Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №577/1011/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м.Суми

Справа №577/1011/25

Номер провадження 22-ц/816/352/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Петен Я. Л. , Черних О. М.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

сторони:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Конотопська міська рада Сумської області, приватний нотаріус Конотопського районного нотаріального округу Сумської області Гавриленко Дмитро Валерійович,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рудейчук Ярослави Володимирівни

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 30 квітня 2025 року, ухваленого у складі судді Кравченка В. О., у м. Конотоп, повний текст якого виготовлено 01 травня 2025 року,

у с т а н о в и в:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Рудейчук Я.В., звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка за життя не мала власної родини та інших родичів, була одинокою та мала інвалідність першої групи, внаслідок чого потребувала постійного стороннього догляду.

З цих підстав у 2015 році ОСОБА_2 запропонувала ОСОБА_1 , з якою вони товаришували протягом життя, переїхати мешкати до неї за адресою: АДРЕСА_1 , та здійснювати за нею догляд.

Таким чином, з 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали разом, вели спільне господарство, несли спільні витрати, купували необхідне для спільного користування. Весь цей час, до дня смерті ОСОБА_1 , заявниця її доглядала лікувала та опікувалась нею, а після смерті здійснила за власні кошти поховання. Після смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_1 продовжувала сплачувати комунальні послуги за утримання квартири та підтримувати житло в належному стані.

З врахуванням наведеного, просила встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 однією сім`єю із померлою ОСОБА_2 , для оформлення заявницею права на спадщину після смерті ОСОБА_2 .

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 30 квітня 2025 року заяву ОСОБА_1 , інтереси якої представляв адвокат Рудейчук Я.В., про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Рудейчук Я.В., звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 однією сім`єю із померлою ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 26 серпня 2023 року, тобто на час відкриття спадщини.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відсутність реєстрації місця проживання заявниці за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що вона не проживала зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною 3 статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами.

Окрім того, звертає увагу на те, що оплата комунальних послуг жодним чином не залежить від кількості осіб зареєстрованих в помешканні, а залежить саме від площі житлового приміщення та показників лічильника за спожиті воду, газ та електроенергію. Натомість ОСОБА_1 надала копії квитанцій за сплату комунальних послуг, з яких вбачається, що саме заявник сплачувала дані платежі.

Також, посилається на покази свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які були допитані в судовому засіданні, вважаючи, що їх покази підтверджують проживання з 2015 року ОСОБА_1 однією сім`єю з померлою ОСОБА_2 .

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

ОСОБА_1 , нотаріус Гавриленко Д.В., Конотопська міська рада повідомлені про час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з`явилися. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без сторін, оскільки явка до апеляційного суду є необов`язковою, їх позиція є чіткою і зрозумілою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що заявник ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , тобто за іншою адресою, ніж спадкодавець.

За життя ОСОБА_2 не зверталася у відповідні органи з метою реєстрації місця проживання ОСОБА_1 у квартирі спадкодавця або із зазначенням її як членом своєї сім`ї. Квартирна плата нараховувалась, як за проживання в спірній квартирі однієї особи ОСОБА_2 . Дані факти підтвердив заявник.

ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя, була власником квартири АДРЕСА_3 , що є спадковим майном, на яке претендує ОСОБА_1 , вказавши про це під час судового розгляду.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заяви, суд першої інстанції вважав, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між заявником та спадкодавцем протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини склалися відносини, що притаманні сім`ї.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такий висновок суду узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

У абзаці 1 частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року у справі № 554/14633/15-ц (провадження № 61-9952св18) вказано, що «при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2019 року у справі № 133/525/17 (провадження № 61-47044 св 18) зазначено, що «для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні такі докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін побуту, проведення спільних витрат, взаємність прав і обов`язків, а тому покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.

Стаття 81 ЦПК України надає право сторонам та іншим учасникам справи подавати докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Частиною 3статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проте, заявницею не доведено наявність зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності, що є її процесуальним обов`язком у силу статей 12, 81 ЦПК України.

Звертаючись до суду з із заявою, заявниця вказує, що приблизно з 2015 року по день смерті ОСОБА_2 , вона та остання проживали однією сім`єю, а саме: спільно харчувалися, ОСОБА_1 купувала продукти, ліки, оскільки у ОСОБА_2 була невеличка пенсія по інвалідності, а в подальшому поховала її за власні кошти.

Поряд з цим, із матеріалів справи вбачається, що заявниця зареєстрована за іншою адресою, а не у квартирі спадкодавця, квартирна плата у спірній квартирі нараховувалась також на одну особу - ОСОБА_2 .

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що заявниця повинна довести належними доказами не лише факт спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а і факт ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як правильно встановлено судом, матеріали справи не містять належних доказів, які б давали суду правові підстави для висновку, що заявниця та померла ОСОБА_2 за життя були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, тобто проживали однією сім`єю.

Дійсно, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази ведення спільного господарства, наявності спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, а також докази спільного бюджету.

Доводи апеляційної скарги щодо самого проживання ОСОБА_1 в квартирі ОСОБА_2 , що підтверджено в суді показами свідків, не є підставою для скасування судового рішення та задоволення заяви, оскільки заявниця повинна довести не лише факт спільного проживання, а і факти, що доводять проживання однією сім`єю. Зокрема, в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 за життя виявила бажання здійснити реєстрацію місця проживання в спірній квартирі та зверталася до органу реєстрації з відповідними документами. Також матеріали справи не містять жодного доказу, що заявниці надходила будь-яка кореспонденція на адресу померлої ОСОБА_2 , тощо.

Отже, доводи апеляційної скарги з посиланням на покази свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які були допитані в суді першої інстанції, не заслуговують на увагу оскільки показання свідків мають оцінюватися в сукупності з іншими об`єктивними документами, а самі по собі вони носять суб`єктивний характер.

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність обставин, які за диспозицією статті 1264 ЦК України дають підстави вважати заявницю спадкоємцем четвертої черги, такі висновки суду встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рудейчук Ярослави Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 30 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: Я. Л. Петен

О. М. Черних