Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №577/2551/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №577/2551/26

Номер провадження 22-ц/816/2829/26

Категорія - 70

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Черних О.М., Худика А.М.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

у присутності позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 липня 2026 року в складі судді Гетьмана В.В., ухваленого в м. Конотоп, Сумської області (повний текст виготовлено 24 липня 2026 року)

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Конотопської міської ради Сумської області, Військова частина НОМЕР_1 , про визначення місця проживання дитини, припинення стягнення аліментів, стягнення аліментів,

в с т а н о в и в :

11.05.2026 адвокат Суслін Є.В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом, який мотивував тим, що з 05.04.2022 по 05.06.2023 сторони перебували в шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судовим наказом від 06.06.2024 з позивача стягнуто аліменти на утримання дитини. Вказував, що з березня 2025 року син проживає з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим відповідачка забрала судовий наказ з примусового виконання і аліменти не сплачуються.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 збирається виїхати за кордон на постійне місце проживання, просив визначити місце проживання ОСОБА_4 з батьком за адресою: АДРЕСА_1 ; припинити право ОСОБА_2 на отримання аліментів на утримання сина; стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини доходів щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24.07.2026 у задоволенні позову відмовлено.

14.08.2026 позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким позов задовольнити.

При цьому зауважує, що єдиною підставою, через яку суд відмовив у задоволенні позову, є те, що батько не може піклуватися про дитину, бо проходить військову службу та проживає за місцем безпосереднього несення служби в м. Києві. Вказує, що цей висновок суперечить матеріалам справи та спростовується висновком Органу опіки та піклування Конотопської міської ради, довідками Конотопського закладу дошкільної освіти №3 «Дивосвіт», інформаційною довідкою КНП «Центр надання медико-санітарної допомоги Конотопської міської територіальної громади», висновком оцінки потреб сім`ї, актом обстеження умов проживання, службовою та медичною характеристикою на військовослужбовця.

Звертає увагу, що суд першої інстанції недотримався правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №352/2324/17, не навів переконливих мотивів незгоди з висновком органу опіки та піклування, залишив поза увагою, що відповідачка не заперечувала проти доцільності зміни місця проживання дитини під час розгляду цього питання органом опіки та піклування, відмовилася від надання відомостей про власні умови проживання та дохід.

Вказує, що дитина проживає за адресою батька з бабусею, тому саме позивач має право на стягнення аліментів.

Зауважує, що в його діях відсутні ознаки зловживання процесуальними правами, оскільки він не звертався до військової частини з рапортом про звільнення його з військової служби, відповідачка не визнала позов, а тому спір є дійсним, а не штучним чи узгодженим між сторонами.

02.09.2026 до Сумського апеляційного суду надійшов відзив відповідачки ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, в якому остання просить скасувати рішення суду та задовольнити апеляційну скаргу.

Відповідачка ОСОБА_2 , представники третіх осіб - Органу опіки та піклування Конотопської міської ради Сумської області, Військової частини НОМЕР_1 у судове засідання не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а. с. 91, 96, 100). Відповідачка ОСОБА_2 , представник Органу опіки та піклування Конотопської міської ради подали клопотання про розгляд справи без їх участі (а. с. 87, 101). Інші учасники про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, позивача ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на підставі договору купівлі-продажу від 08.11.2018 ОСОБА_1 належить 1/4 частка квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 10).

З 05.04.2022 по 05.07.2023 ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі та мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 4, 5).

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 05.06.2023 визначено місце проживання ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_2 (а. с. 5).

Судовим наказом Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06.06.2024 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 04.06.2024 і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 15).

З акту обстеження умов проживання від 30.01.2026 вбачається, що було проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_3 . Житло розташоване на 1 поверсі 1 поверхового будинку та складається з 4 кімнат, веранди і санвузла. Будинок забезпечений електро-, газо-, водопостачанням. Опалення газове та пічне. Будинок облаштований меблями переважно нового зразка. Умови проживання добрі: у будинку чисто, прибрано, у дитячій йдуть ремонтні роботи, має належний температурний режим. Дитина забезпечена одягом, взуттям, засобами особистої гігієни, харчуванням у повному обсязі та відповідно до вікових потреб. За вказаною адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є військовим і на даний час знаходиться на службі. Умови проживання сприяють формуванню безпечного, стабільного та комфортного середовища для дитини, повністю відповідають потребам дитини (а. с. 9).

Згідно з довідкою Конотопського закладу дошкільної освіти (Центр розвитку дитини) №3 «Дивосвіт» від 17.03.2016 №19 ОСОБА_1 був зарахований до закладу 13.05.2025. Мати дитини в квітні - травні 2025 року реєструвала та оформлювала дитину в заклад. Протягом 2025 - 2026 навчального року не приводила та не забирала ОСОБА_3 , не приймала участі в батьківських зборах, не цікавилася успіхами та поведінкою дитини. Дбають про дитину батько ОСОБА_1 і бабуся ОСОБА_5 (а. с. 14).

З інформації КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Конотопської міської територіальної громади» від 24.03.2026 вбачається, що ОСОБА_4 з народження до 6-ти місяців проживав у АДРЕСА_2 , з батьками в бабусі ОСОБА_5 . З 6-ти місяців до 3-х років дитина проживала з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 . Але бабуся часто забирала онука до себе додому. Батько дитини ОСОБА_1 несе службу в ЗСУ. 05.06.2023 батьки розірвали шлюб. З березня 2025 року по теперішній час дитина постійно проживає з бабусею за адресою: АДРЕСА_1 . На прийом в амбулаторію дитину завжди приводе бабуся або батько, коли знаходиться у відпустці. До року з бабусею приходила мати. За останній рік мати на прийомі була до 3-х разів. У дитячий садок дитину постійно приводе та забирає бабуся (а. с. 7).

З акту про проживання особи за місцем реєстрації від 30.03.2026 вбачається, що дитина проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 6).

З довідки Конотопського ВДВС у Конотопському районі Сумської області від 07.04.2026 вбачається, що на виконанні в Конотопському ВДВС виконавчий документ про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 не перебуває (а. с. 8).

ОСОБА_1 займає посаду сержанта у Військовій частині НОМЕР_1 та за період з вересня 2025 року по лютий 2026 року отримав 342584 грн 10 коп., а з червня 2025 року по травень 2026 року - 672592 грн 26 коп. заробітної плати (а. с. 11, 44).

З липня 2022 року позивач знаходиться під медичним наглядом лікаря Військової частини НОМЕР_1 (а. с. 12).

ОСОБА_1 займає посаду сержанта з матеріального забезпечення 1 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем Військової частини НОМЕР_1 . Призваний 26.07.2022 ІНФОРМАЦІЯ_4 по мобілізації та продовжує проходження військової служби по теперішній час (а. с. 13, 47).

З висновку Органу опіки та піклування від 07.07.2026 вбачається, що вказаний орган з метою гармонійного розвитку дитини, вважає за доцільне змінити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 та визначити місце проживання дитини з батьком ОСОБА_1 , що відповідатиме інтересам дитини (а. с. 38-41).

З висновку оцінки потреб сім`ї №177 вбачається, що оцінювання проводилося з 03 по 04.06.2026. Відповідно до оцінки батько спроможний виконувати обов`язки з виховання дитини та доглядати за ним (а. с. 46).

Постановляючи рішення про відмову в задоволення позову місцевий суд виходив з того, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації, а тому не спроможний особисто піклуватися про дитину. Також відсутні підстави для припинення стягнення аліментів з позивача та стягнення їх з відповідачки, оскільки суду не надано доказів того, що змінилися обставини, які впливають на визначення аліментів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, оскільки він відповідає матеріалами справи та вимогам закону.

Згідно з ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ч. 3 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 12, ч. 1 ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я та безпеку, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (ч. 1 ст. 141 СК України).

Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (ч. 1 ст. 15 СК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 15 СК України невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Відповідно до ст. 180, ч. 1 - 3 ст. 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (ч. 1 ст. 160 СК України).

Згідно з ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

При вирішенні спорів про визначення місця проживання (фізичну опіку та контроль) підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів тощо; (5) бажання дитини.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні в справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновки органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №352/2324/17).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Звертаючись до суду з позовними вимогами про визначення місця дитини, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачка збирається виїжджати за кордон на постійне місце проживання, а тому йому необхідно вирішити питання закріплення місця проживання сина з ним.

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 12, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Доказів на підтвердження того, що дитина проживає з позивачем, суду надано не було.

ОСОБА_1 як на момент звернення до суду з позовом у цій справі, так і на момент її перегляду в апеляційному порядку є військовослужбовцем Збройних Сил України, призваним на військову службу під час мобілізації, зарахований до списків та призначений на посаду сержанта з матеріального забезпечення 1 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем Військової частини НОМЕР_1 .

Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України в рішеннях від 30.01.2003 №3-рп/2003, від 02.11.2004 №15-рп/2004.

Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати в конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі №754/5841/17.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 18.04.2022 у справі №520/1185/16-ц).

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову про визначення місця проживання дитини з батьком, вірно виходив з того, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації, у зв`язку з чим неспроможний особисто піклуватися про дитину.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, оскільки позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби). Отже суд першої інстанції дійшов загалом правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з ним.

Щодо доводів апеляційної скарги про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на користь батька.

У постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №402/190/20 зазначено: «Встановлена в процесі розгляду справи обставина проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком, не є підставою для припинення стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дитини, яка на час розгляду справи не проживає з нею, за умови наявності судового рішення, яким визначено місце проживання дитини з матір`ю. При цьому важливою обставиною в цій справі є невиконання ОСОБА_1 судового рішення про визначення місця проживання дитини.

