Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №320/9619/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/9619/25 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Парінова А.Б.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), в якому просить суд:

- стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу:

1) з Міністерства юстиції України: за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, починаючи з 30.09.2023 по 19.05.2024 включно, у сумі 411 833,40 гривень;

2) з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро): за час вимушеного прогулу, пов`язаного з незаконним звільненням, починаючи з 10.09.2022 по 29.09.2023 включно, у сумі 686 389 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року позивача поновлено на посаді, рівнозначній категорії і кваліфікації посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, у Південно-східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро) з 10 вересня 2022 року. Питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачем не заявлялось та судом не вирішувалось. Також зазначає, що внаслідок невиконання у встановлений законом строк рішення суду, яке набрало законної сили, має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу:

- з Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, починаючи з 30.09.2023 по 19.05.2024 включно, у сумі 411 833 (чотириста одинадцять тисяч вісімсот тридцять три грн) 40 коп.

- з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (код ЄДРПОУ 43314918, місцезнаходження: 49027, м. Дніпро, вул. Яворницького, 21А) за час вимушеного прогулу, пов`язаного з незаконним звільненням, починаючи з 10.09.2022 по 29.09.2023 включно, у сумі 686 389 (шістсот вісімдесят шість тисяч триста вісімдесят дев`ять) грн.

Представник Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з таким рішенням суду не погодився та звернувся з апеляційною скаргою. Просить скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі № 320/9619/25 повністю; постановити нове рішення у справі № 320/9619/25, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України та Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про стягнення середнього заробітку; справу слухати в судовому засіданні за участі уповноваженої особи Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Представник Міністерства юстиції України з таким рішенням суду не погодився та звернувся з апеляційною скаргою. Просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі № 320/9619/25 в частині стягнення з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити; стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, просить апеляційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 04.11.2025 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі №320/9619/25 без змін.

Представник Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) подав додаткові пояснення, просить долучити до матеріалів справи № 320/9619/25 першу сторінку позовної заяви у справі № 340/4706/22; скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі № 320/9619/25 повністю; постановити нове рішення у справі № 320/9619/25, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України та Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про стягнення середнього заробітку.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу та просить апеляційну скаргу Міністерства юстиції України від 13.11.2025 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 у справі №320/9619/25 без змін

Також позивач надав додаткові пояснення у справі.

Розглянувши клопотання Представника Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Як вбачається з поданого клопотання представника Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), в такому не наведено доводів, які б свідчили про те, що предмет доказування вимагає проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб. Зокрема, заявник не повідомляє про обставини та докази, що підлягають з`ясуванню у апеляційним судом у судовому засіданні, наявність додаткових пояснень або клопотань про допит свідків.

Колегія суддів також враховує відсутність клопотань позивача та представника Міністерства юстиції України про розгляд справи у судовому засіданні та прийняття судом першої інстанції рішення у порядку письмового провадження.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Дослідивши клопотання представника Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, враховуючи безпекову ситуацію у місті Києві, відсутність клопотання інших сторін, колегія суддів дійшла послідовного висновку, що характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду апеляційним судом в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення позовних вимог, просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України «Про звільнення» №3783/5 від 08.09.2022 року;

- поновити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на посаді рівнозначній категорії і кваліфікації Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з 27.12.2019 року.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року, у адміністративній справі № 340/4706/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України «Про звільнення» №3783/5 від 08 вересня 2022 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній категорії і кваліфікації посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, у Південно-східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро) з 10 вересня 2022 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Позовна вимога щодо стягнення з Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 10 вересня 2022 року позивачем не заявлялась та судом не вирішувалась.

Згідно наказу відповідача 1 №761/к від 20.05.2024 на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року у адміністративній справі № 340/4706/22:

- скасовано наказ Міністерства юстиції України від 08 вересня 2022 року № 3783/5 «Про звільнення»;

- поновлено ОСОБА_1 з 10 вересня 2022 року на посаді, рівнозначній категорії і кваліфікації посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, у Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро);

- визначено, що посадою рівнозначної категорії Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), на яку поновлено ОСОБА_1 , є посада начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з посадовим окладом 12800 грн на місяць.

У подальшому, відповідно до наказу Міністерства юстиції України №1979/к від 25.11.2024 звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 25 листопада 2024 року за власним бажанням відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби.

Позивач через свого представника звернувся до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) із запитом про надання інформації про нараховані суми при звільненні, в тому числі щодо нарахування та виплати вимушеного прогулу у відповідності до вимог статті 235 КЗпП України за період незаконного звільнення з 10.09.2022 по 19.05.2024 ОСОБА_1 .

Згідно листа-відповіді Голови комісії з ліквідації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Захарової О.В. від 07.02.2025 № 6388/14.5-16 повідомлено, що під час розрахунку ОСОБА_1 у зв`язку з його звільненням від 25.11.2024, виплати вимушеного прогулу за запитуваний період не здійснювались.

Вважаючи свої права порушеними у зв`язку з тим, що станом на дату подачі даного позову нарахування та виплати позивачу вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням за період з 10.09.2022 по 19.05.2024 Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро) не здійснено, а також враховуючи наявність затримки виконання рішення суду, що набрало законної сили, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина перша статті 129-1 Конституції України передбачає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин другої, третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Серед іншого, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України).

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання (частина друга статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною восьмою статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Частиною першою статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

За змістом пунктом 10 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100», яка набрала чинності 12 грудня 2020 року, у Порядку №100 виключено пункт 10.

Спір у цій справі пов`язаний із неналежним виконанням рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року у адміністративній справі № 340/4706/22.

Вказаним рішенням допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Рішення набрало законної сили 25 квітня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року у справі №340/4706/22.

Позиція щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання, вже неодноразово викладалась Верховним Судом у своїх постановах.

Так, у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Також Верховний Суд наголосив, що наведені приписи Кодексу не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.

Як висновок, суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Також висновки Верховного Суду щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України викладені у постановах від 27 січня 2022 року у справі № 580/5185/20, від 23 березня 2023 року у справі № 420/8539/21.

Додатково, колегія суддів також враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22, у якій зазначено, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущене до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді.

У межах спірних правовідносин, згідно з наказом Міністерства юстиції України №761/к від 20 травня 2024 року на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року у адміністративній справі № 340/4706/22:

- скасовано наказ Міністерства юстиції України від 08 вересня 2022 року № 3783/5 «Про звільнення»;

- поновлено ОСОБА_1 з 10 вересня 2022 року на посаді, рівнозначній категорії і кваліфікації посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, у Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро);

- визначено, що посадою рівнозначної категорії Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), на яку поновлено ОСОБА_1 , є посада начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з посадовим окладом 12800 грн на місяць.

Відтак, спірним періодом стягнення з Міністерства юстиції України середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у справі № 340/4706/22 є період з 30 вересня 2023 року по 19 травня 2024 року.

Суд врахував, що обставини щодо розміру середньоденної заробітної плати позивача встановлені у рішеннях Кіровоградського окружного адміністративного суду у справах №340/221/20, 340/1747/21, 340/10802/21, які відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказування у даній справі.

Відповідно до довідки про розмір середнього заробітку ОСОБА_1 від 4 травня 2023 року №231/14.6 встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за два місяці до звільнення становила - 2 495,96 грн.

Період стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передбаченого статтею 235 КЗпП України з дати незаконного звільнення по дату винесення рішення суду про поновлення позивача на посаді становить 275 робочих днів. Період затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі в порядку статті 236 КЗпП України становить 165 робочих днів з 30.09.2023 року (наступний день після ухваленого рішення у справі №340/4706/22) по 19.05.2024 року (дата, яка передує винесенню наказу про поновлення). Таким чином період вимушеного прогулу становить 440 робочих днів.

Таким чином, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час всього вимушеного прогулу в порядку статей 235 та 236 КЗпП України всього в розмірі 1 098 222,40 грн (2495,96 грн. х 440 днів), в тому числі: за період 10.09.2022 по 29.09.2023 у сумі 686 389 грн(2495,96 грн. х 275 днів); за період з 30.09.2023 по 19.05.2024 у сумі 411 833,40 грн.(2495,96 грн. х 165 днів).

