Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №580/200/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/200/25 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Карпушової О.В., Ключковича В.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції центрального округу на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфоазот» до Державної екологічної інспекції центрального округу про визнання протиправним та скасування припису,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфоазот» звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду із позовом до Державної екологічної інспекції центрального округу, у якому просить визнати протиправними та скасувати п.п.1, 2, 3 припису Державної екологічної інспекції Центрального округу від 27.08.2024 №5/03.4/2024.

Позовні вимоги мотивовані тим, що припис органу державного нагляду (контролю) – Державної екологічної інспекції України виноситься лише у випадку виявлення під час перевірки порушень вимог природоохоронного законодавства та повинен містити вимогу щодо усунення цих порушень в конкретний термін.

На думку позивача пункти 1,2,3 припису є загального характеру, дублюють норми законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища. Пункт 3 Припису фактично зобов`язує позивача постійно вчиняти певні дії, тобто не містить будь-якого конкретного терміну їх виконання, а тому не відповідає нормам природоохоронного законодавства, зокрема п. 9 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Крім того зазначено, що на момент проведення перевірки ТОВ «Інфоазот» жодної господарської діяльності не здійснювало, про що повідомлено відповідача письмовими поясненнями з наданням відповідних доказів. Починаючи з березня 2022 року, ТОВ «Інфоазот» призупинило господарську діяльність, отже зазначені відповідачем в акті перевірки такі порушення, як здійснення діяльності без висновку з оцінки впливу на довкілля та здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, не відповідає дійсності.

Позивач стверджує, що ТОВ «Інфоазот» здійснювало свою діяльність, що має підвищену небезпеку, з дозволу відповідних органів. Після початку війни та призупинення господарської діяльності строк дії дозволів не продовжувався. Таким чином, на переконання позивача, зазначення в акті відомостей про порушення ТОВ «Інфоазот» положень статей 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» є безпідставним.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано пункт 2 припису Державної екологічної інспекції Центрального округу від 27.08.2024 №5/03.4/2024.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна екологічна інспекція центрального округу подала апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що отримання дозволу ґрунтується на основних документах: 1) Закон України «Про охорону атмосферного повітря», що визначає правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря; 2) Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Також апелянт із посиланням на абзац 5 статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» наголошує, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу на викиди.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що при обстеженні території ТОВ«Інфоазот» при огляді поблизу ємностей з позначками Е-3, Е-2 відчувався різкий запах аміаку, що вказує про його накопичення для сприйняття органами чуття людини, витік аміаку може статися в будь-якій частині системи зберігання, а основними місцями ризику є з`єднання, клапани, трубопроводи та резервуари. Щодо встановлення факту надходження від ТОВ «Інфоазот» в атмосферне повітря забруднюючих речовин, апелянт зазначає, що не існує універсального обладнання для вимірювання викидів, що робить їх вимірювання неможливим.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2026 та від 17.03.2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфоазот» до суду 18.02.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу, який просить прийняти та долучити до матеріалів справи.

Разом із відзивом на апеляційну скаргу, представником позивача подано до суду клопотання про розгляд справи за участі представника. Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги введення в Україні воєнного стану, керуючись приписами статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає зазначити наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі направлення від 16.08.2024 №06-25/356, службовими особами Державної екологічної інспекції центрального округу у період з 21 до 23 серпня 2024 року проведено позапланову перевірку дотримання ТОВ «Інфоазот» вимог природоохоронного законодавства про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів, про використання та охорону земель, про охорону атмосферного повітря, про оцінку впливу на довкілля за адресою: Черкаська область, Уманський район, адмінмежі Розсішківської сільської ради (а/д Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знам`янка 535 км).

За результатами позапланового заходу державного нагляду (контролю) складений акт від 23.08.2024 №3/03.4/2024/ПЗ, в якому зафіксовані такі порушення:

- висновок з оцінки впливу на довкілля (висновок державної екологічної експертизи) у ТОВ «Інфоазот» відсутній. Даний об`єкт, може мати значний вплив на довкілля та підлягає оцінці впливу на довкілля відповідно до ст. 3 ч. 3 пункту 7 підпункту 3 (зберігання хімічних продуктів (базисні і витратні склади, сховища, бази));

- дозвіл на викиди забруднюючих речовин відсутній. При обстеженні території виявлені, ємкості для зберігання аміаку в кількості 10 одиниць об`ємом 75 м3 кожна (поз.Е1/1-Е1/10), які мають в загальному 4 дихальні клапани, 4 ємкості для аміачної води, 1 естакада для наливу/зливу аміаку з залізничного транспорту, 2 пункти зливу/наливу аміаку у вантажний транспорт, насоси та редуктор залишкового аміаку (поз.Е-2, Е-3, Е-4), вагова, підсобні приміщення, пожежна водойма об`ємом 100 куб.м. Крім того на території розташований вантажний автотранспорт ТОВ "Евотерра Азот" для перевезення зрідженого газу (аміаку). Також при огляді поблизу ємкостей з позначками Е-3, Е-2 відчувається різкий запах аміаку, стрілка монометра ємності з позначкою Е-3 вказує цифру « 2», стрілки манометрів ємкостей позицій Е1/1-1/10 показують 0, біля пункту зливу/наливу аміаку у транспорт була розміщена вантажівка;

- умови дозволу та правил спеціального водокористування дотримується частково, а саме: зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання та водогосподарські споруди і технічні пристрої утримуються в неналежному стані; водозабірні споруди облаштовано не відповідно до затверджених проектів зон санітарної охорони водозаборів; не здійснюються засобами вимірювальної техніки, у тому числі автоматизованими, облік забору та використання вод.

На підставі вказаного акту відповідачем винесено припис від 27.08.2024 №5/03.4/2024, пунктами 1, 2, 3 якого на ТОВ «Інфоазот» покладено обов`язки:

- у строк до 27.11.2024 отримати висновок з оцінки впливу на довкілля або представити висновок державної екологічної експертизи (зберігання хімічних продуктів (базисні і витратні склади, сховища, бази) згідно підпункту 3 пункту 7 частини 3 статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» (п. 1 Припису)

- у строк до 27.11.2024 отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря згідно частини 5,6 статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» (п. 2 Припису);

- постійно, з дати отримання припису, дотримуватися умов дозволу та правил спеціального водокористування згідно п. 6 частини 3 ст.110 Водного кодексу України (п.3 Припису).

Не погоджуючись із п.п.1, 2, 3 припису, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Оскільки відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволених позовних вимог, то саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, визначає Закон України від 25.06.1991 № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі - Закон № 1264-XII).

Згідно з частиною першою статті 20-2 Закону № 1264-XII до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства: про екологічну та радіаційну безпеку, про оцінку впливу на довкілля, про стратегічну екологічну оцінку, про моніторинг, звітність та верифікацію викидів парникових газів.

Згідно п.1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою КМУ від 19.04.2017 №275 Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до п.3 Положення №275 основними завданнями Держекоінспекції є здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо охорони атмосферного повітря.

Колегія суддів зазначає, що ДЕІ центрального округу у спірних правовідносинах при проведенні планового та позапланового заходів (перевірок) дотримання вимог природоохоронного законодавства ТОВ «Інфоазот» діяла як територіальний орган Держекоінспекції України, а відтак при виконанні своїх повноважень повинна дотримуватися положень Закону № 1264-XII.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон № 877-V.

Відповідно до приписів статті 1 Закону 877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Частиною першою статті 2 Закону № 877-V встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

За змістом частини шостої статті 7 Закону № 877-V за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

У разі створення суб`єктом господарювання перешкод органу державного нагляду (контролю) чи його посадовим особам при здійсненні заходів державного нагляду (контролю) в акті обов`язково зазначається опис дій чи бездіяльності, що призвели до створення таких перешкод, з посиланням на відповідні норми закону.

В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.

Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.

Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).

У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.

Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).

Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону №877-V на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

За визначенням, наведеним у частині восьмій статті 7 Закону № 877-V припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

У постанові від 23.02.2024 по справі № 400/3940/21 Верховний Суд наголошував, що вимоги припису, які за своєю правовою природою є обов`язковими для виконання, мають бути конкретними, чіткими та зрозумілими, а можливість усунення виявлених порушень прямо залежить від чіткого визначення суб`єктом владних повноважень конкретного заходу (варіанту поведінки), якого слід вжити суб`єкту господарювання для усунення порушень.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 12 грудня 2023 року у справі № 420/27120/21.

Отже, суть припису - виключно обов`язкова письмова вимога щодо усунення конкретних порушень вимог законодавства. Зазначені вимоги припису спрямовані на надання інформації з цих питань.

