Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №695/1062/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 695/1062/26 Суддя (судді) першої інстанції: Середа Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Вівдиченко Т.Р.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 2 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

16 березня 2026 року до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення від 31 грудня 2025 року №1182 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувану постанову винесено з порушенням норм КУпАП. Зокрема, зі змісту постанови неможливо встановити, яким саме чином ОСОБА_1 був сповіщений про необхідність з`явлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 26.12.2025 року, а також які саме дані йому належало уточнити. Крім того, позивач вказує на суттєве порушення процедури притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки розгляд справи відбувся за його відсутності, а відомості в постанові про особисте отримання ним постанови не відповідають дійсності. Також, на думку позивача, його дії було кваліфіковано невірно: замість ч. 3 ст. 210-1 КУпАП правопорушення мало бути кваліфіковане за ч. 3 ст. 210 КУпАП. Одночасно звертаючись з даним позовом до суду, позивач у прохальній частині позову просить поновити строк на подання даного позову до суду. Крім того, позивачем подано до суду разом із позовною заявою заяву про поновлення строку на оскарження постанови.

В обґрунтування вказаного клопотання зазначено, що оспорювана постанова винесена без участі позивача, останній її не отримував та про існування вказаної постанови дізнався з Єдиного реєстру виконавчих проваджень, протокол про адміністративне правопорушення також не складався, а позивача не викликали на розгляд справи, який відбувся 31.12.2025. З огляду на наведене позивач просить поновити строк для оскарження спірної постанови.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 2 червня 2026 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 , адвоката Проценко Олени Вікторівни про поновлення процесуального строку на звернення до суду з адміністративним позовом відмовлено.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення залишено без розгляду.

Суд встанови, що матеріали справи вказують, що позивач був обізнаний про прийняття оскаржуваної постанови, об`єктивних причин, які позбавляли позивача можливості звернення до суду протягом встановленого строку не встановлено, відтак суд відхилив доводи клопотання про те, що поважною причиною пропуску строку звернення до суду є неотримання оскаржуваної постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності чи неналежне повідомлення про дату та час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу та просить ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 02.06.2026 року в справі №695/1062/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - скасувати, а розгляду.

Скаргу мотивує тим, що підпис який міститься на постанові не належить позивачу, оскільки він не був присутнім 31.12.2025 року під час розгляду справи та відповідно не отримував постанову №1182 від 31.12.2025 року.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.

Так, відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частина перша статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини 2 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини другої якої якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави будуть визнанні неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".

Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 просить суд скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 у справі про адміністративне правопорушення від 31 грудня 2025 року за частиною 3 статті 210-1 КУпАП №1182.

Зміст вказаної постанови свідчить про її особисте отримання позивачем у день її винесення 31 грудня 2025 року, що підтверджує його особистий підпис.

Примірник такої постанови тотожного змісту долучено позивачем до позовної заяви самостійно, та відповідачем до відзиву на позовну заяву (а.с.16, 43).

Керуючись приписами статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої строк оскарження рішення суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності становить десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), строк звернення до суду щодо оскарження Постанови №1182 від 31 грудня 2025 року тривав до 10 січня 2026 року включно.

Разом з тим, ОСОБА_1 звернувся до суду 16 березня 2026 року, що свідчить про пропуск відповідного процесуального строку.

На обґрунтування поважності причин такого пропуску позивач вказав про те, що відомості про особисте отримання ним постанови не відповідають дійсності.

Надаючи оцінку наведеним доводам колегія суддів враховує, що доказів визнання такого підпису підробленим матеріали справи не містять.

Суд також враховує, що позивач не звертався з цього приводу до правоохоронних органів або до судових органів з відповідним позовом на спростування такої інформації.

Колегія суддів зауважує, що на позивача процесуальний закон покладає обов`язок подати докази до суду в порядку частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України на підтвердження своїх вимог та заперечень. Наведеному кореспондують положення частини 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, якою документи, що підтверджують фактичні обставини, прямо обумовлені законом як виняток із заборони суду витребовувати від позивача докази у цій категорії спорів. Діючи послідовно, законодавець запровадив норму, що виключає обов`язок сторони надавати докази направлення іншій стороні тих документів, що є у неї (частина 9 статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України).

Втім, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, що підтверджують повідомлені позивачем факти у означеній частині.

Процесуальний наслідок ненадання доказів для підтвердження обставин справи, імперативно передбачений частиною 6 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України - суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Враховуючи наведене, колегія суддів не встановила неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з його висновками.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 2 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

Т.Р. Вівдиченко