Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №580/10896/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/10896/25 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ЯНКІВСЬКА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: - Осіпової О.О.,

суддів: - Воловика С.В., Безименної Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 р., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач), в якому просила:

визнати протиправними дії відповідача щодо заниженого обчислення та виплати пенсії у зв`язку з втратою годувальника позивачці з 01.09.2025;

зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII), виходячи з заробітку померлого годувальника ОСОБА_2 , починаючи з 01.09.2025, з урахуванням уже виплачених сум.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 р. адміністративний позов задоволено повністю:

визнано протиправними дії відповідача щодо заниженого обчислення та виплати пенсії позивачці у зв`язку з втратою годувальника з 01.09.2025;

зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачці по втраті годувальника відповідно до Закону № 796-XII, виходячи з заробітку померлого годувальника ОСОБА_2 , починаючи з 01.09.2025, з урахуванням уже виплачених сум;

стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968 грн 96 коп.

Не погоджуючись з рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 р., відповідач подав апеляційну скаргу.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На обґрунтування зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неповним з`ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального права.

Зазначає, що пенсія позивачки у разі втрати годувальника обчислена відповідно до ст. 54 Закону № 796-XII та Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 (далі - Порядок № 1210) на підставі наявних у пенсійній справі документів, а її розмір з 01.09.2025 становить 12 776 грн 65 коп. Вказує, що нарахування та виплата пенсії здійснюються відповідно до чинного законодавства, а орган Пенсійного фонду діє в межах наданих йому повноважень. Також наголошує, що питання призначення та перерахунку пенсій належать до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, а тому вимоги позивачки є безпідставними.

Позивачка правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. Неподання відзиву відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду судового рішення судом апеляційної інстанції та розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Апеляційний розгляд справи відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є вдовою померлого громадянина ОСОБА_2 , який отримував пенсію по інвалідності 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС згідно ст. 54 Закону № 796-XII.

ОСОБА_2 мав статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), та статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 та вкладкою до посвідчення № НОМЕР_2 , виданими 28.02.2001.

Згідно довідки Одеської обласної санітарно-епідеміологічної станції від 27.08.1991 № 02/305 ОСОБА_2 у відповідності з наказом санітарної епідеміологічної служби Одеської області від 26.12.1986 № 571 у період з 28.12.1986 по 20.01.1987 знаходився у відрядженні в м. Чорнобиль Київської області з метою надання практичної допомоги з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Також це підтверджується довідкою Одеської обласної санітарно-епідеміологічної станції від 02.12.1992 № 02/312. Довідкою виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.05.1997 серії 2-18 ОА № 074308 ОСОБА_2 встановлено II групу інвалідності, причина: каліцтво/захворювання, пов`язане з наслідками ліквідації аварії на ЧАЕС, період: з 19.05.1997 довічно. Позивачка та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 12.07.1968, про що свідчить свідоцтво про одруження серії НОМЕР_3 .

З 01.03.2025 позивачці призначено пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до ст. 54 Закону № 796-XII.

Призначення пенсії здійснено на підставі рішення відповідача (Черкаські відділи обслуговування громадян № 1, № 2, № 3) від 28.02.2025 № 97101083715. У зазначеному рішенні встановлено, що позивачка була єдиним утриманцем померлого ОСОБА_1 , у зв`язку з чим їй призначено пенсію у разі втрати годувальника (шифр 515): з 01.03.2025 по 08.06.2026 у розмірі 23 610 грн щомісяця, а з 09.06.2026 - довічно у тому ж розмірі.

У зв`язку з отриманням пенсії у меншому розмірі, позивачка звернулася до відповідача щодо роз`яснення причин таких дій.

Відповідач листом від 02.09.2025 повідомив позивача, що його пенсію обчислено із заробітної плати годувальника за роботу в зоні відчуження у січні 1987 року згідно із ст. 54 Закону № 796-XII та Порядком № 1210 на підставі довідок: від 27.08.1991 № 02/305, виданої Одеською обласною санітарно-епідеміологічною станцією, про період перебування у відрядженні для надання допомоги при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; без номера і дати видачі, виданої обласною санітарно-епідеміологічною станцією (м. Одеса), про заробітну плату ОСОБА_2 за період роботи в м. Чорнобиль з 29.12.1986 року по 13.01.1987 року; довідка-табель про кількість відпрацьованих годин у зонах небезпеки на виконанні робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в січні 1987 року.

Оскільки в довідці про заробітну плату (без номера і дати видачі), виданої обласною санітарно-епідеміологічною станцією, невірно зазначено розмір збереженого заробітку, розмір тарифної ставки за основним місцем роботи та відсутній розрахунок виплати за понадурочний час, розмір пенсії у разі втрати годувальника приведено у відповідність до норм із п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати згідно з Порядком № 1210. Із 01.09.2025 розмір пенсії позивачки в разі втрати годувальника становить 12 776 грн 65 коп.

Вважаючи такі дії необґрунтованими та протиправними, позивачка звернулась з цим позовом до суду.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.

Згідно зі ст. 16 Конституції України визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

За змістом ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.

Метою та завданнями Закону № 796-XII є захист громадян, які постраждали внаслідок:

Чорнобильської катастрофи;

інших ядерних аварій та випробувань;

військових навчань із застосуванням ядерної зброї.

