Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №484/1142/26 — Миколаївський апеляційний суд

08.09.26

22-ц/812/1869/26

Справа №484/1142/26

Провадження № 22-ц/812/1869/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час, та місце розгляду справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2

на заочне рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 червня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Медведєвою Н.А., дата складання повного рішення 26 червня 2026 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 , про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4 , про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_5 .

Після смерті чоловіка залишилося спадкове майно, яке складається з 17/50 часток в праві приватної спільної часткової власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкоємцями є: позивачка, як дружина, та відповідачка - ОСОБА_3 , як донька спадкодавця.

Приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Цихонею В.А., було заведено спадкову справу за № 141/2025 до майна померлого ОСОБА_5 .

До складу спадкового майна входить зазначена частка житлового будинку.

30 жовтня 2025 року позивачка звернулася до приватного нотаріуса Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Цихоні В.А. із заявою про оформлення спадкових справ та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом. Однак, постановою нотаріуса їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з відсутністю доказів відмови від прийняття спадщини доньки померлого ОСОБА_3 та/або документів, які б спростовували факт її постійного проживання з померлим на час його смерті.

Вказувала, що відповідачка вже тривалий час не проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, відповідачкою була нотаріусу подана заява про відмову від прийняття своєї частини спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_5 на користь своєї матері ОСОБА_1 , проте нотаріусом вказану заяву не було прийнято, через її неналежне оформлення.

Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати за нею у порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 17/50 часток в праві приватної спільної часткової власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що постановою від 30 жовтня 2025 року нотаріус відмовив позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину на все майно, що належить спадкодавцю, через те, що відмова від спадкового майна, що надійшла від імені відповідачки ОСОБА_3 не оформлена належним чином, а докази, які б спростували факт постійного проживання з померлим на час смерті не надані.

При зверненні до суду з позовом позивачка просила визнати за нею право власності на 17/50 часток житлового будинку АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_5 , вказуючи, що лише вона є спадкоємцем першої черги за законом після смерті чоловіка, оскільки її донька є такою, що не прийняла спадщину, бо фактично зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не проживала.

Однак, адреса місця проживання відповідачки у позовній заяві вказана як АДРЕСА_2 , інша адреса не вказана, докази на підтвердження того, що відповідачка фактично проживала на час відкриття спадщини за іншою адресою також не надані.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_2 посилаючись на те, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального та матеріального права недостатньо повно дослідив матеріали справи та дійсні обставини справи, що мають значення, ухвалив необґрунтоване та незаконне рішення, та просили про його скасування та ухвалення нового про задоволення позову.

Мотивуючи апеляційну скаргу апелянт зазначала, що відповідачка ОСОБА_3 вже тривалий час не проживає за місцем реєстрації АДРЕСА_2 .

Крім того, вона подала нотаріусу заяву про відмову від прийняття своєї частини спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_5 , на користь своєї матері, позивачки по справі.

Між тим, постановою приватного нотаріуса їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на належне спадкодавцеві ОСОБА_5 спадкове майно, у зв`язку з відсутністю доказів відмови від прийняття спадщини доньки померлого відповідачки ОСОБА_3 та/або документів, які б спростовували факт її постійного проживання з померлим на час його смерті.

За такого вважає, що прийняття спадщини в судовому порядку є винятковим способом захисту, так як існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Правом на подачу відзиву відповідачка не скористалася.

Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з`явилися.

Від представника позивача до суду апеляційної інстанції надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. Апеляційну скаргу підтримують та просять її задовольнити.

31 серпня 2026 року від відправника ОСОБА_3 на адресу апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, також, вона не заперечує проти задоволення вимог позивачки, оскільки проживає за межами України. Відповідно до довідки суду від 31 серпня 2026 року при перевірці документа було виявлено, що кваліфікований електронний підпис ОСОБА_3 відсутній. За такого вказана заява підлягає залишенню без розгляду.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 березня 1979 року( а.с.6).

У період шлюбу ОСОБА_5 набув у власність за договором купівлі - продажу від 07 липня 1980 року 1/5 частину, а за договором купівлі-продажу від 25 червня 2001 року 7/50 частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних споруд за адресою АДРЕСА_1 ( а.с.11,12-13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер ( а.с.7,35-36).

Після його смерті відкрилася спадщина на вищевказане нерухоме майно.

На час відкриття спадщини за місцем проживання спадкодавця були зареєстровані дружина ОСОБА_1 та діти: син ОСОБА_4 та донька ОСОБА_6 (а.с.8,9,45-46,47,52).

01 вересня 2025 року на підставі отриманої через засоби поштового зв`язку письмової заяви від імені ОСОБА_3 про відмову від прийняття спадщини, приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Цихоня В.А. щодо майна померлого ОСОБА_5 заведено спадкову справи №141/2025.

Цього ж дня приватним нотаріусом, на виконання вимог підпункту 3.5 пункт 3.10 Глави ІІ Порядку про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, направлено лист ОСОБА_3 про необхідність надати належним чином оформлену заяву для підтвердження її волевиявлення про відмову від прийняття спадщини, або особисто прибути до нотаріуса, за місцем заведення спадкової справи.

Від ОСОБА_4 надійшла заява про відмову від прийняття спадщини після смерті батька на користь позивачки.

30 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на майно, яке належало спадкодавцеві на ОСОБА_5 на час відкриття спадщину, а саме 17/50 частки житлового будинку за вищевказаною адресою( а.с.53).

Постановою від 30 жовтня 2025 року №1113/02-31, приватним нотаріусом відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом як єдиній спадкоємиці на все належне спадкодавцеві майно, яке складається із 17/50 часток житлового будинку АДРЕСА_2 .

Положеннями статей 1216 та 1217 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частини перша та друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Згідно із частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Подібні висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

У статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц)).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Відповідно до пункту 3.5 Глава 10 « Видача свідоцтв про право на спадщину» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Міністерством юстиції України наказом від 22 лютого 2012 року №296/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595 ( далі – Порядок), у разі надходження засобами поштового зв`язку заяви, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, або заяви, підписаної кваліфікованим електронним підписом або удосконаленим електронним підписом, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису спадкоємця, яка надійшла технічними засобами електронних комунікацій, нотаріус приймає таку заяву, заводить спадкову справу, а спадкоємцю повідомляє про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса.

За пунктом 3.10 Порядку, приймаючи від спадкоємців заяву про прийняття спадщини або про відмову від її прийняття, нотаріус зобов`язаний роз`яснити спадкоємцям їх право на відкликання такої заяви протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України.

Спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї ( пункт 3.19 Порядку).

Згідно з пунктом 3.21 Порядку, своєчасно надісланою вважається заява, справжність підпису особи на якій засвідчена (або не засвідчена) нотаріально, що направлена поштовим відправленням до закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини і яка надійшла нотаріусу після закінчення цього строку.

У разі якщо заява, підписана кваліфікованим електронним підписом або удосконаленим електронним підписом, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису спадкоємця, надіслана технічними засобами електронних комунікацій до закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини, але не пізніше 23 годин 59 хвилин останнього дня строку, вона вважається своєчасно надісланою.

Нотаріус приймає такі заяви, заводить спадкову справу та у випадку надходження заяви, справжність підпису на якій не засвідчено нотаріально, або заяви в електронній формі, підписаної кваліфікованим електронним підписом або удосконаленим електронним підписом, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису спадкоємця, надсилає лист спадкоємцю, в якому пропонується надіслати заяву, оформлену належним чином, або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

У таких випадках у спадкову справу підшивається конверт або роздруківка електронного листування (скріншот листування).

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що спадкодавець ОСОБА_5 та спадкоємиця ОСОБА_3 станом на 10 квітня 2025 року були зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 .

На адресу приватного нотаріуса Цихоня В.А. засобами поштового зв`язку надійшла заява від імені ОСОБА_3 про відмову від прийняття спадщини.

На виконання приписів пункту 3.5 Глава 10 Порядку, приватним нотаріусом було направлено ОСОБА_3 листа про необхідність надіслання заяви, оформленої належним чином або з`явитися особисто до нотаріуса.

Проте ОСОБА_3 вказані вимоги не виконала, не надала приватному нотаріусу належним чином завірену заяву про відмову від прийняття спадщини, і особисто не з`явилася до приватного нотаріуса.

Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції позивачем не було доведено та підтверджено фактичне постійне проживання відповідачки станом на 10 квітня 2025 року за іншою адресою, а не за адресою реєстрації. Саме по собі посилання на вказані обставини без надання до суду належних та достовірних доказів не підтверджує вказані обставини.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_3 вважається такою, що прийняла спадщину відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України. А відтак позивачка не є єдиною спадкоємицею майна ОСОБА_5 , що не перешкоджає їй отримати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_5 у встановленому законом порядку.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки апеляційна скарга фактично містить викладення змісту позовної заяви, повного тексту оскаржуваного рішення та постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на все майно.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, бо воно є законним та обґрунтованим.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 залишити без задоволення, заочне рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 червня 2026 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 15 вересня 2026 року.