Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №501/1803/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1567/26

Справа № 501/1803/24

Головуючий у першій інстанції Гандзій Д.М.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені яких діє представник ОСОБА_4 , на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Військова частина НОМЕР_1 про виселення, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року, Одеське квартирно-експлуатаційне управління звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 ,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Військова частина НОМЕР_1 про виселення, в якому просило суд, виселити з жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , військове містечко «Іллічівськ – 1 (2)», фактична адреса: АДРЕСА_2 - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також інших осіб, які разом з ними перебувають на момент виселення без надання іншого житлового приміщення.

28.04.2025 року, позивач уточнив (зменшив) позові вимоги зазначивши, що при подачі позовної заяви по справі до суду через електронну систему ЄСІТС у вступній частині позову було допущено механічну помилку та замість трьох відповідачів по справі (сім`я ОСОБА_5 ) був вказаний один відповідач ОСОБА_1 , тому просила суд визнати відповідачами у зазначеній справі та виселити: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з нежилого приміщення будинку АДРЕСА_3 », без надання іншого жилого приміщення.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачі отримали інше житло - трикімнатну квартиру загальною площею 106,4 кв. м. (житлова площа 64,8 кв. м.), розташовану за адресою АДРЕСА_4 , а тому, житлом за місцем проживання забезпечені та не мають права на проживання в казармі (за генеральним планом контрольно-технічний пункт, нежиле приміщення) загальною площею 126,0 кв. м., яка розташована за адресою – АДРЕСА_5 , яку незаконно утримують та в добровільному порядку відмовляються його звільнити, що стало підставою для звернення до суду.

Разом з тим, зазначивши про юридичну зміну назви позивачів з Одеського квартирно-експлуатаційного управління на Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси згідно витягу з ЄДРЮОФОПГФ та Положення про КЕВ м. Одеси, затвердженого наказом начальника Південного КЕУ від 30.01.2025 р. № 4 (т. 2 а. с. 176-199).

Крім цього, просив суд стягнути на свою користь з відповідачів судові витрати у розмірі 3028 грн.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 вересня 2025 року позов Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за участю 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору Військової частини НОМЕР_1 про виселення – задоволено.

Усунуто перешкоди Квартирно-експлуатаційному відділу м. Одеси (код ЄДРПОУ 08038284) у праві користування службовим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 », шляхом виселення з нього ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) - без надання іншого житлового приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) в рівних частках на користь Квартирно–експлуатаційного відділу м. Одеси (код ЄДРПОУ 08038284) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3028 грн, тобто по 1009,33 грн з кожного.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені яких діє представник ОСОБА_4 , звернулися з апеляційною скаргою, в якій просять рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає.

Задовольняючи позов, усуваючи перешкоди Квартирно-експлуатаційному відділу м. Одеси у праві користування службовим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 » шляхом виселення з нього ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - без надання іншого житлового приміщення, суд першої інстанції виходив з доведеності квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси, як належним володільцем на законних підставах спірного приміщення – казарми, що саме протиправними діями відповідачів створюються штучні перешкоди у володінні та користуванні майном - казармою (за генеральним планом контрольно-технічний пункт) загальною площею 86,0 кв.м. (три кімнати), яка розташована за адресою – АДРЕСА_5 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:

- квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса (далі КЕВ м. Одеса) є правонаступником Одеського квартирно-експлуатаційного управління (ЄДРПОУ 08038284) згідно п.1 Положення про Одеське КЕУ затвердженого наказом командувача Сил логістики Збройних Сил України від 30.01.2025 року № 4 (т. 1 а. с. 11-56; т. 2 а. с. 179-199);

