Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №607/7080/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/7080/26Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М.

Провадження № 22-ц/817/952/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 травня 2026 року, ухвалене суддею Позняком В.М. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 18 857,82 грн.

Позов обґрунтовувано тим, що 15.08.2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір № 547906-КС-002 про надання кредиту, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу кредит у розмірі 17 000 грн на засадах строковості, поворотності та платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та комісію. Строк кредитування становив 16 тижнів - до 05.12.2025 року. Договором передбачено стандартну процентну ставку в розмірі 1% за кожен день користування кредитом. Договір укладено в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-1632. На виконання умов договору 15.08.2025 року кредитодавець перерахував на належну позичальнику банківську картку кредитні кошти у розмірі 17 000 грн.

Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, позивач зазначав, що утворилася заборгованість у загальному розмірі 18 857,82 грн, яка складається з 9 931,88 грн простроченої заборгованості за тілом кредиту, 4 171,44 грн простроченої заборгованості за процентами та 4 754,50 грн процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, яку позивач просив стягнути з відповідача.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 29.05.2026 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 в користь ТОВ «Бізнес позика» 1 178,62 грн заборгованості за Договором № 547906-КС-002 про надання кредиту від 15.08.2025 та 166,40 грн сплаченого судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» просить рішення суду змінити в частині розміру стягнутої заборгованості, збільшивши розмір стягнення з 1 178,62 грн до 14 103,32 грн, а в решті рішення залишити без змін, а також здійснити відповідний розподіл судових витрат.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір заборгованості за кредитним договором, безпідставно змінив порядок зарахування здійснених відповідачем платежів та внаслідок цього самостійно перерахував розмір заборгованості за тілом кредиту і процентами.

За умовами договору ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 17 000 грн зі стандартною фіксованою процентною ставкою 1 % на день. Проценти нараховувалися за кожен день користування кредитом на фактичний залишок заборгованості за його тілом виключно в межах строку дії договору - з 15 серпня до 05 грудня 2025 року включно. Після 05 грудня 2025 року проценти за користування кредитом не нараховувалися, а їх розмір залишився незмінним та, з урахуванням здійснених платежів, становив 4 171,44 грн.

За твердженням товариства, погоджена графіком платежів загальна сума до сплати в розмірі 34 369,80 грн, у тому числі 13 969,80 грн процентів, була розрахована за умови належного виконання позичальником зобов`язань та своєчасного внесення платежів згідно з графіком. Натомість ОСОБА_1 виконував зобов`язання частково та загалом сплатив на погашення заборгованості 25 523,19 грн, з яких 11 309,57 грн - на погашення процентів. У зв`язку з неналежним виконанням графіка, як зазначає скаржник, проценти продовжували нараховуватися щоденно на фактичний залишок тіла кредиту в межах строку кредитування.

Також товариство не погоджується з висновком суду першої інстанції про нікчемність умови щодо комісії та зарахування сплачених у рахунок комісії коштів на погашення тіла кредиту. Зазначає, що договором передбачено разову комісію саме за надання кредиту в розмірі 3400 грн, а не комісію за його обслуговування. Така комісія передбачена безпосередньо кредитним договором, Правилами надання споживчих кредитів, паспортом споживчого кредиту та таблицею обчислення загальної вартості кредиту. На переконання скаржника, законодавство допускає включення комісії за надання кредиту до загальних витрат за споживчим кредитом, тому підстав для перерозподілу судом сплачених відповідачем коштів не було.

ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» також вказує, що поданий ним розрахунок заборгованості враховує всі здійснені ОСОБА_1 платежі, які були зараховані та розподілені відповідно до погодженого сторонами графіка погашення кредиту, тоді як відповідач власного розрахунку на спростування розрахунку позивача не надав.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Зачепіло З.Я. вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Відповідач зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не може бути покладений в основу рішення, оскільки з нього неможливо встановити порядок формування заборгованості та її складові, зокрема суми погашеного позичальником тіла кредиту та процентів за кожним платіжним періодом, а тому такий розрахунок не є належним доказом розміру заборгованості. Крім того, у відзиві зазначено, що сума заборгованості за відсотками у розмірі 4171,44 грн нарахована з порушенням вимог закону, оскільки відповідно до статті 1048 ЦК України кредитодавець має право на стягнення нарахованих та несплачених процентів за користування кредитними коштами лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. При цьому вказано, що кредит був наданий на строк 14 днів - з 30 серпня 2025 року по 12 вересня 2025 року. Відповідач наголошує, що після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється, а проценти відповідно до статті 1048 ЦК України можуть нараховуватися лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Після його закінчення у разі прострочення виконання грошового зобов`язання підлягають застосуванню положення статті 625 ЦК України.

