Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №640/8314/22 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/8314/22 Суддя суду першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Файдюка В.В.,

суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кафедри військової підготовки Національного авіаційного університету про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, Кафедра військової підготовки НАУ), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.09.2019 по 28.04.2022;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.09.2019 по 28.04.2022.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.09.2019 по 28.04.2022;

- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.09.2019 по 28.04.2022, в розмірі 19640 (дев`ятнадцять тисяч шістсот сорок) гривень 18 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (28.04.2022), до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». А відтак позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки, а саме за період з 18.09.2019 по 28.04.2022.

Водночас, з урахуванням компенсаторного завдання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задля дотримання балансу справедливості та розумності, суд вважав за необхідне задовольнити позовні вимоги, зменшивши при цьому розмір компенсації за затримку позивачу розрахунку при звільненні до 19640,18 грн, що дорівнює половині суми, яка була виплачена позивачу, як компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, на виконання рішення суду та які стали причиною несвоєчасного розрахунку з позивачем, що є співмірним та справедливим

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх доводів позивач зазначає, що не проведення розрахунку при звільненні установлює відповідальність роботодавця та є підставою для виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні без зменшення суми заборгованості.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 встановлено строк для подання відзиву та витребувано з Київського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи №640/8214/22.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2024 року призначено справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Указана апеляційна скарга разом із справою надійшла до провадження судді-доповідача Єгорової Н.М., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., за наслідками повторного автоматизованого розподілу справи між суддями у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 , та ухвалою від 17 квітня 2025 року прийнята до провадження.

Водночас, наказом голови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2025 №22 к/гс судді Єгоровій Н.М. надано відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, з 12.05.2025 по 17.07.2026.

Рішенням зборів суддів Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2025 вирішено здійснити повторний автоматизований розподіл судових справ, які перебували у провадженні судді Єгорової Н.М.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2025 у цій справі визначено склад колегії суддів: суддя-доповідач Файдюк В.В., судді Сорочко Є.О., Чаку Є.В.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2025 прийнято до провадження справу №640/8314/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

У відзиві на апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 свою позицію обґрунтовує тим, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, то підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2026 продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження з 15.09.2026.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 07.02.2020.

Відповідно до витягу з наказу начальника Кафедри військової підготовки Національного авіаційного університету (по стройовій частині) від 18.09.2019 № 191 капітана ОСОБА_1 , старшого викладача кафедри військової підготовки Національного авіаційного університету, звільненого наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 12 липня 2019 року № 344 у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 18 вересня 2019 року виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення.

Як зазначено в позовній заяві, при звільненні ОСОБА_1 грошові кошти у вигляді компенсації за невикористані дні додаткової відпустки не виплачувалась.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів з відповідним позовом.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2021 у справі №640/24055/20, яке набрало законної сили, зокрема, зобов`язано Кафедру військової підготовки Національного авіаційного університету нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

На виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2021 у справі №640/24055/20 відповідачем 28.04.2022 було нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 рік у розмірі 39253,51 грн, що підтверджується випискою з банку (а.с.8).

Вважаючи, що несвоєчасний розрахунок при звільненні є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У силу вимог частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Таким чином, положення статті 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати.

Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

До того ж, у постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 Верховний Суд дійшов до висновку, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, своєю чергою, в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість застосування норм ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Так, судовим рішенням встановлено протиправність дій відповідача щодо невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки.

Як вбачається з матеріалів цієї адміністративної справи, наказом від 18.09.2019 № 191 позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 18.09.2019.

Згідно з банківською випискою відповідач, на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року у справі № 640/24055/20, 28.04.2022 виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки у сумі 39 253,51 грн.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє до 19.07.2022, у зв`язку з чим позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь період компенсації, а саме з 19.09.2019 (наступний день після виключення зі всіх видів забезпечення) по 28.04.2022, що становить 953 календарних дні.

Суд першої інстанції також дійшов висновку що, з урахуванням компенсаторного завдання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задля дотримання балансу справедливості та розумності, необхідно зменшити розмір компенсації за затримку позивачу розрахунку при звільненні до 19640,18 грн, що дорівнює половині суми, яка була виплачена позивачу, як компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 вказала, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 зазначила, що спираючись на критерії, наведені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у згаданій постанові Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку у справі, що розглядається, з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Колегія суддів звертає увагу, що обчислення середнього заробітку має відповідати висновкам, викладеним у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду, яка є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23 жовтня 2025 року у справі № 340/4454/23, від 30 жовтня 2025 року у справі № 420/2649/24, від 18 лютого 2026 року у справі № 380/12607/23, від 23 лютого 2026 року у справі №320/46910/23.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам у цій адміністративній справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2026 року витребувано у Кафедри військової підготовки Національного авіаційного університету:

- відомості про загальний розмір всіх належних ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) при звільненні виплат (у тому числі за рішенням суду у справі №640/24055/20) із зазначенням розміру кожної з них і дати її виплати, а також належним чином засвідчених копій документів, що підтверджують відповідні обставини;

- довідки про грошове забезпечення (заробітну плату) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за липень - серпень 2019 року із зазначенням його складових та сумою середньоденного заробітку.

Відповідачем на виконання вимог вказаної вище ухвали надано: довідки про розмір грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 18.09.2019; розрахунки на виплату грошового забезпечення у вересні 2019 року; розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення у вересні 2019 року; реєстри перерахувань на особисті вклади за вересень 2019 року.

Як вже було зазначено раніше, згідно з банківською випискою відповідач на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року у справі № 640/24055/20, 28.04.2022 виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки у сумі 39 253,51 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що вказана вище сума (39 253,51 грн) становить 20% від загального розміру належних при звільненні виплат - 192 822,14 грн (153 568,63 грн (виплата грошового забезпечення при звільненні) + 39 253,51 грн (виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки на виконання рішення суду у справі №640/24055/20).

Згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 18.09.2019, сума грошового забезпечення за липень 2019 - серпень 2019 року (за два місяці перед виключенням зі всіх видів забезпечення (з 18 вересня 2019 року), складала 52 514,75 грн (25 594,87 грн + 26 919,88 грн).

Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 18.09.2019, становить 847,01 грн (52 514,75 грн : 62 (число календарних днів)).

На підставі наведеного, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2019 по 28.04.2022 становить 807 200,53 грн (847,01 грн - середньоденний заробіток позивача х 953 дні), а 20% від загального розміру належних при звільненні виплат - 161 440,11 грн (807 200,53 грн х 20%).

Водночас, керуючись принципом пропорційності, для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін: захисту права позивача на розрахунок та належну компенсацію, водночас не допущення понесення відповідачем несправедливих та непропорційних майнових втрат, колегія суддів дійшла висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає виплаті позивачу, має становити 39 253,51 грн (розмір виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки на виконання рішення суду у справі №640/24055/20).

Судовою колегією враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням наведених норм права, враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив правомірність стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак помилково не врахував принцип співмірності, який змінив порядок визначення його розміру, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача та зміни рішення суду першої інстанції у мотивувальній та резолютивній частинах.

Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року змінити в мотивувальній частині з урахуванням висновків цієї постанови.

Викласти абзац третій резолютивної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року в такій редакції:

«Зобов`язати Кафедру військової підготовки Національного авіаційного університету (код ЄДРПОУ 26613190) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 вересня 2019 року по 28 квітня 2022 року в розмірі 39 253 (тридцять дев`ять тисяч двісті п`ятдесят три) гривні 51 копійка».

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.В. Файдюк

Судді Є.О. Сорочко

Є.В. Чаку

Повне судове рішення виготовлено 15 вересня 2026 року.