповноважена особа колгоспу несе відповідальність за правильність ведення трудової книжки колгоспника.

Згідно із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

За приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

В контексті вказаного, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що відсутність в трудовій книжці наказів про прийняття та наказів про звільнення позивача не є тим недоліком, який позбавляє позивача права на зарахування періоду його роботи на цьому підприємстві до його страхового стажу, з огляду на те, що неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.

З огляду на зазначені обставини, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області протиправно не зарахувало до страхового стажу позивача за записами трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 від 1996, з 12.07.1996 по 13.11.1999.

Водночас, зі змісту позовної заяви слідує, що, на переконання позивача, їй не зараховано відповідачем до стажу періоди роботи в КП «Баранівський фарфоровий завод» з 31.10.2003 року по 08.07.2006 року та у приватного підприємця з 07.09.2007 року по 24.07.2008 року.

Проте, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.04.2024 №064450009310 у повній мірі не містить чіткої інформації та конкретизації, які саме згідно з доданими позивачем до заяви про призначення пенсії від 26.10.2023 документами періоди не зараховано пенсійним органом до пільгового, страхового стажу як і вказівки щодо зарахованих та незарахованих періодів.

Відсутність деталізовано та чітко викладених підстав для відмови у призначенні пенсії у розрізі незарахованих періодів ставить позивача у стан правової невизначеності щодо незарахованих періодів згідно з доданими до заяви конкретними документами, а тому таке рішення пенсійного органу не відповідає критеріям добросовісності, розсудливості та мотивованості, визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України).

Отже, враховуючи те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області у рішенні від 03.04.2024 №064450009310 не надано належного обґрунтування наявності чи відсутності права у позивача на зарахування до її страхового стажу періодів роботи в КП «Баранівський фарфоровий завод» з 31.10.2003 року по 08.07.2006 року та у приватного підприємця з 07.09.2007 року по 24.07.2008, а тому при повторному розгляді заяви позивача про призначення їй пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідачу слід надати оцінку таким періодам роботи позивача.

Відсутність достатньої та вичерпної деталізації унеможливлює перевірку дотримання пенсійним органом вимоги щодо об`єктивного встановлення права позивача на одержання пенсії на підставі всебічного і повного розгляду всіх поданих документів і не дозволяє пересвідчитись, чи надано пенсійним органом оцінку усім поданим на підтвердження відповідних періодів документам.

Щодо незарахування до страхового стажу позивача період навчання згідно диплому НОМЕР_2 від 07.06.1996 з підстав відсутності підпису голови державної кваліфікаційної комісії, то судом першої інстанції враховано, що обов`язок належного оформлення документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні уточнюючої довідки.

У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці чи інших офіційних документах, про що зроблений відповідний висновок Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 по справі № 687/975/17.

Отже, твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування періоду навчання позивача до страхового стажу, є безпідставними.

Крім того, згідно з статтею 62 Закону України №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.

Відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити зазначений стаж позивача.

Отже, порушене право позивача належним чином відновлено у спосіб визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.04.2024 №064450009310 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", як таке, що прийняте без належної оцінки усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому рішення обґрунтовано визнано протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для часткового їх задоволення.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.