- на обліку позивача перебуває земельна ділянка військового містечка « ІНФОРМАЦІЯ_1 – 1(2)» площею 41,8441 га. з них 30,1891 га., яку відповідно до наказу начальника Одеського гарнізону від 19.06.2021 року №32 «Про закріплення казармено-житлового фонду, інженерних мереж та споруд, земельних ділянок за командирами військових частин ІНФОРМАЦІЯ_2 » було закріплено за командиром військової частини НОМЕР_1 , 11,6550 га – госпрозрахунковий фонд (ДП «Одеський авіаційний завод (колишнє ДП МОУ «ОАРП «Одесавіаремсервіс»») – 7,7330 га., база «Ювілейна» Концерну «Військторгсервіс» - 3,922 га.). Земельна ділянка військового містечка « ІНФОРМАЦІЯ_1 – 1(2)» за адресою АДРЕСА_5 , відведена КЕВ м. Одеси (наразі Одеське КЕУ) відповідно до Державного акту на право землекористування серії Б №031776 від 1988 року загальною площею 72,62 га. та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_5 від 27.10.2003 року №198 «Про прийом-передачу військового містечка « ІНФОРМАЦІЯ_1 – 1(2)» від військової частини НОМЕР_6 до військової частини НОМЕР_1 » військова частина НОМЕР_6 (колишній ІНФОРМАЦІЯ_3 ) передала, а військова частина НОМЕР_1 прийняла у користування військове містечко « ІНФОРМАЦІЯ_1 – НОМЕР_7 ( НОМЕР_8 )» ( АДРЕСА_6 (2)», буд. 116);

- на підставі сумісної вказівки начальника Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 09.12.2005 року №248/4/1837 та начальника КЕУ МО України від 09.12.2005 року №303/18/2005 02.02.2007 року військова частина передала на бухгалтерський облік до КЕВ м. Одеси земельну ділянку, будівлі та споруди військового містечка « ІНФОРМАЦІЯ_1 – 1(2)», що було встановлено постановою ВС від 27.02.2022 року по справі № 509/3120/19 (провадження № 61-9564св21) (т. 2 а. с. 232-238);

- згідно з рішенням № 8 житлової комісії А0800 від 16.08.2017 року та списку розподілу приміщення для тимчасового проживання за 2017 рік ОСОБА_1 було виділено приміщення для тимчасового проживання за адресою: АДРЕСА_5 (колишня НОМЕР_6 ), що також встановлено постановою ВС від 27.02.2022 року по справі № 509/3120/19 (провадження № 61-9564св21) та якою було визначено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2019 року – підтверджено факт самовільного зайняття ОСОБА_1 частини земельної ділянки, площею 0,0945 га. навколо будівлі № НОМЕР_9 на території колишньої в/ч НОМЕР_6 за адресою : АДРЕСА_7 ( АДРЕСА_5 ») та правомірність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 53-1 КУпАП (самовільне зайняття земельної ділянки) (т. 2 а. с. 232-238);

- під час проходження військової служби в Одеському гарнізоні бригадний генерал ОСОБА_1 отримував жилі приміщення, а саме – трикімнатну квартиру загальною площею 106,4 кв. м. (житлова площа 64,8 кв. м.), розташована за адресою – АДРЕСА_4 , яку останній виключив із числа службових у 2011 році, оформив право власності і в подальшому 27.09.2013 року. дана квартира була відповідачами відчужена ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу квартири, серія та номер № 933, посвідченого Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Муль Н.С.;

- відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 липня 2025 року, право власності у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на квартиру за адресою: АДРЕСА_8 виникло на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_10 , 24.05.2005 року, видане Фондом комунального майна м. Херсона згідно розпорядження № 17482-ж;

- 04.03.2017 року відповідачі уклали договір купівлі-продажу з ОСОБА_7 , серія та номер: р. № 473, посвідчений Дергільовою О.Г., приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу, яка і є власником цієї квартири на цей час;

- крім цього у дружини відповідача, ОСОБА_2 , перебуває у володінні квартира, яка розташована за адресою – АДРЕСА_9 (т. 2 а. с. 119-124, 211, 212);

- наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 21.04.2023 року № 832, начальника штабу – першого заступника командира військової частини НОМЕР_11 бригадного генерала ОСОБА_1 призначено на посаду начальником штабу – першим заступником командира військової частини НОМЕР_12 , а наказом командира військової частини НОМЕР_11 від 27.04.2023 року №112 бригадного генерала ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення із подальшим вибуттям до нового місця служби, проте після виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення із подальшим вибуттям до нового місця служби відповідач, казарму (за генеральним планом контрольно-технічний пункт) загальною площею 86,0 кв. м. (три кімнати), яка розташована за адресою – АДРЕСА_5 , яку не здав та продовжує безпідставно утримувати (т. 2 а. с. 216, 217);

- у відповідності до витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_12 за № 112ад від 18.04.2024 року бригадного генерала ОСОБА_1 зараховано на квартирний облік при військовій частині НОМЕР_12 для поліпшення житлових умов військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання при військовій частині НОМЕР_12 в загальну чергу з 15 квітня 2024 року, в список осіб, які користуються правом на першочергове одержання житлових приміщень з 15 квітня 2024 року (як учасник бойових дій) та в списки осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання приміщень для службового проживання при військовій частині НОМЕР_12 в загальну чергу з 15 квітня 2024 року складом сім`ї (дві особи) (т. 4 а. с. 84);

- відповідно до довідки командира в/ч НОМЕР_12 від 04.03.2026 року та відповіді на адвокатський запит від 12.08.2026 року ОСОБА_1 під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_12 , у період з 21.04.2023 року по теперішній час житловим приміщенням (постійним, службовим, штатно-посадовим та гуртожитком) не забезпечувався. Компенсація за найм (піднайм) житлового приміщення військовослужбовцю ОСОБА_1 не нараховувалася та не виплачувалася (т. 4 а. с. 85, 98);

- Указами Президента України від 24.02.2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» в країні введено воєнний стан та оголошено мобілізацію, які неодноразово продовжувалися та діють дотепер;

- під час дослідження матеріалів справи суд встановив, що у військової частини НОМЕР_1 виникла нагальна потреба у користуванні будівлі № НОМЕР_9 за генеральним планом на території військового містечка « ІНФОРМАЦІЯ_1 – 1(2)», яке розташовано за адресою - Одеська область, Одеський район, с. Молодіжне, військове містечко «Іллічівськ – 1(2)», з метою виконання бойових завдань пов`язаних з відсіччю збройної агресії з боку російської федерації, про що зазначали в судових засіданнях представник позивачів та представники третьої особи, вказуючи що спірне приміщення не є житловим та утримується відповідачами безпідставно, без відповідного ордеру, передбаченого ст. 58 ЖК України.

Колегія суддів виходить з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 686/14706/21.

За приписами статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).

Вимоги до судового рішення визначені цивільним процесуальним законом. Судове рішення має забезпечувати захист конституційних прав і свобод людини та здійснення проголошеного Конституцією України принципу верховенства права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

За змістом статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги у контексті конституційного права особи на житло і прецедентної практики Європейського суду з прав людини та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) щодо права на повагу до свого житла.

Відповідно до частини першої статті 18 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України, зокрема, Порядком, який визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців осіб офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Згідно з пунктом 2 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року № 37 «Про службові жилі приміщення» (далі - Положення), службові житлові приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Відповідно до пункту 37 Положення до переліку категорій працівників, яким можуть бути надані службові приміщення, віднесені військовослужбовці та працівники Управління державної охорони до одержання постійного жилого приміщення.

Військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності в них за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями (пункт 7 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями від 03 серпня 2006 року № 1081 в редакції на час отримання відповідачами спірного жилого приміщення (казарми) у серпні 2017 року) (далі Порядок).

Відповідно до пункту 12 Порядку службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям за місцем проходження ними військової служби.

Службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в даному або іншому населеному пункті). Члени сім`ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні. Військовослужбовець та повнолітні члени його сім`ї беруть письмове зобов`язання щодо звільнення службового житлового приміщення в передбачених законодавством випадках (пункт 14 Порядку).

Військовослужбовець та члени його сім`ї зобов`язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення у разі одержання або придбання житла для постійного проживання (пункт 20 Порядку).

При звільненні з військової служби військовослужбовець підлягає виселенню із службового житлового приміщення з усіма членами сім`ї, якщо інше не передбачено законодавством (пункт 21 Порядку).

Згідно з пунктом 19 Порядку у разі переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню.

Водночас згідно з абзацами другим, третім частини першої статті 125 ЖК Української РСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124цього Кодексу, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, що звільнені з посади, у зв`язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення.

Згідно з пунктом 1.3, 3.1 Інструкції «Про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», затвердженої Наказом міністерства оборони України від 30.11.2011 року № 737, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.01.2012 року за № 24/20337 (далі – Інструкція № 737) забезпечення жилими приміщеннями здійснюється шляхом: надання службових жилих приміщень військовослужбовцям. Військовослужбовці та члени їх сімей, за відсутності в них за місцем проходження служби жилого приміщення, мають право на отримання службових жилих приміщень. Надання службових жилих приміщень військовослужбовцям та членам їх сімей здійснюється після здавання ними жилої площі, отриманої від Міністерства оборони України, яку вони займали за попереднім місцем служби (навчання), крім тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Відповідно до абзаців першого, третього пункту 3.15 Інструкції № 737 в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби в інший населений пункт (гарнізон) за рішенням заступника Міністра оборони України членам сім`ї такого військовослужбовця дозволяється подальше проживання у цьому службовому житлі, якщо його місце розташування дозволяє щоденно прибувати військовослужбовцю до нового місця служби. Одночасно військовослужбовця може бути зараховано на квартирний облік за новим місцем служби (у разі його звернення).

Військовослужбовець, який отримав службове житло як за рішенням командира військової частини, так і за розподілом згідно з обліковим списком на отримання службового жилого приміщення, у разі переведення до іншої військової частини в населеному пункті, де розміщене це службове житло, залишається проживати в ньому до отримання жилого приміщення для постійного проживання, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Крім того, відповідно до пункту 3 Інструкції № 380 приміщеннями від 31 липня 2018 року № 380 (далі Інструкція № 380) військовослужбовці та члени їх сімей (крім осіб, звільнених у запас або відставку, та членів їх сімей, а також військовослужбовців, які не здали службове житло за попереднім місцем служби) забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що мають відповідати вимогам житлового законодавства.

З досліджених документів про проходження служби вбачається, що загальний стаж військової служби ОСОБА_1 , який продовжує її проходження, на час виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з позовом (29.04.2024 року) становив 43 роки 08 місяців 24 дні (з 05.08.1980 року), а на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції (17.09.2025 року) 45 років 01 місяць та 12 днів.

Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 під час проходження військової служби забезпечувався житлом та набував право власності на:

- квартиру АДРЕСА_10 , на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_10 , 24.05.2005 року, виданого Фондом комунального майна м. Херсона згідно з розпорядженням № 17482-ж;

- трикімнатну квартиру загальною площею 106,4 кв. м. (житлова площа 64,8 кв. м.), розташована за адресою: АДРЕСА_4 , яка була виключена із числа службових у 2011 році з оформленням права власності на відповідачів.

Обидві вказані квартири були відчужені ОСОБА_1 та членами його сім`ї у 2017 та 2013 роках відповідно.

Разом з тим, дружині ОСОБА_1 - ОСОБА_2 належить квартира АДРЕСА_11 , яка набута нею у власність 07.07.2021 року на підставі договору купівлі-продажу під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 .

При цьому, у зв`язку з продовженням проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_11 , згідно з рішенням № 8 житлової комісії А0800 від 16.08.2017 року та списку розподілу приміщення для тимчасового проживання за 2017 рік ОСОБА_1 було виділено приміщення для тимчасового проживання за адресою: АДРЕСА_5 (колишня НОМЕР_6 ).

Відповідно до спеціального дозволу на проживання начальника КЕВ м. Одеса № 66 від 26 жовтня 2017 року, ОСОБА_1 , який проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_11 , із сім`єю з трьох осіб надано право зайняти приміщення (для тимчасового проживання) АДРЕСА_5 , що встановлено у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 року у справі № 509/3120/19, якою залишено без змін постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року про зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, площею 0,0945 га, яка розташована на території військового містечка ІНФОРМАЦІЯ_1 ( НОМЕР_8 ) за адресою: АДРЕСА_6 (2)», буд. НОМЕР_9 (колишня НОМЕР_6 ) та прибрати самовільно збудований паркан на зазначеній земельній ділянці.

Залишаючи постанову Одеського апеляційного суду від 21.04.2021 року у справі № 509/3120/19 без змін, Верховний Суд у постанові від 27.07.2022 року зазначив, що встановивши факт самовільного зайняття ОСОБА_1 спірної земельної, врахувавши факт притягнення його до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 КУпАП (самовільне зайняття земельної ділянки), правомірність якого підтверджена судовим рішенням у справі № 420/127/19, яке набрало законної сили, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач користується спірною земельною ділянкою з порушенням вимог земельного законодавства, що є підставою для захисту прав позивачів в обраний прокурором спосіб.

Встановивши, що відповідач, будучи діючим військовослужбовцем, отримавши службову квартиру та виключивши її із числа службових, реалізував своє конституційне право на житло від держави, а подальший продаж цієї нерухомості є особистим рішенням власника і що штучне погіршення таким чином власних житлових умов (продаж квартири), не дає права продовжувати утримувати державний службовий фонд після переведення військовослужбовця, а з урахуванням наявності у дружини військовослужбовця на праві власності квартири, яка була придбана на її ім`я за договором купівлі-продажу від 07.07.2021 року, укладеного під час її проживання у зареєстрованому шлюбі з військовослужбовцем, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про виселення без надання іншого житлового приміщення військовослужбовця та членів його сім`ї із житла, право на зайняття якого військовослужбовцю та членам його сім`ї видавалося для тимчасового проживання.

При цьому, сам по собі той факт, що у квартирі, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 і придбана у шлюбі з ОСОБА_1 , проживають родичі відповідачів з їх згоди, не є поважною причиною вважати, що військовослужбовець та члени його сім`ї втратили право на таке житло.

Колегія суддів звертає увагу, що положення ст. 125 ЖК України захищає певні категорії осіб (наприклад, тих, хто має велику вислугу років) від виселення без надання іншого житла.

Разом з тим, виходячи із принципу пропорційності втручання у право на повагу до житла, колегія суддів з посиланням на рішення ЄСПЛ у справах «Садов`як проти України», «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Кривіцька та Кривіцький проти України», виходить з того, що таке втручання має здійснюватися згідно зі законом, переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві, а суд повинен оцінювати його пропорційність та забезпечувати справедливий баланс між конкуруючими інтересами військовослужбовця ОСОБА_1 та членів його сім`ї після переведення ОСОБА_1 до іншої військової частини в іншій місцевості (іншому військовому гарнізоні) і наявності у дружини ОСОБА_1 зареєстрованого права власності на квартиру у м. Одесі, яка придбана нею за договором купівлі-продажу у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , переслідує легітимну мету у розумінні ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод, ратифіковану Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Таким чином, обмеження ст. 125 ЖК України не застосовуються, якщо у військовослужбовця або членів його родини є інше житло (в даному випадку — квартира дружини) або якщо він уже отримував житло від держави.

Службове житло надається військовослужбовцю на час проходження служби у конкретній військовій частині або гарнізоні. Хоча саме по собі переведення військовослужбовця в інший гарнізон за відсутності іншого майна не завжди є автоматичною підставою для виселення родини (згідно з принципом пропорційності права на житло), у цьому випадку цей фактор діє у синергії з фактом забезпечення іншим житлом. На новому місці служби військовий має право претендувати на нове службове житло або грошову компенсацію за піднайом житла.

Невикористання на новому місці служби військовослужбовцем на його власний розсуд цих прав з метою створення необхідності збереження житла за попереднім місцем служби не впливає згідно з встановленими обставинами на обґрунтованість заявленого позову про виселення, яке в даному випадку не вважається порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини (право на повагу до житла), оскільки відповідачі не залишаються без права на житло - квартиру АДРЕСА_11 ,, а баланс інтересів оборони держави вимагає передачі спірного житлового приміщення для його використання у відповідності до призначення.

Доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з остаточним висновком суду першої інстанції без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про неправильну оцінку судом доказів, які надані сторонами та неправильне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені яких діє представник ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 14.09.2026 року.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

С.О. Погорєлова