Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №320/56271/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/56271/25 суддя першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Воловика С.В.,

суддів - Кравченка Є.Д., Осіпової О.О.,

за участі секретаря судового засідання - Бетіна М.О.,

представника позивача - Мальцевої Г.Ю.,

представника відповідача - Полюхович І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 у справі № 320/56271/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, апелянт, ГУ ДПС), в якій просила суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.08.2025 № 73174240203, № 73193240203, № 73186240203, № 73179240203 та № 73145240203.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 08.08.2025 № 73174240203, № 73193240203, № 73186240203 та № 73179240203; у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 73145240203 від 08.08.2025- відмовлено.

Задовольняючи позов у відповідній частині, суд першої інстанції виходив з того, що ані Декрет Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет № 15-93), ані Положення про здійснення операцій з банківськими металами, затверджене постановою Правління Національного банку України від 06.08.2003 № 325 (далі - Положення № 325), не встановлюють обов`язкової участі банку чи іншої фінансової установи як умови для кваліфікації операції з відчуження банківських монет між фізичними особами як операції з валютними цінностями, а відповідач не довів, що продані позивачем монети не відповідають визначенню банківських металів.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що по-перше, дохід від згаданої операції звільнений від оподаткування згідно з підпунктом 165.1.51 пункту 165.1 статті 165 ПК України, що свідчить про протиправність донарахування податку на доходи фізичних осіб і військового збору та, як наслідок, про відсутність підстав для застосування штрафу за несвоєчасне подання декларації; а по-друге, обов`язок ведення Книги обліку доходів і витрат за змістом пункту 177.10 статті 177 ПК України встановлений лише для фізичних осіб - підприємців, статусу якого позивач не має.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки встановленому під час перевірки факту невідповідності між сумою, нібито сплаченою ОСОБА_2 за монети, та сукупним розміром задекларованих ним доходів, а також залишив поза увагою те, що позивач не надала жодного документа на підтвердження реальності спірної операції.

Крім того, апелянт наполягає на тому, що обов`язок ведення Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 591 від 23.06.2017, поширюється не лише на фізичних осіб - підприємців, а й на звичайних громадян, які подають податкову декларацію про майновий стан і доходи, а тому висновок суду першої інстанції про незастосовність пункту 177.10 статті 177 ПК України до спірних правовідносин є помилковим.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, ОСОБА_1 у відзиві зазначила, що ГУ ДПС не конкретизовано, які саме обставини не досліджені судом першої інстанції та які докази залишилися неврахованими, що, на її переконання, суперечить вимогам пункту 6 частини другої статті 296 КАС України.

Позивач наполягає на тому, що обов`язок доказування правомірності податкових повідомлень-рішень за частиною другою статті 77 КАС України покладається на відповідача, тоді як контролюючий орган ані під час перевірки, ані під час розгляду справи не спростував належними доказами факт здійснення операції з продажу банківських монет, а посилання на розмір задекларованих доходів покупця є лише податковою інформацією, яка сама по собі не є доказом нереальності операції.

Позивач також зауважив, що вимога про залучення банку чи іншої фінансової установи для продажу банківських металів прямо не передбачена Декретом № 15-93, а листи Національного банку України, на які посилається відповідач, не є нормативно-правовими актами і не мають обов`язкового характеру.

На підтвердження правомірності ненадання Книги обліку доходів і витрат позивач посилається на пункт 177.10 статті 177 ПК України та на відсутність статусу фізичної особи - підприємця, а щодо договору купівлі-продажу зазначає, що він презюмується правомірним, доки його недійсність не встановлена судом.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 розгляд апеляційної скарги призначено у відкритому судовому засіданні на 15.09.2026 об 11 год. 30 хв.

Заслухавши повноважних представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 29.11.2023 до ДПІ в Оболонському районі ГУ ДПС у м. Києві подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік, у рядку 11.3 розділу ІІІ "Доходи, які не включаються до загального річного оподатковуваного доходу" якої задекларовано суму 31 500 000,00 грн.

