Окрема думка від 14 вересня 2026 р. у справі №335/5505/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 15.09.2026 Справа № 335/5505/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 335/5505/25 Головуючий у 1-й інстанції: Сиротенко В.К.

Провадження № 22-ц/807/769/26 Суддя-доповідач: Гончар М.С.

ОКРЕМА ДУМКА

судді Запорізького апеляційного суду Сакояна Д.І.

14 вересня 2026 року м. Запоріжжя

щодо постанови Запорізького апеляційного суду від 02.09.2026 у справі за апеляційною скаргою Концерну «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 15.01.2026 у справі за позовом Концерну «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з постачання теплової енергії.

Відповідно до ст. 35 ЦПК України, вважаю за необхідне викласти свою окрему думку щодо результату розгляду апеляційної скарги Концерну «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 15.01.2026 у справі за позовом Концерну «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з постачання теплової енергії.

У червні 2025 року Концерн «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» звернувся до Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з постачання теплової енергії. Позивач просив солідарно стягнути з відповідачів заборгованість за період з 01.02.2023 по 31.03.2024.

Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 15.01.2026 провадження у справі було закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, Концерн «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 02.09.2026 задоволено апеляційну скаргу Концерну «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ», скасовано ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 15.01.2026, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

З висновками колегії суддів не погоджуюсь, оскільки вважаю, що за результатами розгляду апеляційної скарги її слід було залишити без задоволення, а ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 15.01.2026 без змін.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, тому справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить нежитлове приміщення літ. А (2), А (3), А-15 площею 446,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . На підтвердження використання нерухомого майна, в яке постачалась теплова енергія, саме в господарській діяльності, представником відповідача надано:

– договір найму (оренди) нежитлового приміщення № 01-0823 від 01.01.2023, укладений між ФОП Самохлєбовим А.В. та ТОВ «СІГМА АВК», предметом оренди за яким відповідно до п. 1.1, 1.2 є нежитлове приміщення будівлі літ. А-15, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 110 кв.м;

– акти приймання-передачі наданих послуг по договору № 01-0823 від 01.01.2023 за період січень 2023 року – грудень 2023 року;

– договір найму (оренди) нежитлового приміщення № 01-0124 від 01.01.2024, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «СІГМА АВК», предметом оренди за яким відповідно до п. 1.1, 1.2 є нежитлове приміщення будівлі літ. А-15, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 110 кв.м;

– акти приймання-передачі наданих послуг по договору № 01-0124 від 01.01.2024 за період січень 2024 року – грудень 2024 року;

– платіжні інструкції про сплату орендних платежів за зазначеними договорами оренди, отримувач платежів – ФОП ОСОБА_1 ;

– фотокартки меблевого шоуруму та вивіски, а також візитівки, де зазначено ПП Воротінцев та адреса розташування шоуруму: АДРЕСА_2 ;

– договір оренди меблів № 01/01-23 від 01.01.2023, укладений між ФОП ОСОБА_2 – орендар та ТОВ «Формат» – орендодавець, за умовами п. 1.1 якого орендодавець зобов`язався передати в оренду на реалізацію, а орендар – прийняти в тимчасове користування обладнання для виставки. Пунктом 4.1.3 договору визначено обов`язок орендодавця доставити обладнання згідно адреси виставки, а саме: АДРЕСА_2 ;

– акт приймання-передачі майна від 01.01.2023, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у користування відповідно до договору оренди, на реалізацію обладнання для виставочного залу за адресою: АДРЕСА_2 ;

– договір найму (оренди) нерухомого майна № 012023 від 01.01.2023, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , відповідно до умов п. 1.2 якого передано в оренду частину нежитлового приміщення будівлі літ. А (2), А (3), А-15, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50,0 кв.м;

– акти прийому-передачі наданих послуг до договору № 012023 від 01.01.2023 за 2023 та 2024 роки.

Суд першої інстанції вважав доведеним належними та допустимими доказами здійснення господарської діяльності у нежитловому приміщенні, яке належить відповідачам на праві спільної часткової власності, дійшовши остаточного висновку, що фактично позов ініційовано у зв`язку з існуванням спору між Концерном «МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ», як постачальником послуг з забезпечення споживачів тепловою енергією, та споживачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як фізичними особами-підприємцями щодо користування такими послугами в межах здійснення відповідачами своєї господарської діяльності, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Встановивши характер спірних правовідносин та дослідивши докази фактичного використання належного відповідачам нерухомого майна у господарській діяльності в період виникнення заборгованості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спір виник у зв`язку із здійсненням господарської діяльності та належить до юрисдикції господарських судів. Доводи апеляційної скарги зазначеного висновку не спростовують.

Укладення відповідачами як фізичними особами-підприємцями договорів оренди належних їм нежитлових приміщень із суб`єктами господарювання, отримання орендної плати свідчать про фактичне використання належного їм нерухомого майна у господарській діяльності.

Позиція суду першої інстанції узгоджується з правовими висновками Верховного Суду щодо цього питання (справи № 922/4239/16, № 916/1261/18, № 742/1269/24 тощо).

За таких обставин вважаю помилковими висновки апеляційного суду про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції. Ухвалу слід було залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Суддя Д.І. Сакоян