Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №320/5393/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/5393/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Кучми А.Ю., Файдюка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 , звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо зниження розміру пенсії з 86% до 70% при здійсненні з 01 квітня 2019 року перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2022 року по справі №320/15130/21;

- визнати протиправним розрахунок суми індексації, виходячи з основного розміру пенсії 70% від грошового забезпечення з 01 березня 2022 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 квітня 2019 року, з урахуванням довідки від 03 серпня 2021 року № 2/3/1/3659, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , виходячи з 86% відповідних сум грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум, провести перерахунок суми індексації з 01 березня 2022 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», виходячи з основного розміру пенсії 86% від грошового забезпечення визначеного в довідці від 03 серпня 2021 року № 2/3/1/3659.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України (паспорт серія НОМЕР_2 ), перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області, як отримувач пенсії відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2022 року по справі № 320/15130/21 проведено перерахунок пенсії позивачу з урахуванням довідки від 03 серпня 2021 року № 2/3/1/3659, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 01 квітня 2019 року.

Після вказаного перерахунку пенсії, проведеного на виконання згаданого вище судового рішення, відповідно до наявних в матеріалах адміністративного провадження витягів з пенсійної справи позивача розмір пенсії визначається, виходячи з 70% сум грошового забезпечення.

В серпні 2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про проведення перерахунку пенсії відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 86% від сум грошового забезпечення та приведення сум індексації за 2022 рік рік у відповідність до відсоткового розміру 86%.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 29 серпня 2023 року №1000-0217-8/129680 за результатом розгляду звернення позивача повідомлено про відсутність підстав для встановлення основного розміру пенсії на рівні 86% грошового забезпечення. При цьому, матеріали справи містять протокол розрахунку пенсії позивача станом на 01 січня 2018 року, в якому основний розмір пенсії ОСОБА_1 обчислено, виходячи з 86% відповідних сум грошового забезпечення.

З 01 березня 2022 року позивачу проведено індексацію пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 118 від 16 лютого 2022 року «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» у розмірі 2122 гривні 79 копійок, виходячи з основного розміру 70% грошового забезпечення.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина перша статті 46 Конституції України гарантує громадянам право на соціальний захист, яке охоплює, зокрема, право на матеріальне забезпечення у випадках повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від особи причин, а також у старості та в інших передбачених законом випадках.

Умови, порядок та правові засади пенсійного забезпечення громадян України з числа осіб, які проходили військову службу, службу в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Державній кримінально-виконавчій службі України, а також інших осіб, які відповідно до закону мають право на пенсійне забезпечення, врегульовано Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).

Як убачається з преамбули Закону №2262-ХІІ, держава гарантує особам, на яких поширюється дія цього Закону, належний рівень пенсійного забезпечення, зокрема шляхом установлення пенсій у розмірах не нижчих за визначений законом прожитковий мінімум, проведення перерахунку раніше призначених пенсій у зв`язку зі збільшенням грошового забезпечення відповідних категорій осіб, надання передбачених законодавством соціальних гарантій та реалізації інших заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону №2262-ХІІ у редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачу, пенсія за вислугу років особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, а також іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та вислугу 20 років і більше, призначалася у розмірі 50 відсотків відповідних сум грошового забезпечення за 20 років вислуги. Для осіб, звільнених у відставку за віком або за станом здоров`я, такий розмір становив 55 відсотків. За кожний повний рік вислуги понад 20 років пенсія збільшувалася на 3 відсотки відповідних сум грошового забезпечення.

Частиною другою статті 13 Закону №2262-ХІІ у редакції, яка діяла на час призначення пенсії позивачу, було передбачено, що максимальний розмір пенсії, обчисленої відповідно до цієї статті, не може перевищувати 90 відсотків відповідних сум грошового забезпечення, визначених статтею 43 цього Закону. Для осіб, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і в установленому законом порядку віднесені до категорії 1, такий максимальний розмір становив 100 відсотків, а для осіб, віднесених до категорії 2, - 95 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.

Надалі пунктом 23 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VІІ, який набрав чинності 01 травня 2014 року, було внесено зміни до частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ та зменшено максимальний відсотковий розмір пенсії до 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.

Водночас стаття 63 Закону №2262-ХІІ регулює правовідносини, пов`язані саме з перерахунком уже призначених пенсій. Частиною четвертою цієї статті у редакції, чинній на момент виникнення права на перерахунок, установлено, що всі пенсії, призначені відповідно до цього Закону, підлягають перерахунку у разі зміни розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців чи інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, а також у разі запровадження для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення - надбавок, доплат, підвищень та премій - у розмірах, установлених законодавством.

Такий перерахунок проводиться на момент виникнення відповідного права, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та у строки, передбачені частиною другою статті 51 Закону №2262-ХІІ. При цьому, якщо внаслідок проведеного перерахунку розмір пенсії виявляється нижчим за той, який особа отримувала до такого перерахунку, за нею зберігається раніше встановлений розмір пенсії.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103) передбачено здійснення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ до 01 березня 2018 року, за винятком окремо визначених категорій осіб, з урахуванням нових розмірів посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, визначених станом на 01 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704).

Отже, набрання чинності Постановою №704, якою було змінено та збільшено розміри грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, є юридичним фактом, з яким Закон №2262-ХІІ пов`язує виникнення права на перерахунок раніше призначеної пенсії.

Разом із тим запроваджене законодавцем обмеження максимального розміру пенсії на рівні 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення стосується порядку призначення пенсії відповідно до статті 13 Закону №2262-ХІІ та саме по собі не визначене законом як підстава для зміни відсоткового значення пенсії, яка була призначена раніше та у подальшому підлягає лише перерахунку відповідно до статті 63 цього Закону.

При цьому необхідно враховувати положення статті 22 Конституції України, згідно з якими конституційні права і свободи людини та громадянина не є вичерпними, гарантуються державою та не можуть бути скасовані. Прийняття нових законів або внесення змін до чинного законодавства не допускає звуження змісту та обсягу вже існуючих прав і свобод.

Крім того, відповідно до закріпленого статтею 58 Конституції України принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі, закони та інші нормативно-правові акти, за загальним правилом, не мають зворотної дії, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 05 квітня 2001 року, розкриваючи зміст зазначеного конституційного принципу, виходив із того, що дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання ним чинності та припиняється з моменту втрати ним чинності. Відтак до певної події чи юридичного факту застосуванню підлягає той нормативно-правовий акт, під час дії якого така подія настала або відповідний факт мав місце.

Аналогічний підхід відображений і в положеннях частини четвертої статті 63 Закону №2262-ХІІ. Оскільки у спірних правовідносинах йдеться не про первинне призначення пенсії позивачу, а про перерахунок її раніше визначеного розміру у зв`язку зі зміною складових грошового забезпечення, застосування законодавчих змін, прийнятих після призначення пенсії та таких, що погіршують становище пенсіонера шляхом зменшення встановленого при призначенні відсоткового значення основного розміру пенсії, не відповідає наведеним правовим засадам.

Отже, застосування відповідачем під час перерахунку пенсії 70-відсоткового розміру грошового забезпечення призвело до безпідставного зменшення розміру пенсійної виплати позивача, оскільки при первинному призначенні пенсії її розмір було визначено виходячи з 86 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.

З огляду на наведене, суд виходить із того, що під час перерахунку раніше призначеної пенсії військовослужбовця має зберігатися відсоткове значення її основного розміру, встановлене на момент призначення такої пенсії. Зміни, внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України» від 27 березня 2014 року № 1166-VII до Закону № 2262-XII у частині граничного відсоткового розміру пенсії, регулюють правовідносини щодо призначення пенсії особам, які вперше реалізують право на пенсійне забезпечення, та не поширюються на правовідносини з перерахунку пенсії, призначеної раніше.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, сформульованою у рішенні від 04 лютого 2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 240/5401/18. Верховний Суд зазначив, що зміни до статті 13 Закону № 2262-XII, внесені Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI та Законом № 1166-VII, стосуються саме визначення розміру пенсії при її призначенні за вислугу років військовослужбовцям та іншим особам, на яких поширюється дія Закону № 2262-XII. Водночас такі законодавчі зміни не змінюють порядку перерахунку вже призначених пенсій, оскільки призначення та перерахунок пенсії є самостійними за своїм змістом процедурами та мають різні правові механізми реалізації. Правове регулювання перерахунку раніше призначених пенсій здійснюється відповідно до статті 63 Закону № 2262-XII, положення якої у зв`язку з прийняттям Законів № 3668-VI та № 1166-VII у цій частині змін не зазнали.

За таких обставин дії відповідача щодо зменшення під час перерахунку пенсії позивача її основного розміру з 86 до 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення не ґрунтуються на вимогах законодавства. Відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Оскільки судовим рішенням підтверджено право позивача на отримання пенсії, обчисленої у розмірі 86 відсотків відповідних сум грошового забезпечення, саме цей відсотковий показник має бути покладений в основу визначення належного позивачу розміру пенсійної виплати. Відповідно, нарахування індексації пенсії за 2022 рік також має здійснюватися виходячи з основного розміру пенсії, визначеного на рівні 86 відсотків грошового забезпечення.

Таким чином, допущене відповідачем порушення права позивача на належний розмір пенсійного забезпечення підлягає відновленню шляхом застосування обраного позивачем способу судового захисту.

Інші доводи та заперечення учасників справи не спростовують наведених висновків суду та не дають підстав для іншого вирішення спору.

При цьому суд ураховує підхід Європейського суду з прав людини щодо обсягу обов`язку національних судів мотивувати судові рішення. Так, у пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява № 4909/04) ЄСПЛ наголосив, що принцип належного здійснення правосуддя передбачає наведення у рішеннях судів та інших органів, які вирішують спори, належних підстав, на яких вони ґрунтуються. Водночас вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо мотивованості судового рішення не означає необхідності надання детальної відповіді на кожен аргумент сторони. Обсяг такого обґрунтування залежить від характеру конкретного рішення, що також відповідає підходу, викладеному в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року.

Підсумовуючи викладене та оцінюючи встановлені обставини справи у сукупності з наведеним правовим регулюванням, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги про пред`явлення позову до неналежного відповідача є необґрунтованими, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді А.Ю. Кучма

В.В. Файдюк