Підставою декларування зазначеної суми позивач визначила договір купівлі-продажу банківських монет від 24.04.2017 з Додатком № 1, за умовами якого ОСОБА_1 (продавець) передала у власність фізичній особі ОСОБА_2 (покупець) золоті та срібні монети загальною кількістю 149 одиниць (62 одиниці золота та 87 одиниць срібла), перелік яких з найменуванням, роком карбування, пробою та кількістю кожної позиції наведено у Додатку № 1, а покупець зобов`язався сплатити продавцю кошти у розмірі 31 500 000,00 грн у день отримання монет. Згаданий договір в судовому порядку недійсним не визнавався і на момент розгляду цієї справи відомості про судові справи з приводу нього відсутні.

На підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві № 3418-п від 09.05.2025 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, за результатами якої згідно з актом № 56884/Ж5/26-15-24-02-03/2603912767 від 02.07.2025 встановлено порушення:

- пункту 179.1 статті 179 з урахуванням підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України (далі - ПК України, Кодекс) у зв`язку з несвоєчасним поданням декларації;

- підпункту "а" пункту 176.1 статті 176, пунктів 44.1, 44.3 статті 44 ПК України внаслідок ненадання до перевірки Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;

- підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 з урахуванням підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України у зв`язку з не включенням суми 31 500 000,00 грн до загального оподатковуваного доходу та несплати податку на доходи фізичних осіб у розмірі 5 670 000,00 грн;

- підпунктів 1.2, 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України внаслідок ненарахування, неутримання та неперерахування військового збору у розмірі 472 500,00 грн;

- підпункту 73.3.3 пункту 73.3 статті 73 ПК України через ненадання відповіді на письмовий запит контролюючого органу № 4092/Ж12/26-15-24-02-03-07 від 19.02.2025.

За змістом акту перевірки податковим органом було встановлено, що покупець за спірним договором ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а сукупний розмір задекларованих ним доходів за період з 1998 по 2017 рік становив 1 428 809,01 грн, тобто суму, приблизно у двадцять два рази меншу за ціну договору. З огляду на це відповідач дійшов висновку про нереальність договору купівлі-продажу банківських монет від 24.04.2017 та його здійсненим без мети настання обумовлених правових наслідків.

З метою отримання пояснень та підтвердження джерел походження коштів за рахунок яких придбано монети, факту набуття права власності на них, факту передання їх покупцю та отримання від нього коштів у сумі 31 500 000,00 грн, ГУ ДПС направляло позивачу запит № 4092/Ж12/26-15-24-02-03-07 від 19.02.2025, який залишився без відповіді та повернувся з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

На підставі висновків акту перевірки № 56884/Ж5/26-15-24-02-03/2603912767 від 02.07.2025 відповідачем 08.08.2025 прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 73174240203 про збільшення грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 7 087 500,00 грн, з яких: 5 670 000,00 грн основний платіж, 1 417 500,00 грн штрафна санкція);

№ 73193240203 про збільшення грошове зобов`язання з військового збору на 590 625,00 грн, з яких: 472 500,00 грн основний платіж, 118 125,00 грн штрафна санкція;

№ 73186240203 про застосування штрафу в сумі 340,00 грн за несвоєчасне подання декларації;

№ 73179240203 про застосування штрафу в сумі 1 020,00 грн за ненадання Книги обліку доходів і витрат;

№ 73145240203 про застосування штрафу в сумі 8 000,00 грн за ненадання відповіді на письмовий запит.

Не погодившись із правомірністю прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про їх скасування.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України. Зокрема, цим Кодексом визначається вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа резидент, яка отримує доходи як із джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Пунктом 163.1 статті 163 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, а згідно з пунктом 164.1 статті 164 цього Кодексу загальний оподатковуваний дохід становить будь-який дохід, що підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) платнику податку протягом відповідного звітного податкового періоду.

Разом з тим законодавець установив перелік доходів, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу. Так, відповідно до підпункту 165.1.51 пункту 165.1 статті 165 ПК України до такого доходу належать доходи від операцій з валютними цінностями (крім цінних паперів), пов`язаних з переходом права власності на такі валютні цінності, за винятком доходів, оподаткування яких прямо передбачено іншими нормами розділу IV цього Кодексу.

Таким чином, для вирішення питання про застосування зазначеної норми необхідно встановити, по-перше, факт отримання доходу саме від операції, пов`язаної з переходом права власності на валютні цінності, та, по-друге, відсутність спеціальної норми розділу IV ПК України, яка прямо передбачає оподаткування такого доходу.

При цьому сам по собі факт отримання фізичною особою грошових коштів не є достатньою підставою для висновку про виникнення об`єкта оподаткування. Для такого висновку необхідно встановити правову природу відповідного надходження, його джерело та належність до доходу, який відповідно до положень ПК України включається до оподатковуваного доходу.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, ГУ ДПС дійшло висновку про отримання позивачем 31 500 000,00 грн за договором відчуження монет, які не можуть бути кваліфіковані як валютні цінності, у зв`язку з чим отримані кошти підлягають оподаткуванню як загальний оподатковуваний дохід фізичної особи.

Втім, колегія суддів не може погодитись з таким висновком, оскільки на час виникнення спірних правовідносин поняття валютних цінностей визначалося пунктом 1 статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), відповідно до якого до валютних цінностей, серед іншого, належали банківські метали - золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Аналогічне за змістом визначення банківських металів містилося у пункті 1.2 Положення про здійснення операцій з банківськими металами на валютному ринку України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 325 (далі - Положення № 325). Водночас імперативним приписом пункту 1.1 цього Положення ним визначався порядок здійснення операцій з банківськими металами саме на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних ринках.

Тобто, зазначене Положення регламентувало спеціальний порядок здійснення операцій на відповідних валютних ринках та не містило положення, відповідно до якого монета, виготовлена з дорогоцінного металу, втрачає властивість банківського металу або перестає бути валютною цінністю виключно з тієї підстави, що її відчуження між фізичними особами здійснено без участі банку чи іншої фінансової установи. Не містить такої умови і Декрет № 15-93.

Посилання відповідача на частину третю статті 6 Декрету № 15-93 також не спростовує наведеного висновку, оскільки ця норма регулювала право фізичних осіб-резидентів продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим фінансовим установам або за їх посередництвом іншим фізичним особам-резидентам. Разом з цим Декрет № 15-93 розмежовував іноземну валюту та банківські метали як окремі категорії валютних цінностей.

За таких обставин поширення встановленого для операцій з іноземною валютою порядку на операції з банківськими металами без прямої законодавчої вказівки на це фактично означало б встановлення додаткової умови, якої законодавець не передбачив.

Відтак саме по собі здійснення позивачем прямого продажу монет іншій фізичній особі без участі банківської установи не є достатньою юридичною підставою для виключення таких монет із категорії валютних цінностей, що свідчить про необґрунтованість доводів апеляційної скарги в цій частині.

Водночас правова кваліфікація монет як валютних цінностей сама по собі не звільняє від необхідності перевірки доводів апелянта щодо фактичного отримання позивачем доходу, його розміру та правової природи, оскільки саме ці обставини мають значення для вирішення питання про правомірність визначення податкових зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною другою цієї статті встановлено спеціальне правило розподілу тягаря доказування у справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень, згідно з яким обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже у справі що розглядається саме на контролюючому органі лежить обов`язок довести конкретні обставини, які відповідно до норм ПК України зумовлюють виникнення у позивача податкового обов`язку, у тому числі довести, що отримані позивачем кошти за спірною операцією не є доходом, який підпадає під звільнення, передбачене підпунктом 165.1.51 пункту 165.1 статті 165 ПК України.