За встановлених обставин, колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції щодо права позивача на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, починаючи з 30 вересня 2023 року по 19 травня 2024 року включно у сумі 411 833, 40 грн, стягнення яких здійснюється з Міністерства юстиції України.

Щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно частин першої, другої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У межах спірних правовідносин, Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) під час розрахунку ОСОБА_1 у зв`язку з його звільненням відповідно до наказу Міністерства юстиції України №1979/к від 25 листопада 2024 року з посади начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 25 листопада 2024 року за власним бажанням, виплати вимушеного прогулу за період із 10 вересня 2022 року (наступний день за днем незаконного звільнення) по 29 вересня 2023 року (день прийняття рішення суду про поновлення на посаді) не здійснило.

Враховуючи, що положеннями ст. 235 КЗпП України передбачено, зокрема, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції щодо права позивача на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов`язаного з незаконним звільненням, починаючи з 10 вересня 2022 року по 29 вересня 2023 року включно, у сумі 686 389, 00 грн, стягнення яких здійснюється з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Щодо потенційного подвійного стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та середнього заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 вересня 2022 року по 7 квітня 2023 року у контексті справи №340/10802/21, колегія суддів встановила, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 7 березня 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення у справі №340/221/20 в частині поновлення на посаді за період з 08 квітня 2021 року по 28 жовтня 2021 року включно, в розмірі 349 434,40 грн з подальшим вирахуванням обов`язкових податків та зборів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Отже, заявлені періоди не є суміжними.

Щодо подвійного стягнення за період з 10 вересня 2022 року по 7 квітня 2023 року пов`язаного із поновленням на роботі в тому самому органі у контексті справи № 340/1827/23, колегія суддів зазначає, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення з Міністерства юстиції України середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, починаючи з 29.10.2021 по 07.04.2023 включно, в розмірі 980 912,28 грн відмовлено. Рішення набрало законної сили 30 вересня 2025 року.

Суд зауважує, що у вказаній справі № 340/1827/23 позивач не заявляв вимог про стягнення з Міжрегіонального управління середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов`язаного з незаконним звільненням, починаючи з 10.09.2022 по 29.09.2023.

Наведене свідчить про безпідставність доводів апелянта - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у означеній частині.

Доводи апелянта - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) щодо неможливості одночасного стягнення за той самий період середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду при поновленні в тому самому органі, колегія суддів оцінює критично, оскільки такі суми є різними юридичними поняттями, мають відмінне правове регулювання та вочевидь не є тотожними.

Щодо строку звернення до суду, колегія суддів враховує, що такий поновлено судом першої інстанції ухвалою від 11 липня 2025 року за наявності відповідного клопотання позивача з урахуванням поважності причин його пропуску, заперечення щодо яких апелянтами у скаргах не наведено.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен аргумент заявника; ст. 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінювання, що є предметом регулювання, насамперед, національного законодавства та оцінювання національними судами (зокрема, рішення у справі «Суомінеен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97).

У п. 96 рішення у справі «Вагнер та J.M.W.L. проти Люксембургу» (Wagner and J.M.W.L. v. Luxembourg, №76240/01) та у п. 72 рішення у справі «Фабрі проти Франції» (Fabris v. France, №16754/08) ЄСПЛ підкреслив, що навіть якщо суди не зобов`язані викладати мотиви відмови стосовно кожного доводу сторін, вони не звільнені від обов`язку розглядати їх належним чином і надавати оцінку основним наданим доводам. Крім того, якщо ці доводи стосуються прав і свобод, що гарантовані Конвенцією і протоколами до неї, національні суди повинні розглядати їх в обов`язковому порядку і з особливою ретельністю, тому що йдеться про засади принципу субсидіарності.

На підставі вищенаведеного колегія суддів зауважує, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі задоволенню не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

А.Б. Парінов