Таким чином, включення до змісту припису вимог, які не спрямовані на усунення конкретних виявлених порушень законодавства, а носять загальний характер суперечить суті та меті припису як розпорядчого документу, що складається за результатами заходу державного нагляду.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 червня 2019 року по справі № 816/581/16.

Як вбачається з пункту 2 припису від 27.08.2024 №5/03.4/2024 перевіркою встановлені обставини порушення позивачем вимог частини п`ятої, шостої статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря».

Згідно змісту припису зобов`язано позивача отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря до 21.11.2024.

Правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря визначено Законом № 2707-ХІІ (у редакції, чинній на час вчинення порушення).

Зміст понять і термінів, що вживаються у цьому Законі наведено у статті 1, зокрема:

забруднення атмосферного повітря - змінення складу і властивостей атмосферного повітря в результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища;

забруднююча речовина - речовина хімічного або біологічного походження, що присутня або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища;

викид - надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин;

неорганізоване стаціонарне джерело викиду - джерело викиду, з якого забруднюючі речовини надходять в атмосферне повітря у вигляді ненаправлених потоків та яке не оснащене спеціальними спорудами для відведення пилогазоповітряної суміші;

джерело викиду - об`єкт (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин;

організоване стаціонарне джерело викиду - джерело викиду, з якого забруднюючі речовини надходять в атмосферне повітря через спеціально споруджені газоходи, димові труби, аераційні ліхтарі або інші споруди для відведення пилогазоповітряної суміші.

Відносини в галузі охорони атмосферного повітря регулюються цим Законом, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими нормативно-правовими актами (стаття 2 Закону № 2707-XІI).

Згідно зі статтею 5 Закону № 2707-XІI у галузі охорони атмосферного повітря встановлюються такі нормативи:

нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;

нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел;

нормативи гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел;

нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел;

технологічні нормативи допустимого викиду забруднюючих речовин.

Законодавством можуть встановлюватися й інші нормативи в галузі охорони атмосферного повітря.

Порядок розроблення та затвердження нормативів у галузі охорони атмосферного повітря встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Зокрема, для оцінки стану забруднення атмосферного повітря встановлюються нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря та нормативи гранично допустимих викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів у межах населених пунктів, у рекреаційних зонах, в інших місцях проживання, постійного чи тимчасового перебування людей, об`єктах навколишнього природного середовища з метою забезпечення екологічної безпеки громадян і навколишнього природного середовища:

нормативи якості атмосферного повітря;

гранично допустимі рівні впливу акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних факторів і біологічного впливу на стан атмосферного повітря населених пунктів (частина перша статті 6 Закону № 2707-XI).

Також, частиною першою статті 7 Закону № 2707-XIІ визначено, що нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин та їх сукупності, які містяться у складі пилогазоповітряних сумішей, що відводяться від окремих типів обладнання, споруд і надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, встановлюються з метою забезпечення дотримання нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря з урахуванням економічної доцільності, рівня технологічних процесів, технічного стану обладнання, газоочисних установок.

Відповідно до абзаців другого, третього, п`ятого частини першої статті 10 Закону №2707-XIІ суб`єкти господарювання, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов`язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов`язані: здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо; вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів; здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря організованими та неорганізованими стаціонарними джерелами викидів, і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік.

Згідно із частиною першою статті 11 Закону № 2707-XIІ для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров`я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною п`ятою статті 11 Закону № 2707-XIІ визначено, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу на викиди, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища або через центри надання адміністративних послуг.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу на викиди, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до першої групи, суб`єкту господарювання, об`єкт якого знаходиться на території зони відчуження, зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, або через центри надання адміністративних послуг (частина шоста статті 11 Закону № 2707-XIІ).

Системне тлумачення абзацу другого частини першої статті 10, частин п`ятої - шостої статті 11 Закону № 2707-XIІ свідчить, що суб`єкти господарювання (незалежно від їх групи) можуть здійснюватися викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами лише за наявності в них дозволу, виданого спеціально уповноваженим органом виконавчої влади.

Тобто законодавцем встановлено обов`язок суб`єктів господарювання (незалежно від їх групи) отримувати дозвіл на викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

Тому для оцінки наявності в суб`єкта господарювання такого обов`язку під час здійснення ним діяльності, яка пов`язана викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря важливим є з`ясування природи дійсного змісту вжитого законодавцем у наведених нормах поняття, яке вміщує в собі "стаціонарне джерело викидів (забруднення)".

Аналіз змісту положень Закону № 2707-XIІ та Закону № 1264-XII свідчить, що законодавець при конструюванні правових норм цих законів так чи інакше текстуально використовує поняття "стаціонарне джерело". Проте в наведених законах відсутнє визначення такого об`єкта викиду забруднюючої речовини в атмосферне повітря як стаціонарне джерело.

Натомість поняття стаціонарного джерела забруднення розкрито у підпункті 14.1.230 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, згідно із яким стаціонарне джерело забруднення це - підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об`єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об`єкти.

Подібне визначення стаціонарного джерела забруднення атмосфери закріплено в підпункті 1.13.5. Інструкції про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві №7 від 10.02.95, яким стаціонарним джерелом забруднення атмосфери визначено підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об`єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу.

Системний аналіз наведених положень підпункту 14.1.230 пункту 14.1 статті 14 ПК України, підпункту 1.13.5. Інструкції № 7 свідчить, що під стаціонарним джерелом викидів (забруднення) слід розуміти нерухомий об`єкт (підприємство, цех, агрегат, установка тощо), що зберігає свої просторові координати протягом певного часу та здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Таким об`єктом не обов`язково є об`єкт нерухомості, оскільки ним може бути і рухомий об`єкт (агрегат, установка тощо), адже диспозиція наведених положень не виключає можливості згодом переміщення цього об`єкту в просторі, визначаючи головною його ознакою - 1) збереження своїх просторових координат протягом певного часу та 2) здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Чинне законодавство не містить окремого визначення стаціонарного джерела викидів (забруднення) як організованого так і неорганізованого. Водночас нормативно закріплений поділ викидів забруднюючих речовин за своїм характером (видами) на: організовані та неорганізовані викиди.

Відповідно до підпункту 1.13.10 Інструкції № 7 організований викид - викид, який надходить в атмосферу через спеціально споруджені газоходи, труби, аераційні ліхтарі та інші споруди.

Неорганізований викид - викид, який надходить в атмосферу у вигляді ненаправлених потоків газопилевої суміші від джерел забруднення не оснащених спеціальними спорудами для відведення газів газоходами, трубами та іншими спорудами (підпункт 1.13.11 Інструкції № 7).

Звідси, організованим стаціонарним джерелом викидів є стаціонарне джерело викидів, яке здійснює викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря через спеціально споруджені газоходи, труби, інші споруди, тоді як неорганізованим стаціонарним джерелом викидів - стаціонарне джерело викидів, яке здійснює викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря не оснащене спеціальними спорудами для відведення газів газоходами, трубами, іншими спорудами.

Тож поняття стаціонарні джерела викидів (забруднення) об`єднує в собі як організовані так неорганізовані джерела викидів, адже головною кваліфікуючою ознакою цих джерел є їх стаціонарність, тоді як організованість/неорганізованість є ознакою диференційованості поділу в залежності від характеру (видів) викиду забруднюючих речовин в атмосферу здійснених джерелом викиду.

Оскільки визначення стаціонарні джерела викидів забруднюючих речовин охоплює собою як організовані так неорганізовані джерела, то відповідно дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря має отримуватися як для організованих так і для неорганізованих джерел викидів.

Враховуючи наведене, в суб`єктів господарювання для здійснення викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин неорганізованими стаціонарними джерелами має бути наявний дозвіл, виданий спеціально уповноваженим органом виконавчої влади на викид таких речовин в атмосферу.

Разом з цим, необхідність отримання суб`єктом господарювання відповідного дозволу виникає за наявності певних умов: по-перше - це вставання того факту, що певний об`єкт є джерелом викиду, тобто є об`єктом (підприємством, цехом, агрегатом, установкою, транспортним засобом тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин, а норматив якості атмосферного повітря не відповідає критеріям якості атмосферного повітря, який відображає гранично допустимий максимальний вміст забруднюючих речовин в атмосферному повітрі і при якому відсутній негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища; по друге - такий об`єкт має експлуатуватись.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 12.09.2019 у справі №440/3838/18, «….для констатації порушення умов і вимог до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря повинні бути встановлені наступні обставини: підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо здійснюють викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин; такі речовини або їх суміші дійсно є забруднюючими (наявні у Переліку найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 № 1598, або наявні докази, що речовини можуть прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища); викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря відбуваються без отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 160/301/19, від 20.04.2022 у справі № 420/6935/19.

Колегія суддів зазначає, що уповноважена особа відповідача при здійснені заходу контролю мала визначити та ідентифікувати відповідне обладнання із зазначенням його характеристик та посиланням на певні норми законодавства, які передбачають отримання дозволу на використання цього обладнання.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.04.2022 у справі № 420/6935/19.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в акті перевірки відповідач посилається на те, що при обстеженні території виявлені, ємкості для зберігання аміаку в кількості 10 одиниць об`ємом 75 м3 кожна (поз.Е1/1-Е1/10), які мають в загальному 4 дихальні клапани, 4 ємкості для аміачної води, 1 естакада для наливу/зливу аміаку з залізничного транспорту, 2 пункти зливу/наливу аміаку у вантажний транспорт, насоси та редуктор залишкового аміаку (поз.Е-2, Е-3, Е-4), вагова, підсобні приміщення, пожежна водойма об`ємом 100 куб.м. Крім того на території розташований вантажний автотранспорт ТОВ "Евотерра Азот" для перевезення зрідженого газу (аміаку). Також при огляді поблизу ємкостей з позначками Е-3, Е-2 відчувається різкий запах аміаку, стрілка монометра ємності з позначкою Е-3 вказує цифру « 2», стрілки манометрів ємностей позицій Е1/1-1/10 показують 0, біля пункту зливу/наливу аміаку у транспорт була розміщена вантажівка.

Таким чином, акт перевірки відображає лише дії працівників контролюючих органів та містить їх суб`єктивні висновки щодо зафіксованих обставин (запах аміаку), які не підтвердженні належними та допустимими доказами.

Державною екологічною інспекцією центрального округу не наведено жодних доказів та обґрунтувань, що перелічені об`єкти є джерелом викиду та що в результаті діяльності із зберігання аміаку в атмосферне повітря здійснюються викиди забруднюючих речовин

Чітких конкретизуючих даних щодо фактичного здійснення суб`єктом перевірки на момент її проведення та складання відповідного акту щодо правопорушення у сфері природоохоронного законодавства акт не містить.

Крім того, будь-яких даних щодо фактичного здійснення позивачем викидів в атмосферне повітря, їх замірів та характеристик тощо матеріали перевірки не містять.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що окреслені у акті обставини не можуть безумовно свідчити про вчинення суб`єктом господарювання порушень на момент здійснення перевірки, та відповідно про обґрунтованість висновків контролюючого органу щодо правопорушення у сфері природоохоронного законодавства.

Також судом першої інстанції правомірно зазначено, що для того, щоб класифікувати будь-яке обладнання як джерело викиду, має бути встановлений факт надходження від нього в атмосферне повітря забруднюючих речовин. Це може бути встановлено шляхом здійснення інструментально-лабораторного контролю.

Проте, в акті перевірки жодних доказів проведення таких вимірювань не наведено. Окрім того, відповідачем не подано доказів здійснення інструментально-лабораторного контролю таким джерелом викиду.

Апелянтом в апеляційній скарзі не спростовано вищевказаних обставин та висновків, які встановлені судом під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Крім того, апелянт в апеляційній скарзі не зазначає та не обґрунтовує належним чином, в чому саме полягає неправильне застосуванням норм матеріального права, не зазначено конкретної норми як матеріального права, які застосовані неправильно, так і не зазначено, які саме норми процесуального права порушено судом першої інстанції, не зазначено конкретних обставин справи, конкретних доказів, які не було досліджено та не враховано судом першої інстанції під час розгляду справи в суді першої інстанції та під час винесення рішення.

Згідно п.6 частин другої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

Однак апелянтом не виконано вимог статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, а також не спростовано висновки суду першої інстанції.

Колегія суддів наголошує, що апеляційна скарга позивача повністю дублює відзив на позовну заяву, доводам яких надано оцінку в оскаржуваному судовому рішенні, в ній не наведено норм законодавства, які порушені чи не враховані судом першої інстанції, не спростовано викладену у рішенні суду правову позицію та не спростовано доводів позивача, які стали підставою для часткового задоволення позовних вимог.

Оцінюючи наведені аргументи, колегія суддів виходить з такого, що всі доводи апелянтів, наведені в апеляційних скаргах, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у апеляційних скаргах не зазначено.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції центрального округу – залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі №580/200/25 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина

Судді О.В.Карпушова

В.Ю.Ключкович