Згідно із положеннями ст. 54 Закону № 796-XII (в редакції від 09.07.2007 згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

У Рішенні від 17.07.2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що «скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому у ст. 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України» (абз. 5 п. 4 мотивувальної частини).

Відповідно до ст. 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України від 06.06.1996 року № 230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону № 796-XII» (далі - Закон № 230/96-ВР) законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію положень ст. 16 Конституції України установив у Законі № 796-XII саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.

Покладення Конституцією України на державу обов`язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров`я, що зумовлює їх посилений соціальний захист.

У Рішенні від 07.04.2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз ч. 4 ст. 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР та п. 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія ст. 54 Закону № 796-XII, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою зазначеної статті у редакції Закону № 230/96-ВР, та зазначив, що приписи ст. 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв`язку зобов`язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, що пов`язаний з реалізацією їх права на відшкодування завданої здоров`ю шкоди.

Проте держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку № 1210 мінімальні розміри державної пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених Конституцією України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов`язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.

Також у зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав, що соціальні зобов`язання держави перед громадянами, які втратили здоров`я внаслідок того, що держава свого часу зобов`язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не можуть залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.

Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 року № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями.

Відповідно до ч. 3 ст. 54 Закону № 796-XII вкотре порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 8, ст. 16, ч. 3 ст. 22, ч. 1 ст. 46, ч. 1 ст. 50 Конституції України.

Системна судова практика у справах щодо захисту соціальних прав дійшла висновку, що прийняттям Закону України від 29.06.2021 № 1584-ІХ «Про внесення змін до Закону № 796-XII щодо підвищення пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (далі - Закон № 1584-ІХ) не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 року № 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.

Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Закон України від 02.06.2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» установлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Право на пенсію підпадає під сферу дії ст. 1 Протоколу першого до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.

Аналіз встановлених обставин справи дозволяє суду зробити висновок, що національне законодавство зазнало змін в частині зменшення мінімального розміру державної пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи, та встановлення обмеження максимального розміру заробітної плати, з якої може обраховуватись така пенсія.

Водночас, з огляду на наявність Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, яким досліджено п. 11, 12 Порядку № 1210 та Рішення Конституційного Суду України № 4-р(І)/2024 від 03.04.2024, якими визнано ч. 3 ст. 54 Закону № 796-XII такою, що не відповідає Конституції України, вказані норми національного законодавства не можуть бути застосовані судом до правовідносин між сторонами, однією з яких є особа щодо якої встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, та яка має право на посилений соціальний захист, що пов`язаний з реалізацією її права на відшкодування завданої здоров`ю шкоди.

Позивачка отримує пенсію по втраті годувальника за померлого чоловіка, який отримував пенсію по інвалідності І групи внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС згідно зі ст. 54 Закону № 796-XII.

Однак відповідачем перераховано пенсію позивачки без урахування заробітної плати померлого чоловіка на підставі довідок: від 27.08.1991 № 02/305, виданої Одеською обласною санітарно-епідеміологічною станцією, про період перебування у відрядженні для надання допомоги при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; без номера і дати видачі, виданої обласною санітарно-епідеміологічною станцією (м. Одеса), про заробітну плату ОСОБА_2 за період роботи в м. Чорнобиль з 29.12.1986 року по 13.01.1987 року; довідка-табель про кількість відпрацьованих годин у зонах небезпеки на виконанні робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в січні 1987 року.

Обґрунтовуючи вказані дії, пенсійний орган вказує, що в довідці про заробітну плату (без номера і дати видачі), виданої обласною санітарно-епідеміологічною станцією, невірно зазначено розмір збереженого заробітку, розмір тарифної ставки за основним місцем роботи та відсутній розрахунок виплати за понадурочний час.

Неможливість вчинення державним органом тих чи інших дій, у спірному випадку проведення перевірки достовірності відомостей, підтверджених в особових рахунках та визначення сум, на які нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, не може бути підставою для обмеження прав пенсіонера, оскільки це не залежить від волі особи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.10.2022 у справі № 808/1735/18.

Поміж наведеного, територіальні органи Пенсійного фонду України мають право проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати, про що зазначено у п. 2 ч. 1 ст. 64 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) та п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Тобто перевірка достовірності виданих підприємством документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у врахуванні заробітної плати при призначенні пенсії.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 291/99/17.

Також Верховний Суд у постанові від 08.02.2021 у справі № 2487/68/17 дійшов висновку, що особа, яка звертається за отриманням пенсії, не може нести відповідальність за неналежне оформлення роботодавцем особових справ працівників, відсутність у них певних документів, їх умисне ненадання на запити уповноважених органів, зокрема під час проведення пенсійним органом зустрічних перевірок на предмет достовірності поданих документів (в тому числі уточнюючих довідок) і обґрунтованості їх видачі, й так само за неналежне, неповне проведення пенсійним органом таких перевірок.

Тож у разі наявності у територіального органу Пенсійного фонду України сумнівів у достовірності відомостей про заробітну плату, нараховану та виплачену годувальнику, такий орган має можливість провести перевірку даних, наведених у зазначеній довідці.

Відтак, беручи до уваги встановлені за результатами дослідження наявних у даній адміністративній справі доказів обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 р., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.О. Осіпова

Суддя С.В. Воловик

Суддя Н.В. Безименна