Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №362/1772/26 — Васильківський міськрайонний суд Київської області

справа № 362/1772/26

провадження № 2/362/3485/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

15 вересня 2026 року

Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого – судді Поповича О.В.

за участю секретаря судового засідання Кострубіцької Т.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Василькові за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Суд установив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» (надалі також ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС», позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 22031000069589 від 16.07.2018 у сумі 21653,45 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 12822,40 грн., заборгованість за процентами 2199,53 грн., заборгованість за комісією 6631,52 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач не виконує свої зобов`язання за договором, у зв`язку із чим у останнього виникла заборгованість.

У судове засідання учасники справи не прибули, про дату й час судового засідання повідомлені належним чином. Відповідач, який у тому числі був повідомлений про дату й час судового засідання в порядку частини одинадцятої статті 128 ЦПК України шляхом розміщення оголошення на сайті «Судової влади», не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, заяв чи клопотань до суду не направляв, тому в силу частини восьмої статті 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами та дійшов висновку про можливість ухвалення заочного рішення.

Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

За правилами частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, виходить з такого.

З матеріалів справи вбачається, що 16 липня 2018 року між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано кредит у сумі 23684,00 грн. строком на 24 місяці (кінцева дата погашення 16 липня 2020 року).

Умовами договору встановлено: процентну ставку за користування кредитом у розмірі 0,001 % річних (фіксована); одноразову комісію за надання кредиту у розмірі 4584,00 грн., утриману безпосередньо при видачі кредиту (фактично позичальниці перераховано 19100,00 грн.: 23684,00 - 4584,00); а також щомісячну комісію в розмірі 3,5 % від поточної заборгованості (828,94 грн. на місяць при повній сумі кредиту).

Факт перерахування кредитних коштів позивачем доведено.

Розрахунок заборгованості за тілом кредиту (12822,40 грн.), процентами (2199,53 грн.) і комісією (6631,52 грн.) відповідає обставинам, викладеним у позовній заяві, є деталізованим за датами, періодами нарахування та сумами й не викликає у суду сумнівів щодо арифметичної правильності.

15 грудня 2021 року право вимоги за вказаним договором відступлено АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» на користь ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» на підставі договору факторингу № 15/12/21.

Отже, по справі існує спір щодо виконання договірних зобов`язань сторонами за договором, у якому відбулась заміна кредитора.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Первісний кредитор належно виконав умови договору, надавши відповідачу кредитні кошти.

Однак, відповідач належним чином не виконав взяті на себе за договором зобов`язання, своєчасно не повернув кредит, у зв`язку із чим у відповідача утворилась заборгованість.

Доказів оспорювання в судовому порядку укладеного договору відповідачем не надано.

На момент розгляду справи відповідач не сплатив суму вказаної заборгованості.

Отже, виходячи із вищенаведеного, суд дійшов висновку, що відповідач ухиляється від виконання взятих на себе за договором зобов`язань, що є порушенням умов такого договору та чинного законодавства України.

Також суд установив, що сторони у спірному договорі погодили умови надання кредиту та нарахування процентів за користування таким кредитом.

Таким чином, суд вважає, що позивач має право на стягнення тіла кредиту та відсотків, що відповідає змісту умов кредитування, про які заявлено позичальником.

Однак, надаючи оцінку умовам договору про щомісячну комісію в розмірі 3,5% від тіла кредиту, суд зазначає таке.

Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, вказаною нормою визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.

Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15 (провадження №61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Верховний Суд звернув увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі №640/14229/15 (провадження №61-16739св20), від 21 квітня 2021 року у справі №677/1535/15 (провадження №61-19356св19), від 15 грудня 2021 року у справі №209/789/15 (провадження №61-16561св20), від 21 липня 2021 року у справі №751/4015/15 (провадження №61-8543св20).

До того ж, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) сформулювала правовий висновок, згідно з яким: якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення договору).

Аналогічну позицію Верховний Суд неодноразово підтверджував і в подальшій практиці (зокрема, постанова ОП КЦС ВС від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21), послідовно вказуючи, що комісія, яка нараховується банком за дії, вчинювані на власну користь банку (супровід, облік, адміністрування кредиту як такого), без визначення в договорі конкретного переліку додаткових послуг, що надаються саме позичальнику понад його звичайні договірні обов`язки, не має правової природи плати за послугу, а є фактично прихованою платою за користування кредитом понад встановлену процентну ставку.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемною.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Однак, сплата позичальником комісії за надання кредиту та комісії за обслуговування кредиту, фактично не є самостійною послугою кредитодавця, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком кредитодавця та виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Надання кредиту здійснюється кредитодавцем як виконання ним свого обов`язку за кредитним договором, а тому такі дії позивача не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Відтак, пункт укладеного між сторонами кредитного договору, який передбачає сплату комісії за надання кредиту, є нікчемним, що зумовлює відмову у задоволенні позову у цій частині.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості належить задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту (12822,40 грн.) і відсотками (2199,53 грн.), у сумі 15021,93 грн. У частині вимог про стягнення комісії в розмірі 6631,52 грн. належить відмовити.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судові витрати покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з такого.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідач не заявив про неспівмірність зазначених витрат.

Отже, на підставі статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати, які за матеріалами справи складаються з судового збору в розмірі 2662,40 грн. і витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн., у сумі 6 162,40 грн., пропорційно до задоволених вимог у сумі 4 274,86 грн.

Керуючись статтями 263-265, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

1. Задовольнити позов частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» заборгованість за договором № 22031000069589 від 16 липня 2018 року в сумі 15021 (п`ятнадцять тисяч двадцять одна) гривня 93 копійки.

3. В іншій частині залишити позов без задоволення.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» судові витрати в сумі 4 274 (чотири тисячі двісті сімдесят чотири) гривні 86 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку останній має право подати протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення. Інші учасники справи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» з (04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, ідентифікаційний код 43453613);

Відповідач: ОСОБА_1 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Дата складення повного судового рішення: 15 вересня 2026 року.

Суддя О.В. Попович