Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №420/29157/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29157/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Димерлія О.О.,

суддів – Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,

за участю секретаря: Мунтян С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2026 у справі №420/29157/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення інфляційних втрат та 3% річних

У С Т А Н О В И В:

26.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій, з урахуванням уточнень, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо нарахування ОСОБА_1 3% річних і інфляційних втрат за порушення строку і тривалому невиконанні перерахування коштів за рішенням суду по справі №420/1364/19;

- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в сумі 212697грн. 44коп. та 3% річних в сумі 57098 грн. 77коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що через несвоєчасне виконання рішення суду по справі №420/1364/19 на його користь має бути відшкодовано інфляційні втрати та 3% річних.

Відповідач – Державна казначейська служба України з позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву вказуючи про вчинення усіх залежних від неї дій з метою своєчасного виконання рішення суду по справі №420/1364/19. Виконання такого рішення суду здійснювалось з урахуванням наявності у боржника грошових коштів. Також, як зауважує відповідач, у спірних правовідносинах Державна казначейська служба України не є боржником, який прострочив виконання рішення суду, а тому не повинна нести відповідальності у вигляді сплати позивачу інфляційних втрат та 3% річних. На думку відповідача, є безпідставним довід ОСОБА_1 стосовно наявності в досліджуваній ситуації пасивної поведінки Державної казначейської служби України відносно нарахування 3% річних і інфляційних втрат.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2026 у справі №420/29157/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо нарахування ОСОБА_1 3% річних і інфляційних втрат за порушення строку і тривалому невиконанні перерахування коштів за рішенням суду по справі №420/1364/19.

Присуджено до стягнення з Держави в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 за період з 11.01.2024 по 27.02.2025 інфляційні витрати у розмірі 212 697 грн. 44 коп. та 3% річних у розмірі 57098 грн. 77 коп. за прострочення виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 у справі №420/1364/19, яке набрало законної сили 16.03.2022.

Приймаючи вищеозначене рішення суд першої інстанції вказав, що через порушення строків перерахування коштів, на виконання рішення суду, орган казначейської служби має сплатити на користь позивача інфляційні витрати та 3% річних.

Не погодившись із рішенням окружного адміністративного суду Державною казначейською службою України подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позових вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги Державна казначейська служба України вказує, що нею у передбачений законодавством спосіб вжито усіх можливих заходів щодо виконання рішення суду по справі №420/1364/19. На думку скаржника, є безпідставним висновок суду першої інстанції щодо несвоєчасного виконання рішення суду. Як вказує відповідач, у досліджуваних правовідносинах Державна казначейська служба України не повинна нести відповідальності, адже не є боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язаня. У даному випадку, боржником є Державна екологічна інспекція Україні, а тому саме вона має відшкодовувавти ОСОБА_1 інфляційні витрати та 3% річних.

У свою чергу, ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач вказує, що наведені Державною казначейською службою України в апеляційній скарзі доводи є безпідставними. На думку позивача, оскаржуване рішення судом першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку із положеннями чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини.

Зокрема, колегією суддів з`ясовано, що наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №156-о від 26.04.2004 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря - заступника Головного державного інспектора охорони навколишнього природного середовища Чорного моря з 26.04.2004.

Не погодившись із таким індивідуальним актом позивачем оскаржено його до суду.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 12.08.2004 по справі №2-4602/2004 позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірним та скасовано наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №156-о від 26.04.2004 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної інспекції охорони Чорного моря.

Присуджено до стягнення з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 3192грн. 39коп.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 20.09.2005 по справі №2-4602/2004 рішення районного суду від 12.08.2004 змінено, зменшено розмір стягнення заробітку за час вимушеного прогулу до 2960грн.

У зв`язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом щодо стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 у справі №420/1364/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Міністерства екології та природних ресурсів України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 13.08.2004 по 03.07.2019 у розмірі 217626грн. 36коп.

Присуджено до стягнути з Міністерства екології та природних ресурсів України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019 у справі №420/1364/19 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства екології та природних ресурсів України (в теперішній час Міністерство енергетики та захисту довкілля України) залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 - без змін.

Постановою Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №420/1364/19 касаційні скарги Міністерства екології та природних ресурсів України (на теперішній час Міністерство енергетики та захисту довкілля України) та ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019 скасовано.

Адміністративну справу № 420/1364/19 направлено на новий судовий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

За наслідком нового розгляду справи Одеським окружним адміністративним судом 28.07.2021 у справі №420/1364/19 прийнято рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 13.08.2004 по 28.07.2021 у розмірі 259329 грн. 48 коп.

Присуджено до стягнення з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2022 у справі №420/1364/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 змінено.

Викладено абзац 2 резолютивної частини цього рішення у новій редакції: «Стягнути з Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.08.2004 по 28.07.2021 в розмірі 2912390грн. 64 коп.».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 залишено без змін.

Також, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2023 у справі №420/1364/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 про відмову у заміні боржника у виконавчих листах скасовано.

Ухвалено у справі постанову, якою замінено у виконавчих листах у справі 420/1364/19 боржника – Міністерство охорони навколишнього природного середовища України на його правонаступника – Державну екологічну інспекцію України.

26.05.2022 Одеським окружним адміністративним судом виготовлено виконавчі листи у справі №420/1364/19 про стягнення з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.08.2004 по 28.07.2021 у розмірі 2912390грн. 64коп. та моральної шкоди в сумі 100000грн.

Такі виконавчі документи ОСОБА_1 10.10.2023 пред`явлено до виконання до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві із заявою від 23.10.2023 щодо надання інформації про виконання виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду від 26.05.2022 по справі №420/1364/19.

За наслідком розгляду вказаного звернення Головним управлінням Державної казначейської служби України у м.Києві надано відповідь (лист від 27.10.2023 №07-08.2/10918), у якій зазначено про вжиття заходів, які передбачено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, для забезпечення виконання виконавчих документів у повному обсязі, зокрема, Головним управлінням Державної казначейської служби України у м.Києві на підставі виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду від 26.05.2022 по справі №420/1364/19, у межах залишку відкритих асигнувань 20.10.2023 здійснено часткове безспірне списання з рахунку боржника у загальній сумі 247782грн. 01грн. У зв`язку з відсутністю кошторисних призначень для здійснення безспірного списання у повному обсязі за зазначеним вище виконавчим документом Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві звернулось до боржника з вимогою про вжиття заходів для встановлення кошторисних призначень або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судових рішень.

У подальшому, ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві скеровано заяву від 16.04.2025 щодо здійснення розрахунку 3% річних у зв`язку із затримкою виконання виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду від 26.05.2022 по справі №420/1364/19 щодо стягнення з Державної екологічної інспекції України середньої заробітної плати за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі.

За результатом розгляду такого звернення Головним управлінням Державної казначейської служби України у м.Києві надано відповідь (лист від 19.06.2025 №07-11/6315), якому заявника повідомлено, що в спірній ситуації немає законодавчо передбачених підстав для нарахування 3% річних.

Уважаючи, що через несвоєчасне виконання рішення суду в справі №420/1364/19 ОСОБА_1 набув права на отримання 3% річних і інфляційних втрат останній звернувся до суду з даним позовом.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" , та особливості їх виконання закріплено в Законі України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:

державний орган;

державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство);

юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

За приписами частин 1, 2 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Частиною 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Відповідно до частин 1, 2 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.

Пунктами 47, 48 названого підзаконного нормативно-правового акту передбачено, що безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих:

1) органом Казначейства:

- документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником;

- інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника;

2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.

Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів.

Згідно із п.50 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів:

- Казначейством, якщо боржником є державний орган;

- державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.

Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів за черговістю надходження таких заяв стягувачів та після погашення заборгованості за рішеннями суду відповідно до пункту 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”.

Системний аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів.

Здійснюючи перегляд справи №580/3002/23 в касаційному порядку (постанова від 29.05.2025) Верховний Суд вказав, що з 16.03.2018 норма пункту 50 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, встановлює, що компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що з метою отримання спірної компенсації відповідну заяву стягувач має скерувати саме до Державної казначейської служби України.

Натомість, згідно із фактичними обставинами справи, у спірній ситуації ОСОБА_1 не звертався безпосередньо до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в розумінні Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є саме Державна казначейська служба України.

Як з`ясовано апеляційним адміністративним судом, із заявою від 16.04.2025 про здійснення розрахунку 3% річних у зв`язку із затримкою виконання виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду від 26.05.2022 по справі №420/1364/19 ОСОБА_1 звертався до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві, а не до Державної казначейської служби України, як того вимагають законодавчі приписи.

У спірних правовідносинах центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - Державною казначейською службою України, не розглядалось звернення стягувача щодо компенсації 3% річних у зв`язку із затримкою виконання рішення суду по справі №420/1364/19, оскільки ОСОБА_1 не звертався до вказаного суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів зазначає, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає у неухваленні рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно потрібними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків.

Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість і межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Таким чином, сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити.

Бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

При цьому, бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.

Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Беручи до уваги наведене, а також те, що в спірних правовідносинах ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України із заявою про компенсацію 3% річних не звертався, таке питання відповідачем не розглядалось, колегія суддів дійшла висновку, що в межах розгляду даної справи в поведінці суб`єкта владних повноважень триваючою пасивної поведінки не прослідковується.

При цьому, апеляційний адміністративний суд відмічає, що звернення ОСОБА_1 із заявою від 16.04.2025 щодо здійснення розрахунку 3% річних у зв`язку із затримкою виконання рішення суду по справі №420/1364/19 до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві, яке у розумінні законодавчих приписів не є належним суб`єктом нарахування спірної компенсації, жодним чином не вказує про прояв пасивної поведінки Державної казначейської служби України, до якої власне позивачем і звернуто позовні вимоги в даній справі.

Здійснюючи розгляду даної справи окружним адміністративним судом враховано правові висновки Верховного Суду, які викладено в постановах від 08.05.2018 у справі №825/370/17, від 29.02.2024 у справі №620/1788/21, від 20.05.2019 у справі №826/9879/16, Великої Палати Верховного Суду, які викладено в постановах від 09.11.2023 у справі №420/2411/19, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 03.10.2023 у справі №686/7081/21.

За наслідком дослідження перелічених постанов суду касаційної інстанції колегія суддів зазначає, що в названих судових актах ані Верховний Суд, ані Велика Палата Верховного Суду не формували жодного висновку щодо відсутності у стягувача обов`язку подавати до Державної казначейської служби України заяву про нарахування компенсації.

Суд апеляційної інстанції відмічає, що з набранням чинності 16.03.2018 постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2018 №154 абзац перший пункту 50 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, викладено в редакції за якою компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів.

Ця редакція абзацу першого пункту 50 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, залишилася незмінною й досі.

З огляду на вказане, правові висновки суду касаційної інстанції, які враховано окружним адміністративним судом під час розгляду даної справи, та про наявність яких вказує позивач, не є релевантними по відношенню до досліджуваних правовідносин, а такому не повинні враховуватись у межах даного спору.

Ураховуючи, що з 16.03.2018 норма пункту 50 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, встановлює, що компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів, а такої заяви ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України не подавав і йому не відмовлено, то позовні заявлені позивачем в даній справі позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судом першої інстанції до спірних правовідносин безпідставно застосовано положення пункту 50 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, у редакції до 16.03.2018.

Крім того, слід зауважити, що необхідність подання стягувачем заяви про виплату компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів не суперечить нормам Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку колегією суддів враховано правові висновки Верховного Суду, які викладено в постанові від 29.05.2025 по справі №580/3002/23.

У контексті вирішення даного спору апеляційний адміністративний суд також уважає за доцільне відмітити, що передбачена Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» компенсація в розмірі трьох відсотків річних спрямована на спонукання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, до якнайшвидшого виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

За фактичними обставинами справи, 26.05.2022 Одеським окружним адміністративним судом виготовлено виконавчі листи у справі №420/1364/19 про стягнення з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.08.2004 по 28.07.2021 у розмірі 2912390грн. 64коп. та моральної шкоди в сумі 100000грн.

Такі виконавчі документи ОСОБА_1 10.10.2023 пред`явлено до виконання до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві.

З листа від 27.10.2023 №07-08.2/10918 убачається, що Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві зверталось до боржника з повідомленням про визначення кодів програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету й рахунків боржника для здійснення безспірного списання коштів. Зобов`язувало боржника надати інформацію, що може на законних підставах вплинути на процес безспірного списання коштів.

У свою чергу, боржником визначено суму до виплати стягувачу (зменшену на суму податку на доходи фізичних осіб і військового збору) та суми податку на доходи фізичних осіб і військового збору для перерахування до бюджету.

20.10.2023 Головним управління Державної казначейської служби України у м.Києві у межах залишку відкритих асигнувань здійснено часткове безспірне списання грошових коштів з рахунку боржника в розмірі 247 782грн. 01коп. та звернулось до нього з вимогою про вжиття заходів для встановлення кошторисних призначень або здійснення інших дій, спрямованих на виконання рішення суду.

У подальшому, виплата коштів за виконавчим листом щодо стягнення середньої заробітної плати за затримку виконання рішення суду здійснювалась частково, в межах залишку відкритих асигнувань відповідно до наданих боржником листів з визначеними до виплати сумами, а саме: 24.10.2023 у розмірі 147 782грн. 01коп.; 12.11.2023 у розмірі 89 190грн. 81коп.; 01.12.2023 у розмірі 312 600грн; 30.03.2024 у розмірі 1грн. 57коп.; 30.04.2024 у розмірі 12 532грн. 26коп.; 02.05.2024 у розмірі 1 341грн. 95коп.; 24.05.2024 у розмірі 285 115грн. 17коп.; 30.05.2024 у розмірі 1 771грн; 28.06.2024 у розмірі 22 764грн. 35 коп.; 12.07.2024 у розмірі 35 377грн. 77коп; 09.08.2024 у розмірі 16 495грн. 90коп.; 26.09.2024 у розмірі 91 255грн. 33коп.; 23.10.2024 у розмірі 137 443грн. 84коп.; 21.11.2024 у розмірі 174 856грн. 56коп; 18.12.2024 у розмірі 140 619грн. 67коп; 29.01.2025 у розмірі 650 081грн. 96коп; 28.02.2025 у розмірі 181 072грн. 75коп.

28.02.2025 Казначейством виконано в повному обсязі виконавчий лист щодо стягнення середньої заробітної плати за затримку виконання рішення суду, шляхом безспірного списання коштів з рахунків боржника.

За наслідком встановлених фактичних обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що казначейським органом вжито дієвих заходів з метою повного виконання рішення суду по справі №420/1364/19.

Між тим, слід відмітити, що невиплата стягувачу грошових коштів протягом законодавчо встановленого строку зумовлена відсутністю на відповідному рахунку боржника достатніх бюджетних асигнувань.

У той час коли Україна перебуває в умовах воєнного стану, обмежене фінансування державного органу (боржника) є об`єктивною обставиною, яка може зумовлювати відтермінування виконання рішення суду, та не є свідченням прояву протиправної бездіяльності органу казначейської служби.

Рішення суду по справі №420/1364/19 підлягає виконанню у встановленому чинним законодавством порядку та в межах повноважень, якими наділено казначейський орган.

У рішенні Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 зазначено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства.

Сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.

У досліджуваній ситуації колегією суддів не встановлено наміру суб`єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення.

З урахуванням установлених фактичних обставин справи та зроблених висновків апеляційний адміністративний суд уважає неправильним висновок окружного адміністративного суду про задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.

Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Як установлено колегією суддів, викладені Одеським окружним адміністративним судом в оскаржуваному рішенні від 21.01.2026 у справі №420/29157/25 висновки не відповідають обставинам справи, а тому такий судовий акт підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити повністю.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2026 у справі №420/29157/25 скасувати.

Прийняти у справі нове судове рішення.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення інфляційних втрат та 3% річних, відмовити повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено та підписано колегією суддів 15.09.2026.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький