Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №320/15686/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/15686/26 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про визнання протиправною бездіяльності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, яка полягає у невчиненні дій щодо виключення із рішення №11-009/2021 від 20.02.2021 Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури недостовірне (фіктивне) рішення №286/2020 від 11.11.2020 Дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області - відомості про фіктивне свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №222 від 15.10.2001, виданого Київською обласною КДКА адвокату ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 позовну заяву повернуто.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав про невиконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 щодо усунення недоліків позовної заяви, яку було залишено без руху. Також суд зазначив, що твердження ОСОБА_1 про своєчасне звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою не віднайшли свого відображення та не підтвердженні належними та допустимими доказами.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для повернення позову були відсутні.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС), частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС, згідно із частинами першою-другою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

При цьому, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Так, позивач у даній справі оскаржує бездіяльність відповідача, яка полягає у невчиненні дій щодо виключення із рішення відповідача №11-009/2021 від 20.02.2021 іншого рішення №286/2020 від 11.11.2020 та відомостей про фіктивне свідоцтво. У позовній заяві позивач, окрім іншого, зазначає, що відповідач «вчинив протиправні дії, які полягають у використанні недостовірних відомостей щодо свідоцтва », «оскаржуваними діями порушено мої людські права та законні інтереси як адвоката і людини ».

У заяві про поновлення строку, а також в апеляційній скарзі позивач звертає увагу на те, що ним оскаржується бездіяльність відповідача, а предметом спору не є дії відповідача, «момент щодо дізнання позивачем порушених прав», процесуальні строки тощо. Позивач також подав заперечення на ухвалу про відмову у відводі судді першої інстанції, наполягає на тому, що строк звернення до суду ним не порушений, а оскаржуване рішення ухвалене неповноваженим складом суду.

Як вже зазначалося, початок перебігу строку звернення до суду розпочинається з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів оскаржуваною бездіяльністю відповідача.

Так, зі змісту повної заяви вбачається, що оскаржувана бездіяльність пов`язана із не включенням із рішення відповідача певної інформації, яка була включена до такого рішення при його прийнятті. Таким чином, про те, що відповідач не виключає спірну інформацію із відповідного рішення позивач мав дізнатися ще з моменту, коли ознайомився зі змістом такого рішення.

Так, рішення відповідача, бездіяльність щодо якого оскаржує позивач, було оскаржено позивачем ще у 2021 році, спір про що розглядався судами у межах справи № №640/16931/21. Тобто, про бездіяльність з невиключення спірної інформації позивачу було відомо ще у 2021 році (згідно ухвали від 16.07.2021 рішення від 20.02.2021 №ІІ-009/2021 отримане позивачем 18.05.2021), проте із відповідним позовом позивач звернувся 13.04.2026 - майже через п`ять років, тобто зі значним пропуском встановленого законом шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.

При цьому, як вірно вказав суд першої інстанції, посилання позивача на направлення позивачем заяви відповідачу із вимогою про виключення із рішення спірної інформації, не змінює моменту, коли позивач дізнався про порушення своїх прав оскаржуваною бездіяльністю, а лише а лише свідчить про час, коли він вчинив певні дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Відтак, суд першої інстанції правильно встановив початок перебігу строку звернення до адміністративного суду ще у 2021 році та дійшов вірного висновку про його пропуск.

Посилання позивача на те, що з 2021 року відповідачем вчинялися «якісь» дії не виправдовує пропуск строку звернення до адміністративного суду. Позивачем не було доведено, а судом не було встановлено жодних поважних причин, які об`єктивно перешкоджали позивачу у період 2021-2026 років звернутися до суду із даним позовом.

Доводи позивача про те, що окремі мотиви та висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на вимогах закону та не мають юридичного значення, є виключно суб`єктивним уявленням позивача, яке не відповідає встановленим обставинам та особливостям правового регулювання строків звернення до адміністративного суду та правових наслідків їх порушення.

Щодо доводів апеляційної скарги про вирішення справи неповноважним складом суду та заперечень на ухвалу про відмову у задоволенні заяви про відвід, то колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2026 позовну заяву розподілено судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 позовну заяву залишено без руху.

Позивачем 27.04.2026 до суду першої інстанції від подано заяву про відвід судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суд від 11.05.2026 визнано необґрунтованим заявлений відвід, а ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 у його задоволенні відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, звертає увагу, що позивач ні у поданій заяві про відвід, ні в апеляційній скарзі, ні в у запереченнях на ухвалу не вказує жодних об`єктивних причин неможливості судді суду першої інстанції здійснювати розгляд справи.

Доводи позивача у цій частині фактично зводяться до його незгоди із мотивами та висновками суду, які стосуються пропуску строку звернення до адміністративного суду, які викладені в ухвалах про залишення позовної заяви без руху та її повернення. Проте, така підстава не може бути причиною для відводу в силу прямої заборони, встановленої частиною четвертою статті 36 КАС - незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Зважаючи на викладене, колегія суддів не вбачає порушень у відмові суду першої інстанції у задоволенні заяви позивача про відвід, і, як наслідок, відсутні підстави вважати, що розгляд справи здійснений неповноважним складом суду першої інстанції.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення, яким позовну заяву повернуто.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2026 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Є.І. Мєзєнцев