Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №686/20170/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/20170/25

Провадження № 22-ц/820/2102/26

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Корніюк А.П., Талалай О.І.,

розглянув у порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 липня 2026 року, суддя Чевилюк З.А., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

У липні 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №103431533 від 08.01.2021 у розмірі 21120 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 08.01.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір, за яким позичальниці надано 8000 грн, строком на 30 днів, зі сплатою процентів за ставкою 2% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом та базовою процентною ставкою за користування кредитом 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

ТОВ «Мілоан» перерахувало кредитні кошти на зазначений у договорі картковий рахунок відповідачки НОМЕР_1 , однак остання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів не виконала.

13.05.2021 ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право вимоги до ОСОБА_1 за цим договором на підставі договору відступлення прав вимоги №71-МЛ/Т.

На дату подання позову заборгованість становила 21120 грн, з яких 8000 грн заборгованості за кредитом, 13120 грн заборгованості за процентами.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15.07.2026 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» 21120 грн заборгованості, 2422,40 грн судового збору та 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції виходив з доведеності обставин щодо укладення між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 кредитного договору, умови якого позичальник не виконала, допустила прострочення сплати за кредитним договором.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування скарги відповідач зазначила, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки рішенням неправильно визначено дату укладення кредитного договору та особу боржника, за яким перейшло право вимоги позивачу. Справа не містить доказів укладення нею кредитного договору, фактичного перерахування за цим договором коштів на її банківський рахунок та користування кредитними коштами.

Також вказала на неправильність нарахування процентів, поза строками кредитування, встановленими у кредитному договорі та на відсутність правових підстав для стягнення витрат на правничу допомогу у повному розмірі, так як такий розмір є неспівмірним зі складністю справи та підлягає зменшенню.

Розгляд справи апеляційним судом проведено відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 08.01.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено електронний кредитний договір №103431533, за умовами якого ТОВ «Мілоан» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 8000 грн (п. 1.2. договору), строком на 30 днів, до 07.02.2021 (п. 1.3. та п. 1.4. договору), зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 2% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2. договору) та базовою процентною ставкою за користування кредитом 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.6. договору).

Відповідно до п. 6.3 кредитного договору №103431533, приймаючи пропозицію товариства про укладання цього кредитного договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством, що розміщені на сайті товариства та є невід`ємною частиною цього договору.

У довідці про ідентифікацію ТОВ «ФК «Мілоан» підтверджено підписання ОСОБА_1 вищевказаного договору №103431533 від 08.01.2021 одноразовим ідентифікатором «L66192», який було отримано відповідачем на вказаний нею номер телефону (а.с. 32).

Згідно з платіжним дорученням №24913618 від 08.01.2021, ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 на її картковий рахунок № НОМЕР_1 суму кредиту 8000 грн (а.с. 32).

В інформаційному повідомленні АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-260130/70384-БТ від 06.02.2026 зазначено про зарахування коштів 08.01.2021 на сумі 8000 грн на рахунок № НОМЕР_1 , який відкритий на ім`я клієнта ОСОБА_1

13.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги №71-МЛ/Т, за умовами якого ТОВ «Мілоан» відступило новому кредитору ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату, а новий кредитор прийняв належні ТОВ «Мілоан» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками.

Згідно з витягом з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №71-МЛ/Т від 13.05.2021, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №103431533 від 08.01.2021 на суму 21120 грн, з яких 8000 грн прострочена заборгованість за кредитом, 13120 грн прострочена заборгованість за процентами.

Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, провадження №61-7203 св 20, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, провадження №61-8449св19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, провадження №61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України №675-VIII «Про електрону комерцію», (далі – Закон №675-VIII).

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону №675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону №675-VIII).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону №675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону №675-VIII).

Згідно з ч.ч. 6, 8 ст. 11 вказаного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Ст. 12 Закону №675-VIII визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Ст. 1082 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

За змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.

Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 в електронній формі уклала кредитний договір №103431533 від 08.01.2021, зазначивши персональні дані, номер мобільного телефону, і підписала його одноразовим ідентифікатором «L66192».

Наведені в апеляційній скарзі заперечення щодо недотримання загального порядку електронної ідентифікації не спростовують самого факту підписання договору у спосіб, погоджений сторонами та передбачений Законом України «Про електронну комерцію».