Наявність рішення суду про визначення місця проживання дитини з ОСОБА_2, яке набрало законної сили, є підставою для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 у частині припинення стягнення аліментів на користь відповідача.

Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 06.09.2017 у справі №402/810/17 про стягнення аліментів з позивача на користь відповідачки судом апеляційної інстанції оцінено не лише неправильно, а й не враховано принцип поваги до рішення суду, до принципу правової певності, складовою якого є принцип res judicatа. Існування такого рішення також є підставою для відмови в припиненні стягнення аліментів на користь того з батьків, з ким на час вирішення нового спору не проживає дитина, оскільки судовим рішенням у справі №402/784/19 встановлено місце проживання дитини саме з відповідачем».

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 181 СК України).

Відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них (ч. 4 ст. 273 ЦПК України).

Відповідно до СК України аліменти, одержані на дитину, є її власністю. Той з батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами винятково за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Припинення стягнення аліментів можливе, якщо одержувач аліментів не витрачає отримані ним гроші на дитину.

Контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей.

За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці.

Припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим з батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача.

Такий висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №686/18140/21.

У даній справі встановлено, що рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 05.06.2023 визначено місце проживання ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_2 , а судовим наказом Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06.06.2024 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 (а. с. 5, 15).

Отже, враховуючи правову природу аліментів, їх цільовий характер, а також передбачені законом підстави їх стягнення та відсутність визначених законом підстав для припинення їх стягнення, керуючись принципом найкращих інтересів дитини, суд першої інстанції при вирішенні цього спору правильно встановив відсутність підстав для припинення стягнення аліментів з позивача на користь відповідачки, з якою, за встановленими обставинами справи, дитина не проживає з березня 2025 року.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Відповідно до ч. 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України забезпечив повний та всебічний розгляд справи, дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у частині позовних вимог про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на користь батька.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду першої інстанції про те, що позивач неспроможний особисто піклуватися про дитину, суперечить наданим суду доказам, є необґрунтованим. З інформації КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Конотопської міської територіальної громади» від 24.03.2026 вбачається, що ОСОБА_4 з березня 2025 року по теперішній час постійно проживає з бабусею за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 7). Це також підтверджується актом обстеження умов проживання від 30.01.2026, відповідно до якого дитина проживає з бабусею, а позивач знаходиться на службі в м. Києві (а. с. 9).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не запропонував позивачу можливості надати додаткові пояснення чи докази на підтвердження позову, суперечать нормам чинного процесуального законодавства.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої ст. 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 2 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Посилання заявника в апеляційній скарзі на невірне застосування судом першої інстанції правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №352/2324/17, є безпідставним, оскільки висновок суду не суперечить висновку, викладеному в зазначені постанові.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не зловживає своїми правами, оскільки даний спір є реальним, а не штучним, бо відповідачка не визнала позов, колегія суддів відхиляє, оскільки ОСОБА_2 участі в розгляді справи судом першої інстанції не брала, своїх пояснень щодо позову не висловлювала.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що Орган опіки та піклування в своєму висновку від 07.07.2026 вважає за доцільне змінити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 та визначити місце проживання дитини з батьком, не є підставою для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Колегія суддів зауважує, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин, які необхідно довести в конкретній справі. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.

Згідно з ч. 4, 6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Тлумачення частини шостої статті 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У постановах Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №947/7448/22, від 07.06.2024 у справі №740/3478/23 Верховний Суд вказав про те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що позивач не надав достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з батьком, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Крім того, колегія суддів враховує, що при складанні вказаного висновку враховувалася думка виключного позивача та його матері. У висновку зазначено, що ОСОБА_2 від обстеження умов проживання, оцінювання потреб сім`ї відмовилася, інформацію про наявність доходу, характеристику з місця роботи, проживання не надала. Також вказано, що відповідачка на засідання комісії не з`явилася, надавши письмову заяву про розгляд питання без її участі, при вирішенні питання покладалася на розсуд комісії. При цьому колегія суддів звертає увагу, що представником Органу опіки та піклування було подано клопотання про долучення до матеріалів справи висновку Органу опіки та піклування та документів, які розглядалися на комісії (а. с. 37-48). Але доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 повідомляли про засідання комісії та що вона подавала заяву про розгляд питання без її участі, суду надано не було.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_2 не заперечувала проти зміни місця проживання дитини під час розгляду цього питання Органом опіки та піклування, є необґрунтованими та спростовуються висновком Органу опіки та піклування, з якого вбачається, що відповідачка участі в засіданні комісії не брала.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25.11.2022 у справі №521/5667/21, колегією суддів відхиляються, оскільки висновки в цій справі та в справі, що переглядається, а також встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними. У зазначеній справі суд виходив з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

З огляду на викладене, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 вересня 2026 року.

Головуючий - А.О. Замченко

Судді: О.М. Черних

А.М. Худик