Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №560/21221/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/21221/25

Головуючий у 1-й інстанції: Петричкович А.І.

Суддя-доповідач: Шидловський В.Б.

14 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Шепетівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Шепетівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Шепетівського відділу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи,18.11.2025 до Шепетівського відділу УДМС у Хмельницькій області ОСОБА_2 подав заяву № Б-128/6/6802-25 та просив оформити та видати паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки.

Листом від 06.12.2025 № Б-128/6/6802-25/6831.39.1/160-25 Шепетівським відділом УДМС у Хмельницькій області надано відповідь заявнику, якою фактично відмовлено у видачі паспорта.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , звернулася з позовом до суду.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Правова позиція щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

У постанові від 15.08.2019 у справі № 0940/2105/18, на неврахування якої посилається скаржник, Верховний Суд аналізував, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) визначено основні ознаки типової справи, за яких спори відкриті в інших судах є типовими для даної зразкової справи: позивач – фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ; б) відповідач – територіальні органи ДМС України; в) предмет спору – вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.

Розглянувши зразкову справу № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі – Конвенція).

Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі – у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення № 2503-ХІІ, є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону № 5492-VI.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пунктів 21, 22 частини першої статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа – типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.

Таким чином, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач – суб`єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.

Повертаючись до матеріалів цієї справи, визначальними її особливостями, на підставі яких вона (справа) не може бути визначена як типова є, зокрема, таке.

Так, ОСОБА_2 документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 23.05.2022 року Шепетівським МВ УДМС у Хмельницькій області.

Тобто, раніше позивачка разом з сином самостійно звертались з заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм (біометричний закордонний паспорт). Відповідно ОСОБА_2 був сформований в Єдиному державному демографічному Реєстрі унікальний номер запису (УНЗР) 20111008-04812.

Дані про ОСОБА_2 внесені до Реєстру ще у 2022 році, а закордонний паспорт містить безконтактний електронний носій, при цьому отримання такого документу є правом, а не обов?язком особи, і ОСОБА_2 таким правом скористався добровільно.

Відтак, під час Формування заяви-анкети на оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, було надано згоду на отримання біометричних даних та обробку персональних даних. Відповідно у Реєстрі вже містяться персональні дані ОСОБА_2 та йому присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, який є незмінним.

Враховуючи дану інформацію, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки при наявності сформованого УНЗР під час оформлення паспортів громадянин України для виїзду за кордон.

Між тим, постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2019 року №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) стосується питань захисту прав і свобод громадян України, які не надають згоду на обробку персональних даних, оскільки з мотивів релігійних переконань побоюються настання в результаті їх обробки негативних наслідків, пов`язаних із формуванням цифрових ідентифікаторів особи.

Тобто, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.

У зв`язку із наведеним, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції помилково відніс цю справу до типової відносно зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

З огляду на наведене, колегія суддів вважає безпідставними посилання ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 на небажання його сина надати згоду на обробку персональних даних та намір отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, як на правомірну підставу її відмови від отримання паспорта у вигляді ID-картки, оскільки у Реєстрі вже містяться персональні дані ОСОБА_2 та йому присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, який є незмінним.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що виготовлення щодо ОСОБА_2 паспорта громадянина України для виїзду за кордон законним представником оформленого внаслідок волевиявлення останньої, вказує на надання згоду на обробку персональних даних та йому було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та у будь-якому разі не є втручанням у його приватне і сімейне життя.

З указаного також необхідно дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції, відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.06.2023 у справі №380/5977/21, у постанові від 06 лютого 2025 року по справі №420/26651/23 та у постанові від 11 грудня 2025 року справі №440/3168/23.

У зв`язку із наведеним, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо задоволення позовних вимог.

За приписами ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно із ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції належить скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Шепетівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області задовольнити повністю.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.