Тобто, з огляду на те, що контролюючий орган заперечує юридичну та фактичну достовірність задекларованих платником відомостей і на цій підставі визначає йому податкові зобов`язання, саме він повинен надати докази, які об`єктивно підтверджують відповідні висновки.

Такий підхід відповідає положенням частини другої статті 77 КАС України та усталеній практиці Верховного Суду, відповідно до якої податкова інформація, отримана контролюючим органом із власних інформаційних ресурсів або від інших підрозділів контролюючого органу, сама по собі не є безумовним і достатнім доказом порушення платником податків податкового законодавства. Така інформація може бути підставою для проведення перевірки та збирання додаткових доказів, однак її доказове значення має оцінюватися з урахуванням її змісту, походження, безпосереднього зв`язку зі спірною операцією та сукупності інших доказів.

Близький за змістом підхід послідовно застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23 липня 2020 року у справі № 826/6806/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 320/1147/19 та від 24 лютого 2022 року у справі № 420/8924/20.

Колегія суддів враховує також правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 серпня 2022 року у справі № 140/403/19, відповідно до якого дані, надані фінансовою установою - платіжним посередником, можуть бути належним доказом отримання платником конкретного доходу, якщо такі дані безпосередньо фіксують конкретний платіж, його розмір, час та особу одержувача.

Разом із тим наведений висновок не означає, що будь-яка інформація, яка лише опосередковано свідчить про можливе отримання доходу, має таку саму доказову силу. У справі № 140/403/19 доказове значення мали безпосередні транзакційні дані фінансової установи щодо конкретних платежів. Натомість у цій справі контролюючий орган не посилається на прямі відомості про рух коштів за спірним договором.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, основним, а фактично єдиним аргументом ГУ ДПС щодо недостовірності спірної операції є невідповідність між ціною договору та сукупним розміром доходів, задекларованих контрагентом позивача за відповідний період, який передував спірній операції та частково збігався з нею.

Зазначені відомості отримані відповідачем із власних інформаційних ресурсів, зокрема Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, і відображають відомості про доходи, задекларовані контрагентом за певний період.

Однак сама по собі така невідповідність не встановлює джерела коштів, за рахунок яких контрагент здійснив розрахунок за договором, та не доводить, що на момент укладення договору він об`єктивно не мав можливості володіти відповідною сумою коштів.

Фактично контролюючий орган ототожнив відсутність у його інформаційних ресурсах відомостей про доходи контрагента в розмірі, достатньому для придбання монет, із доведеністю відсутності у контрагента таких коштів. Проте ці обставини не є тотожними.

Розмір доходів, відображених у податковій інформації за конкретний період, не є тотожним загальному обсягу майна або коштів, які перебували у розпорядженні фізичної особи на момент здійснення конкретної цивільно-правової операції. Сам по собі обсяг задекларованих доходів за певний період не виключає можливості наявності в особи заощаджень, майна, коштів, отриманих у спадщину чи за договором дарування, доходів за попередні періоди або інших джерел формування її майнового стану, які не відображаються у відповідній інформаційній базі як дохід за період, що досліджувався контролюючим органом.

Колегія суддів зазначає, що істотним для вирішення спору є те, що ГУ ДПС, покладаючи в основу своїх висновків саме невідповідність між ціною договору та задекларованими доходами контрагента, не довело відсутності інших обставин, які могли б пояснити наявність у нього відповідних коштів, та не навело інших самостійних доказів, які б у своїй сукупності підтверджували відсутність реальної передачі коштів або монет за спірним договором.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач не отримав прямих відомостей про конкретний рух коштів за спірною операцією, не встановив фактичного джерела коштів контрагента та не навів інших належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що наведений у договорі розмір коштів фактично не передавався позивачу або що спірний правочин не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

За таких обставин висновок контролюючого органу про отримання позивачем саме оподатковуваного доходу ґрунтується не на безпосередньо встановленому факті, а на припущенні, зробленому на підставі непрямої інформації.

При цьому колегія суддів зауважує, що для оцінки реальності господарської операції не вимагається дослідження абсолютно всіх можливих обставин майнового стану контрагента. Значення мають лише ті обставини, які безпосередньо стосуються предмета доказування та дають змогу встановити реальний характер відповідної господарської операції.

Якщо саме недостатність задекларованих контрагентом доходів покладено контролюючим органом в основу висновку про нереальність господарської операції та, як наслідок, про виникнення у позивача оподатковуваного доходу, така обставина сама по собі не може вважатися достатньою підставою для відповідних висновків. Вона має бути підтверджена належними, допустимими та достатніми доказами, які у своїй сукупності свідчили б про відсутність реального економічного змісту спірної операції, її фактичного виконання або фактичного отримання позивачем коштів.

Іншими словами, сам факт невідповідності задекларованих контрагентом доходів вартості здійснених ним операцій не доводить ані нереальності таких операцій, ані фактичного отримання позивачем відповідних коштів. Для такого висновку контролюючий орган мав навести конкретні докази, які б спростовували реальність господарської операції та підтверджували обставини, покладені в основу визначення позивачу оподатковуваного доходу.

Однак таких доказів, які б у своїй сукупності давали підстави для висновку про відсутність реального економічного змісту спірної операції або фактичного отримання позивачем коштів, відповідачем у цій справі не надано. Отже, наведена ним обставина щодо недостатності задекларованих контрагентом доходів не може сама по собі слугувати належною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарської операції та виникнення у позивача оподатковуваного доходу.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена презумпція не означає, що контролюючий орган позбавлений можливості досліджувати фактичні обставини виконання правочину. Водночас, якщо контролюючий орган ставить під сумнів реальність правочину саме як підставу для визначення податкових зобов`язань, він повинен довести відповідні обставини належними доказами, а не лише послатися на припущення щодо неможливості його виконання.

У цій справі контролюючий орган не довів ні недійсності договору, ні відсутності фактичної передачі предмета договору, ні відсутності розрахунку між сторонами, ні того, що наведений у договорі розмір коштів фактично не передавався позивачу.

З огляду на встановлені обставини колегія суддів робить висновок, що отримані позивачем 31 500 000,00 грн пов`язані з операцією, предметом якої були валютні цінності, а контролюючий орган не довів наявності спеціальної норми розділу IV ПК України, яка б передбачала оподаткування цього доходу.

За таких умов застосуванню підлягає підпункт 165.1.51 пункту 165.1 статті 165 ПК України, відповідно до якого зазначений дохід не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Враховуючи відсутність підстав для визначення позивачу додаткового податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору у зв`язку з отриманням зазначеного доходу, колегія суддів доходить висновку про невідповідність податкових повідомлень-рішень від 08.08.2025 № 73174240203 та № 73193240203 критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України та, як наслідок, про наявність підстав для визнання їх протиправними.

Зазначений висновок обумовлює і вирішення питання щодо обов`язку позивача подавати річну декларацію про майновий стан і доходи.

Так, відповідно до пункту 179.1 статті 179 ПК України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи у випадках та порядку, визначених законом. Водночас згідно з пунктом 179.2 статті 179 ПК України обов`язок платника податку щодо подання декларації вважається виконаним і декларація не подається, якщо платник податку отримував, зокрема, доходи, які відповідно до цього Кодексу не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про невключення спірного доходу у сумі 31 500 000,00 грн до загального оподатковуваного доходу, отримання такого доходу саме по собі не створювало для позивача обов`язку щодо подання річної декларації.

За відсутності обов`язку щодо подання декларації відсутні й правові підстави для застосування відповідальності за її несвоєчасне подання. Відтак податкове повідомлення-рішення № 73186240203 від 08.08.2025 про застосування штрафу за несвоєчасне подання декларації також не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України та є протиправним.

Окремої оцінки потребує податкове повідомлення-рішення № 73179240203 від 08.08.2025 про застосування штрафу за ненадання Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 176.1 статті 176 ПК України платники податку зобов`язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, якщо такий платник зобов`язаний подавати декларацію або має право на її подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

На виконання наведеного положення наказом Міністерства фінансів України від 23 червня 2017 року № 591 затверджено Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу та Порядок її ведення. Пунктом 1 цього Порядку передбачено його застосування фізичними особами - платниками податків, які отримують доходи та відповідно до положень розділу IV ПК України зобов`язані подавати податкову декларацію про майновий стан і доходи.

Водночас пункт 177.10 статті 177 ПК України регулює оподаткування доходів, одержаних фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, та встановлює обов`язок ведення відповідного обліку саме для фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, наведене нормативне регулювання допускає різне тлумачення питання щодо обов`язку фізичної особи, яка не має статусу підприємця, вести Книгу обліку доходів і витрат. З одного боку, підпункт «а» пункту 176.1 статті 176 ПК України містить загальне правило щодо обліку доходів і витрат платниками податків, з іншого - пункт 177.10 статті 177 ПК України прямо визначає обов`язок ведення відповідної Книги у межах спеціального регулювання оподаткування доходів фізичних осіб - підприємців.

При цьому підзаконний нормативно-правовий акт не може самостійно розширювати коло платників податків, на яких законом покладено податковий обов`язок або відповідальність за його невиконання.

Застосування штрафної санкції за податкове правопорушення має ґрунтуватися на чіткій законодавчій підставі. У разі якщо положення законодавства допускають неоднозначне трактування прав та обов`язків платника податків, відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України рішення має прийматися на користь платника податків.

Як установлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, позивач не має статусу фізичної особи - підприємця. Крім того, з огляду на висновок суду про відсутність у позивача обов`язку щодо подання декларації у зв`язку з отриманням спірного доходу, підстави для покладення на неї обов`язку щодо ведення Книги, невиконання якого тягне застосування штрафної санкції, відсутні.

За таких обставин податкове повідомлення-рішення № 73179240203 від 08.08.2025 про застосування до позивача штрафу за ненадання Книги обліку доходів і витрат не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, у зв`язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню.

З приводу податкового повідомлення-рішення № 73145240203 від 08.08.2025 про застосування штрафу за ненадання відповіді на письмовий запит контролюючого органу, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про його відповідність встановленим критеріям правомірності відповідачем в апеляційній скарзі не оскаржуються, а позивач апеляційної скарги щодо цієї частини рішення не подавала.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки зазначена частина рішення не є предметом апеляційного оскарження, правові підстави для її перегляду апеляційним судом відсутні.

Згідно з частинами першою - третьою статті 242 КАС України судове рішення має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими судом, із наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

При цьому висновок суду першої інстанції про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень ґрунтується не виключно на врахуванні документів та пояснень позивача, а на встановленні того, що контролюючий орган, який заперечував податкову кваліфікацію спірного доходу, не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами наявність обставин, які відповідно до ПК України зумовлювали б його оподаткування.

Колегія суддів виходить не з того, що непряма податкова інформація взагалі не може мати доказового значення, а з того, що її доказова сила залежить від змісту такої інформації, її безпосереднього зв`язку зі спірною операцією та підтвердження іншими доказами.

У справі що розглядається інформація про сукупний розмір задекларованих доходів контрагента за певний період не є прямим доказом ані відсутності у нього коштів для виконання договору, ані непередання ним коштів позивачу, ані фіктивності правочину, ані отримання позивачем доходу іншої правової природи, ніж дохід від операції з валютними цінностями.

ГУ ДПС не усунуло цю доказову прогалину іншими належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим його висновки щодо виникнення у позивача оподатковуваного доходу ґрунтуються на припущенні, а не на достатній сукупності доказів.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують та фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, однак самі по собі не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене колегія суддів не встановила передбачених статтею 317 КАС України підстав для скасування або зміни рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2026, а тому апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 у справі № 320/56271/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 у справі № 320/56271/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України.

В повному обсязі постанова складена 15.09.2026.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова