Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №826/24623/15 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/24623/15 суддя першої інстанції: Мультян Марина Бондівна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача - Воловика С.В.,

суддів - Кравченка Є.Д., Осіпової О.О.,

за участі секретаря судового засідання - Бетіна М.О.,

представників позивача - Гнидки М.В., Мирон М.В.,

представника відповідача - Полюхович І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДІПРОБУДМАШИНА" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25.05.2026 у справі № 826/24623/15 за позовом Приватного акціонерного товариства "ДІПРОБУДМАШИНА" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «ДІПРОБУДМАШИНА» (далі - позивач, апелянт, ПрАТ «ДІПРОБУДМАШИНА») звернулося з позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС) у якій просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.10.2015 № 67726552207, № 67926552207 та № 67826552207.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.05.2026 у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що надані позивачем первинні документи не розкривають фактичного змісту господарських операцій і не підтверджують їх виконання саме заявленим контрагентом, оскільки контролюючим органом установлено відсутність у ТОВ «Чиста вода СП» трудових та матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виконання будівельно-монтажних робіт значного обсягу, а ОСОБА_1 під час допиту заперечила свою причетність до створення та ведення господарської діяльності товариства й факт підписання первинних документів та податкової звітності.

Суд першої інстанції врахував затверджену 27.07.2015 Дніпровським районним судом міста Києва угоду про визнання винуватості, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, та послався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 17.11.2015 у справі № 2а/3264/11/1070, за змістом якої статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ПрАТ «ДІПРОБУДМАШИНА» звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що правові позиції Верховного Суду України, на які послався суд першої інстанції, є такими, від яких Верховний Суд відступив згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19. Суд першої інстанції залишив поза увагою висновки щодо необхідності оцінки сукупності обставин справи та недопустимості обґрунтування судового рішення виключно матеріалами кримінального провадження, які не були предметом безпосереднього дослідження судом.

Крім того, апелянт зауважив на порушенні норм процесуального права, що полягає у відсутності в оскаржуваному рішенні оцінки наданих позивачем матеріалів фотофіксації виконаних робіт, актів прихованих робіт та актів гідравлічних випробувань, на необґрунтованій, на його думку, відмові в задоволенні клопотання про виклик свідків, а також на тому, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки стосується іншого суб`єкта господарювання - ТОВ «ЧИСТА ВОДА СМС», яке не має встановленого відношення до контрагента позивача.

Також ПрАТ «ДІПРОБУДМАШИНА» звернуло увагу на те, що, по-перше, ОСОБА_1 набула повноважень керівника та засновника ТОВ «Чиста вода СП» лише з жовтня 2013 року, тоді як частина господарських операцій та відповідних податкових накладних, зокрема за серпень - вересень 2013 року на загальну суму податку на додану вартість 216457 грн, оформлена за підписом попереднього директора товариства - ОСОБА_2, а по-друге, висновок про відсутність трудових та матеріально-технічних ресурсів контрагента позивача ґрунтується на акті щодо іншого суб`єкта господарювання - ТОВ «ЧИСТА ВОДА СМС» (код ЄДРПОУ 37293162), яке, на думку позивача, не має встановленого відношення до ТОВ «Чиста вода СП» (код ЄДРПОУ 38409164).

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву, витребувано справу з Вінницького окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись з вимогами апеляційної скарги, ГУ ДПС подало відзив у якому зазначило, що оцінка судом першої інстанції пояснень ОСОБА_1 у сукупності з відсутністю у контрагента трудових і матеріально-технічних ресурсів повністю узгоджується з підходом, сформованим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19, а формальна наявність первинних документів сама собою не спростовує встановленої судом першої інстанції неспроможності контрагента виконати роботи власними силами.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2026 розгляд апеляційної скарги ПрАТ «ДНІПРОБУДМАШИНА» призначено у відкритому судовому засіданні на 15.09.2026 о 12 год 30 хв.

