Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №582/808/24 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м.Суми

Справа №582/808/24

Номер провадження 22-ц/816/350/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Петен Я. Л. , Черних О. М.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Грицика Геннадія Олексійовича на рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 01 квітня 2025 року, ухваленого в сел. Недригайлів у складі судді Яковенко Н.М., повне рішення складене 11 квітня 2025 року, -

в с т а н о в и в :

28 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визнання права спільної власності на допоміжні приміщення в садибі АДРЕСА_1 : л.кухня, літ. «Б», прибудова сараю, літ. «б», сарай, літ. «В», сарай, літ. «Г», сарай, літ. «Д»,погріб, літ. «ПГ», ворота з хвірткою, літ. «№1», огорожа, літ. «№2» в розмірі 1/ 2 частки.

Позов обґрунтований тим, що за вказаною адресою розташований двоквартирний житловий будинок АДРЕСА_2 , власниками якого є сторони. Заявниця з`ясувала, що відповідачка змінила статус квартири на садибу та зареєструвала за собою право власності на всі допоміжні приміщення. Оскільки сторони є співвласницями квартир у двоквартирному житловому будинку, тому вказані в позові допоміжні приміщення є їх спільною власністю, тобто реєстрація одноосібного права власності на спірні допоміжні приміщення лише за відповідачкою порушує право позивачки на ці допоміжні приміщення.

Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 01 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Грицик Г.О. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того що до зміни цільового призначення житловий будинок сторін був побудований у 1957 році саме як квартирний, а не садибний. Крім того, судовими рішеннями за сторонами визнано право власності саме на квартири у будинку та встановлено, що станом на 10 грудня 2018 року будинок мав статус двоквартирного житлового будинку, а відтак допоміжні приміщення є спільною власністю власників квартир.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи та матеріалами інвентарної справи на жилий будинок АДРЕСА_2 , що первісно право власності на цей будинок було зареєстровано за Вільшанською сільською радою на підставі рішення Недригайлівської районної ради від 21 червня 1988 року (т. 1 а.с. 210).

Технічна інвентаризація будинку проводилася в 1993 році. На викопіюванні з плану будівельного кварталу - садибна ділянка АДРЕСА_2 міститься план будинку АДРЕСА_2 з усіма прибудовами та приміткою: прибудова а, сарай В, кухня Д, прибудова д збудовані квартиронаймачами (т. 1 а.с. 208).

У кожної з квартир будинку є свій окремий вхід, які розташовані на протилежних частинах будинку, кожна з квартир має окремі ворота та огорожу. Спільними у цих квартир є лише стіна, яка їх розділяє (т. 1 а.с. 209).

На аркуші 21 інвентарної справи міститься документ визначення ідеальних часток відчужуваної частини будинку по АДРЕСА_2 із зазначенням літер по плану, найменуванням будівель та їх вартості від 26 грудня 2012 року, з якого вбачається, що частка квартири АДРЕСА_3 становить 22/100, частка квартири АДРЕСА_4 – 78/100. За квартирою АДРЕСА_5 – огорожа. За квартирою АДРЕСА_4 обліковується: А-1 – житловий будинок, загальною площею 41,4 кв.м, прибудова, а 2 – сіни, кр - ганок, ПГ – погріб, Д - кухня, Е - сарай, Ж - сарай, З - вбиральня, №1, №2 – огорожа (т. 1 а.с. 211).

У матеріалах інвентарної справи також міститься копія свідоцтва про право власності на приватизовану квартиру АДРЕСА_6 на ім`я ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 212).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_6 (т. 1 а.с. 12).

Рішенням Виконавчого комітету Вільшанської сільської ради №6/8 від 23 липня 2020 року ОСОБА_1 на підставі її звернення надано дозвіл на переведення квартири АДРЕСА_6 у категорію будинку садибного типу та присвоєно житловому будинку садибного типу поштову адресу: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 15).

Технічним паспортом на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 підтверджується, що станом на 31 грудня 2020 року складовими частинами садиби є житловий будинок, прибудова, погріб, ганок.

10 грудня 2018 року за ОСОБА_1 зареєстрований житловий будинок в АДРЕСА_1 . Складовими частинами нерухомого майна є: прибудова, погріб, ганок (т. 1 а.с. 91).

Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 28 серпня 2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування із незаконного володіння ОСОБА_2 допоміжних приміщень: л. кухня, літ. «Б», прибудова сараю літ. «б», сарай літ. «В», сарай літ. «Г», сарай літ. «Д», погріб літ. «ПГ», ворота з хвірткою літ. «№1», огорожа літ. «№2» в розмірі 1/2 частки (т. 1 а.с. 38-40, 107-110).

ОСОБА_5 заповіла ОСОБА_6 житловий будинок з надвірними спорудами та присадибною земельною ділянкою в АДРЕСА_2 , заповіт посвідчений секретарем виконавчого комітету Вільшанської сільської ради Недригайлівського району Сумської області 25 липня 2006 року, зареєстрованого в реєстрі за № 120 (т. 1 а.с. 169).

Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 08 квітня 2013 року та додатковим рішенням від 12 червня 2013 року за ОСОБА_2 визнане право власності на квартиру в житловому будинку в АДРЕСА_7 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 19-22).

Рішенням виконавчого комітету Вільшанської сільської ради Недригайлівського району Сумської області № 7/8 від 23 липня 2020 року ОСОБА_2 надано дозвіл на переведення квартири АДРЕСА_8 , у категорію будинку садибного типу та присвоєно адресу: АДРЕСА_7 (т. 1 а. с.172).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 липня 2021 року № 267229612 ОСОБА_2 є власником житлового будинку, літера за планом А-1, загальна площа 58,8 кв.м, житлова площа 33,1 кв.м, в АДРЕСА_7 , а також прибудови: а, прибудови а1, ганку кр, л.кухні Б, прибудови б, сараю В, сараю Г, сараю Д, погріба ПГ, ворот з хвірткою № 1, огорожі № 2 (т. 1 а.с. 13-14, 168).

Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 12 січня 2022 року позов ОСОБА_1 до Вільшанської сільської ради Роменського району Сумської області, ОСОБА_2 задоволено, визнано незаконним та скасоване рішення Вільшанської сільської ради Недригайлівського району Сумської області від 19 серпня 2014 року №42/3 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 » в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд – 0,0902 га. Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Вільшанської сільської Ради народних депутатів № 70 від 30 серпня 1993 року та додатком до нього земельну ділянку загальною площею 0,18 га, з яких 0,02 га – присадибна ділянка в АДРЕСА_9 було передано у приватну власність ОСОБА_3 , яку у подальшому успадкувала позивач ОСОБА_1 . Також рішенням виконавчого комітету Вільшанської сільської Ради народних депутатів № 95 від 18 листопада 1993 року та додатком до нього земельну ділянку в АДРЕСА_9 , загальною площею 0,25 га, з яких 0,05 га присадибна ділянка, було передано у приватну власність ОСОБА_5 , яку у подальшому успадкувала відповідач ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 24-29).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що сторони були власниками квартир у двоквартирному будинку по АДРЕСА_2 , набувши право власності на квартири в порядку спадкування. Попередні власники квартир у будинку ОСОБА_3 та ОСОБА_5 набули у приватну власність земельні ділянки, які також успадкували сторони у справі. Квартири мають окремі входи, окремі земельні ділянки, в тому числі і присадибні, на яких розташовані збудовані попередніми власниками будівлі та споруди. Приміщень, які б перебували у загальному користуванні співвласників квартир, а також будівель та споруд, які б призначалися для задоволення потреб усіх співвласників цього будинку судом не встановлено, а позивачем таких обставин не доведено, як і не доведено, що спірні об`єкти нерухомого майна були збудовані позивачкою, її родичами або Вільшанською сільською радою.

За вказаних обставин суд дійшов до висновку, що будинок АДРЕСА_2 був двоквартирним будинком, який рішенням Вільшанської сільської ради дозволено кожному з власників квартир перевести у категорію будинку садибного типу з присвоєнням поштових адрес АДРЕСА_1 та АДРЕСА_7 . Відтак, з 23 липня 2020 року юридично перестав існувати багатоквартирний будинок по АДРЕСА_2 . Оскільки рішення сільської ради не скасовані, а кожен з власників будинку садибного типу зареєстрував за собою право власності, тому суд вважав, що позивачка не довела набуття права власності на 1/ 2 частину будівель і споруд, які перебувають у власності відповідачки та входять у склад її домоволодіння (садиби).

Колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За змістом ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Частиною 1 ст. 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 335 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Статтею 381 ЦК України визначено, що садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Квартирою, як об`єктом права власності відповідно до ст. 382 ЦК України, є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (ч. 2 ст. 382 ЦК України).

Законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості.

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Такі висновки підтверджуються й у рішеннях Конституційного Суду України, а саме, у Рішенні від 02 березня 2004 року у справі № 4-рп/2004 про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), у якому зазначив, що, аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т. ін.), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

У рішенні Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення‚ як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку‚ має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. У житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо). У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як зазначалось вище, кожна зі сторін, успадкувавши квартири у житловому будинку, а також нерухоме майно, яке було набуте попередніми власниками квартир на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , зареєстрували його у встановленому законом порядку. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що після реєстрації сторонами всього набутого ними у порядку спадкування нерухомого майна, тобто як окремих ізольованих квартир з присадибними ділянками, так і господарських будівель і споруд, не залишилось ані допоміжних, ані нежилих приміщень, які б перебували у загальному користуванні співвласників квартир та на які б мала право позивачка з огляду на зміст та обсяг заявлених позовних вимог. Позивачкою не доведено, що 1/2 частина спірних господарських будівель і споруд перебували та вибули з її власності чи користування, тобто не доведено порушення її прав відповідачкою.

Наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, і які були обґрунтовано спростовані. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову. Підстав для скасування зазначеного рішення за доводами апеляційної скарги немає.

Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Грицика Геннадія Олексійовича залишити без задоволення, а рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 01 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: Я. Л. Петен

О. М. Черних