Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №359/4173/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 359/4173/26 Суддя (судді) першої інстанції: Муранова-Лесів І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Терези Ю.О., Файдюка В.В.

за участю секретаря Коренко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування технічними засобами, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови

В С Т А Н О В И Л А

ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом, у якому просив поновити строк звернення до суду, скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 2269 від 18 січня 2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що про існування оскаржуваної постанови дізнався лише 10 березня 2026 року з відомостей у застосунку «Дія» у зв`язку з відкриттям виконавчого провадження, а копію постанови після направлення адвокатського запиту отримав 27 березня 2026 року.

Також позивач зазначав, що його притягнуто до адміністративної відповідальності за неявку до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, визначений у повістці, однак про направлення такої повістки він не знав, належним чином про виклик повідомлений не був, а матеріали, які б підтверджували направлення та вручення відповідної повістки, відсутні.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2026 року адміністративний позов задоволено. Скасовано постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 2269 від 18 січня 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що ОСОБА_1 був належним чином оповіщений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_5 шляхом направлення за повідомленою ним адресою повістки № 6143854 рекомендованим поштовим відправленням № R067064409406.

За даними трекінгу поштового відправлення, 02 січня 2026 року воно повернуто відправнику з відміткою «одержувач відсутній за вказаною адресою», що, на переконання апелянта, відповідно до пункту 41 Порядку № 560 є належним підтвердженням оповіщення військовозобов`язаного.

Крім того, апелянт стверджує, що 15 січня 2026 року ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де щодо нього було складено протокол № 2269 про адміністративне правопорушення, роз`яснено права та повідомлено про дату, час і місце розгляду справи. На підтвердження цих обставин скаржник разом з апеляційною скаргою подав, зокрема, копію протоколу, повістку, відомості щодо поштового відправлення та матеріали відеофіксації.

Також відповідач зазначає, що відеофіксацією підтверджується повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи та його відмова від отримання копії протоколу.

Водночас, пояснюючи причини ненадання зазначених доказів до суду першої інстанції, апелянт посилається на надмірне навантаження військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 , пов`язане зі збройною агресією російської федерації, та кадрові зміни. Саме з цих причин, як зазначено в апеляційній скарзі, відповідач не подавав відзиву та доказів і не забезпечував участі представника у розгляді справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 2269 від 18 січня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.

В оскаржуваній постанові зазначено, що 15 січня 2026 року під час проведення звірки військово-облікових документів через АІТС «Оберіг» установлено, що ОСОБА_1 , будучи оповіщеним про виклик, не прибув 05 січня 2026 року о 09 год. 00 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_5 за повісткою № 6143854 та про поважні причини неприбуття не повідомив.

Також у постанові зазначено, що відповідна повістка направлялася рекомендованим поштовим відправленням № R067064409406, яке 02 січня 2026 року повернуто відправнику у зв`язку з відсутністю одержувача за вказаною адресою.

Крім того, у постанові міститься посилання на те, що 15 січня 2026 року щодо ОСОБА_1 складено протокол № 2269, а його повідомлення про дату, час та місце розгляду справи підтверджується матеріалами відеофіксації.

Водночас під час розгляду справи судом першої інстанції відповідні матеріали адміністративної справи відповідачем надані не були.

При цьому ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2026 року при відкритті провадження було витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_3 належним чином засвідчену копію матеріалів адміністративної справи щодо ОСОБА_1 , за результатами розгляду яких винесено оскаржувану постанову.

Оскільки вимоги зазначеної ухвали відповідачем виконані не були, ухвалою від 15 травня 2026 року суд повторно витребував у ІНФОРМАЦІЯ_3 матеріали адміністративної справи.

Однак і повторна ухвала суду залишилася невиконаною. Представники відповідачів у судове засідання повторно не з`явилися, а витребувані судом докази не надали.

За відсутності доказів, які підтверджували б обставини, покладені в основу постанови № 2269, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність відповідачем правомірності оскаржуваного рішення та задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Разом із тим частиною четвертою статті 308 КАС України встановлено спеціальне правило, відповідно до якого докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, саме на учасника справи, який подає нові докази на стадії апеляційного перегляду, покладається обов`язок довести не лише їх значення для справи, а насамперед наявність об`єктивних і незалежних від нього обставин, які унеможливлювали своєчасне подання цих доказів до суду першої інстанції.

Колегія суддів звертає особливу увагу, що в цій справі йдеться не про докази, про існування яких відповідачу не було відомо, які виникли після ухвалення судового рішення чи отримання яких об`єктивно не залежало від його волі.

Навпаки, документи та відеоматеріали, додані до апеляційної скарги, за твердженням самого відповідача, є матеріалами адміністративної справи, на підставі яких 18 січня 2026 року прийнято оскаржувану постанову.

Отже, такі докази існували та перебували у сфері розпорядження відповідного суб`єкта владних повноважень ще до звернення ОСОБА_1 до суду.

Більше того, необхідність їх подання не могла бути для відповідача несподіваною, оскільки позивач безпосередньо заперечував факт належного оповіщення про виклик, а суд першої інстанції двічі вчиняв активні процесуальні дії для отримання цих доказів.

Вперше матеріали адміністративної справи витребувано ухвалою від 10 квітня 2026 року.

Після невиконання цієї ухвали суд не вирішив справу одразу за наявними матеріалами, а 15 травня 2026 року повторно надав відповідачу можливість виконати процесуальний обов`язок та подати докази, повторно витребувавши матеріали адміністративної справи.

Однак ІНФОРМАЦІЯ_4 не виконав ані першої, ані повторної ухвали суду.

Водночас наведені в апеляційній скарзі посилання на надмірне навантаження військовослужбовців у зв`язку зі збройною агресією та кадрові зміни мають загальний характер і не підтверджують об`єктивної неможливості надати конкретні матеріали адміністративної справи протягом більш ніж двох місяців розгляду справи судом першої інстанції, тим більше після двох окремих ухвал про їх витребування.

Скаржник не зазначає, які саме обставини перешкоджали виконанню ухвал суду, не наводить відомостей про втрату, тимчасову недоступність чи неможливість отримання відповідних матеріалів та не підтверджує такі обставини доказами.

Фактично доводи апеляційної скарги свідчать не про неможливість, а про неподання відповідачем доказів до суду першої інстанції.

Такі обставини не відповідають критерію винятковості, установленому частиною четвертою статті 308 КАС України.

Тому колегія суддів не приймає як докази та не враховує при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції матеріали, вперше подані ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з апеляційною скаргою, зокрема копії повістки № 6143854, документів щодо рекомендованого поштового відправлення № R067064409406, протоколу № 2269 та матеріали відеофіксації, оскільки відповідач не довів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Такий підхід відповідає призначенню частини четвертої статті 308 КАС України: апеляційний перегляд не повинен перетворюватися на можливість для учасника справи заново сформувати доказову базу після ухвалення несприятливого для нього рішення, якщо відповідні докази могли і повинні були бути подані під час розгляду справи судом першої інстанції. Верховний Суд наголошує, що поважність причин неподання доказів має довести саме заявник, а правило спрямоване на забезпечення змагальності саме в суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, саме ІНФОРМАЦІЯ_4 повинен був довести суду обставини, на яких ґрунтувалася постанова № 2269, зокрема факт належного оповіщення ОСОБА_1 про виклик, факт його неприбуття без поважних причин, дотримання процедури складання матеріалів адміністративного провадження та розгляду справи.

Сам факт зазначення відповідних відомостей у постанові суб`єкта владних повноважень не звільняє останнього від обов`язку довести їх належними, допустимими та достовірними доказами у разі оскарження такого рішення до суду.

На час ухвалення рішення судом першої інстанції доказів складання протоколу № 2269, доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи, а також інших матеріалів адміністративної справи, на які містилися посилання в оскаржуваній постанові, відповідачем суду надано не було. Суд першої інстанції прямо встановив цю обставину та зазначив, що ухвали про витребування таких доказів ІНФОРМАЦІЯ_4 не виконані.

Відтак суд першої інстанції вирішував спір на підставі того доказового матеріалу, який був у його розпорядженні на момент ухвалення рішення, і обґрунтовано виходив із невиконання відповідачем установленого частиною другою статті 77 КАС України обов`язку доказування.

Колегія суддів окремо вважає за необхідне надати оцінку доводам апелянта про те, що додані до апеляційної скарги матеріали підтверджують фактичне вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.

Дійсно, якби документи та матеріали, на які посилається апелянт, були своєчасно подані до суду першої інстанції, прийняті та досліджені ним у встановленому процесуальним законом порядку, їх зміст міг би мати істотне значення для встановлення обставин справи.

Зокрема, подані в апеляції матеріали, за твердженням відповідача, свідчать, що повістка № 6143854 була сформована за допомогою Реєстру, 23 грудня 2025 року направлена за повідомленою позивачем адресою, а рекомендоване поштове відправлення 02 січня 2026 року повернуто з відміткою про відсутність одержувача. Відповідач також посилається на відеофіксацію як на підтвердження повідомлення ОСОБА_1 про дату, місце і час розгляду адміністративної справи.

За умови своєчасного подання та належної процесуальної перевірки таких доказів вони могли б підтверджувати обставини, покладені в основу постанови № 2269, у тому числі фактичну вину позивача.

Однак наведене не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Законність та обґрунтованість судового рішення оцінюються з урахуванням матеріалів, які суд першої інстанції мав правові підстави досліджувати на момент вирішення справи, а можливість прийняття нових доказів апеляційним судом прямо обмежена частиною четвертою статті 308 КАС України.

Інший підхід означав би, що суб`єкт владних повноважень може не виконувати покладений на нього частиною другою статті 77 КАС України обов`язок доказування, не подавати відзив, ігнорувати ухвали суду про витребування доказів, а після задоволення позову вперше сформувати належну доказову базу в апеляційній інстанції та вимагати скасування судового рішення саме на підставі доказів, які він без поважних причин не подав раніше.

Таке застосування процесуального закону нівелювало б як установлені законом строки та порядок подання доказів, так і принципи змагальності, рівності учасників судового процесу та правової визначеності.

Отже, навіть якщо матеріали, додані до апеляційної скарги, за своїм змістом могли б свідчити про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, ця обставина не усуває наслідків невиконання відповідачем процесуального обов`язку своєчасно подати відповідні докази.

Позов було задоволено не тому, що суд першої інстанції встановив протилежні фактичні обставини за наявності належних доказів вини, а тому, що суб`єкт владних повноважень, на якого законом покладено тягар доказування правомірності власного рішення, не надав таких доказів навіть після їх дворазового витребування судом.

Апеляційне провадження не призначене для виправлення стороною наслідків власної процесуальної бездіяльності за відсутності обставин, передбачених частиною четвертою статті 308 КАС України.

Саме тому доводи апеляційної скарги, які ґрунтуються на доказах, уперше поданих до суду апеляційної інстанції, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що на момент вирішення справи судом першої інстанції ІНФОРМАЦІЯ_4 не було надано доказів, необхідних для підтвердження правомірності постанови № 2269 від 18 січня 2026 року, попри дворазове витребування таких доказів судом, а поважних та об`єктивних причин їх неподання скаржником не доведено, колегія суддів не вбачає правових підстав для прийняття відповідних матеріалів уперше на стадії апеляційного перегляду.

Надані скаржником пояснення щодо надмірного службового навантаження та кадрових змін не підтверджують існування об`єктивних обставин, які унеможливлювали виконання ухвал суду від 10 квітня та 15 травня 2026 року.

Отже, суд першої інстанції на підставі наявного на час вирішення спору доказового матеріалу обґрунтовано дійшов висновку про недоведеність суб`єктом владних повноважень правомірності оскаржуваної постанови.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2026 - залишити без задоволення.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 14 квітня 2026 року- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Ю.О. Тереза

В.В. Файдюк

Повне судове рішення складено « 15» вересня 2026 року.