Заслухавши повноважних представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

На підставі наказу № 2170 від 14.09.2015, у зв`язку з постановою слідчого від 02.07.2015 у кримінальному провадженні № 32015100040000019, посадовими особами ГУ ДПС у період з 15.09.2015 по 21.09.2015 проведено документальну позапланову виїзну перевірку, за результатами якої 28.09.2015 складено акт № 395/26-55-22-07/00241212.

Згідно з актом перевірки контролюючий орган дійшов висновку про завищення позивачем суми від`ємного значення з податку на прибуток за 2014 рік на 33305 грн, заниження податку на додану вартість на загальну суму 389436 грн за серпень 2013 - жовтень 2014 років та завищення суми бюджетного відшкодування на 217396 грн за листопад - грудень 2013 року, внаслідок відображення у податковому обліку фінансово-господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «Чиста вода СП» (код ЄДРПОУ 38409164).

За змістом акту перевірки, згадані висновки були зроблені відповідачем у зв`язку з тим, що по договорам підряду, укладеним між позивачем та ТОВ «Чиста вода СП», документи від імені контрагента протягом червня - вересня 2013 року підписувалися директором ОСОБА_2, а протягом жовтня 2013 - листопада 2014 року - директором та головним бухгалтером ОСОБА_1 За даними Єдиного реєстру податкових накладних та поданої ТОВ «Чиста вода СП» податкової звітності основним постачальником цього контрагента за період червень - жовтень 2013 року було товариство з обмеженою відповідальністю «ЧИСТА ВОДА СМС» (код ЄДРПОУ 37293162), частка якого у задекларованому податковому кредиті ТОВ «Чиста вода СП» становила за червень 2013 року 77,6 відсотка, за липень 2013 року 69,9 відсотка, за серпень 2013 року 87,1 відсотка, за вересень 2013 року 72,3 відсотка, за жовтень 2013 року 70,7 відсотка.

Крім того, у акті наведено зміст акта від 22.01.2014 № 26/26-53-22-01-21-37293162 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ЧИСТА ВОДА СМС», яким за результатами відпрацювання цього підприємства оперативними підрозділами податкових органів установлено його відсутність за податковою адресою, відсутність трудових ресурсів, виробничого, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності.

Також у акті перевірки наведено зміст протоколу допиту ОСОБА_1 від 11.03.2015 у межах кримінального провадження № 32015100040000019, в якому вона заперечила свою причетність до створення та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Чиста вода СП» і підписання від його імені будь-яких первинних та звітних документів.

На підставі висновків акту перевірки 25.10.2015 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 67726552207 про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 33305 грн; № 67926552207 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 217396 грн зі штрафними санкціями 54349 грн; та № 67826552207 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 389436 грн зі штрафними санкціями 97359 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, ПрАТ «ДНІПРОБУДМАШИНА» оскаржило їх у судовому порядку.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України. Зокрема, цим Кодексом визначається вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів.

Згідно зі статтею 134, підпунктом 138.1.1 пункту 138.1, пунктом 138.2 статті 138 та підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України - у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, тобто станом на час виникнення спірних правовідносин (2013-2014 роки) та до внесення змін Законом України№ 71-VIII від 28.12.2014, яким кардинально змінено засади оподаткування прибутку підприємств, - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, до складу витрат не включаються.

Приписами пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 та пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (також у редакції, чинній до 01.01.2015) визначено умови формування податкового кредиту з податку на додану вартість, які пов`язуються з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання в господарській діяльності платника податку, та підтвердженням такого придбання зареєстрованою податковою накладною.

За змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій, а відповідальність за несвоєчасне складання цих документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які їх склали та підписали.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що визначальною ознакою господарської операції, яка зумовлює виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту та витрат, є реальний рух активів, зміна майнового стану чи зобов`язань платника податків, підтверджені належно оформленими первинними документами, тоді як формальна відповідність документів вимогам законодавства сама собою не є достатньою підставою для такого висновку, якщо сукупність інших обставин справи ставить під сумнів фактичне здійснення операції саме заявленим контрагентом.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Приписами статей 72, 73, 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному й об`єктивному дослідженні.

Частиною четвертою статті 95 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, визначеному статтею 225 цього Кодексу, і не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому чи прокурору, або посилатися на них.

Застосовуючи наведені норми до спірних правовідносин, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду щодо оцінки реальності господарських операцій платника податків із контрагентами, стосовно посадових осіб яких здійснювалося кримінальне переслідування, які є усталеними та ґрунтуються на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, тоді як сама по собі наявність вироку щодо посадової особи контрагента, факт порушення кримінального провадження та отримання в його межах пояснень цієї особи про непричетність до діяльності підприємства, лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання чи незначні недоліки первинних документів, узяті окремо, не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій.

Водночас Велика Палата Верховного Суду так само чітко визначила, що у сукупності з іншими обставинами справи наявність таких документів чи обставин може свідчити на підтвердження позиції контролюючого органу, а визначальним є не формальна відповідність первинних документів вимогам законодавства, а встановлення дійсного руху активів та реальної спроможності контрагента виконати обумовлені договором зобов`язання.

Зазначена правова позиція послідовно застосовується Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду. Так, у постанові від 19.06.2023 у справі № 810/1577/17 Верховний Суд зазначив, що саме по собі невиконання контрагентом платника податків власних податкових обов`язків не є безумовним свідченням відсутності ділової мети платника податків та обізнаності останнього з протиправним характером діяльності контрагента, однак не виключає врахування такої обставини в сукупності з іншими, і лише сукупність усіх обставин підтверджує висновок про реальність або неможливість фактичного проведення господарських операцій.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що, за прямим застереженням Великої Палати Верховного Суду в постанові у справі № 160/3364/19, висновок про відсутність у контрагента (або в осіб, які формують основну частку його ресурсної бази) трудових, виробничих і матеріально-технічних ресурсів не може ґрунтуватися на самій лише узагальненій податковій інформації, що має виключно інформативний характер. Такий висновок має підтверджуватися належними, допустимими і безпосередньо дослідженими судом доказами, які прямо пов`язані з фактичною (не)можливістю контрагента виконати задекларований обсяг робіт власними або реально залученими ресурсами.

Безпосередньо релевантною для цієї справи є постанова Верховного Суду від 04.08.2026 у справі № 808/3208/17, в якій касаційний суд погодився із задоволенням позову платника податків за обставин, коли податковий орган обґрунтовував нереальність господарських операцій виключно вироками (угодами про визнання винуватості) щодо керівників контрагентів, не навівши жодних змістовних зауважень до самих первинних документів, їх форми, реквізитів чи відповідності характеру наданих послуг, та не спростувавши факту оплати й використання придбаних послуг у господарській діяльності платника податків.

Європейський суд з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» та «Булвес АД проти Болгарії» послідовно виходить з того, що платник податків не може відповідати за зловживання свого контрагента за відсутності ознак, які б вказували на безпосередню обізнаність або участь такого платника в цих зловживаннях. Водночас, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України», кожен доречний і важливий аргумент учасника справи має бути проаналізований судом і отримати вмотивовану відповідь.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в контексті наведеного нормативного регулювання, колегія суддів погоджується з тим, що протокол допиту ОСОБА_1 від 11.03.2015, не досліджений судом безпосередньо в судовому засіданні і не отриманий у порядку, визначеному статтею 225 Кримінального процесуального кодексу України та сам по собі, не може становити самостійну та достатню підставу для висновку про нереальність спірних господарських операцій. Цей протокол підлягає оцінці лише в сукупності з іншими доказами, про що наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 та у постанові Верховного Суду від 04.08.2026 у справі № 808/3208/17.

