Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №336/5236/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 15.09.2026 Справа № 336/5236/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №336/5236/26 Головуючий у 1 інстанції: Петренко Л.В.

Провадження № 22-ц/807/1733/26 Суддя-доповідач: Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Мінгазова Р.В.,

Трофимової Д.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2026 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області про визнання права власності в порядку спадкування за законом. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 10 2026 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто заявнику.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що повернення позовної заяви є формальним ставленням до виконання функцій захисту прав позивача судом першої інстанції.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України).

Згідно з п. 4 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду не відповідає.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення ЄСПЛ у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

В силу вимог ст.367 ч.1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач не виконав вимог ухвали від 04 червня 2026 року у встановлений строк, відтак на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України необхідно повернути позовну заяву позивачу.

Проте, такий висновок зроблено передчасно, всупереч нормам процесуального права та матеріалам справи.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набула чинності для України з 11.09.1997 року, Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод".

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

У справі "Bellet у. France" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 статті 174 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є, зокрема, позовна заява (ч. 2 ст. 174 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 28 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області про визнання права власності в порядку спадкування за законом, залишено без руху, позивачу надано строк п`ять днів, з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, зазначених у її мотивувальній частині. Роз`яснено позивачу, що у випадку не усунення зазначених недоліків у встановлений строк, позовна заява вважатиметься неподаною і буде йому повернута.

01 червня 2026 року на адресу суду від позивача надійшла заява на усунення недоліків, проте недоліки, зазначені в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху не усунені у повному обсязі.

В ухвалі суду від 28 травня 2026 року було зокрема вказано, що відповідно до положень п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Позивач в позовній заяві відповідачем визначив Комишуваську селищну раду Запорізького району Запорізької області, однак, на думку суду першої інстанції, не навів змісту позовних вимог до такого відповідача.

З тексту позовної заяви та доданих до неї документів слідує, що у позивача є правовстановлюючий документ на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що належало ОСОБА_2 матері спадкодавця, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якої був син ОСОБА_3 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав, є його син ОСОБА_1 .

Нотаріусом видано довідку для державної реєстрації права власності спадкодавця ОСОБА_3 за заявою спадкоємця за процедурою передбаченою п. 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до копії постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій, яка видана приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Єдемською-Фастовець О.О. від 27 червня 2025 року, яка долучена позивачем на виконання ухвали суду від 28 травня 2026 року, слідує що позовна заява не містить виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, що суперечить вимогам ч.3 п.5 ст.175 ЦПК України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 04 червня 2026 року продовжено позивачу строк на усунення недоліків на виконання ухвали суду від 28 травня 2026, позивачу надано строк один день, з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, зазначених у її мотивувальній частині. Роз`яснено позивачу, що у випадку не усунення зазначених недоліків у встановлений строк, заява вважатиметься неподаною і буде йому повернута.

09 червня 2026 року на адресу суду від позивача надійшла заява на усунення недоліків та позовна заява (уточнена), проте недоліки, зазначені в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху не усунені у повному обсязі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 10 2026 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто заявнику, оскільки недоліки, зазначені в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху не усунені у повному обсязі.

Колегія суддів не прогоджується з таким висновком суду першої інстанції та звертає увагу, що закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.

Зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних з визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.

Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу.

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Не звернувши уваги на зазначене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав, визначених ч. 3 ст. 185 ЦПКУкраїни, для повернення позовної заяви.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, то питання відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягає вирішенню по завершенню розгляду справи по суті.

Керуючись ст.ст. 259, 353, 367-369, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 15 вересня 2026 року.

Головуючий

Судді: