Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №420/7607/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/7607/26

Категорія: 106000000Головуючий у суді І інстанції: Стефанов С. О. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСеменюка Г.В.

суддів: Федусика А.Г.

Шляхтицького О.І.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року у справі за позовом адвокатки Єрьоміної Вікторії Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

в с т а н о в и В:

У березні 2026 року адвокатка Єрьоміна В. А., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати в період з 29.01.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки та премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі – Порядок № 44);

- зобов`язати здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки та премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Обґрунтовуючи позовні вимоги адвокатка зазначила, що під час проходження служби її довірителем у Військовій частині НОМЕР_1 , відповідач невірно виплачував йому грошове забезпечення з 29.01.2020 по 20.05.2023, застосовуючи застарілу величину прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 (1762 грн).

Так, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та починаючи з 29 січня 2020 року відновлено дію п. 4 Постанови № 704 у редакції, яка передбачає використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

Зазначена норма передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

З урахуванням викладеного, адвокатка вважає, що дії відповідача щодо обчислення та виплати у заниженому розмірі з 29.01.2020 до 20.05.2023 грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 є протиправними.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки та премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, одноразової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористану відпустки щорічну основну, додаткову відпустку та інших, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В решті позовних вимог суд відмовив.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, представниця Військової частини НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову або залишення позову без розгляду.

Доводи апеляційної скарги складаються з такого.

По-перше, представниця скаржника указує на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду.

Так, скаржниця указує, що матеріали справи містять наказ командира №84 від 20.03.2025, яким позивача виключено зі списків особового складу. Саме цей день є датою остаточного розрахунку.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду (справа №460/21394/23), строк звернення до суду у таких спорах становить три місяці.

Водночас, позивач звернувся через рік після звільнення – у березні 2026 року.

По-друге, скаржниця вважає, що у спірний період (з 29.01.2020 по 19.05.2023) розрахунок посадових окладів здійснювався на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, яка була офіційно опублікована та чинною. Ця редакція прямо встановлювала, що розрахунковою величиною є «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р.».

По-третє, представниця скаржника указує, що позивач за 2023 рік грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань не отримував.

Сторона позивача не скористалась правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, справу судом апеляційної інстанції розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира від 20.03.2025 №80 виключений зі списків особового складу у зв`язку зі звільненням у запас за сімейними обставинами, через необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I чи II групи (згідно з підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

У період з 29.01.2020 по 19.05.2023 Військовою частиною НОМЕР_1 здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення: посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні види грошового забезпечення та одноразові виплати, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року.

Представниця позивача звернулась до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити позивачу, починаючи з 29.01.2020 по 20.05.2023 грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням у 2020, 2021, 2022, 2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.

Листом №911/663 від 24.01.2026 відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача використано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, у розмірі 1762,00 грн.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо проведення нарахування та виплати грошового забезпечення в повному обсязі протиправною та такою, що порушує законні права та інтереси, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що з 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Разом з тим, суд першої інстанції указав, що постановою Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023, яка набрала чинності з 20.05.2023, було внесено зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року, виклавши абз.1 постанови у наступній редакції: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”.

Тобто, починаючи з 20.05.2023 року, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.

Відтак, суд вважав, що позовні вимоги про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням є обґрунтованими.

Також суд вважав, що слід зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату всіх інших належних за спірний період додаткових видів грошового забезпечення, оскільки такі вимоги є похідними.

Разом з цим, суд першої інстанції указав про відсутність підстав вважати, що відповідачем будуть порушені права позивача щодо виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, а тому зазначені вимоги є передчасними.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Частина 1 статті 308 КАС України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ураховуючи, що рішення суду першої інстанції оскаржено суб`єктом владних повноважень в частині задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 (у редакції, чинній до 24.02.2018) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), яка набула чинності 24.02.2018.

Пунктом 6 Постанови № 103 внесено зміни до Постанови № 704, унаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

На момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 уже був викладений у редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704, у зв`язку з прийняттям Постанови № 103, не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 у редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.

Кабінет Міністрів України постановою від 28.10.2020 № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 № 1644 і від 30.08.2017 № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 у новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень». У аналогічній редакції викладені також додаток 14 до Постанови № 704 і примітка до цього додатку.

Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Так, на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у цій справі, згідно доводів апеляційної скарги, спірним є питання правомірності обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 01.05.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Надаючи оцінку аргументам скаржника, викладеним в апеляції щодо правомірності застосування при розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 розміру прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року (1762 грн), колегія суддів керується таким.

Насамперед, суд апеляційної інстанції зауважує, що наведене вище свідчить про те, що з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення уже немає, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини – прожитковому мінімумі для працездатних осіб.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 у редакції, чинній з 29.01.2020 (дати постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18), який викладено, зокрема, у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, від 27.02.2023 у справі №640/11131/21, від 05.06.2024 у справі №420/18318/23, від 14.11.2024 у справі №580/3452/22 та інших.

Так, Верховний Суд, зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 указав, що зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.

Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому, колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон № 294-IX та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Так, частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 дійшов висновку, що з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також ураховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Також Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 дійшов таких висновків:

(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Підсумовуючи наведене, варто зазначити, що саме з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, внаслідок чого була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.

Отже, з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення, на підставі первинної редакції Постанови № 704, розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №420/18318/23.

Крім того, 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» (далі - Постанова № 481), яка набрала чинності 20.05.2023.

Пунктом 1 Постанови № 481 скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". Пунктом 2 вказаної постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац перший в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Таким чином, з 20 травня 2023 року розрахункова величина для обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців була встановлена у конкретно визначеній сумі 1762 грн., а не у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні Положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ.

За таких умов, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив позовні вимоги у відповідній частині, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про необхідність здійснення розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.

Відповідаючи на довід апеляційної скарги щодо пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду з даним позовом, передбаченого статтею 233 КЗпП України, колегія суддів виходить з такого.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Однак, Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Колегія суддів суду апеляційної інстанції відзначає, що спірний період у межах даної справи за позовом ОСОБА_1 (з 29.01.2020 по 19.05.2023) регулюється частиною другою статті 233 КЗпП України у редакції, чинній як до 19 липня 2022 року та і вже нині чинною редакцією, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Тобто, колегія суддів вважає, що вимоги позивача за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.

Разом з цим, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 карантин, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, скасовано 30.06.2023.

Для обчислення строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, обставина завершення карантину підлягає обов`язковому врахуванню, проте ключовим для визначення початку відліку строку є день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (частина перша), або день отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні (частина друга).

Скаржник в апеляційній скарзі не наводить жодного доказу щодо дати отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Колегія суддів також звертається до останньої правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 29 грудня 2025 року (справа № 580/9034/24, пункти 34-40).

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у постанові від 21.03.2025 (справа №460/21394/23).

Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, Верховний Суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.

Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.

Однак, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що, у межах даної справи, відповідач не виконав, передбачений статтею 110 КЗпП України, обов`язок щодо інформування ОСОБА_1 про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення за спірний період. Скаржник не надав документальну підтверджену інформацію про обсяг і характер виплачених позивачу сум грошового забезпечення за кожен місяць спірного періоду.

Тому, колегія суддів відхиляє доводи представниці скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

Слід зазначити, що суд першої інстанції у рішенні не оцінив доводи суб`єкта владних повноважень щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що наявні підстави для зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, шляхом її викладення в редакції цієї постанови.

У доводах апеляційної скарги також указано про неотримання позивачем за 2023 рік грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Однак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не зобов`язував відповідача здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань саме за 2023 рік, оскільки відповідне зобов`язання стосувалось періоду з 29.01.2020 по 19.05.2023.

Заперечень про те, що позивач отримував грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у 2020-2022 роках апеляційна скарга не містить.

Також слід указати, що суд першої інстанції помилково зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової допомоги при звільненні, оскільки така вимога позивачем не заявлялась.

У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції вважає необхідним змінити третій абзац резолютивної частини рішення суду першої інстанції, шляхом виключення зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової допомоги при звільненні.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для зміни мотивувальної та резолютивної частин рішення суду першої інстанції.

Підстави для розподілу судових витрат за результатом розгляду апеляційної скарги, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.

Керуючись статтями 243, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року – змінити.

Викласти мотивувальну частину рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року в редакції цієї постанови.

Абзац третій резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року викласти в наступній редакції:

«Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премій, грошової компенсації за невикористані відпустки: щорічну основну, додаткову відпустку, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький