Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №620/4533/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/4533/25 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Терези Ю.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комісії з реорганізації Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА

Позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Комісії з реорганізації Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої ст.10-1 та ч.3 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей за 2014-2018 роки;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити грошову допомогу на оздоровлення, що передбачена ст.10-1 та ч.3 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2014-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889 та з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у неврахуванні індексації грошового забезпечення при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої ст.10-1 та ч.3 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2003-2018 роки;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити грошову допомогу на оздоровлення, передбачену ст.10-1 та ч.3 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2003-2018 роки з урахуванням січня 2008 року як базового місяця проведення індексації за 2003-2018 роки відповідно до «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погоджуючись з даною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що оскільки спір стосується правовідносин, які виникли в період 2003-2018 років, то до них підлягають застосуванню положення ст.233 КЗпП України, в редакції, що була чинною до 19.07.2022, які не передбачали обмеження щодо строку звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що позивачем не було наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом.

Згідно з ч.2 ст.312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5 - 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Беручи до уваги, що позивачем в апеляційному порядку оскаржується ухвала про повернення позовної заяви, яка зазначена в п.3 ч.1 ст.294 КАС України, в силу ч.2 ст.312 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, дійшов висновку, що позивач звернувся до суду за час дії редакції статті 233 КЗпП України, яка набрала чинності з 19 липня 2022 року і передбачала обмеження строку звернення до суду з відповідними позовними вимогами тримісячним строком, а тому приписи цієї норми підлягають застосуванню на час звернення позивача до суду. Саме з наказу від 12.09.2022 про виключення зі списків особового складу та з грошового атестату позивач мав би бути обізнаним про всі суми, що йому були нараховані та виплачені, а тому саме з цього часу слід здійснювати обчислення тримісячного строку звернення до суду. Суд не встановив переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.05.2025 адміністративний позов залишено без руху із наданням строку для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.

В мотивувальній частині вказаної ухвали зазначено, що заяви про поновлення пропущеного строку звернення з адміністративним позовом до суду та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску суду позивач не подав.

Копія вказаної ухвали доставлена до електронного кабінету позивача 05.05.2024 о 16:19 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

06.05.2025 позивач подав до суду першої інстанції заяву, в якій зазначив, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 застосовано підхід, за яким правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України у попередній редакції.

Суд зазначає, що предметом позову є належне нарахування заробітної плати (складових грошового забезпечення) за період з 2013-2018 роки.

Станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом положення ч.1, 2 ст.233 КЗпП України передбачали, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Разом з тим, до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, положення ч.1, 2 ст.233 КЗпП України встановлювали, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В частині спірного періоду, а саме 2013-2018 роки, законодавство не визначало строки позовної давності для звернення до суду в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці.

Верховний Суд неодноразово досліджував питання щодо строків позовної давності, які підлягають застосуванню у спорах про порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, сформувавши загальний висновок, що період взаємовідносин з роботодавцем до 19 липня 2022 року регулюється положеннями ст.233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.

Вказаний висновок викладено, зокрема, в постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, який підлягає врахуванню судом.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини..

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів доходить висновку щодо відсутності підстав для повернення позовної заяви відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

Згідно з висновками, викладеними в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»), відтак, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і стає завадою розгляду їхніх позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви постановлена з порушенням норм права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування зазначеної ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року про повернення заяви - скасувати.

Направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Текст постанови виготовлено 14 вересня 2026 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді В.О.Аліменко

Ю.О.Тереза