Також у відзиві зазначено, що встановлений договором розмір заборгованості є непропорційним, з огляду на те, що тіло кредиту становить лише 3 000 грн, та наведено положення законодавства про захист прав споживачів і несправедливі умови договору.

Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту та договірними процентами. В частині відмови у стягненні 4 754,50 грн процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, рішення суду не оскаржується, а тому в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Обставини справи.

Судом встановлено, що ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 15.08.2025 року в електронній формі уклали Договір № 547906-КС-002 про надання кредиту, відповідно до умов якого кредитодавець надає Позичальнику Кредит в розмірі 17000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та Комісію у порядку та на умовах, визначених цим Договором, строк, на який надається Кредит 16 тижнів до 05.12.2025.

Із пункту 2.4 договору видно, що стандартна процентна ставка за кредитом становить 1 % на день, фіксована, та є незмінною протягом усього строку договору. Водночас пунктом 10.2 договору також передбачено знижену процентну ставку у тому самому розмірі - 1 % на день, фіксована, яка нараховується починаючи з першого дня користування кредитом.

Відповідно до пункту 1.6 договору, комісія за видачу кредиту визначена як грошові кошти, які позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю як одну з двох складових оплати за надання та користування кредитом. При цьому прямо передбачено, що така комісія нараховується одноразово при видачі кредиту, в дату його видачі, якщо договором передбачено її сплату.

Пунктом 2.5 договору встановлено, що комісія за видачу кредиту становить 3 400 грн. Вказано, що вона нараховується одноразово при видачі кредиту в дату його видачі. Розмір комісії залишається незмінним протягом усього строку договору та не може бути збільшений кредитодавцем в односторонньому порядку. Цим же пунктом 2.5 передбачено можливість нарахування комісії у разі надання позичальнику додаткових грошових коштів у кредит. Така комісія також віднесена договором до комісії за видачу кредиту і може одноразово нараховуватися при кожному отриманні додаткових коштів, але лише якщо її нарахування передбачено відповідною додатковою угодою. Якщо в такій додатковій угоді комісію визначено у розмірі 0 %, вона вважається відсутньою. Окремо пункт 2.6 договору регулює інший вид платежу - комісійну винагороду на користь третьої особи, яка надає платіжні послуги. Її розмір при здійсненні платежу через сайт кредитодавця або особистий кабінет не може перевищувати 0,65 % від суми платежу. Водночас кредитодавець зобов`язався забезпечити можливість безкоштовного переказу коштів визначеними ним способами.

Договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-1632 номер телефону: НОМЕР_1 15.08.2025 09:11:05, що видно із візуальної форми послідовності дій Клієнта ОСОБА_1 та Товариства (ТОВ «БІЗПОЗИКА»), щодо укладення електронного Договору про надання кредиту 547906-КС-002 від 15.08.2025 р. в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті https://my.bizpozyka.co.

Як видно із підтвердження ТОВ «ПрофілГід», інформації АТ "КБ Приватбанк» та банківської виписки, 15.08.2025 року здійснене успішне зарахування коштів на карту, яка належить позичальнику № НОМЕР_2 на суму 17000 грн за договором №547906-КС-002.

З довідки про стан заборгованості видно, що заборгованість ОСОБА_1 за Договором № 547906-КС-002 про надання кредиту від 15.08.2025 року, становить 18857,82 грн, що складається із суми прострочених платежів по тілу кредиту - 9931,88 грн; суми прострочених платежів по процентах - прострочених платежів по процентах - 4 171,44 грн; суми заборгованості по відсотках відповідно до статті 625 ЦКУ - 4754,50 грн.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості видно, що позичальником на погашення заборгованості за кредитним договором було сплачено загалом 25 523,19 грн, а саме: 29 серпня 2025 року - 4 310 грн, 12 вересня 2025 року - 4 310 грн, 25 вересня 2025 року - 4 310 грн, 22 жовтня 2025 року - 8 100 грн та 25 жовтня 2025 року - 4 493,19 грн.

При цьому із наданого позивачем розрахунку заборгованості видно, що із здійснених позичальником платежів кредитодавцем 3400 грн спрямовано на погашення комісії за видачу кредиту.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 5 ст 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.

Стягуючи заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 178,62 грн, яка складається із 835,90 грн заборгованості за тілом кредиту та 342,72 грн заборгованості за процентами, суд першої інстанції виходив із того, що умови кредитного договору щодо сплати комісії є нікчемними, а тому сплачені відповідачем кошти, які кредитор спрямовував на погашення комісії, підлягають зарахуванню на погашення тіла кредиту та процентів. Здійснивши перерахунок заборгованості з урахуванням такого зарахування та фактично внесених відповідачем платежів, суд визначив залишок тіла кредиту у розмірі 835,90 грн та нарахованих у межах строку кредитування процентів у розмірі 342,72 грн.

