Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №640/13548/22 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/13548/22 Головуючий у 1 інстанції: Перепелиця А.М.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо невиконання постанови Первомайського міського суду Луганської області від 26.10.2007 №2a-10/2007 та ухвали про роз`яснення Верховного Суду від 28.11.2018 №2a-10/2007;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню виконання роз`яснення що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму, що впливає на розмір мінімальної пенсії за віком, повинен проводитися і перерахунок пенсії ОСОБА_1 , виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в перерахунку та виплаті пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 з урахуванням росту прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб на відповідний рік, що впливає на розмір мінімальної пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити пенсію по втраті годувальника ОСОБА_1 в редакції Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII, чинній на момент призначення вказаної пенсії, з урахуванням росту прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб на відповідний рік, що впливає на розмір мінімальної пенсії за віком, починаючи з 21.04.2022. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що постанова Первомайського міського суду Луганської області від 26.10.2007 у справі № 2а-10/2007 була виконана в межах покладених зобов`язань за період з 05.07.2006 по 01.10.2011, при цьому, постановою Вищого адміністративного суду України від 09.07.2008 відмовлено у задоволенні позову в частині зобов`язання пенсійного органу постійно здійснювати перерахунок пенсії ОСОБА_1 у разі підвищення мінімальної пенсії за віком. Апелянт наголошує, що з 23.07.2011 відбулася зміна правового регулювання пенсійного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України № 745, а в подальшому, постановою Кабінету Міністрів України № 1210, положення якої є чинними та неконституційними не визнавалися. Також, апелянт зазначає, що пенсія ОСОБА_1 обчислена на підставі документів пенсійної справи та, відповідно до норм чинного законодавства, а Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві виконано судові рішення в межах покладених на нього зобов`язань. Крім того, апелянт вказує, що КАС України передбачено спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень, у зв`язку з чим, наявність такого порядку виключає можливість захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання нового позову. На переконання апелянта, ОСОБА_1 звернулася з цим позовом саме з метою виконання судового рішення у справі № 2а-10/2007 та фактично оспорює дії відповідача, вчинені у процесі виконання такого рішення, а тому, відповідні питання підлягають вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, а не шляхом пред`явлення нового позову.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 05 липня 2006 року отримує пенсію у зв`язку з втратою годувальника та з 01 вересня 2014 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.

Постановою Первомайського міського суду Луганської області від 26.10.2007 у справі № 2а-10/2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.02.2008, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії Управління пенсійного фонду України в м. Первомайську щодо відмови ОСОБА_2 в перерахунку пенсії. Зобов`язано Управління пенсійного фонду України в м. Первомайську зробити перерахунок призначеної пенсії померлому, ОСОБА_3 , встановивши її з 05.07.2006 у розмірі 3590,00 грн. (десять мінімальних пенсій за віком). ОСОБА_1 , як жінці, яка втратила чоловіка годувальника призначити щомісячну пенсію в розмірі 50% від його пенсії у сумі 1795,00 грн., та 50% щомісячної компенсації в разі втрати годувальника в сумі 179,50 грн., а всього 1974,50 грн. Зобов`язано Управління пенсійного фонду України в м. Первомайську робити перерахунок пенсії, призначеної ОСОБА_1 у разі підвищення мінімальної пенсії за віком постійно.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 09 липня 2008 року постанову Первомайського міського суду Луганської області від 26 жовтня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2008 року змінено, відмовлено у задоволенні позову в частині зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області постійно здійснювати перерахунок пенсії, призначеної ОСОБА_1 , у разі підвищення розміру мінімальної пенсії за віком.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 2а-10/2007 роз`яснено, що відповідно до постанови Вищого адміністративного суду України від 09 липня 2008 року у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму, що впливає на розмір мінімальної пенсії за віком, повинен проводитися перерахунок пенсії ОСОБА_1 виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком; зазначений обов`язок не має обмежень у часі та виконується органами Пенсійного фонду України при кожному підвищенні розміру мінімальної пенсії за віком, а відповідний перерахунок має здійснюватися пенсійним органом самостійно.

21 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про перерахунок призначеної їй пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Листом від 13 травня 2022 року № 6876/В-2600-22 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило ОСОБА_1 , що розмір її пенсії розрахований на підставі заробітку померлого годувальника, взятого за травень 1988 року, отриманого у період виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а пенсію обчислено на підставі документів, наявних у матеріалах пенсійної справи, та відповідно до норм чинного законодавства.

Не погоджуючись із вищевказаними діями відповідача, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові засади пенсійного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначені Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).

Частиною 1 статті 54 Закону № 796-XII передбачено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу у зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв`язку смерті з Чорнобильською катастрофою.

Частиною п`ятою статті 54 Закону № 796-XII встановлено, що порядок призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.

Законом України від 29 червня 2021 року № 1584-IX «Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб», який у відповідній частині набрав чинності з 01 січня 2022 року, розділ VIII Закону № 796-XII доповнено, зокрема, статтею 60-2.

Згідно статті 60-2 Закону № 796-XII, призначення пенсій провадиться відповідно до законодавства, чинного на час звернення особи за призначенням пенсії. Перерахунок пенсій проводиться відповідно до законодавства, чинного на час проведення перерахунку пенсії.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частиною 1 статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення ОСОБА_1 до суду стала відмова Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у проведенні перерахунку призначеної їй пенсії, у зв`язку з втратою годувальника з урахуванням збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за результатами розгляду заяви від 21 квітня 2022 року.

Листом від 13 травня 2022 року № 6876/В-2600-22 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для здійснення відповідного перерахунку пенсії.

Водночас, питання щодо права ОСОБА_1 на перерахунок пенсії у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму, що впливає на розмір мінімальної пенсії за віком, раніше було предметом судового розгляду у справі № 2а-10/2007, а зміст обов`язку органу Пенсійного фонду України щодо здійснення такого перерахунку роз`яснений Верховним Судом в ухвалі від 28 листопада 2018 року.

За наведених обставин, під час апеляційного перегляду підлягає оцінці обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо протиправності відмови Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у проведенні відповідного перерахунку пенсії, а також доводів апелянта про те, що заявлені ОСОБА_1 вимоги стосуються виконання судового рішення у справі № 2а-10/2007 та мають вирішуватися у порядку судового контролю за його виконанням.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги фактично спрямовані на виконання судового рішення у справі № 2а-10/2007 та підлягають розгляду виключно в порядку судового контролю, передбаченого статтею 383 КАС України.

Як установлено судом першої інстанції, ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 2а-10/2007 прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 09 липня 2008 року.

Разом з тим, після прийняття зазначеного звіту ОСОБА_1 21 квітня 2022 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з новою заявою щодо перерахунку призначеної їй пенсії, у зв`язку з втратою годувальника, за результатами розгляду якої, відповідач листом від 13 травня 2022 року № 6876/В-2600-22 повідомив про відсутність підстав для проведення відповідного перерахунку.

Отже, оскаржувані у даній справі дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві вчинені за результатами розгляду нового звернення ОСОБА_1 , поданого після завершення відповідного етапу судового контролю за виконанням рішення у справі № 2а-10/2007, та спричинили для позивача самостійні правові наслідки.

При цьому, суд першої інстанції не поклав на Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві обов`язок повторно виконати судове рішення у справі № 2а-10/2007 за період, який охоплювався його виконанням, а зобов`язав здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 починаючи з 21 квітня 2022 року, тобтоЮ з дати її нового звернення до пенсійного органу.

З огляду на викладене, сам по собі зв`язок заявлених ОСОБА_1 вимог із правом, яке раніше було предметом судового захисту у справі № 2а-10/2007, не свідчить про те, що спірні правовідносини виникли виключно на стадії виконання судового рішення, та не виключає можливості судового оскарження дій суб`єкта владних повноважень, вчинених за результатами нового звернення позивача.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що постановою Вищого адміністративного суду України від 09 липня 2008 року у справі № 2а-10/2007 виключено обов`язок органу Пенсійного фонду України здійснювати перерахунок пенсії ОСОБА_1 у разі подальшого підвищення розміру мінімальної пенсії за віком.

Так, постановою Вищого адміністративного суду України від 09 липня 2008 року постанову Первомайського міського суду Луганської області від 26 жовтня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2008 року змінено та відмовлено у задоволенні позову в частині зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області робити перерахунок пенсії, призначеної ОСОБА_1 , у разі підвищення розміру мінімальної пенсії за віком постійно.

Водночас, зміст зазначеної постанови був роз`яснений Верховним Судом в ухвалі від 28 листопада 2018 року у справі № 2а-10/2007, якою встановлено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму, що впливає на розмір мінімальної пенсії за віком, повинен проводитися і перерахунок пенсії ОСОБА_1 , виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком. Верховний Суд також зазначив, що цей обов`язок не має обмежень у часі і виконується органами Пенсійного фонду України при кожному підвищенні розміру мінімальної пенсії за віком, а відповідний перерахунок повинен здійснюватися органом Пенсійного фонду самостійно.

За таких обставин, посилання апелянта виключно на факт відмови Вищим адміністративним судом України у покладенні на пенсійний орган обов`язку постійно здійснювати відповідний перерахунок не враховує змісту постанови від 09 липня 2008 року у тому значенні, в якому її було роз`яснено Верховним Судом.

Відтак, сама по собі зміна судових рішень у частині формулювання обов`язку щодо постійного перерахунку пенсії не спростовує висновку про наявність у Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві обов`язку враховувати збільшення розміру прожиткового мінімуму під час визначення розміру пенсії ОСОБА_1 , оскільки, саме такий зміст відповідного обов`язку прямо визначений Верховним Судом в ухвалі від 28 листопада 2018 року.

Крім того, колегія суддів враховує, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання відповідно до статті 370 КАС України.

У даному випадку, визначальне значення має те, що ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 2а-10/2007 було роз`яснено зміст постанови Вищого адміністративного суду України від 09 липня 2008 року та безпосередньо визначено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму, який впливає на розмір мінімальної пенсії за віком, має проводитися перерахунок пенсії ОСОБА_1 виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком, а відповідний обов`язок не має обмежень у часі та підлягає самостійному виконанню органом Пенсійного фонду України.

Разом з тим, із листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 13 травня 2022 року № 6876/В-2600-22 вбачається, що, відмовляючи у проведенні перерахунку, відповідач обмежився посиланням на те, що розмір пенсії ОСОБА_1 обчислено на підставі заробітку померлого годувальника, отриманого у травні 1988 року під час виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також документів, наявних у матеріалах пенсійної справи, та норм чинного законодавства.

При цьому, зазначена відповідь не містить належного обґрунтування щодо врахування висновків, викладених Верховним Судом в ухвалі від 28 листопада 2018 року у справі № 2а-10/2007, та не містить мотивів, з яких визначений у цій ухвалі порядок перерахунку пенсії ОСОБА_1 не підлягав застосуванню за результатами розгляду її заяви від 21 квітня 2022 року.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виключно на обчислення пенсії відповідно до чинного законодавства саме по собі не є достатньою підставою для неврахування обов`язкових для відповідача висновків, сформульованих у судових рішеннях у справі № 2а-10/2007.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо зміни правового регулювання пенсійного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 06 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» та постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зазначені нормативно-правові акти набрали чинності до постановлення Верховним Судом ухвали від 28 листопада 2018 року у справі № 2а-10/2007 та, відповідно, існували на час надання Верховним Судом роз`яснення щодо змісту постанови Вищого адміністративного суду України від 09 липня 2008 року.

При цьому, роз`яснюючи зазначене судове рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму, що впливає на розмір мінімальної пенсії за віком, повинен проводитися перерахунок пенсії ОСОБА_1 виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком, а відповідний обов`язок не має обмежень у часі та виконується органами Пенсійного фонду України при кожному підвищенні розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, посилання апелянта на постанови Кабінету Міністрів України № 745 та № 1210 як на обставини, що самі по собі виключають можливість проведення відповідного перерахунку пенсії ОСОБА_1 , не узгоджуються зі змістом ухвали Верховного Суду від 28 листопада 2018 року, постановленої вже за наявності зазначеного нормативного регулювання.

За таких обставин, наведені апелянтом доводи щодо зміни правового регулювання не спростовують висновку суду першої інстанції про обов`язок Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві враховувати при вирішенні питання щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 зміст судових рішень у справі № 2а-10/2007 та їх роз`яснення Верховним Судом.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а, від 06 лютого 2019 року у справі № 816/2016/17, а також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15, від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17 та від 23 вересня 2020 року у справі № 760/3142/17, якими обґрунтовано необхідність вирішення питань, пов`язаних із невиконанням або неналежним виконанням судового рішення, у межах передбачених КАС України процедур судового контролю.

Зазначені висновки виходять із того, що особа не може ініціювати нове позовне провадження з метою спонукання суб`єкта владних повноважень до належного виконання судового рішення, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність вчинені безпосередньо у процесі його виконання.

Разом з тим, обставини даної справи не дають підстав для висновку, що звернення ОСОБА_1 до суду було зумовлене виключно неналежним виконанням постанови у справі № 2а-10/2007.

Як було вищезазначено, після прийняття Верховним Судом ухвалою від 27 січня 2022 року звіту Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 09 липня 2008 року ОСОБА_1 21 квітня 2022 року звернулася до відповідача з новою заявою, за результатами розгляду якої пенсійним органом сформовано самостійну позицію щодо відсутності підстав для проведення відповідного перерахунку пенсії.

З огляду на викладене, наведені апелянтом правові висновки не спростовують можливості судової перевірки правомірності дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, вчинених за результатами розгляду нового звернення ОСОБА_1 , та не свідчать про наявність підстав для висновку, що заявлені у цій справі вимоги підлягали вирішенню виключно в порядку судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 2а-10/2007.

Колегія суддів зауважує, що, вирішуючи питання щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 , Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не врахувало зміст судових рішень у справі № 2а-10/2007, зокрема роз`яснення, наданого Верховним Судом в ухвалі від 28 листопада 2018 року щодо обов`язку органу Пенсійного фонду України здійснювати перерахунок пенсії позивача у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму, що впливає на розмір мінімальної пенсії за віком.

При цьому, наведені апелянтом посилання на зміну правового регулювання та на необхідність застосування виключно передбачених КАС України процедур судового контролю за виконанням судового рішення не дають підстав для іншого висновку, оскільки, оскаржувані у цій справі дії відповідача вчинені за наслідками нового звернення ОСОБА_1 від 21 квітня 2022 року, поданого після прийняття Верховним Судом звіту про виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 09 липня 2008 року.

Враховуючи вищезазначене, судом першої інстанції обґрунтовано зобов`язано відповідача перерахувати та виплатити пенсію по втраті годувальника ОСОБА_1 в редакції Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII, чинній на момент призначення вказаної пенсії, з урахуванням росту прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб на відповідний рік, що впливає на розмір мінімальної пенсії за віком, починаючи з 21.04.2022.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Ключкович В.Ю.