Інформаційним листом АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-260130/70384-БТ від 06.02.2026 підтверджено, що 08.01.2021 ОСОБА_1 зараховано кошти в сумі 8000 грн, на рахунок № НОМЕР_1 , який було зазначено відповідачкою при отримані кредиту.

ОСОБА_1 в суді не спростувала обставин щодо перерахування суми кредиту на особистий рахунок, не надала доказів того, що вказаний рахунок їй не належить.

Посилання відповідача на неправомірне нарахування процентів, яке не відповідає умовам договору, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Згідно з п. 1.3. договору кредит надається строком на 30 днів, з 08.01.2021 (строк кредитування).

Відповідно до п. 1.5.2. договору проценти за користування кредитом становлять 4800 грн, які нараховуються за ставкою 2% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

П. 1.6. договору визначено стандартну (базову) процентну ставку за користування кредитом 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

П. 2.3.1.2. договору встановлено можливість пролонгації договору на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 3 дні шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку якщо наслідок чергового продовження строку користування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилося до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).

Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною п.1.6. договору.

Як вбачається зі змісту проведеного позивачем розрахунку заборгованості, проценти за кредитним договором №103431533 від 08.01.2021 нараховані згідно з умовами договору, погодженими сторонами та підписані ними. Так, за період з 08.01.2021 по 07.02.2021 проценти нараховано за процентною ставкою у розмірі 2% на підставі п. 1.5.2. договору, за період з 08.02.2021 по 08.04.2021 проценти нараховано за процентною ставкою у розмірі 5% відповідно до п.п. 1.6, 2.3.1.2. договору, та в межах 60 днів.

Враховуючи наведене, доводи відповідача щодо неправомірного нарахування процентів за кредитним договором №103431533 від 08.01.2021 слід визнати необґрунтованими.

Разом з тим, відповідач правильно вказав на те, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні невірно встановлено фактичні обставини справи, зокрема, дату договору та особу боржника, щодо якого переходило право вимоги за кредитним договором №103431533 від 08.01.2021.

Відповідно до матеріалів справи та наявних у ній доказів кредитний договір №103431533 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено 08.01.2021.

13.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги №71-МЛ/Т. Згідно з витягом з реєстру боржників до даного договору, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №103431533 від 08.01.2021 на суму 21120 грн.

Оскільки судом було частково невірно встановлено фактичні обставини справи, зокрема, помилково визначено дату укладення договору 01.08.2021 та неправильно визначено особу боржника ОСОБА_2 , по відношенню до якого переходило право вимоги за кредитним договором №103431533 від 08.01.2021, рішення суду у відповідній частині підлягає зміні з урахуванням мотивів, викладених у даній постанові.

В решті суд першої інстанції правильно встановивши обставини справи та застосувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 8000 грн основної суми кредиту та 13120 грн процентів.

Ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

За змістом ч.ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18).

Ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014, заява №19336/04, § 268)).

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).

Втім, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у ч.ч. 3-5, 9 ст. 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022, №922/1964/21).

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 3 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в ч. 3 ст. 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Оцінка реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру здійснюється з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Оцінка суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (постанова Верховного Суду від 16.03.2026 у справі №522/7662/23).

Згідно з договором про надання правової допомоги №0107 від 01.07.2025, укладеним між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Апологет», актом наданих послуг №570 від 06.07.2025 за договором про надання правової допомоги №0107 від 01.07.2025, детальним описом наданих послуг до акту №570 від 06.07.2025 за договором про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025, в даній справі позивачу було надано такі послуги з правничої допомоги, як опрацювання кредитної справи боржника, надання усної консультації, підготовка пропозицій, підготовка та подання позовних матеріалів до суду. За домовленістю сторін вартість наданих послуг склала 8000 грн.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу у зв`язку з їх неспівмірністю зі складністю справи є частково обґрунтованими.

Суд не в повній мірі врахував критерії, які визначені у ч.ч. 3-5 ст. 141 ЦПК України, а саме, що визначена позивачем вартість правничої допомоги є необґрунтованою та непропорційною, зокрема, з огляду на складність справи, ціну позову, яка становить 21120 грн, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір стягнення з відшкодування витрат з надання правничої допомоги з 8000 грн до 4000 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 липня 2026 року змінити, виклавши його описову та мотивувальну частини в редакції даної постанови.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 липня 2026 року змінити в частині стягнення витрат на правничу допомогу змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 4000 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: Р.С. Гринчук

А.П. Корніюк

О.І. Талалай