З таким висновком суду першої інстанції слід погодитися, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, позичальником на погашення заборгованості за кредитним договором фактично сплачено 25 523,19 грн, при цьому 3 400 грн із зазначеної суми кредитодавець спрямував на погашення комісії за видачу кредиту.

Встановивши нікчемність умови договору щодо сплати комісії, суд обґрунтовано врахував кошти, спрямовані кредитодавцем на її погашення, при визначенні фактичного залишку тіла кредиту та здійснив відповідний перерахунок заборгованості, визначивши до стягнення 835,90 грн заборгованості за тілом кредиту та 342,72 грн процентів.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності нарахування та сплати комісії за видачу кредиту є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом включають, зокрема, проценти, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Водночас наведені норми не надають кредитодавцю права встановлювати окрему плату безпосередньо за виконання свого основного обов`язку - надання кредитних коштів.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України надання грошових коштів позичальнику є обов`язком кредитодавця за кредитним договором, а тому виконання такого обов`язку не є самостійною додатковою чи супутньою послугою, за яку з позичальника може стягуватися окрема плата.

Відповідно до пункту 1.6 кредитного договору комісія за видачу кредиту визначена як одна зі складових оплати за надання та користування кредитом та нараховується одноразово при видачі кредиту. Пунктом 2.5 договору її розмір встановлено у сумі 3 400 грн.

При цьому умовами договору не визначено будь-якої окремої додаткової чи супутньої послуги, за надання якої встановлено зазначену комісію.

Тому саме по собі передбачення такої комісії договором, графіком платежів не змінює її правової природи та не є достатньою підставою для стягнення. Фактично зазначена комісія є платою за виконання кредитодавцем власного обов`язку з надання кредитних коштів.

Подібні правові висновки щодо неможливості стягнення плати за дії кредитодавця, які здійснюються ним на виконання власних обов`язків та не є самостійною послугою для позичальника, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати КЦС від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, а також у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15-ц, 21 липня 2021 року у справі № 751/4015/15-ц та 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15-ц.

Тому висновок суду першої інстанції про нікчемність відповідної умови договору та зарахування 3400 грн, спрямованих кредитодавцем на погашення комісії, при визначенні дійсного розміру заборгованості є правильним.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір заборгованості та безпідставно змінив порядок зарахування здійснених відповідачем платежів, є необґрунтованими.

Як встановлено вище та підтверджується наданим самим позивачем розрахунком, ОСОБА_1 на погашення заборгованості за кредитним договором фактично сплачено 25 523,19 грн, з яких кредитодавцем 3 400 грн спрямовано на погашення комісії за видачу кредиту.

Оскільки умова договору щодо сплати такої комісії є нікчемною, сплачені відповідачем кошти не могли бути зараховані на погашення зобов`язання, яке не породжує для позичальника обов`язку зі сплати відповідного платежу.

Тому суд першої інстанції, здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку, обґрунтовано врахував ці кошти при погашенні дійсних зобов`язань відповідача за кредитним договором та відповідно визначив фактичний залишок тіла кредиту, на який підлягали нарахуванню проценти.

Отже, здійснений судом перерахунок є наслідком встановленої нікчемності умови про комісію, а не довільною зміною погодженого сторонами порядку зарахування платежів.

При цьому позивачем належного контррозрахунку, який би спростовував проведений судом розрахунок та підтверджував інший розмір заборгованості з урахуванням нікчемності умови про комісію, в апеляційній скарзі не наведено.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності заборгованості за процентами у розмірі 4 171,44 грн є безпідставними. Суд першої інстанції не заперечував право кредитодавця на нарахування процентів у межах погодженого сторонами строку кредитування та виходив із встановленої договором процентної ставки 1 % на день. Водночас розмір процентів безпосередньо залежить від фактичного залишку заборгованості за тілом кредиту, на який вони нараховуються.

Оскільки з фактично сплачених відповідачем 25523,19 грн кредитодавець безпідставно спрямував 3400 грн на погашення нікчемної комісії за видачу кредиту, суд першої інстанції обґрунтовано врахував ці кошти при погашенні дійсних зобов`язань за кредитним договором. Внаслідок цього залишок тіла кредиту, який слугував базою для подальшого нарахування процентів, зменшувався в іншому розмірі, ніж визначено у розрахунку позивача. Тому заявлена позивачем сума процентів 4 171,44 грн, хоча й нарахована в межах строку кредитування, розрахована виходячи з неправильного залишку тіла кредиту. Відтак суд правильно здійснив перерахунок процентів із урахуванням фактично погашеного тіла кредиту та визначив їх залишок у розмірі 342,72 грн.

Інші доводи апеляційної скарги ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» висновків суду першої інстанції не спростовують.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, надав доказам правильну правову оцінку, відтак рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відтак, у задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Бізнес Позика" слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постани складено 11 вересня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Гірський Б.О.

Костів О.З.