З тих самих підстав затверджена 27.07.2015 угода про визнання винуватості ОСОБА_1 за частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, узята окремо, не має преюдиційного значення щодо спірних операцій, оскільки не містить установлення конкретних обставин щодо їх змісту чи фактичного виконання.

Разом з тим наведене не спростовує правильності висновку суду першої інстанції по суті спору, оскільки цей висновок ґрунтується не на ізольованих один від одного доказах, а на сукупності обставин, не пов`язаних виключно з поясненнями ОСОБА_1 чи фактом її засудження.

Колегія суддів також погоджується з доводом апеляційної скарги в тій частині, що наведена судом першої інстанції правова позиція постанови Верховного Суду України від 17.11.2015 у справі № 2а/3264/11/1070, за змістом якої статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами, є за своїм правовим змістом тотожною висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі № 826/15034/14, від якого Велика Палата Верховного Суду прямо відступила постановою від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 як від такого, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, адже жоден нормативно-правовий акт України не містить визначення статусу «фіктивного підприємства», а стаття 55-1 Господарського кодексу України та інші норми законодавства не передбачають автоматичної незаконності усіх господарських операцій суб`єкта господарювання з ознаками фіктивності.

Те, що постанова у справі № 2а/3264/11/1070 буквально не значиться серед судових рішень, перелічених у постанові у справі № 160/3364/19 як такі, від яких здійснено відступлення, не має самостійного значення, позаяк Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим сам правовий підхід, а не вичерпний перелік судових актів, у яких його викладено, а тому відступлення поширюється на всі судові рішення, що ґрунтуються на тотожній за змістом правовій позиції.

За таких обставин колегія суддів не застосовує наведену судом першої інстанції правову позицію постанови у справі № 2а/3264/11/1070 як таку, що не узгоджується з чинною практикою Великої Палати Верховного Суду, і не бере її до уваги при перевірці правильності вирішення спору.

Водночас наведене не спростовує правильності висновку суду першої інстанції по суті спору, оскільки цей висновок не залежить від доктрини «статусу фіктивного підприємства», а ґрунтується на сукупності обставин, оцінених за стандартом доказування, визначеним у постанові у справі № 160/3364/19.

Так, актом перевірки документально, з посиланням на дані Єдиного реєстру податкових накладних і податкову звітність самого контрагента, установлено, що переважна частина задекларованого ТОВ «Чиста вода СП» податкового кредиту за червень - жовтень 2013 року, зокрема 87,1 відсотка за серпень та 72,3 відсотка за вересень 2013 року, тобто саме за ті періоди, які формують понад половину спірної суми податку на додану вартість у цій справі, сформована за рахунок операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «ЧИСТА ВОДА СМС», щодо якого за результатами відпрацювання оперативними підрозділами податкових органів установлено відсутність за податковою адресою, трудових ресурсів, виробничого, транспортного і торгівельного обладнання та матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності.

Доводи ПрАТ «ДНІПРОБУДМАШИНА» про те, що ТОВ «ЧИСТА ВОДА СМС» не має відношення до його господарських операцій з ТОВ «Чиста вода СП», не узгоджуються зі змістом акта перевірки, у якому ТОВ «ЧИСТА ВОДА СМС» прямо визначено як основного постачальника контрагента позивача у спірний період. Отже, посилання позивача на те, що зазначене товариство є стороннім щодо спірних господарських відносин суб`єктом, суперечить установленим під час перевірки обставинам, які позивач належними та допустимими доказами не спростував.

З огляду на це, встановлена контролюючим органом обставина є не поодинокою податковою інформацією щодо контрагента по ланцюгу постачання в тому розумінні, яке Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 160/3364/19 визнала недостатнім саме по собі, а кількісно підтвердженим і документально обґрунтованим фактом, який ставить під обґрунтований сумнів наявність у безпосереднього контрагента позивача реальної можливості виконати спеціалізовані будівельно-монтажні роботи, обумовлені спірними договорами, з дійсним залученням матеріалів, робіт або послуг, а не шляхом формального документообігу.

З приводу податкових наслідків, визначених за операціями 2014 року, зокрема податку на прибуток у сумі 33305 грн та відповідної частини податку на додану вартість, колегія суддів зазначає, що впродовж усього 2014 року, як це прямо встановлено актом перевірки, повноваження директора та головного бухгалтера ТОВ «Чиста вода СП» здійснювала виключно ОСОБА_1, у зв`язку з чим наведені в апеляційній скарзі та відповіді на відзив доводи про розбіжність у часі між моментом набуття нею цих повноважень і періодом оформлення первинних документів, обґрунтований лише щодо серпня - вересня 2013 року, коли повноваження керівника контрагента здійснював ОСОБА_2., і на податкові наслідки операцій 2014 року не поширюється.

За таких обставин заперечення ОСОБА_1 щодо її непричетності до ведення фінансово-господарської діяльності контрагента та непідписання первинних і звітних документів, хоча й не є самостійним доказом, є належним і стосується саме того періоду, протягом якого вона офіційно виконувала функції одноосібного керівника контрагента, а тому підлягає врахуванню в сукупності з рештою обставин справи.

При цьому колегія суддів наголошує, що самі по собі пояснення ОСОБА_1 , не можуть становити самостійного та достатнього доказу нереальності операцій 2014 року. Втім достатність цих доказів виникає у поєднанні з іншими встановленими у справі обставинами, зокрема з відсутністю в наданих позивачем первинних документах будь-якої деталізації фактичного виконання робіт та з відсутністю в матеріалах справи доказів того, що ресурсна база ТОВ «Чиста вода СП» після жовтня 2013 року будь-яким чином змінилася порівняно з періодом, коли переважна частина його податкового кредиту формувалася за рахунок операцій із суб`єктом господарювання, який не провадив реальної господарської діяльності.

Позивач, на якого відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов`язок спростування доводів контролюючого органу щодо обставин, викладених в акті перевірки, не надав доказів на підтвердження того, що його контрагент після 2013 року набув власних або реально залучених трудових і матеріально-технічних ресурсів, достатніх для самостійного виконання спеціалізованих будівельно-монтажних робіт значного обсягу, а тому встановлена актом перевірки обставина зберігає доказове значення і для податкових наслідків, визначених за операціями 2014 року та за період листопад - грудень 2013 року.

Колегія суддів також ураховує, що надані позивачем первинні документи, попри формальну відповідність вимогам законодавства, не містять відомостей про конкретних виконавців робіт, використані механізми та обладнання, порядок транспортування і зберігання матеріалів, допуск працівників підрядника на об`єкт будівництва, тобто відомостей, які дозволяли б перевірити дійсний, а не суто документальний, характер виконання спірних робіт.

Закон не встановлює обов`язку складення такої деталізованої документації понад передбачений пунктом 6.4.2 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва» перелік, а тому сама по собі відсутність цих відомостей не є самостійним порушенням з боку позивача і не може розглядатися як окрема, незалежна від решти обставин підстава для висновку про нереальність операцій.

Разом з тим за встановлених у цій справі обставин, зокрема документально підтвердженої відсутності у контрагента позивача реальної можливості забезпечити виконання спірних операцій власними або фактично отриманими ресурсами, саме на позивача покладається обов`язок спростувати обґрунтований сумнів щодо реальності таких операцій. Однак надані ним первинні документи підтверджують лише їх формальне документальне оформлення та не містять відомостей, які б давали змогу встановити фактичний рух активів, а тому самі по собі є недостатніми для спростування зазначеного сумніву.

Доводи апеляційної скарги про залишення судом першої інстанції поза увагою матеріалів фотофіксації виконаних робіт, актів прихованих робіт, актів гідравлічних випробувань та договору оренди нежитлових приміщень з ПрАТ «МТС Україна» колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жоден із цих доказів не спростовує встановлену актом перевірки обставину щодо джерела формування податкового кредиту контрагента позивача.

Матеріали фотофіксації та акти прихованих робіт підтверджують факт виконання певних робіт в адміністративній будівлі за адресою вул. Лейпцизька, 15, однак не містять відомостей про те, що ці роботи виконані саме ТОВ «Чиста вода СП» власними силами чи з дійсним залученням ресурсів, а не в порядку формального документального оформлення операцій, реальність яких не підтверджена.

Договір оренди з ПрАТ «МТС Україна» підтверджує лише факт подальшої передачі приміщень в оренду, що не є тотожним встановленню особи фактичного виконавця будівельних робіт.

З цих самих підстав колегія суддів не вбачає в допущеній судом першої інстанції відмові в задоволенні клопотання про виклик свідків такого порушення норм процесуального права, яке відповідно до частини другої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України могло б бути самостійною підставою для скасування рішення, оскільки пояснення заявлених свідків, за змістом клопотання, також були б спрямовані на підтвердження самого факту виконання робіт на об`єкті, а не на спростування встановленої актом перевірки обставини щодо джерела формування ресурсної бази контрагента позивача, у зв`язку з чим не могли призвести до іншого вирішення справи.

Помилковими вважає колегія суддів і посилання позивача на постанову Верховного Суду від 04.08.2026 у справі № 808/3208/17, позаяк обставини цієї справи є відмінними. У справі № 808/3208/17 контролюючий орган хоча й посилався в акті перевірки, серед іншого, на відсутність у контрагентів позивача основних засобів і трудових ресурсів, проте, як установив Верховний Суд, не навів на підтвердження цього жодних конкретних і належно доведених обставин та не встановив жодних змістовних суперечностей у первинних документах. Натомість обґрунтовував висновок про нереальність операцій по суті лише самим фактом існування вироків (угод про визнання винуватості) щодо посадових осіб контрагентів, не пов`язаних із дослідженням саме спірних операцій позивача.

У справі що розглядається, на відміну від зазначеної постанови, контролюючий орган навів самостійний, не пов`язаний із протоколом допиту чи вироком доказ, а саме - документально підтверджену з посиланням на дані Єдиного реєстру податкових накладних і податкову звітність контрагента структуру формування його податкового кредиту, яка кількісно (на рівні 70-87 відсотків за відповідні місяці) залежала від операцій із суб`єктом господарювання, щодо якого встановлено відсутність за податковою адресою, трудових ресурсів і виробничих потужностей, тобто доказ, що відповідає стандарту допустимості та доведеності, сформульованому Великою Палатою Верховного Суду в постанові у справі № 160/3364/19, а не той вид неконкретизованої податкової інформації, якого Верховний Суд визнав недостатнім і в постанові у справі № 160/3364/19, і в постанові у справі № 808/3208/17.

Отже, на відміну від справи № 808/3208/17, у цій справі наявна саме та сукупність обставин, яку Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 160/3364/19 визнала визначальною для правильного вирішення спору не на користь платника податків.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, всебічно і повно встановивши фактичні обставини справи, дійшов правильного по суті висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Допущені судом недоліки мотивування не вплинули на правильність вирішення справи, оскільки сукупність наявних у справі доказів свідчить про недоведеність права позивача на відображення в податковому обліку спірних господарських операцій та, відповідно, про відсутність підстав для висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, не ставлять під сумнів встановлених судом першої інстанції обставин та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права або допущення такого порушення норм процесуального права, яке відповідно до частини другої статті 317 КАС України призвело до неправильного вирішення справи. Отже, передбачених статтею 316 КАС України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДІПРОБУДМАШИНА» на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25.05.2026 у справі № 826/24623/15 за позовом Приватного акціонерного товариства «ДІПРОБУДМАШИНА» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25.05.2026 у справі № 826/24623/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 328- 329 КАС України.

В повному обсязі постанова складена 15.09.2026.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова